Провадження № 22-ц/803/946/23 Справа № 185/4699/22 Категорія 32 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У.М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
09 січня 2023 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Петешенкової М.Ю.,
суддів: Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, -
У червні 2022 року адвокат Меланчук І.В. звернувся до суду з вищевказаним позовом в інтересах позивача ОСОБА_1 , посилаючись на те, що останній перебував у трудових відносинах з виробничим об'єднанням «Павлоградвугілля», ВАТ Державна холдингова компанія «Павлоградвугілля», правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» працюючи під землею в умовах впливу шкідливих факторів на організм. У зв'язку з шкідливими і тяжкими умовами праці позивач отримав хронічні професійні захворювання. Відповідно до акту форми П-4 «Розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання» від 29 серпня 2017 року причинами виникнення професійних захворювань є тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту, не постійне використання ЗІЗ.
При повторному огляді МСЕК 07 лютого 2022 року ОСОБА_1 повторно сукупно було встановлено 65 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності безстроково, з яких 35% - ХОЗЛ, 20% - ДПП, 10 % - туговухість.
Зазначає, що у зв'язку з вказаними хронічними професійними захворюваннями він змушений переносити щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що наслідки отриманого на виробництві професійного захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя він змушений проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, лікування, у зв'язку з чим не може вести повноцінний образ життя, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що негативно позначалося і позначається на його душевному та фізичному стані. Розуміння безстроковості зазначених негативних наслідків професійних захворювань викликає негативні емоції, породжує почуття соціальної незахищеності, розпачу та тривоги.
Оскільки роботодавець не створив безпечні та нешкідливі умови праці на підприємстві, де він працював, тим самим порушивши ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», які встановлюють цей обов'язок, що в свою чергу стало причиною отримання ним професійних захворювань, просив стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 156 000 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , відмовлено.
Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки безпосереднім доказом факту спричинення працівникові ушкодження його здоров'я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності чи встановленні групи інвалідності, є первинний висновок МСЕК. Суд першої інстанції з урахуванням відсутності у матеріалах справи відповідної довідки МСЕК про первинний огляд позивача, вважав повторну довідку МСЕК такою, що не є належним доказом на підтвердження розміру втрати працездатності, у зв'язку із професійним захворюванням.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 185/10591/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів від 25 березня 2020 року у справі № 554/49/18, від 29 жовтня 2020 року у справі № 210/4342/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18, не надання належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам у їх сукупності, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Вказує, що суд першої інстанції з формальних підстав позбавив його права на відшкодування моральної шкоди, оскільки наявність встановленної стійкої втрати працездатності за висновком МСЕК від 07 лютого 2022 року та ІІІ групи інвалідності, є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди. Суд порушив його право на справедливий судовий розгляд, провів розгляд справи за його відсутності, у зв язку з чим він був позбавлений можливості надати суду первинну довідку МСЕК від 13 вересня 2017 року.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 04 березня 1985 року по 30 квітня 2016 року працював на шахті «Павлоградська» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» за різними професіями з повним робочим днем під землею, та звільнений за стан здоров'я за п. 2 ст. 40 КЗпП України; що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , заповненої 04 березня 1985 року на ім'я ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від 07 лютого 2022 року позивачу повторно сукупно встановлено ступінь втрати працездатності 65 %, з яких 35% - ХОЗЛ, 20% - ДПП, 10 % - туговухість.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив виключно із відсутності в матеріалах справи довідки про первинний огляд МСЕК.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Статтею 43 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
У статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов'язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21).
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» було зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Створення неналежних умов виробництва умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров'я тощо.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошовоговідшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються критерії розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі, суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач (пункт 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Слід також зазначити, що відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (частина третя статті 4 ЦПК України).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув, неправильно застосував зазначені вище норми матеріального права, та дійшов помилкового висновку про відсутність доказів втрати позивачем працездатності посилаючись лише на відсутність в матеріалах справи довідки про первинний огляд МСЕК, не надавши належної оцінки наявним в матеріалах справи іншим доказам, що підтверджують наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди, зокрема:
- медичному висновку лікарсько-експертної комісії Українського НДІ промислової медицини м. Кривого Рогу, згідно з яким у ОСОБА_1 вперше виявлено професійне захворювання у 08 серпня 2017 року;
- повідомленню Українського НДІ промислової медицини м. Кривого Рогу про виявлене 08 серпня 2017 року у позивача професійне захворювання;
- акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, затвердженому 29 серпня 2017 року Начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, відповідно до якого: хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту, непостійне використання ЗІЗ; причинами виникнення захворювання є пил гірничої маси та фізичне перевантаження, шум; наслідком відповідних шкідливих умов праці є хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт, емфізема легень першої стадії), група «В», ЛН першого ст. (J44, J43,8), остеоартроз у поєднанні з періартрозами ліктьових (ПФ першого-другого ст.) і колінних суглобів, двосторонній плечолопатковий періартроз (ПФ другого ст.), больовий синдром, код-М17-19 ;
- довідці МСЕК від 07 лютого 2022 року, згідно з якою ОСОБА_1 повторно встановлено ІІІ групу інвалідності та повторно сукупно встановлено ступінь втрати працездатності 65 %, з яких 35% - ХОЗЛ, 20% - ДПП, 10 % - туговухість
- звільнення позивача з роботи 30 квітня 2016 року, у зв'язку з невідповідністю стану його здоров'я виконуваній роботі.
При цьому колегія суддів враховує, що згідно з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Водночас, зазначений висновок стосувався визначення періоду виникнення у потерпілого права на відшкодування моральної шкоди, з урахуванням того, що питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки (пункти 35, 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17). У вказаній справі момент виникнення права на відшкодування моральної шкоди мав значення для визначення особи, яка має виплачувати таке відшкодування (за рахунок Фонду чи за рахунок роботодавця). У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, право на відшкодування завданої неналежними умовами праці, що спричинила стійку втрату професійної працездатності позивача (65 % сукупно) та встановлення йому ІІІ групи інвалідності, виникло у серпні 2017 року, у зв'язку із чим позов пред'явлено до належного відповідача - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
Наявність професійних захворювань, причини їхнього виникнення, а також ступінь втрати працездатності позивача підтверджується наявними у матеріалах справи довідкою МСЕК від 07 лютого 2022 року серії 12 ААА № 120707 та актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, затвердженим 29 серпня 2017 року Павлоградським міськрайонним управлінням ГУ Держсанепідслужби у Дніпропетровській області, згідно з яким професійні захворювання у позивача виявлено у серпні 2017 року.
При цьому згідно з положеннями пункту 1.4 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 червня 2012 року № 420, саме акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4, є однією з підстав для здійснення медико-соціальної експертизи потерпілого.
Повторний огляд осіб з інвалідністю з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один - три роки.
За таких обставин, та з урахуванням наданої позивачем довідки МСЕК від 07 лютого 2022 року серії 12 ААА № 120707 про втрату стійкої професійної працездатності, яка була чинною на час звернення до суду із цим позовом, а також беручи до уваги, що розгляд справи в суді першої інстанції проводився у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту втрати працездатності, у зв'язку із професійним захворюванням та факту заподіяння ушкодженням здоров'я моральної шкоди.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у їх сукупності та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і здорових умов праці (наявність шкідливих умов праці визнавалась відповідачем у відзиві на позовну заяву) у ОСОБА_1 виникло професійне захворювання, що призвело до втрати працездатності сукупно на 65 % й встановлення ІІІ групи інвалідності. Отже, позивачу заподіяна моральна шкода, яку роботодавець зобов'язаний відшкодувати в силу зазначених вище норм закону.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок стійкої втрати професійної працездатності, колегія суддів враховуючи обставини, які мають суттєве значення, зокрема ступінь втрати працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у повсякденному житті, необхідність перманентної реабілітації, глибину, інтенсивність, тривалість фізичних та душевних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також дотримуючись засад розумності і справедливості, вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 130 000 грн.
Як передбачено ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача у розмірі, діючому на день звернення позивача до суду, за подання позовної заяви майнового характеру фізичної особою (один відсоток розміру задоволених позовних вимог) та за перегляд справи у апеляційній інстанції (150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги).
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (код ЄДРПОУ 00178653) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 130 000, 00 грн., з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (код ЄДРПОУ 00178653) на користь держави судовий збір у розмірі 3 640 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
О.В. Лаченкова