Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 січня 2023 року Справа№200/1870/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
01 лютого 2022 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
- визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, що полягає у не проведені із позивачем повного розрахунку при звільненні: не виплаті заробітної плати за фактично відпрацьований час у січні 2022 року; не виплаті компенсації за невикористану відпустку учасника бойових дій за 2022 рік; не виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції; не виплаті індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по листопад 2017 року; не виплаті середнього заробітку у розмірі 15 371, 14 грн. за весь час затримки повного розрахунку;
- визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо відмови внести зміни до наказу від 30.12.2021 № 742 о/с в частині обрахування вислуги позивача у календарному обчисленні з урахуванням навчання в Донецькому економіко-правовому кооперативному технікумі у період з 1994 по 1996 рік; включити до грошового атестату про розмір грошового забезпечення та довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення відомості щодо індексації грошового забезпечення позивача за період з 04.01.2020 по 03.01.2022;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області: виплатити позивачу заробітну плату за фактично відпрацьований час у січні 2022 року; виплатити компенсацію за невикористану відпустку учасника бойових дій за 2022 рік; виплатити недотриману суму грошових коштів одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції у розмірі 13 969, 77 гривень; виплатити індексацію сум грошового забезпечення під час проходження служби у період з 07.11.2015 по листопад 2017 року; виплатити середній заробіток у розмірі 15 371, 14 грн. за весь час затримки повного розрахунку по день ухвалення судового рішення на користь позивача; внести зміни до наказу від 30.12.2021 № 742 о/с в частині обрахування вислуги позивача у календарному обчисленні з урахуванням навчання в Донецькому економіко-правовому кооперативному технікумі у період з 1994 по 1996 рік; включити до грошового атестату про розмір грошового забезпечення та довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення відомості щодо індексації грошового забезпечення позивача за період з 04.01.2020 по 03.01.2022.
Позов обґрунтований тим, що 11 грудня 1996 року позивач прийнята на службу до органів внутрішніх справ України. Із набуттям чинності Закону України “Про національну поліцію” 06 листопада звільнена з органів внутрішніх справ та 07 листопада 2015 року прийнята на службу до Національної поліції. У період з 07 листопада 2015 року по 03 січня 2022 року позивач проходила службу в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області. Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 30 грудня 2021 № 742 о/с позивач звільнена зі служби в поліції за власним бажанням з 03 січня 2022 року.
Позивач вказує, що підставою для її звільнення є рапорт від 06 грудня 2021 року про що зазначено у витязі з наказу ГУНП в Донецькій області від 30 грудня 2021 року № 742 о/с, тобто, на думку позивача, вона завчасно повідомила працедавця про намір звільнитись.
Проте, вказала позивач, відповідачем вимоги ч. 1 ст. 116 Кодексів законів про працю України не дотримані, розрахунок з нею за фактично відпрацьований час у січні 2022 року не проведений.
Також позивач вказала, що згідно п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу” у неї з'явилось право на додаткову відпустку терміном 14 днів починаючи з 01 січня 2022 року, проте всупереч зазначеному розрахунок із позивачем щодо виплати компенсації за невикористану відпустку не проведений.
Крім того позивач також зазначає про те, що відповідно до ч. 5 ст. 94 Закону України “Про національну поліцію” грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону, проте, всупереч вказаному, під час проходження служби в період з 07 листопада 2015 року по листопад 2017 в порушення вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” їй не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Поряд з іншим, зазначає позивач, згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається КМУ України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. За підрахунком позивача сума одноразової грошової допомоги складає 96069, 62 грн. Проте розрахунок із позивачем з цього питання при звільненні не проведений, вказана сума відповідачем не виплачена.
Також позивач зазначила, що у наказі відповідача від 30 грудня 2021 № 742 о/с не враховано термін її навчання в Донецькому економіко-правовому кооперативному технікумі.
Окрім наведеного позивач також не погоджується з відмовою відповідача включити до грошового атестату про розмір грошового забезпечення та довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення відомості щодо індексації грошового забезпечення за період з 04 січня 2020 року по 03 січня 2022 року, що викладена у листі від 17 січня 2022 року.
Підсумовуючи позивач також просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 15 371, 14 грн.
Відповідач, заперечивши проти позову надав до суду відзив, зазначивши, що позивач звільнена зі служби з 03.01.2022.
Вказав, що неможливість здійснити бюджетній установі - ГУНП в Донецькій області виплату грошового забезпечення обумовлювалась відсутністю фінансування, у зв'язку із початком бюджетного року та затвердженням кошторисних призначень на 2022 рік.
Вказує, що відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. У зв'язку із чим, при надходженні від головного розпорядника бюджетних коштів позивачу на особистий картковий рахунок було перераховано грошове забезпечення за фактично відпрацьований час у сумі 1 383,90 грн.
Щодо визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Донецькій області, що полягає у не виплаті грошової компенсації за невикористану відпустку учасника бойових дій за 2022 рік, та зобов'язання її виплатити відповідач вказав, що додаткова відпустка окремим категоріям осіб (учасники бойових дій) не належить до виду щорічних відпусток. Вказав, що зазначену позицію викладено також у листі Міністерства соціальної політики України від 18.08.2016 №454/13/116/-16. Тому, на переконання відповідача, на цю відпустку не поширюються норми ст. 24 Закону №504/96-ВР, передбачені для щорічних відпусток, а тому компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону №3551-ХІІ (крім осіб, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи) законодавством не передбачена.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Донецькій області, що полягає у не виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні та зобов'язання її виплатити відповідач вказав, що наказом ГУНП в Донецькій області від 30.12.2021 №742о/с ОСОБА_1 відповідно до розділу VII Закону України “Про Національну поліцію” звільнено зі служби за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) з 03.01.2022 та визначено календарну вислугу років для виплати одноразової грошової допомоги - 25 років 00 місяців 23 дні. Зазначає, що пунктом 6 розділу VІ Порядку №260 встановлено, що нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні із служби здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення, ураховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, установлених наказами на день звільнення, а тому, згідно із нормами спеціального законодавства, до розрахунку одноразової грошової допомоги позивача враховувався: посадовий оклад 2450,00 грн. + оклад за спеціальне звання (майор поліції) 2000,00 грн. + надбавка за вислугу років (50%) 2225,00 грн. + доплата за специфічні умови проходження служби (40%) 2670,00 грн. + премія (40,941%) 3825,94 грн. = 13170,94 грн.*25%*25 років = 82318,38 грн. Із відрахуванням обов'язкових податків і зборів, сума до виплати склала 81083,60 грн. Вказаний розрахунок потреби в коштах був наданий до Національної поліції України для належного фінансування. Після надходження відповідного фінансування від головного розпорядника коштів на особистий картковий рахунок, стверджує відповідач, перераховано кошти в сумі 81083,60 грн.
Стосовно визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Донецькій області, що полягає у не виплаті індексації сум грошового забезпечення за період з 07.11.2015 до листопада 2017 року та зобов'язання її виплатити відповідач вказує, що підстави для проведення нарахування позивачу індексації до листопада 2017 року відсутні, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким не було передбачено проведення індексації грошового забезпечення поліцейських. З метою проведення індексації грошового забезпечення поліцейських, постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 №782 внесені зміни до пункту 2 Порядку №1078 та до об'єктів індексації віднесено грошове забезпечення поліцейських, а тому, з моменту набрання чинності даного нормативно-правового акту поліцейські отримали право на індексацію грошового забезпечення. З урахуванням вимог законодавства з листопада 2017 року поліцейським, у томі числі і позивачу, здійснювалась виплата індексації грошового забезпечення.
Про визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Донецькій області, що полягає у не виплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15371, 14 грн. та зобов'язання сплатити зазначену суму відповідач зазначає, що дана вимога є похідною від порушених позивачем у позові питань відносно яких існує спір, а тому не підлягає задоволенню, оскільки правові підстави для її виплати на цей час відсутні. Більш того, зазначив, що не є зрозумілим і обґрунтованим розрахунок заявленої представником позивача вимоги.
Щодо вимоги про відмову внести зміни до наказу ГУНП в Донецькій області від 30.12.2021 №742 о/с в частині обрахування вислуги позивача у календарному обчисленні з урахуванням навчання у Донецькому економіко-правовому кооперативному технікумі у період 1994-1996 роки та зобов'язання внести зміни до наказу від 30.12.2021 № 742 о/с в частині обрахування вислуги позивача у календарному обчисленні з урахуванням навчання в Донецькому економіко-правовому кооперативному технікумі у період з 1994 по 1996 рік відповідач вказує, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб” (зі змінами та доповненнями, далі - Постанова №393) передбачено, що до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби, особам, зазначеним у пункті “ж” ст. 1-2 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, під час призначення пенсії згідно з пунктом “а” ст. 12 зазначеного Закону додатково зараховується час навчання в межах до п'яти років (незалежно від форми навчання) у цивільних закладах вищої освіти, а також в інших закладах освіти, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби або до призначення на відповідну посаду із розрахунку - один рік навчання за шість місяців служби.
Звертає увагу суду на те, що в управлінні кадрового забезпечення ГУНП в Донецькій області інформація щодо присвоєння позивачу офіцерського (спеціального) звання після закінчення технікуму відсутня, а тому враховуючи норми пункту 2 Постанови №393, законні підстави для зарахування до календарної вислуги років періоду навчання в технікумі та внесення змін до наказу ГУНП в Донецькій області від 30.12.2021 №742о/с в частині оголошення вислуги років ОСОБА_2 у ГУНП в Донецькій області відсутні.
Також вказує, що стосовно включення до грошового атестату про розмір грошового забезпечення та довідки про щомісячні види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення відомостей щодо індексації грошового забезпечення за період з 04.01.2020 до 03.01.2022 та зобов'язання здійснити зазначені дії Пунктом 1 Постанови №988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); премії; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Отже, склад грошового забезпечення поліцейських чітко визначений Постановою №988 та Порядком №260 і не може підлягати розширеному тлумаченню на підставі нормативних актів, виданих для цілей, не пов'язаних із метою їх застосування. Відповідно до норм, що регулюють спірні правовідносини, індексація не відноситься до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Індексацією грошових доходів населення є встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст.1 Закону №1282-ХІІ). Згідно із Законом №1282-ХІІ та Порядком №1078 грошовий дохід індексується не кожного місяця та не обов'язково усім працівникам. Так, вона проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Тож, враховуючи відсутність на момент звільнення ОСОБА_2 норми права, якою було б встановлено обов'язок ГУНП в Донецькій області виходити за межі, визначені Постановою №988 та Порядком №260, і включати індексацію, як компенсаційну виплату, до складової грошового забезпечення, є не тільки помилковою, а й такою, що суперечить вимогам законодавства.
Крім того заперечує проти стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 7500 грн., оскільки сума не є співмірною та обґрунтованою.
Представником позивача до суду надано відповідь на відзив, в якому останній повністю спростовує зазначене відповідачем у відзиві, підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Одночасно із відповіддю на відзив до суду надійшли пояснення позивача, в яких остання вказала про те, що нею отримано заробітну плату за фактично відпрацьований час у січні у розмірі 1 383, 90 грн. вона отримала 28.01.2022. Рахує, що розрахунок з нею з цього питання проведено не своєчасно.
Також вказала, що з боку відповідальних працівників ГУНП в Донецькій області пропозицій щодо використання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, їй не надходило, так само як отримання компенсації за її використання.
Крім того зазначає, що 27.04.2022 відповідачем виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції лише у розмірі 81 083, 60 грн (військовий збір - 1 216, 25 грн). На переконання позивача недоотримана сума грошових коштів одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції складає 13 769, 77 грн.
З приводу того, що її призначення на офіцерську посаду відбулось не відразу, а лише у 1998 році позивач вказала, що посада на яку її призначили була зайнята іншим працівником.
Зазначила, що за номенклатурою посад, посада “старший інспектор по роботі з особовим складом” районного відділу міліції у складі міського управління міліції належала до категорії посад яку можуть обіймати особи середнього навчальницького складу.
Таким чином, на переконання позивача, підставами присвоєння їй звання “молодший лейтенант міліції” та призначення на офіцерську посаду був факт отримання середньої спеціальної освіти в Донецькому економіко - правовому кооперативному технікумі, яку нею отримано до вступу на службу.
Відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких спростовує повністю доводи наведені у відповіді на відзив та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Встановивши, що позовна заява подана без додержання вимог, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою від 07 лютого 2022 залишив його без руху, надавши позивачу строк в 10 (десять) днів з дня вручення копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання суду копій доданих до позовної заяви та її другого примірника документів завірених позивачем належним чином та інформацію про наявність у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви.
Ухвалою від 22 лютого 2022 року позовну заяву прийнято судом до розгляду. Відкрито провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, якими він обґрунтовується, протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб, тобто до 25.04.2022.
21.04.2022 на засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 18.04.2022 № 259 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”.
Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 на 30 діб.
На засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 17.05.2022 № 341 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”.
Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 на 90 діб.
На засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 12 серпня 2022 року № 573 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”.
Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Також, на засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 17.11.2022 № 2738-IX “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”.
Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 на 90 діб.
02 березня 2022 року опублікованими Радою суддів України 02.03.2022 Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану року, судам України рекомендовано за можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя.
Донецький окружний адміністративний суд продовжує свою роботу у дистанційному режимі.
Ухвалою від 21 червня 2022 року суд відмовив в задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Донецькій області про зупинення провадження у цій справі.
Ухвалою від 17 жовтня 2022 року суд, задовольнивши частково клопотання Головного управління Національної поліції в Донецькій області, позовну заяву ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, залишив без руху та надав позивачеві строк в 5 (п'ять) днів з дня вручення йому копії цієї ухвали для надання суду: документу про сплату судового збору у розмірі 1 984, 80 грн. або заяви про відстрочення (звільнення) сплати судового збору із відповідними доказами її обґрунтування; доказів, в обґрунтування позовних вимог, а саме: грошовий атестат про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 та довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення ОСОБА_2 (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення або ж інформації щодо місцезнаходження вказаних доказів та неможливості отримати зазначені докази самостійно. Звернув увагу учасників справи на те, що режим роботи суду, на період воєнного стану, передбачає направлення всіх процесуальних документів через особистий кабінет в підсистемі “Електронний суд”.
Ухвалою від 07 листопада 2022 року суд поновити розгляд справи № 200/1870/22 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою від 14 листопада 2022 року суд, задовольнивши клопотання Головного управління Національної поліції в Донецькій області, продовжив Головному управлінню Національної поліції в Донецькій області встановлений ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року про відкриття провадження у справі, строк для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, якими він обґрунтовується, на 10 (десять) днів з дня вручення копії цієї ухвали.
Ухвалою від 28 листопада 2022 року суд, задовольнивши частково клопотання Головного управління Національної поліції в Донецькій області, позовну заяву ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, залишив без руху та надав позивачеві строк в 5 (п'ять) днів з дня вручення їй копії цієї ухвали для надання суду зазначеного в ордері серії ДН №157452 від 24.12.2021 договору про надання правової допомоги № 4/2021 від 24.12.2021 (його завіреної копії) або витягу з нього, засвідченого підписами сторін.
Ухвалою від 05 грудня 2022 року суд поновив розгляд справи № 200/1870/22 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи вищезазначене, та зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.
З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 .
Відповідно до диплому серії НОМЕР_2 Поліщук ОСОБА_3 закінчила Донецькій економіко-правовий технікум за спеціальністю правознавство. Рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 24 червня 1996 року позивачці присвоєно кваліфікацію юрист.
Відповідно до копії послужного списку № М-023117 0111522 ОСОБА_2 , поряд з іншими, Наказом МВС України № 119 о/с від 29.03.1997 присвоєно звання «молодший лейтенант міліції.
Рішенням від 26 лютого 2019 року № 2/І/V/321 позивачу надано статус учасника бойових дій.
Наявність статусу учасника бойових дій у позивача також підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , що видане Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області.
Згідно витягу з наказу від 30 грудня 2021 № 742 о/с майора поліції ОСОБА_2 - інспектора чергового ізолятору тимчасового тримання № 6 Головного управління Національної поліції в Донецькій області звільнено зі служби в поліції за власним бажанням, встановивши їй у січні 2022 року премію у розмірі 26,548%. Вислуга років на 03 січня склала: у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги - 25 років 00 місяців 23 дні, у пільговому обчисленні - 28 років 09 місяців 07 днів.
Розглянувши заяву позивача від 04.01.2022 щодо внесення змін до наказу ГУ НП в Донецькій області від 30.12.2021 № 742 о/с в частині оголошення вислуги у календарному обчисленні з урахуванням навчання в Донецькому економіко-правовому кооперативному технікуму у період 1994-1996 роки, виплати індексації за період з 07.11.2015 по листопад 2017 року та включенням до грошового атестату та довідки про додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за 24 місяці, що передують звільненню індексації грошового забезпечення, Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області своїм листом від 17.01.2022 № 14р/126/02-2022 повідомило про відсутність на те підстав.
На підставі довідки від 25 січня 2022 року № 114, що видана Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області встановлено, що грошове забезпечення позивача за період з липня по грудень 2021 року становило:
у липні 16 613, 19 (посадовий оклад - 2 450, 00; оклад за військовим спеціальним званням - 2 000,00; надбавка за стаж служби - 2 002, 50; надбавка за специфічні умови проходження служби - 2 581,00; премія - 4 867,34; додаткова доплата на період дії карантину - 1 284, 95; індексація - 1 427, 40);
у серпні 15 328, 24 (посадовий оклад - 2 450, 00; оклад за військовим спеціальним званням - 2 000,00; надбавка за стаж служби - 2 002, 50; надбавка за специфічні умови проходження служби - 2 581,00; премія - 4 867,34; індексація - 1 427, 40);
у вересні 14 312, 97 (посадовий оклад - 2 450, 00; оклад за військовим спеціальним званням - 2 000,00; надбавка за стаж служби - 2 002, 50; надбавка за специфічні умови проходження служби - 2 581,00; премія - 3 852, 07; індексація - 1 427, 40);
у жовтні 25 377, 40 (посадовий оклад - 2 450, 00; оклад за військовим спеціальним званням - 2 000,00; надбавка за стаж служби - 2 002, 50; надбавка за специфічні умови проходження служби - 2 581,00; премія - 5 882,61; індексація - 1 427, 40);
у листопаді 15 328, 22 (посадовий оклад - 2 450, 00; оклад за військовим спеціальним званням - 2 000,00; надбавка за стаж служби - 2 002, 50; надбавка за специфічні умови проходження служби - 2 581, 00; премія - 4 741, 23; індексація - 1 553, 49);
у грудні 24 447, 56 (посадовий оклад - 2 450, 00; оклад за військовим спеціальним званням - 2 000,00; надбавка за стаж служби - 2 146, 04; надбавка за специфічні умови проходження служби - 2 638,42; премія - 4 559,51; матеріальна допомога на оздоровлення - 9 033,50; індексація - 1 620, 09).
27.04.2022 позивачу на її картковий рахунок було зараховано суму у розмірі 81 083, 60 грн з коментарем “зарахування заробітної плати”.
Відповідачем долучено до матеріалів справи довідку “щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період проходження служби в ГУНП в Донецькій області з 07.11.2015 по 31.10.2017” із якої судом встановлено, що нарахування індексації грошового забезпечення до листопада 2017 року позивачу не проводилось з тих підстав, що лише починаючи з листопада 2017 року грошове забезпечення поліцейських включено до переліку доходів осіб, чиї грошові доходи, які одержані в гривнях на території України і не мають разового характеру, підлягають індексації.
Крім того відповідачем долучено до матеріалів справи довідку “про порядок нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_2 ”, з якої видно, що при звільненні позивачу нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 82 318, 88 грн, з розрахунку: посадовий оклад (інспектор-черговий) 2 450, 00 грн + оклад за спеціальне звання (майор поліції) 2 000, 00 грн + надбавка за вислугу років (50%) 2 225,00 грн + доплата за специфічні умови проходження служби (40%) 2 670, 00 грн + премія (40,941%) 3 825, 94 грн = 13 170, 94 грн*25%*25 років = 82 318, 38 грн. Із відрахуванням обов'язкових податків і зборів, сума до виплати склала 81 083, 60 грн. У довідці також зазначено, що після надходження відповідного фінансування від головного розпорядника коштів, на особистий картковий рахунок позивача, що відкритий в АТ “Ощадбанк”, перераховано кошти в сумі 81 083, 60 грн (платіжне доручення від 25.04.2022 № 1885).
У довідці від 22.11.2022 № 276, що видана Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області вказано, що середньомісячний розмір грошового забезпечення складає 13 784, 35 грн (із розрахунку (13 774, 73 грн (листопад 2021) + 13 793, 97 грн (грудень 2021)/2 місяці). Середньоденний розмір грошового забезпечення складає 451, 95 грн (із розрахунку (13 774, 73 грн (листопад 2021) + 13 793, 97 грн (грудень 2021) /(31 день + 30 днів)).
Як зазначено у довідці від 22.11.2021 року № 275 згідно з обліками управління кадрового забезпечення додаткову відпустку, як учасник бойових дій, ОСОБА_2 використала за 2019 - 2020 роки. Рапорту ОСОБА_2 щодо надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2022 рік до підрозділів кадрового забезпечення не надходило, а тому, зазначено, що відсутні підстави для її виплати.
Із довідки Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 22.11.2022 № 273 “щодо остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_2 ” видно, що наказом ГУНП в Донецькій області від 30.12.2021 № 742 о/с ОСОБА_2 було звільнено за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) з 03.01.2022, із визначенням календарної вислуги років та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні - 25 років 00 місяців 23 дні та встановивши у січні 2022 року премію у розмірі 40,941%. У січні 2022 року позивачу було нараховане грошове забезпечення в сумі 1 431, 39 грн, у тому числі:
- грошове забезпечення за фактично відпрацьований час в сумі 1 274, 61 грн (з 01.01.2022 по 03.01.2022) з розрахунку: посадовий оклад 237, 10 грн; оклад за спеціальним званням 193, 55 грн; надбавка за вислугу років (50%) 215, 32 грн; надбавка за специфічні умови проходження служби (40 %) 258, 39 грн; премія (40,941%) 370,25 грн;
- індексація 156, 78 грн.
У довідці також вказано, що із відрахуванням обов'язкових податків і зборів, на особистий картковий рахунок ОСОБА_2 , відкритий в АТ “Ощадбанк”, перераховано кошти в сумі 1 383, 90 грн (платіжне доручення від 27.01.2022 № 337). Також зазначено, що позивачу нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 82 318, 88 грн. з розрахунку: посадовий оклад (інспектор-черговий) 2 450, 00 грн + оклад за спеціальне звання (майор поліції) 2 000, 00 + надбавка за вислугу років (50%) 2 225, 00 грн + доплата за специфічні умови проходження служби (40%) 2 670, 00 грн + премія (40, 941%) 3 825,94 грн = 13 170, 94 грн*25%*25 років = 82 318, 38 грн.
Згідно з інформаційним внутрішньо службовим ГУНП в Донецькій області листом від 21.11.2022 № 3093/12/01-2022 ОСОБА_2 не зараховано до календарної вислуги років період її навчання в технікумі, оскільки у УКЗ ГУНП в Донецькій області відсутня інформація щодо присвоєння ОСОБА_2 офіцерського (спеціального) звання після закінчення технікуму.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто, протягом розумного строку.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію"(далі -Закон України “Про Національну поліцію”, Закон № 580-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 580-VIII поліція у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 60 Закону України "Про Національну поліцію" проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Стосовно визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Донецькій області, що полягає у не виплаті грошового забезпечення за фактично відпрацьований час у січні 2022 року, та зобов'язання провести виплату.
Правовідносини, що виникають при проходженні та звільненні публічного службовця, регулюються спеціальним законодавством, у даному випадку Законом №580- VII, постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” (далі - Постанова №988) та іншими нормативно-правовими актами в цій сфері.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 Закону №580-VIII порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджено наказом МВС України від 06.04.2016 №260 (зі змінами та доповненнями, далі - Порядок №260).
Відповідно до ст. 117 Конституції України Порядок №260 пройшов державну реєстрацію та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799.
Згідно із п.7 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення. При виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата (п.9 розділу І Порядку №230).
Відповідно до п.13 розділу І Порядку №260 виплата грошового забезпечення поліцейським здійснюється щомісяця з 25 числа по останній день місяця за поточний місяць.
Судом встановлено, що позивач звільнена зі служби з 03.01.2022.
Крім того встановлено, що 28.01.2022 року позивачу виплачена заробітна плата за фактично відпрацьований час у січні у розмірі 1 383, 90 грн.
Отримання зазначених коштів також підтверджує позивач, а тому позовна вимога в частини визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у не виплаті заробітної плати за фактично відпрацьований час у січні 2022 року задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині не виплати компенсації за невикористану відпустку учасника бойових дій за 2022 рік суд зазначає таке.
Державні гарантії права громадян на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлено Законом України “Про відпустки”.
Види відпусток визначаються статтею 4 Закону України “Про відпустки” від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР.
Зокрема, установлюються такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: - основна відпустка (стаття 6 цього Закону); - додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); - додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); - інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час”.
Згідно до статті 12 вказаного Закону встановлено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них осіб.
Зокрема, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік”.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII передбачає право військовослужбовців на відпустки, порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них (стаття 101).
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів”.
Згідно з п. 2 ст. 92 Закону України “Про Національну поліцію” поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Пунктом 10 ст. 93 цього ж Закону встановлено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
За приписами пункту 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України від 06.04.2016р. № 260 (далі - Порядок № 260) за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення
Суд зазначає, що вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 07 травня 2020 року у справі № 360/4127/19.
Суд також враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Слід зазначити, що принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Відтак, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Щодо доводів відповідача про те, що до спірних правовідносин має бути застосовано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 545/1881/16, то суд уважає за необхідне зазначити таке.
У справі № 545/1881/16 спір виник з приводу того, що відповідач (орган місцевого самоврядування) не провів компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із розрахунку розміру середньоденної заробітної плати відповідно до ст. 16 Закону № 504/96-ВР, ст. 21 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”, п. 17 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ.
Таким чином, обставини у цій справі не є подібними до правовідносин, що були предметом спору у справі № 545/1881/16.
Отже, позовні вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.
Проте, суд не погоджується з розрахунком суми такої компенсації, що наведена позивачем в розмірі 7 559, 55 грн з огляду на наступне.
При визначенні розміру компенсації суд виходить з положень пункту 8 Порядку № 260, відповідно до якого виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 276 від 22.11.2022 року про розмір грошового забезпечення встановленого на день звільнення ОСОБА_2 місячний розмір грошового забезпечення на день звільнення складає - 13 793, 97 грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення на день звільнення складає - 459, 80 грн. (із розрахунку (13 793, 97 /30).
Суд зазначає, що позивач має право на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 6 437,20 грн. (13 793, 97/30) *14 календарних днів).
При цьому, за підрахунками позивача сума належної їй до виплати компенсації невикористаної додаткової відпустки складає 7 559, 55 грн, яку суд не приймає, оскільки вона розрахована виходячи з суми середнього заробітку позивача за останні два місяці що передували звільненню, а не виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби.
Стосовно визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Донецькій області, що полягає у не виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні та зобов'язання її виплатити суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно із пунктом 2 розділу VI Порядку №260 поліцейським, які звільняються із служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення, ураховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення), та премій, установлених наказами на день звільнення (пункт 6 розділу VI Порядку №260).
Так судом встановлено та позивачем підтверджено, що 27.04.2022 відповідачем перераховано на особистий картковий рахунок позивача одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції в загальному розмірі 81 083, 60 грн.
У зв'язку із чим позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні задоволенню не підлягає.
В той же час у наданих додаткових поясненнях та уточненнях до позову позивач визнає факт виплати їй одноразової грошової допомоги при звільненні у загальному розмірі 81 083, 60 грн, проте вказує, що сума такої виплати є невірно обрахованою, оскільки, на її переконання вона повинна бути обрахована згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ 08.02.1995 № 100.
Суд критично ставиться до тверджень позивача щодо того, що одноразова грошова допомога при звільненні повинна бути обрахована згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ 08.02.1995 № 100 та не приймає до уваги наданий з цього приводу розрахунок, оскільки відповідно до Порядку №260 нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.
У зв'язку із чим позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виплатити на користь позивача недоотриману суму грошових коштів одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції у розмірі 13 769, 77 грн задоволенню не підлягають.
Стосовно не виплати індексації сум грошового забезпечення з 07.11.2015 по листопад 2017 року суд зазначає наступне.
У відзиві на позов, наданому відповідачем, зазначено, що у період до 24 жовтня 2017 року “Порядок проведення індексації грошових доходів населення” № 1078 не передбачав індексацію грошового забезпечення поліцейських, а тому позивачу індексація за період за період з листопада 2015 року по вересень 2017 року (включно) не нараховувалась.
Разом із цим відповідач у відзиві вказав, що підстави для проведення нарахування позивачу індексації до листопада 2017 року були відсутні, у зв'язку із чим нарахування та виплата індексації позивачу здійснювалась лише з листопада 2017 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам в цій частині позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною 5 ст. 94 Закону України “Про Національну поліцію” передбачено, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Статтею 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-XII “Про індексацію грошових доходів населення” (далі -Закон № 1282-XII) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною 1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078) передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
При цьому, зміни щодо поліцейських були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 “Про внесення зміни до п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення” (набрала чинності 24 жовтня 2017 року) шляхом доповнення абзацу п'ятого після слова “військовослужбовців” словом “поліцейських”.
Згідно пп. 4 і 5 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Відповідно до п. 10-2 Порядку № 1078 для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
При цьому, приписами п. 10-1 Порядку № 1078 у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 9 грудня 2015 року (який застосовувався до 1 грудня 2015 року), було передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
З наведеного вбачається, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 815/2590/18 зазначив, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У постанові від 21 січня 2021 року у справі № 160/35/20 Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про наявність протиправної бездіяльності, яка полягає у не здійсненні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу у спірний період, оскільки здійснення індексації прямо передбачене Законом № 580-VІII та Законом № 1282-ХІІ. Верховний Суд зазначив, що аналізуючи правові норми Закону № 2017-ІІІ та Закону№ 1282-ХІІ індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Верховний Суд наголосив, що “згідно зі статтями 18, 19 Закону № 2017-III, індексація є відповідною соціальною гарантією, оскільки це є виплата, що спрямована на забезпечення достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати. А тому, враховуючи, що частиною п'ятою статті 94 Закону №580-VIII, на момент виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що грошове забезпечення поліцейських підлягає індексації, є обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності протиправної бездіяльності Управління щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 31 серпня 2017 року. Доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для нарахування спірної індексації до 24 жовтня 2017 року, тобто до внесення змін до Порядку № 1078, є необґрунтованими, оскільки Законом № 580-VIII має вищу юридичну силу ніж Порядок № 1078”.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність у позивача права на індексацію грошового забезпечення у період з 7 листопада 2015 року по 30 листопада 2017 року (включно).
Як наслідок, не нарахування та не виплата позивачу у період з 7 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року індексації грошового забезпечення позивачу є неправомірним.
За таких обставин позовні вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.
Щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача що полягала у відмові позивачу внести зміни до наказу від 30.12.2021 № 742 о/с в частині обрахування вислуги позивача у календарному обчисленні з урахуванням навчання в Донецькому економіко-правовому кооперативному технікумі у період 1994-1996 роки суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 20 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114, час перебування осіб рядового і начальницького складу на службі в органах внутрішніх справ зараховується до загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу за спеціальністю згідно з законодавством.
Відповідно до статті 78 Закону України № 580-VIII стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
До стажу служби в поліції зараховуються:
1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;
2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;
3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;
4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;
5) час роботи в органах прокуратури і суду осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих;
6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.
Порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок № 393).
Пунктом 2 Порядку № 393 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до вислуги років особам офіцерського складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони та інших військових формувань, створених Верховною Радою України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, а також особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у пункті "ж" статті 1, 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсій згідно з пунктом "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" додатково зараховується час їхнього навчання (у тому числі заочно) у цивільних вищих навчальних закладах, а також у інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське звання, до вступу на військову службу або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку - один рік за шість місяців.
Аналогічні приписи були закріплені в пункті 2 указаного Порядку в редакції, що діяла на час призначення позивача на посаду до органів внутрішніх справ.
Крім того, згідно з частиною другою статті 17 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах вказаного Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Ураховуючи наведені правові положення законодавства та особливий статус осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ, суд дійшов висновку, що до вислуги років вказаним особам додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Отже, визначальною умовою для застосування наведеного законодавчого припису є присвоєння особі офіцерського (спеціального) звання у зв'язку з закінченням відповідного навчального закладу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 27.06.2018 у справі № 817/1269/16 та від 10.05.2019 у справі № 823/1330/16.
Так, суд встановив, що відповідно до диплому серії НОМЕР_2 Поліщук ОСОБА_3 закінчила Донецькій економіко-правовий технікум за спеціальністю правознавство. Рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 24 червня 1996 року позивачці присвоєно кваліфікацію юрист.
Однак, у зв'язку із закінченням вищевказаного навчального закладу позивачу не було присвоєно офіцерське (спеціальне) звання.
З огляду на вищенаведене відсутні правові підстави для зарахування позивачу часу її навчання у Донецькому економіко-правовому кооперативному технікумі у період 1994-1996 роки до вислуги років при призначенні їй пенсії на підставі пункту 2 Порядку № 393, а тому, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.
У зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо відмови відповідача включити до грошового атестату про розмір грошового забезпечення та довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення відомості щодо індексації грошового забезпечення позивача за період з 04.01.2020 по 03.01.2022 суд зазначає таке.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:
1) посадовий оклад;
2) оклад за військовим званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною першою статті 15 Закону № 2011-ХІІ визначено, що пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі Закон № 2262-ХІІ) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Однією з умов пенсійного забезпечення військовослужбовців є визначення видів грошового забезпечення, які враховуються при обчисленні пенсій.
Так, частиною третьою статті 43 Закону № 2262-ХІІ визначено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ).
Відповідно до пункту 7 постанови КМУ від 17.07.1992 № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей” пенсії обчислюються з таких видів грошового забезпечення: відповідних окладів за посадою, військовим (спеціальним) званням (для осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту щомісячної надбавки за спеціальне звання) та відсоткової надбавки за вислугу років у розмірах, установлених за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, крім щомісячних надбавок (доплат), установлених особам, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їх згодою та в інтересах справи на службі) та премії. Розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням.
Таким чином, Закон № 2262-ХІІ, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення, зокрема осіб, звільнених з військової служби, та має на меті реалізацію цими особами конституційного права на державне пенсійне забезпечення і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України, передбачає включення до грошового забезпечення, з розміру якого обчислюється пенсія, лише щомісячні основні види грошового забезпечення, до яких належать: посадовий оклад, оклад за військовим званням, процентна надбавка за вислугу років, а також щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії.
Згідно зі статтею 102 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII “Про Національну поліцію” пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Статтею 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регульовано Законом України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення”(далі - Закон № 1282-ХІІ).
Згідно зі статтею 1 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, а не тільки грошове забезпечення військовослужбовців, а також те, що здійснення індексації врегульовано окремим законом, до якого стаття 9 Закону № 2011-ХІІ містить відсилочну норму, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер і питання її врахування до складу грошового забезпечення для призначення пенсії за вислугу років не регулюється положеннями Закону № 2011-XII або Закону № 2262-ХІІ.
Незважаючи на наявність спеціального законодавства, зокрема Закону № 2262-ХІІ та відповідних підзаконних нормативних актів, якими врегульовуються відносини щодо обчислення (призначення, перерахунку) пенсій військовослужбовцям та наявність спеціального законодавства, зокрема Закону №2011-ХІІ, яким імперативно визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців, натомість які не врегульовують питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ, та Порядку № 1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
Судом на підставі наявних матеріалів справи встановлено, що відповідачем заперечується необхідність включення індексації грошового забезпечення у довідку про додаткові види грошового забезпечення за останні 24 місяці що передують звільненню з тих підстав, що вказана виплата не може бути врахована при обчисленні пенсії, при її призначенні, так і при її перерахунку.
Проте суд не погоджується із такою правовою позицією відповідача, а тому з огляду на вищесказане суд рахує, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно розміру виплати позивачу суми середнього заробітку у розмірі 15 371,14 грн. за час затримки розрахунку при звільненні суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, з аналізу зазначених норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Так, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина ж друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й у випадку вирішення спору про розмір несплачених сум при звільненні в судовому порядку.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17.
В даному випадку позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці при звільненні просив зобов'язати відповідача виплатити на його користь недоплачену при звільненні компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та, відповідно, компенсацію у вигляді виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 371,14 грн.
Законом України “Про Національну поліцію”, Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей та від 11 листопада 2015 року № 988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції”, які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.
З огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року по справі № 804/3722/17.
Виходячи з приписів ст. 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тотожні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Суд звертає увагу, що позивача звільнено зі служби з 03.01.2022 року. Доказів відсутності позивача в цей день на службі відповідачем суду не надано. Отже, обов'язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний саме 03.01.2022 року.
Отже, строк несвоєчасно сплачених сум з компенсації відпустки становить з 04.01.2022 року (наступний день за днем остаточного розрахунку про звільненні) по 05.01.2023 року (день прийняття судового рішення) - 365 днів, враховуючи розмір середньоденного грошового забезпечення становить 451,95 грн., який визначений у довідці відповідача від 22.11.2022 року № 276, розмір компенсації за ці дні прострочення розрахунку складає 164 961, 75 грн.
Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 року по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року у справі №816/1640/17.
У п.92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Враховуючи розмір компенсації за невикористаних днів додаткової відпустки (6 437, 20 грн.) та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (164 961, 75 грн), суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Суд прийшов до висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи буде розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 3 000,00 грн.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/ 1471/21/21-а.
При цьому суд вважає за необхідне обрати інший спосіб порушеного права позивача в цій частині позову, а саме стягнути на її користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3 000, 00 грн.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини другої цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За приписами частини 3 цієї статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано копії:
- договору про надання правової допомоги № 4/2021 від 24.12.2021;
- додаткової угоди № 2 до договору № 4/2021 від 24 грудня 2021 року;
- акт надання послуг від 30.11.2022;
- ордер на надання правничої допомоги та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю;
- рахунок на оплату № 4/2021-1 від 29.07.2022 послуг з надання правничої допомоги на суму 7 500, 00 грн;
- квитанцію про сплату позивачем 01.08.2022 року на користь адвоката Дьяченка Андрія Вікторовича 7 500, 00 грн з призначенням платежу “послуги з надання правничої допомоги”;
Як вбачається з матеріалів справи, між адвокатом Дьяченко Андрієм Вікторовичем, з одного боку, та Поліщук Оленою Вікторівною, з іншого боку, укладено договір про надання правової допомоги №4/2021 від 24.12.2021, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до підпункту 4.1. пункту 4 договору про надання правової допомоги № 4/2021 від 24 грудня 2021 року отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару.
Відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 договору за надання правової допомоги. Відповідно до даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі або у процентному відношенні залежно від ціни позову, відповідно до домовленості сторін. Розмір гонорару, конкретний перелік видів правової допомоги визначається додатковою угодою, яка після узгодження та підписання сторонами є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 2 від 04 січня 2022 року до договору № 4/2021 від 24 грудня 2021 року вартість послуг адвоката по збору доказів, підготовки позовної заяви та правового супроводження позову складає фіксовану суму - 7 500,00 грн.
Відповідач оспорює розмір наданої позивачу правової допомоги, обґрунтовуючи тим, що позовні вимоги, які є предметом розгляду даної справи є типовими, судові витрати є завищеними та не обґрунтованими, тому не підлягають відшкодуванню.
Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. При встановлені розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 04.08.2020 у справі №810/3213/16. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України, заява №19336/04, п. 269, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що справа, яка розглядалась є типовою, віднесена Кодексом до справ незначної складності, відтак суд погоджує позицію відповідача щодо не співмірності заявленої суми витрат на професійну правову допомогу з її складністю.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі “East/West Alliance Limited” проти України” (рішення від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, п. 269), оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат […], Суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97, п. 30).
В п. 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (заява № 71660/11), в п. 80 рішення у справі “Двойних проти України” (заява № 72277/01), в пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01) Європейський суд з прав людини вказував, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Окрім того, в пункті 154 рішення у справі “Lavents v. Latvia” (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Отже, для включення всього розміру витрат до суми, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд зазначає, що компенсація судових та інших витрат можлива, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 висловлено позицію, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис наданих адвокатом послуг лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити не співмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на не співмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Матеріалами справи встановлено, що в якості доказів витрат на правничу допомогу представником позивача надано копію договору, копію додаткового договору та квитанцію на сплату гонорару у сумі 7 500,00 грн.
Проте, з урахуванням встановлених обставин та досліджених судом матеріалів позовної заяви, суд доходить висновку що вказані витрати підлягають відшкодуванню відповідачем пропорційно до задоволених вимог а саме в розмірі 4 000 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з правил частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За подання до суду даного позову в частині позовних вимог про визнання бездіяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області, що полягає у не проведені із позивачем повного розрахунку при звільненні, а саме не виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції протиправною; про зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції; про визнання бездіяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області, що полягає у не проведені із позивачем повного розрахунку при звільненні, а саме не виплаті середнього заробітку у розмірі 15 371, 14 грн за весь час затримки повного розрахунку; про зобов'язання виплатити на користь позивача середній заробіток у розмірі 15 371, 14 грн. за весь час затримки повного розрахунку по день ухвалення судового рішення позивач сплатила судовий збір в сумі 1 984, 80 грн.
Таким чином, враховуючи, що позов судом задоволений частково, суд приходить до висновку, що з останнього, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 1 500, 00 грн.
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, що полягала у не проведенні із ОСОБА_2 повного розрахунку при звільненні, а саме: в частині не нарахування та не виплати компенсації за невикористану відпустку учасника бойових дій за 2022 рік в розмірі 6 437, 20 грн; в частині не нарахування та не виплати ОСОБА_2 індексації сум грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 30.10.2017 року (включно).
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області в частині відмови включити до грошового атестату про розмір грошового забезпечення та довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення відомості щодо індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 04.01.2020 по 03.01.2022.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: пр-кт Нахімова, 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87515; ЄДРПОУ: 40109058) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) індексацію сум грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 30.10.2017 (включно), із врахуванням висновків суду.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: пр-кт Нахімова, 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87515; ЄДРПОУ: 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) компенсацію за невикористану відпустку учасника бойових дій за 2022 року у розмірі 6 437, 20 грн.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: пр-кт Нахімова, 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87515; ЄДРПОУ: 40109058) на користь ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3 000 (три тисячі) гривні 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: пр-кт Нахімова, 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87515; ЄДРПОУ: 40109058) на користь ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) витрати пов'язані із наданням їй професійної допомоги у розмірі 4 000 (чотири тисячі гривень) 00 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: пр-кт Нахімова, 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87515; ЄДРПОУ: 40109058) на користь ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 05 січня 2023 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/)
Суддя А.Б. Христофоров