Провадження № 11-кп/803/191/23 Справа № 182/165/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
05 січня 2023 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020040340000684 від 05 березня 2020 року, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2022 року, ухвалений щодо
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Нікополь, Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
за участю:
секретаря - ОСОБА_6 ,
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 , -
Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2022 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки, на підставі ст. 75 КК України, звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, із покладенням обов'язків, визначених ст. 76 КК України. Окрім того, судом вирішено питання про стягнення процесуальних витрат, долю речових доказів та цивільний позов.
ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочину за ч. 2 ст. 286 КК України, за таких обставин.
Обвинувачений ОСОБА_5 04.03.2020 приблизно о 16.55 год., керуючи технічно справним мотоциклом марки «YАМАНА», без реєстраційного номерного знаку, рухався по вул. Електрометалургів зі сторони вул. Княжа у напрямку вул. Г.Чорнобиля в м. Нікополі Дніпропетровської області.
Під час керування транспортним засобом, мотоциклом марки «YАМАНА», водій ОСОБА_5 , не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, в районі перехрестя вул. Електрометалургів та вул. Кооперативної в м. Нікополі Дніпропетровській області, будучи неуважним до дорожньої обстановки, її змінам, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, не маючи будь-яких перешкод технічного характеру, маючи об'єктивну можливість виявити пішохода, що рухається до смуги руху керованого ним транспортного засобу, мотоциклом марки «YАМАНА», допустив наїзд передньою частиною мотоцикла на пішохода ОСОБА_8 , що перетинав проїзну частину дороги вул. Електрометалургів справа на ліво, відносно напрямку руху мотоцикла, перпендикулярно осі дороги.
Своїми діями водій ОСОБА_5 грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 12.3 Правил дорожнього руху. Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 19/104-17/1/4/174 від 15.05.2020 невиконання вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_5 знаходиться в причинному зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної події.
Внаслідок наїзду пішоходу ОСОБА_8 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 344 від 05.06.2020 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді - черепно-мозкової травми, забію головного мозку ІІ ступеня, геморагічного забію лобної частки мозку, перелому лобної кістки зліва з переходом на передню та задню стінки фронтальної пазухи, перелому задньої стінки лівої гайморової пазухи та лівої виличної кістки, забитої рани верхньої повіки лівого ока, крововиливів навколо обох очей, закритого перелому правої стегнової кістки у нижній третині, закритих переломів правої великогомілкової та малогомілкової кісток у нижній третині, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя (згідно пункту 2.1.3 підпункту «б» Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень). Виявлені тілесні ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів, або від ударів об такі предмети, в умовах дорожньо-транспортної пригоди.
В поданій апеляційній скарзі, вимоги, якої було уточнено, обвинувачений просить вирок змінити та виключити з резолютивної частини вироку призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами й покладення на нього обовязків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги, обвинувачений посилається на незаконність рішення суду в частині призначення покарання. Так, на переконання обвинуваченого, суд не надав належної оцінки ступеню винуватості у ДТП потерпілого, про що він вказував у своїх показах в суді та що підтвердили свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , та ОСОБА_8 , зокрема в тій частині, що потерпілий переходив дорогу в невідведеному для цього місці та вів себе непередбачувано посеред дороги, а він намагався уникнути зіткнення. При цьому, обвинувачений вказує на недопустимість, як доказів, протоколів слідчих експериментів за його участі та участю ОСОБА_11 від 23.04.2020, 02.05.2020, оскільки самі слідчі експерименти було проведено без застосування мотоцикла, та з порушенням його права на захист, через не розяснення права мати захисника. До того ж, обвинувачений вказує, що під час слідчого експерименту за його участі, внаслідок сильного хвилювання був позбавлений можливості перевірити відображення всіх даних в протоколі, ставити запитання експерту, заявляти клопотати про внесення додаткових відомостей, а слідчий не з достатньою повнотою відобразив відомості, наданні свідком про поведінку потерпілого в протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_12 , що призвело до неточності висновків експерта й неправильному встановленню ступеню вини потерпілого. Отже, на переконання обвинуваченого, суд, призначаючи йому покарання, не з достатньою повнотою врахував ступінь його відповідальності та призначив занадто суворе покарання. До того ж, обвинувачений вказує, що призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, враховуючи те, що він є інвалідом 2 групи, мотоциклом більше не керує, з 2014 року є волонтером та допомагає ЗСУ із застосуванням свого автомобіля доставляє продукти та ліки на передову, є занадто суворим та неогрунтованим, тому вирок підлягає зміні в цій частині.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, прокурора, яка заперечувала проти задоволення скарги, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, в цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглядає вирок в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, а також вид і розмір, призначеного основного покарання, як і обгрунтованість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, в апеляційній скарзі обвинуваченим фактично не оспорюється.
Винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину, повністю підтверджується дослідженими судом доказами, а саме показами потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди з фототаблицею вiд 04.03.2020, план-схемою до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 04.03.2020, протоколами проведення слідчих експериментів від 23.04.2020, 02.05.2020, висновком судово-медичної експертизи № 344 від 05.06.2020, висновком судової автотехнічної експертизи № 19/104-17/1/4/174 від 15.05.2020.
Вказаним доказам суд надав належну оцінку, правильно визнав їх належними, допустимими і достовірними, й достатніми для доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Що стосується тверджень скарги обвинуваченого про недопустимість, як доказів протоколів слідчих експериментів, то апеляційний суд вважає їх необгрунтованими, оскільки ці процесуальні дії було проведено за правилами, передбаченими ст. 240 КПК України, і їх результати зафіксовано із дотриманням вимог статей 104, 105 КПК України.
При цьому, відомості, зафіксовані у цих протоколах, узгоджуються із дослідженими судом доказами, тому твердження про їх істотну суперечність із іншими фактичними даними, є безпідставними. Водночас, з огляду на те, що критерієм визнання належності та допустимості протоколу слідчого експерименту перш за все є проведення слідчої дії з дотриманням процедури, визначеної законом, то наявність незначних розбіжностей із попередньо наданими показаннями, не може автоматично свідчити про недопустимість як такого доказу, так і похідних від нього доказів.
Разом з цим, доводи обвинуваченого про ненадання судом належної оцінки супеню винуватості потерпілого та про недопустимість доказів, фактично зводяться обвинуваченим до неправильних висновків суду в частині призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення додаткового покарання, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації.
Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо виду та розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових злочинів.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції вказаних вимог закону дотримано в повному обсязі.
Так, суд, при призначенні основного та додаткового покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини та наслідки його вчинення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання, не працює, має постійне місце проживання, де характеризується позитивно, одружений, та має на утриманні 2 неповнолітніх дітей, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, а також відсутність обставин, що пом"якшують та обтяжують покарання.
Вказаним обставинам, суд надав у сукупності належну і обґрунтовану оцінку й дійшов законного і справедливого висновку про необхідність призначення покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, в межах санкції інкримінованого злочину, без реального відбування основного покарання.
Згідно ч. 2 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
В силу ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Колегія суддів погоджується з встановленими судом обставинами, що впливають на вид і розмір покарання, й вважає, що покарання ОСОБА_5 призначене у виді позбавлення волі, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, в межах санкції інкримінованого злочину, без реального відбування основного покарання, за своїм видом та розміром, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, й підстав вважати призначене покарання явно несправедливим у наслідок суворості у суду не має.
При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у поставі від 08.09.2022 (справа 297/1253/17; провадження 51-1171км22), той факт, що небезпеку для руху, створено внаслідок власної протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог ПДР, однак така обставина повинна бути врахована судами під час обрання заходів кримінально правового впливу у сукупності із іншими обставинами та даними про особу засудженого.
Водночас, посилання обвинуваченого на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки ступеню винуватості потерпілого у вчиненні ним цього злочину, є безпідставними, а суд, враховуючи всі обставини провадження та відомості про особу засудженого, дійшов обгрунтованих висновків про необхідність звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробування з іспитовим строком та покладенням обов'язків, визначених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Твердження обвинуваченого про те, що покладення судом, при його звільненні від відбування покарання з іспитовим строком, обов"язків, визначених ст. 76 КК України, є для нього занадто суворим покарання та підлягає виключенню, є необгрнутованими та такими що задоволенню не підлягають.
Так, згідно п. 6 ч. 1 ст. 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок повинен вирішити, зокрема, які обов'язки слід покласти на особу в разі її звільнення від відбування покарання з випробуванням. При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 374 цього кодексу у резолютивній частині вироку зазначається, зокрема, обов'язки, які покладені на засудженого в разі звільнення його від відбування покарання з випробуванням. Характер цих обов'язків, які можуть бути покладені на особу судом, визначає ефективність звільнення від відбування покарання з випробуванням та має суттєвий вплив на можливість здійснювати якісний контроль за засудженими.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.04.2019 (справа № 734/2902/17; провадження № 51- 5633 км18).
Частиною 1 статті 76 КК України встановлено, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. При цьому, не покладення на обвинуваченого обов'язків, визначених ст. 76 КК України, у разі його звільнення від відбування покарання з випробуванням, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на викладене, суд, ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_5 , дійшовши висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбування покарання й, застосувавши положення ст. 75 КК України, у відповідності до вимог закону, поклав на обвинуваченого обов'язки, визначені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, які до того ж, не носять альтернативного характеру й підлягають обов'язкому визначенню.
Отже, призначене судом покарання ОСОБА_5 в повній мірі відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, й підстав вважати його занадто суворим, не убачається.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає вирок законним, обґрунтованим, вмотивованим і справедливим, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2022 року, ухвалений щодо ОСОБА_5 - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2. ОСОБА_3 ОСОБА_4