Провадження № 22-ц/803/1114/23 Справа № 177/602/21 Суддя у 1-й інстанції - Суботіна С. А. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
09 січня 2023 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №177/602/21 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Булгаков Віталій Сергійович,
на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2022 року,
встановив:
У травні 2021 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі за текстом АТ «А-Банк») звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 11 липня 2014 року ОСОБА_1 приєдналась до умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк» з метою укладення кредитного договору б/н та отримання кредитної картки шляхом підписання анкети-заяви. Отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позичальник підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на офіційному банківському сайті https://www.a-bank.com.ua/terms, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Свідченням приєднання відповідача до угоди та дії укладеного між банком та нею кредитного договору є факт користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів.
Вказує, що АТ «А-Банк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, однак позичальник не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями.
Станом на 10 березня 2021 року ОСОБА_1 має заборгованість в загальному розмірі 42 211,18 гривень, з яких: 17 715,79 гривень - заборгованість за кредитом, 22 291,27 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом та 2 204,12 гривень - штраф.
Просило стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість у вказаному розмірі та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2022 року позовні вимоги АТ «А-Банк» задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 11 липня 2014 року станом на 10 березня 2021 року в сумі 11 453,32 гривень та судовий збір в сумі 615, 85 гривень.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, АТ «А-Банк» в апеляційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2021 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в «А-Банку» ОСОБА_1 підтвердила під підпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку та зобов'язалася в подальшому регулярно знайомитися зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. З розрахунку заборгованості вбачається, що боржник користувалася кредитом, що свідчить про те, що вона ознайомилася з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодилася з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти.
Вважає, що у даній справі підлягають застосуванню правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду від 09 липня 2018 по справі №202/19403/13-ц, постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року по справі №705/6051/15-ц та постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі №265/7652/15-ц.
Оскільки позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, у будь-якому випадку суд мав стягнути відсотки у розмірі облікової ставки Національного банку України.
Зазначає, що сумніви суду щодо розрахунку заборгованості є необґрунтованими. На підтвердження укладання договору банк надавав банківську виписку.
Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь скаржника витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Булгаков В.С., не погоджуючись з рішенням суду в частині стягнення з неї на користь позивача суми заборгованості за тілом кредиту у вигляді фактично отриманої суми боргу, яку визначено судом першої інстанції в розмірі 11 453,32 гривень та судового збору в сумі 615,85 гривень, просить скасувати рішення у вказаній частині. В частині відмови у стягненні відсотків та штрафу за користування кредитом рішення нею не оскаржується.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що щодо оскаржуваної нею частини рішення судом неповно встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та наявним у матеріалах справи документам, які не були досліджені належним чином.
Зазначає, що судом першої інстанції невірно розраховано розмір тіла кредиту з наявних у матеріалах справи доказів, що призвело до прийняття висновків, які не відповідають обставинам справи, та, як наслідок, до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення в частині стягнення боргу в сумі 11 453,32 гривень.
Надавши власні розрахунки, ОСОБА_1 зазначає, що, відповідно наданої банківської виписки, якою керувався суд при розрахунку боргу, розмір отриманих нею кредитних коштів складає 16 595,65 гривень, натомість судом розраховано 29 122,08 гривень, а розмір внесених відповідачкою коштів на погашення кредиту складає 19905,66 гривень, однак судом розраховано 17668,76 гривень. Отже, залишок кредиту, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на момент ухвалення оскаржуваного рішення відсутній.
Також просить витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та витрати на правову допомогу покласти на АТ «А-Банк».
АТ «А-Банк» надано письмовий відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на оскаржуване рішення за її безпідставністю. Також у відзиві Банком зазначено, що він не погоджується з вимогами про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу адвоката, оскільки суд не може брати до уваги надані докази на підтвердження понесених витрат. Якщо суд вирішить, що витрати на правничу допомогу підлягають стягненню, Банк заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Адвокатом Булгаковим В.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на апеляційну скаргу АТ «А-Банк» надано письмовий відзив, в якому він просить залишити апеляційну скаргу АТ «А-Банк» без задоволення. При цьому зазначає, що суд першої інстанції правильно констатував відсутність підстав вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ «А-Банк» дотримався передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» вимог щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ «А-Банк» підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Так, судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 11 липня 2014 року підписала анкету-заяву № б/н в ПАТ «Акцент-Банк», правонаступником якого є АТ «Акцент-Банк», у якій зазначено, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві (а.с.9). Вказана Анкета-заява містить лише персональні дані позичальника та контактну інформацію, не містить умов про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання та її визначеного розміру.
Відповідно до анкети-заяви від 11 липня 2014 року ОСОБА_1 відкрито банківський рахунок в АТ «А-Банк» та видано банківську карту.
На підтвердження існування між сторонами кредитного договору, як договору приєднання, банк також надав суду роздруківку витягу з Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ «Акцент-банк», Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», Тарифи по картці «Універсальна», які не містять підпису позичальника ОСОБА_1 (а.с.9 зворот-15,53-56).
Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 липня 2014 року станом на 10 березня 2021 року становить у загальному розмірі 42 211,18 гривень, з яких заборгованість: за кредитом - 17 715,79 гривень, за процентами за користування кредитом - 22 291,27 гривень, штрафи - 2 204,12 гривень (а.с.5-8).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виник спір щодо неналежного виконання відповідачем кредитних зобов'язань та наявності правових підстав для стягнення заборгованості в судовому порядку. Без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, штрафу, надані банком, надані банком Витяг з Тарифів та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують вказані обставини. Зважаючи на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, немає. При цьому, судом першої інстанції врахована позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року в справі №342/180/17.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості за простроченим тілом кредиту, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між сторонами договір від 11 липня 2014 року у вигляді Анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить умов кредитування, строку повернення кредиту. Зважаючи на те, що за період з 11 липня 2014 року по 07 березня 2018 року ОСОБА_1 здійснила операції з поповнення коштів на свій картковий рахунок в загальному розмірі 17 668,76 гривень, а використала 29 122,08 гривень, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь Банку тіла кредиту у сумі 11 453,32 гривень.
З такими висновками суду першої інстанції в повній мірі колегія суддів апеляційного суду погодитися не може виходячи з наступного.
В частині 1, 2 статті 207 ЦК України закріплено, що правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаї ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля. Перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому Друга сторона не може запропоновувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «А-Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У Анкеті-заяві від 11 липня 2014 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення процентної ставки за користування кредитними коштами, відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім простроченого тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складову його повної вартості, зокрема суму процентів за користування кредитними коштами, штрафи.
АТ «А-Банк», обґрунтовуючи право вимоги про стягнення заборгованості, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку заборгованості за договором від 11 липня 2014 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк» та на Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», тарифи по картці «Універсальна», які додані позивачем на розгляд суду.
Наведені Умови та правила надання банківських послуг, витяг з Тарифів, Паспорт споживчого кредиту позичальником не підписані. Анкета-заява підписана позичальником не містить відомостей про тип кредитної картки, отриманої ОСОБА_1 .
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови кредитування розуміла відповідач ОСОБА_1 , була ознайомлена і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», а також те, що вказані документи на момент отримання нею грошових коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитом, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19), висновки якої вірно враховано судом першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання анкети-заяви.
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також указала на мінливість Правил надання банківських послуг у банку, тому їх не можна вважати складовою кредитного договору щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливість використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставне нарахування банком процентів за користування кредитом, пені та штрафів і на погашення яких банком утримувались кошти із внесених позичальником коштів, оскільки відсутній письмовий договір про розмір процентів та умови по стягнення пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту.
При цьому, судом першої інстанції вірно застосовано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
АТ «А-Банк» не надало суду докази щодо типу виданої ОСОБА_1 кредитної картки, здійснивши нарахування процентів, які, виходячи зі ставки, зазначеної в розрахунку заборгованості, становили 38,4 % та 46,8% (поточна процентна ставка).
На підставі наведеного вище, колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог Банку про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за процентами в сумі 22 291,27 гривень та штрафом в сумі 2 204,12 гривень.
Саме лише посилання позивача на наявність в нього права отримувати проценти за користування кредитними коштами за відсутності обґрунтованого розрахунку розміру його майнових вимог не може бути самостійною підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.
Наведені в апеляційній скарзі АТ «А-Банк» доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Посилання АТ «А-Банк» на обґрунтованість позову та неналежну оцінку судом досліджених доказів не відповідають фактичним обставинам справи.
Також посилання Банку на незастосування судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 09 липня 2018 по справі № 202/19403/13-ц, постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року по справі № 705/6051/15-ц та постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі № 265/7652/15-ц є безпідставним, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 фактично відступила від вищезазначених висновків, щодо застосування відповідних норм права.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №755/10947/17 у постанові від 30 січня 2019 року зазначила, що, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги АТ «А-Банк», не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права.
З огляду на наведене апеляційна скарга АТ «А-Банк» задоволенню не підлягає.
Натомість колегія суддів не може погодитися з висновком суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» суми тіла кредиту в розмірі 11 453,32 гривень.
Заперечуючи проти розрахунку суду щодо фактично отриманих та сплачених ОСОБА_1 коштів на рахунок Банку, адвокатом Булгаковим В.С. на розгляд суду був наданий власний розрахунок, з якого вбачається, що розмір отриманих відповідачем кредитних коштів складає 16 595,65 гривень, натомість судом першої інстанції помилково розраховано - 29 122,08 гривень, а розмір сум внесених ОСОБА_1 коштів на погашення кредиту - 19 905,66 гривень, однак судом розраховано 17 668,76 гривень.
Погоджуючись в цілому з доводами скаржника в цій частині, апеляційний суд, перевіривши розрахунок адвоката Булгакова В.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , та дослідивши наявну в матеріалах справи та надану Банком виписку про рух коштів, позичальник - ОСОБА_1 (а.с. 35-37), дійшов висновку, що відповідачем загалом отримана менша сума грошових коштів в той час як на рахунок нею внесена сума у розмірі, що перевищує отриману нею суму, з огляду на що заборгованість за тілом кредиту відсутня.
Відповідно до п. 1, 3 ч. 1, п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Оскільки висновки суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту в сумі 11 453,32 гривень не відповідають наявним в матеріалах справи письмовим доказам та фактичним обставинам справи, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до підпункту «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги АТ «А-Банк» без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній ним частині без змін, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , рішення в оскаржуваній нею частині підлягає скасуванню, її витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3 405 гривень підлягають відшкодуванню.
Крім того, в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу адвокат Булгаков В.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , ставить питання про стягнення з АТ «А-Банк» на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в сумі 11 900 гривень, понесених нею у зв'язку з розглядом справи в апеляційній інстанції.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з ч. 1, ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.
ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в сумі 11 900 гривень.
До заяви адвокатом додано копію Договору про надання правової допомоги № 07/10/22 від 07 жовтня 2022 року, Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, Акт приймання-передачі наданих послуг від 22 листопада 2022 року, дві копії банківських квитанцій від 21 листопада 2022 року на суму 4 953,11 гривень кожна і які підтверджують понесення скаржником витрат у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у загальній сумі 9 906,22 гривень (4953,11 + 4953,11).
Колегія суддів враховує, що до матеріалів справи адвокатом Булгаковим В.С. також було додано копію Ордеру на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги №07/10/2022 від 07 жовтня 2022 року у Дніпровському апеляційному суді.
Докази на підтвердження витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу подані у відповідності ч. 8 ст. 141 ЦПК України і вважати їх неналежними доказами підстав немає.
Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року №148 затверджено «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», відповідно до пункту 23 якого касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, електронними розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки.
При цьому, законодавство не наводить форму та вимоги до документа, який підтверджує факт сплати клієнтом адвокатського гонорару.
З огляду на викладене, можна вважати доведеними заявником витрати ОСОБА_1 на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 9 906,22 гривень, оскільки саме в такій сумі наявне документальне підтвердження понесених стороною витрат і така сума в цілому відповідає вимогам ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
Отже, у відшкодування понесених ОСОБА_1 судових витрат у зв'язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції підлягають стягненню на її користь з АТ «А-Банк» витрати у загальній сумі 13 311,22 гривень (3405+9906,22).
Керуючись ст. 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Булгаков Віталій Сергійович, задовольнити.
Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованості за тілом кредиту в сумі 11 453,32 гривень та судового збору в сумі 615,85 гривень скасувати.
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції в сумі 13 311,22 гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 09 січня 2023 року.
Головуючий О.І. Корчиста