04 січня 2023 року ЛуцькСправа № 140/5600/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач1, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач2, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій щодо призову по мобілізації на військову службу; визнання протиправним та скасування наказу начальника Ковельського РТЦК та СП від 24.02.2022 №60 в частині призову на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ; визнання протиправним та скасування наказу командира в/ч НОМЕР_2 про призначення на військову службу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є прийомним батьком, на утриманні якого перебувають діти-сироти, дитина, позбавлена батьківського піклування та власна дитина, віком до 18 років. Вказані обставини підтверджуються розпорядженнями голови Ковельської районної державної адміністрації №212 від 08.07.2014 «Про створення прийомної сім'ї та влаштування дітей на спільне виховання та проживання», №87 від 07.05.2019 «Про внесення змін до розпорядження №212 від 08.07.2014 «Про створення прийомної сім'ї та влаштування дітей на спільне виховання та проживання», а також свідоцтвами про народження: серія НОМЕР_3 , виданим 09.02.2006 відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції міста Києва, серія НОМЕР_4 , виданим 01.04.2005 відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції міста Києва, серія НОМЕР_5 , виданим 03.10.2013 відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Ковелю реєстраційної служби Ковельського міськрайонного управління юстиції, серія НОМЕР_6 , виданим 21.06.2005 виконкомом Ситовичівської сільської ради Ковельського району Волинської області.
Відповідно до Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_1 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24.02.2022 №60 був призваний у Збройні Сили України по мобілізації та направлений для несення військової служби у в/ч НОМЕР_1 . У відповідь на адвокатський запит щодо надання наказу про мобілізацію ОСОБА_1 та інформації про наявність відомостей відносно перебування на його утриманні неповнолітніх прийомних дітей ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 07.07.2022 №3477 повідомив, що інформацією про наявність у ОСОБА_1 на утриманні неповнолітніх прийомних дітей не володіє, так як ОСОБА_1 письмової заяви про дані обставини не подавав.
Повістка від 24.02.2022 про виклик ОСОБА_1 до Ковельського РТЦК та СП була підписана сільським головою Поворської сільської ради ОСОБА_2 . Відповідно до Порядку організації та ведення військового обліку призовників та військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №921 від 07.12.2016, Ковельський РТЦК та СП спільно із виконавчими органом Поворської сільської ради зобов'язані були внести в облікові дані військовозобов'язаного ОСОБА_1 дані щодо сімейного стану та вести постійний їх облік і звірку. Отже, під час прийняття наказу від 24.02.2022 №60 Ковельським РТЦК та СП не з'ясовувалися відомості щодо особистих даних, в тому числі сімейного стану відносно ОСОБА_1 .
На день прийняття наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 Будь ОСОБА_3 відповідно до ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, оскільки являється прийомним батьком дітей-сиріт, дитини, позбавленої батьківських прав віком до 18 років. ОСОБА_1 під час прибуття у ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно повістки повідомив про вказані обставин уповноважену особу, однак його повідомлення не було прийнято до уваги та не було запропоновано надати письмове підтвердження вказаних сімейних обставин.
Позивач вважає, що всупереч вимогам норми статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» його відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №60 від 24.02.2022 призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до в/ч НОМЕР_1 .
Враховуючи вищевказане, позивач покликається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , приймаючи рішення щодо мобілізації та переміщення його на військову службу до в/ч НОМЕР_1 , діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, тобто протиправно, що є наслідком протиправного прийняття наказу командира в,ч НОМЕР_1 про призначення ОСОБА_1 на військову службу.
Ухвалою суду від 31.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.41).
Представник відповідача2 у відзиві на позовну заяву (а.с.47-49) позовні вимоги позивача не визнав та просив відмовити в їх задоволенні з тих підстав, що момент прийняття позивача на військову службу (25 лютого 2022 року) була чинною редакція Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 23.04.2021. Тобто, позивач на момент прийому на військову службу мав право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, однак міг бути призваний на військову службу за власного згодою. Однак під час прийому на військову службу ОСОБА_1 не повідомляв представників відповідача2, які безпосередньо займались прийомом мобілізованих осіб, про своє небажання проходити військову службу та про сімейні обставини, які відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» давали йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Також відповідачу2 від відповідача1 не надходила інформація про наявність у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Тому позивач був прийнятий на військову службу на загальних підставах.
Той факт, що на момент прийняття на військову службу позивач не повідомляв про своє право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а також те, що він довгий час (до 23 червня 2022 року) не вживав заходів до оскарження розпорядчих документів про своє прийняття на військову службу, свідчить про згоду позивача бути прийнятим на військову службу.
Враховуючи вищевказані доводи, представник відповідача2 вважає, що командування в/ч НОМЕР_1 діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В свою чергу, позивачем не було належним чином обґрунтовано свої позовні вимоги, а тому правові підстави для задоволення позову (в частині, що стосується відповідача2), на його думку, відсутні.
У відзиві на позов представник відповідача1 позовні вимоги не визнав (а.с.57-59). В обґрунтування своєї позиції вказав, що твердження ОСОБА_1 про те, що він 24.02.2022 під час його призову на військову службу по мобілізації повідомляв представників ІНФОРМАЦІЯ_2 про наявність у нього на вихованні двох дітей-сиріт, з огляду на що повинен бути звільненим від проходження військової служби по мобілізації, є надуманим і таким, що не відповідає дійсності. Так згідно довідки від 15.09.2022 №4725, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у військово-обліковій картці військовозобов'язаного ОСОБА_1 не значаться записи щодо виховання останнім двох дітей-сиріт. Крім того, у даній довідці зазначено, що ОСОБА_1 до представників ІНФОРМАЦІЯ_2 не звертався з приводу зміни у його сімейному стані, а саме щодо утримання ним двох дітей-сиріт на виховання. Будь-яких заяв та повідомлень від ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не надходило.
Представник відповідача1 звертає увагу, що 24.02.2022 у приміщені ІНФОРМАЦІЯ_2 та на його території знаходилася велика кількість військовозобов'язаних-добровольців, які бажали бути призваними на військову службу по мобілізації, в тому числі були і такі, які згідно ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мали відстрочку від призову. Тобто, зазначає, що якби позивач військовозобов'язаний ОСОБА_1 повідомив представників Ковельського РТЦК та СП, що у нього на вихованні є двоє дітей-сиріт і він відмовляється бути призваним на військову службу та відбути у військову частину, його б клопотання було б повністю задоволеним, так як на той час бажаючих проходити військову службу було дуже багато. Примусово позивача ніхто б не призивав, застосовуючи до нього фізичну силу, в присутності багатьох людей. Крім того, він мав можливість надати відповідні документи з приводу наявності у нього на вихованні двох дітей-сиріт командиру військової частини під час передачі їх по іменному списку з ІНФОРМАЦІЯ_2 у дану військову частину. Звідси слідує, що позивач приховав від представників ІНФОРМАЦІЯ_2 факт наявності у нього на вихованні двох малолітніх дітей-сиріт і сам добровільно пішов служити у Збройні Сили України.
Крім того вказує, що твердження ОСОБА_1 , що він незаконно був призваний військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу по мобілізації також спростовується тим, що йому вручала повістку голова Поворської сільської ради ОСОБА_4 і він мав можливість повідомити їй, що він призивається для проходження військової служби незаконно, так як у нього на вихованні є двоє малолітніх дітей-сиріт. Після цього він мав можливість з цього приводу звернутися до керівництва ІНФОРМАЦІЯ_2 і оскаржити зазначені вище дії голови сільської ради
Під час проходження військової служби з 24.02.2022 року та до моменту написання позовної заяви в адміністративний суд, тобто до 23.08.2022 позивач мав можливість неодноразово звернутися з рапортом до командування військової частини або вищого командування суду про те, що був призваний для проходження військової служби по мобілізації незаконно і клопотати про звільнення із Збройних Сил України.
Представник відповідача вважає, що позивач був призваний по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 на законних підставах, а наказ начальника Ковельського РТЦК та СП від 24.02.2022 №60 з цього приводу є легітимним і не може бути визнаний протиправним. Просив відмовити в позові.
За змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, позаяк заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України. Отже, заявлене у відзиві ІНФОРМАЦІЯ_1 клопотання про виклик в судове засідання свідка не підлягало судом вирішенню по суті.
У відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві (а.с.64-67).
Інших заяв по суті справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_7 , виданим 21.11.1996 Маневицьким РВ УМВС у Волинській області (а.с.6-8).
На підставі наказу начальника Ковельського РТЦК та СП від 24.02.2022 №960 про призов військовозобов'язаних на військову службу за мобілізацією позивача призвано на військову службу до Збройних Сил України в складі команди НОМЕР_1 (а.с.60).
Наказом тво командира в/ч НОМЕР_1 від 25.02.2022 №42 рядового ОСОБА_1 зараховано на військову службу за призовом у особливий період та на всі види забезпечення (а.с.53).
При цьому з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є прийомним батьком неповнолітніх дітей ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_5 та батьком неповнолітньої ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_6 , сім'я позивача є багатодітною та прийомною, що підтверджується розпорядженнями Ковельської РДА Волинської області від 08.07.2014 №212 та від 07.05.2019 №87, свідоцтвами про народження дітей, довідкою про склад сім'ї, виданою Поворською сільською радою від 21.09.2022 №819 (а.с.14-20, 69).
Позивач, вважаючи протиправними дії та накази відповідачів щодо призову на військову службу по мобілізації та направлення для проходження військової служби, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
При цьому, Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (надалі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Цією ж статтею Закону №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Загальна мобілізація, згідно з частиною другою статті 4 Закону №3543-XII, проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Частиною п'ятою статті 4 Закону №3543-XII регламентовано, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Поряд з цим статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п'ятої статті 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно із положеннями абзацу четвертого частини першої статті 23 Закону №3543-XII (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваних наказів - 24.02.2022, 25.02.2022) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років (такі жінки та чоловіки можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди і тільки за місцем проживання).
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону №3543-XII особи, зазначені в абзацах четвертому - восьмому частини другої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За змістом пункту 7 названого Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
У силу пункту 12 згаданого Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли з підстав призову по мобілізації позивача на військову службу.
Суд враховує, що за певних умов не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років (такі жінки та чоловіки можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди і тільки за місцем проживання).
Як слідує з матеріалів справи, на момент призову позивача на військову службу у нього на утриманні перебували четверо дітей віком до 18 років, зокрема: ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_5 Будь ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується довідкою про склад сім'ї, виданою Поворьською сільською радою (а.с.69), а також розпорядженнями Ковельської РДА Волинської області від 08.07.2014 №212 про створення прийомної сім'ї та влаштування дітей на спільне проживання та виховання (а.с.14-15) та від 07.05.2019 №87 про внесення змін до розпорядження голови РДА від 08.07.2014 №212 «Про створення прийомної сім'ї та влаштування дітей на спільне проживання та виховання» (а.с.16).
Разом з цим суд враховує, що представник ІНФОРМАЦІЯ_2 вказав на те, що станом на 24.02.2022 згідно облікових даних інформація про те, що на утримані ОСОБА_1 є троє і більше дітей віком до 18 років, що надає йому право на відстрочку по призову на військову службу по мобілізації, відсутня.
Вказане підтверджується також довідкою Ковельського РТЦК та СП №4725, в якій зазначається, що згідно військово-облікової картки військовозобов'язаного ОСОБА_1 не значаться відомості щодо наявності у нього на вихованні дитини-сироти ОСОБА_5 . Значаться лише двоє дітей: син ОСОБА_10 , 2002 р.н., а також дочка ОСОБА_11 , 2005 р.н. Військовозобов'язаний ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не звертався з приводу зміни у його сімейному стані, саме в отримані ним на виховання дитини-сироти ОСОБА_5 (а.с.62).
Крім того, у військовому квитку ОСОБА_1 серія НОМЕР_8 , у графі сімейний стан вказано, що він одружений з ОСОБА_12 , 1982 р.н., та у нього є син ОСОБА_10 , 2022 р.н., а також дочка ОСОБА_11 , 2005 р.н. Водночас у військовому квитку відсутня інформація про наявність у позивача ще трьох неповнолітніх дітей (а.с.10-12).
Разом з тим на підтвердження наявності у позивача трьох дітей віком до 18 років до справи долучені акт обстеження умов проживання від 01.06.2022 №2718 та довідка про склад сім'ї позивача та зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 21.09.2022 №819. Однак суд звертає увагу, що вони видані пізніше, аніж винесені оскаржувані накази.
Матеріали справи не містять жодних доказів про те, що ОСОБА_1 повідомляв відповідачів - представників Ковельського РТЦК та СП чи представників в/ч НОМЕР_1 , які безпосередньо займались прийомом мобілізованих осіб, про те, що на його утриманні перебуває більше трьох неповнолітніх дітей.
Позивач також не надав доказів звернення із відповідними рапортами до командування про внесення змін до його облікових даних щодо наявності на утриманні неповнолітніх дітей та, як наслідок, наявність підстав для відстрочки від призову.
З вищенаведеного вбачається, що позивач не заперечував проти призову за мобілізацією, а тому був прийнятий на військову службу на загальних підставах.
Відтак позивач у ході розгляду справи у суді не надав належних, допустимих та достовірних доказів, що з достатньою переконливістю свідчили б про порушення відповідачами порядку його мобілізації чи безпідставної відмови у наданні йому відстрочки від призову у порядку, визначеному статтею 23 Закону №3543-XII.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що призов ОСОБА_1 за мобілізацією проведений у відповідності до вимог статей 17, 65 Конституції України та Закону №3543-XII.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У вітчизняній теорії права загальновизнано, що індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб'єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.
Індивідуальні акти стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє ці акти від нормативних, є їх правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їх конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративних правовідносин, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, індивідуальних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09.04.2019 у справі №9901/611/18 та від 18.09.2019 у справі №9901/801/18.
Рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб'єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.10.2019 у справі №813/38/16, від 27.02.2020 у справі №440/569/19.
Окрім того, в абзаці четвертому пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
У контексті спірних відносин суд зауважує, що наказ начальника Ковельського РТЦК та СП від 24.02.2022 №60 про призов військовозобов'язаних на військову службу за мобілізацією та тво командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 №42, яким рядового ОСОБА_1 зараховано на військову службу за призовом у особливий період на всі види забезпечення, є індивідуальними правовими актами, що вичерпали свою дію фактом призову позивача на військову службу.
Як наслідок, скасування таких наказів не призведе до відновлення попереднього становища позивача, адже порядок демобілізації військовослужбовців чітко визначений законом і такий порядок не передбачає випадків демобілізації за рішенням суду про скасування наказу про призов.
Так само визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу за мобілізацією не гарантує позивачу ефективного захисту його прав у спірних відносинах, адже не призведе до виникнення у відповідачів будь яких обов'язків, пов'язаних з виконанням цього рішення суду.
Таким чином, суд дійшов висновку, що накази про призов та зарахування до військової частини, як акти індивідуальної дії реалізовано їх застосуванням, а тому їх оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки скасування наказів не може привести до відновлення порушеного права.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що 01.10.2022 набрали чинності внесені Законом №2599-IX від 20.09.2022 до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ зміни щодо того, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Відповідно до частини 4 статті 3 КАС України закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Законом №2599-IX від 20.09.2022 внесені зміни до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, які фактично розширили підстави, за якими військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану, тобто фактично відбулось розширення прав позивача.
З огляду на зазначене, позивач має право звернутися до відповідача2 із рапортом про звільнення з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій