Провадження № 22-ц/803/635/23 Справа № 183/6568/21 Категорія 54 Суддя у 1-й інстанції - Оладенко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
09 січня 2023 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргоютовариства з обмеженою відповідальністю «ІН ФУД» на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ІН ФУД» про скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з у період з 10 жовтня 2017 року по 23 серпня 2021 року перебувала з ТОВ «ІН ФУД» у трудових відносинах, працюючи на посаді менеджера з персоналу.
Відповідно до розпорядження директора ТОВ «ІН ФУД», у період з 2020 року по 2021 рік, додатково виконувала обов'язки помічника керівника підприємства з повною матеріальною відповідальністю.
Вказує, що наказом №50 від 22 червня 2021 року «Про внесення змін до штатного розпису, у зв'язку зі скороченням посади» зі штатного розпису ТОВ «ІН ФУД» з 24 серпня 2020 року винесено одну штатну одиницю менеджера з персоналу, про що підприємство зобов'язано було повідомити її про наступне вивільнення у строк до 23 червня 2020 року, що відповідачем не було здійснено.
23 червня 2021 року їй було надано для ознайомлення повідомлення №1 про заплановане звільнення, у зв'язку зі скороченням посади та відсутністю посад, які можливо було б запропонувати їй та з урахуванням відомої інформації про вільне володіння іноземною (англійською) мовою, однак відмовилася підписувати зазначене повідомлення, оскільки вважала звільнення незаконним.
На підставі наказу від 20 серпня 2021 року №93-К її звільнено 23 серпня 2021 року у зв'язку зі скороченням штату працівників відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Вважає звільнення незаконним, оскільки у посадовій інструкції менеджера з персоналу відсутні вимоги про вільне володіння іноземною мовою, а будь-які зміни до винесення наказу № 50 «Про внесення змін до штатного розпису, у зв'язку зі скороченням посади» до посадової інструкції менеджера з персоналу та помічника керівника підприємства не вносилися.
Зазначає, що згідно звітності щодо інформації про вакансії, поданої до Центру зайнятості, станом на 29 червня 2021 року, 14 липня 2021 року та 20 серпня 2021 року підприємство потребувало таких фахівців як помічник керівника підприємства та менеджер зі збуту, при цьому, ТОВ «ІН ФУД», в порушення норм трудового законодавства, не запропонувало їй такі вакантні посади.
Обґрунтовуючи позов в частині стягнення моральної шкоди, вказувала, що в результаті незаконного звільнення, ТОВ «ІН ФУД» позбавило її гарантованого Конституцією України права на працю, що призвело до моральних страждань позивача, остання втратила душевний спокій, не має засобів для забезпечення належного рівня життя своїм дітям. Усі зазначені моральні страждання, нанесені незаконним звільненням, негативно відобразилися на здоров'ї позивача, у зв'язку з чим вона змушена була звертатися до невропатолога та витрачати додаткові кошти на лікування, моральну шкоду позивач оцінює у 20 000,00 грн.
У зв'язку з викладеним та з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд: визнати неправомірним та скасувати наказ №93-К від 23 серпня 2021 року, поновив її з 25 серпня 2021 року на посаді менеджера з персоналу у ТОВ «ІН ФУД»; стягнути з ТОВ «ІН ФУД» середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 23 серпня 2021 року по 22 липня 2022 року у розмірі 182 885,79 грн.; стягнути з ТОВ «ІН ФУД» моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн. та витрати на правову допомогу.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано неправомірним та скасовано наказ ТОВ «ІН ФУД» №93-К від 23 серпня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера з персоналу.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді менеджера з персоналу у ТОВ «ІН ФУД».
Стягнуто з ТОВ «ІН ФУД» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 серпня 2021 року по 22 липня 2022 року у сумі 182 885,79 коп.
Стягнуто з ТОВ «ІН ФУД» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Рішення суду мотивовано тим, що виданий наказ про припинення трудового договору з ОСОБА_1 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням вимог чинного трудового законодавства. Суд першої інстанції враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, їх тривалість, характер немайнових втрат, зокрема, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, характер порушення права, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн. Стягуючи на користь позивача витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 20 000,00 грн. суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені витрати є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Не погодившись з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, ТОВ «ІН ФУД» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована відсутністю підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі з огляду на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи, що звітність щодо інформації про вакансії подавалась самим позивачем, вже після отримання останньою інформації про скорочення, керівник ТОВ «ІН ФУД» не давав їй розпорядження про подання таких звітностей від 29 червня 2021 року, 14 липня 2021 року та 20 вересня 2021 року. Вказує, що про наявність такої звітності стало відомо в процесі розгляду справи, після долучення таких документів до позову. Самі заяви підписані виключно позивачем та направлялися з її електронної адреси. Зазначає, що при розгляді питання щодо змін в організації виробництва та праці суди не наділені правом давати оцінку доцільності проведеного скорочення, а лише констатують наявність змін в організації виробництва і праці. Вважає, що ТОВ «ІН ФУД» додержане всіх необхідних умов: чисельність працівників була скорочена, що підтверджується довідкою ТОВ «ІН ФУД» №22 від 22 лютого 2022 року; ТОВ «ІН ФУД» не мало можливості перевести позивача на іншу посаду, оскільки така фактично була відсутня на дату звільнення працівника. Посада помічника керівника також була скорочена та виключена зі штатного розпису на дату звільнення позивача; працівника було попереджено за 2 місяці до дати звільнення. Позивачем не доведено, яким саме чином втрата роботи вплинула на її стан, втрати нормальних життєвих зв'язків. Вважає, що посилання позивача, як на підставу доказу моральних страждань на лікарняний від гінеколога не є достатнім підтвердженням моральних страждань. Зазначає, що в матеріалах справи відсутня інформація щодо покриття витрат на професійну правничу допомогу. Вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. є завищеними.
ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу ТОВ «ІН ФУД» без задоволення, рішення суду без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що наказом ТОВ «ІН ФУД» №37-к від 09 жовтня 2017 року ОСОБА_1 прийнято на посаду менеджера (управителя) з персоналу починаючи з 10 жовтня 2017 року (а.с.9-11).
Наказом ТОВ «ІН ФУД» від 22 червня 2021 року №50 виведено з 24 серпня 2020 року зі штатного розпису одну штатну одиницю менеджера з персоналу (а.с.13).
В подальшому у зазначеному наказі виправлено описку, замість дати 24 серпня 2020 року наказано вважати вірною дату 24 серпня 2021 року (а.с.162,163).
На підставі зазначеного наказу складено повідомлення про заплановане вивільнення від 23 червня 2021 року, яке ОСОБА_1 не підписано, про що складено акт від 23 червня 2021 року (а.с.13,14).
Наказом ТОВ «ІН ФУД» №93-к від 20 серпня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади менеджера з персоналу на підставі п.1 ст.40 КЗпП - скорочення штатної чисельності (а.с.14 на звороті).
З копій наказів ТОВ «ІН ФУД» вбачається, що на ОСОБА_1 покладалося виконання обов'язків помічника керівника підприємства у періоди: 01 квітня 2021 року по 30 квітня 2021 року, 05 травня 2021 року по 28 травня 2021 року, 28 січня 2020 року по 20 лютого 2020 року, 20 лютого 2020 року по 06 березня 2020 року, 01 червня 2021 року по 30 червня 2021 року (а.с.49-51).
Встановлено, що на момент повідомлення ОСОБА_1 про скорочення посади, а також на момент звільнення останньої, на підприємстві були наявні вакантні посади, що підтверджується поданими підприємством Звітами до центру зайнятості, поданими 29 червня 2021 року, 14 липня 2021 року, 20 серпня 2021 року (а.с.а.с.42-48, 203-209). Серед вакантних посад були, зокрема, посада помічника керівника підприємства, менеджера зі збуту та інші.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв'язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити із того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.
Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування наказу про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що такий наказ є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не було запропоновано позивачу всіх наявних вакантних посад, що свідчить про порушення вимог чинного трудового законодавства ТОВ «ІН ФУД» при звільненні позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги з приводу дотримання ТОВ «ІН ФУД» всіх необхідних умов при звільненні ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів на підтвердження факту скорочення посади помічника керівника та виключення зі штатного розпису, саме на дату проведення звільнення.
Аргументи апеляційної скарги про те, що звітність про наявні вакантні посади подавалась самим позивачем, вже після отримання останньою інформації про скорочення, та керівник ТОВ «ІН ФУД» не давав їй розпорядження про подання таких звітностей, висновків суду першої інстанції не спростовують. Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що на момент звільнення позивача були наявні інші вакантні посади.
Водночас колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди на користь позивача у визначеному розмірі, з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина 1 статті 23 ЦК України).
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За змістом зазначених положень закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.
Таким чином, оскільки права позивача у сфері трудових відносин були порушені, то вона має право на відшкодування моральної шкоди, однак беручи до уваги конкретні обставини по справі, враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, їх тривалість, характер немайнових втрат, характер порушення права, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є завищеним.
Колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду, зменшити розмір стягнутої моральної шкоди з ТОВ «ІН ФУД» на користь позивача до 1 000 грн.
З приводу відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У свою чергу, на підтвердження здійсненої професійної правничої допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання професійної правничої допомоги, та може міститися у Акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної професійної правничої допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді, тощо.
На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу суду було надано наступні документи: заяву про розподіл судових витрат, яка містить перелік процесуальних дій, які були проведені адвокатом та обсяг затраченого часу, копія договору про надання правничої допомоги від 14 вересня 2021 року та додаток №1, які не містять умов про встановлений розмір гонорару.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Таким чином, колегія приходить до висновку про наявність підстав для відмови у стягненні витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ІН ФУД» - задовольнити частково.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2022 року в частині стягнення моральної шкоди змінити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ІН ФУД» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 грн.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2022 року в частині розподілу судових витрат скасувати.
Відмовити у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
О.В. Лаченкова