04 січня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/4331/22
Суддя Кіровоградського окружний адміністративний суду Притула К.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд скасувати наказ № 218 від 08.08.2022 «Про результати проведення службового розслідування за фактом відкритої відмови офіцерів військової частини НОМЕР_1 від виконання наказу командира».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ № 218 від 08.08.2022 «Про результати проведення службового розслідування за фактом відкритої відмови офіцерів військової частини НОМЕР_1 від виконання наказу командира» виданий неправомірно, так як службова перевірка була виконана не об'єктивно з порушеннями вимог законодавства, а саме позивача не було ознайомлено з матеріалами наказами «Про усунення з посади» причиною її проведення. Перевірка була проведена у односторонньому інтересі однієї сторони не вивчено всіх фактів, які б могли вплинути на кінцеве рішення.
27 вересня 2022 року ухвалою суду дану адміністративну справу залишено без руху та встановлено строк для виправлення недоліків (а.с.21).
06 жовтня 2022 року ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.25).
06 грудня 2022 року ухвалою суду продовжено строк розгляду справи та зобов'язано відповідача надати витребувані докази (а.с.53).
13.12.2022 (вх. № 31388) на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивачем не надано жодних підтверджуючих документів щодо погіршення свого стану здоров'я на момент вчинення ним діяння з ознаками кримінального правопорушення, також не надано жодних підтверджуючих документів, що він повідомляв у відповідності до п. 2. Розділу II Інструкції №332, а також ст. 12, 241 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІУ про факт травмування. Відтак, факту фіксації травмування, як це передбачається п. 1. Розділу II Інструкції №332 здійснено не було.
При проведенні службового розслідування, у Позивача було відібрано пояснення 07.06.2022, при цьому жодних документів, які б підтверджували факт отримання ним побутових травм, ним надано не було. Відтак, незрозуміло, в чому полягає не об'єктивність проведення службового розслідування, адже як видно із приведеного Позивачем витягу із наказу, яким він був ознайомлений із результатами службового розслідування, про факт нібито отримання побутової травми через власну необережність Позивач у своїх поясненнях зазначав, але за відсутності будь-яких підтверджуючих документів, дані пояснення були оцінені критично, та командиром військової частини за результатами службового розслідування була надана відповідна оцінка дій Позивача, як офіцера Збройних Сил України, який вчинив діяння з ознаками кримінального правопорушення, свідомо ухиляючись від виконання обов'язків як начальника групи планування штабу, не виконав бойове розпорядження, подав приклад своїм негідним вчинком, та не здавав зброю до 20.06.2022 року, через що фактично не виконував свої обов'язки служби знаходячись у тиловому пункті військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , в той час як військова частина, в тому числі штаб та відділення планування виконували бойові завдання на командно-спостережному пункті батальйону у Луганській області відповідно до бойового розпорядження командира батальйону №5ДСК від 24.05.2022 року.
Отже, Позивачем не надано жодних відомостей, жодних підтверджуючих даних, жодних доказів у розумінні ст. 72 КАС України стосовно того, що розслідування було проведено не об'єктивно, відтак позовна заява базується суто на припущеннях Позивача.
Також, відповідач зазначає, що посилання позивача на те, що доведення наказів в усній формі порушує вимоги статутів Збройних Сил України, є хибним. Оскільки, чинний статут внутрішньої служби Збройних Сил України чітко визначає, що наказ може бути усним, при цьому віддається чітко і зрозуміло, всю повноту відповідальності за прийняте рішення несе той командир чи начальник, який такий наказ віддав.
Таким чином, позивач у своїй позовній заяві посилається на власні припущення, але аж ніяк не на чинні норми законодавства.
Дослідивши наявні в справі матеріали та всебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд зазначає наступне.
Згідно ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).
Судом встановлено, що 07.06.2022 надійшов рапорт заступника начальника штабу майора О.Сундукова №994 про те, що 25.05.2022, перебуваючи у пункті збору особового складу батальйону, що розташований в районі станції депо м. Лисичанська, Луганської області офіцери військової частини НОМЕР_1 : старший лейтенант ОСОБА_2 - Заступник начальника штабу, лейтенант ОСОБА_3 - офіцер групи цивільно-військового співробітництва та молодший лейтенант ОСОБА_1 - начальник групи планування штабу, відкрито відмовились виконувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 стосовно висування до батальйонного району оборони, що розташований неподалік с. Борівське, Сєвєродонецького району, Луганської області, після чого 26.05.2022 року з особистою стрілецькою зброєю повернулись до тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 . Згодом зброю та боєприпаси вказані військовослужбовці передали начальнику служби РАО (а.с.84).
Відповідно до вимог Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорт, затвердженої Наказом МОУ від 29.11.2018 року №604, 07.06.2022 року за №690 до БТГр 57 омпбр, ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та Луганського ВСП м. Сєвєродонецька направлено Доповідь про подію, кримінальне правопорушення, яке скоєне військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 (а.с. 85-86).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської частини) від 07.06.2022 №90, за фактом вчинення військовослужбовцями діянь із ознаками правопорушення, передбаченого ст.429, ч. 4 ст. 402 та ч. 4 ст. 408 призначено службове розслідування, за невиконання обов'язків служби у бойовій обстановці, а саме самовільне залишення поля бою під час бою, з метою, запобігання іншим порушенням, наступних військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 усунено від виконання службових обов'язків на період службового розслідування: капітана ОСОБА_4 , начальника групи розвідки штабу; старшого лейтенанта ОСОБА_2 , заступника начальника штабу; лейтенанта ОСОБА_3 , офіцера групи цивільно-військового співробітництва; молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , начальника групи планування штабу (а.с.90-91).
14.06.2022 Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку) Територіального управління ДБР до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022131610000355 внесено відомості за фактом вчинення 4-ма військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України «Непокора» (а.с.87).
У ході службового розслідування встановлено, що відповідно до бойового розпорядження командира НОМЕР_2 окремого батальйону ТрО НОМЕР_3 обр №5ДСК від 24.05.2022 (а.с.88-89), особовий склад штабу та управління батальйону перебував у розпорядженні командира батальйону для його використання за призначенням у батальйонному районі оборони та міг залучатись до ведення бойових дій відповідно до усних наказів командира.
В ході службового розслідування, відібрано пояснення у молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , який зазначив, що того вечора рухаючись територією Депо м. Лисичанськ, випадково впав до каналізаційного люку та пошкодив голову та спину, у зв'язку з чим відчув різке погіршення самопочуття.
З огляду на вказані обставини ОСОБА_1 зазначив, що не в змозі висуватись до батальйонного району оборони та виконувати бойові завдання за призначенням, на що заступник командира батальйону майор ОСОБА_5 наказав їм зранку 26.05.2022 повернутись до тимчасового розташування військової частини у м. Костянтинівка, що вони і зробили. Зброю та боєприпаси 20.06.2022 р вказані військовослужбовці передали начальнику служби РАО, у подальшому перебували на території тимчасового розташування частини.
Опитаний з даного приводу заступник командира батальйону майор ОСОБА_5 підтвердив хронологію вказаного перебігу подій однак зауважив, що увечері 25.05.2022 року особисто доводив старшому лейтенанту ОСОБА_6 , лейтенанту ОСОБА_7 та молодшому лейтенанту ОСОБА_1 наказ командира військової частини НОМЕР_1 стосовно висування до батальйонного району оборони у с. Борівське, Сєвєродонецького району, Луганської області, на що останні відмовились, мотивуючи свої дії скаргами на погіршення самопочуття.
За результатами вказаного службового розслідування складено акт службового розслідування за фактом відкритої відмови офіцерів військової частини НОМЕР_1 від виконання наказу командира від 07.08.2022 (а.с.111-119).
Матеріали службового розслідування, результати якого оформлені актом службового розслідування від 07.08.2022, містять письмові пояснення ОСОБА_1 (а.с. 108-110).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 08.08.2022 № 218/ДСК «Про результати проведення службового розслідування за фактом відкритої відмови офіцерів військової частини НОМЕР_1 від виконання наказу командира», зокрема наказано, у зв'язку із недостатністю влади для притягнення до дисциплінарної відповідальності, офіцеру відділу планування лейтенанту О.Гольнику - за грубе порушення вимог ст. 82 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-ХГУ (Начальник служби бригади (окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за відповідний вид забезпечення бригади цією службою; за підготовку підрозділів бригади (окремого батальйону) відповідно до своєї спеціальності; за забезпечення бригади (окремого батальйону) озброєнням, бойовою та іншою технікою і матеріальними засобами зі своєї служби, їх правильне використання та утримання в порядку і справності; за бойову та мобілізаційну готовність, бойову підготовку, виховання, військову дисципліну і морально-психологічний стан особового складу, підпорядкованих підрозділів і служби; за додержання правил охорони довкілля підпорядкованими підрозділами на об'єктах служби, їх пожежну безпеку і санітарний стан; за стан навчально-матеріальної бази відповідно до своєї спеціальності), відкриту відмову від виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 стосовно висування до батальйонного району оборони, підготувати клопотання до командира військової частини НОМЕР_4 щодо накладення молодшому лейтенанту ОСОБА_8 , Начальнику групи планування та капітану С.Болокану, Начальнику групи розвідки штабу дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом «ґ» ст. 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV -«Попередження про неповну службову відповідність». Із моменту винесення даного наказу, припинити усунення від виконання службових обов'язків даним військовослужбовцям у зв'язку із завершенням службового розслідування. (а.с.120-124).
Позивач не погодившись з наказом військової частини НОМЕР_1 від 08.08.2022 № 218/ДСК в частині накладення на молодшого лейтенанта ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку оспорюваному наказу військової частини НОМЕР_1 від 08.08.2022 № 218/ДСК в частині накладення на молодшого лейтенанта ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" № 551-XIV від 24.03.1999р. затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут Збройних Сил України), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Згідно ст. 7 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.
Відповідно до ст.45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Згідно ст.48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Статтями 84, 85 та 87 Дисциплінарного статуту, серед іншого, передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником).
Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене після шести місяців з дня вчинення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Згідно ч. 1 ст. 106 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України усі заохочення та дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, у тому числі і заохочення, оголошені командиром усьому особовому складу підрозділу (команди), військової частини, заносяться у тижневий строк до службової картки військовослужбовця (додаток 3 до цього Статуту).
Підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення (порушення військової дисципліни та громадського порядку), визначено Інструкцією про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України №82 від 15.03.2004 р. та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30.03.2004 року за № 385/8984 (далі - Інструкція №82).
Пунктом 1.2. Інструкції №82 визначено, що службове розслідування проводиться у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, що загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення або заподіяло матеріальну чи моральну шкоду; невиконання або недбалого ставлення до виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичної сили, зброї або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільного населення; порушення правил несення вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити тяжкі наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів. Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових осіб.
Відповідно до п. 1.3 Інструкції №82, рішення про проведення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові особи у разі необхідності клопочуть за підпорядкованістю про призначення службового розслідування. Міністр оборони України та начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України та їх заступники можуть призначати службові розслідування безпосередньо або доручати їх проведення підпорядкованим посадовим особам.
Згідно п.1.5 Інструкції №82 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який вирішив притягнути військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. У наказі зазначаються підстави для призначення розслідування, особа (якщо вона встановлена), стосовно якої воно має бути проведено, термін проведення та посадові особи, яким доручено його провадження. Службове розслідування може бути проведено особисто командиром (начальником) чи доручено іншій посадовій особі. У разі потреби залучення фахівців до проведення службового розслідування командиром (начальником) призначається комісія у складі групи фахівців на чолі з головою комісії, про що оголошується в наказі.
Пунктами 1.6, 1.7 Інструкції №82 визначено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено посадовою особою, якою він призначений, або старшим начальником, але не більше як на один місяць. У термін службового розслідування не включається час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці або на лікуванні. До участі у проведенні розслідування не повинні залучатися особи, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особи, які особисто зацікавлені в його результатах.
Начальник (командир) зобов'язаний призначити службове розслідування не пізніше триденного терміну з моменту, коли йому стало відомо про факт учинення правопорушення, подію, що потребують з'ясуванню обставин, за яких вони сталися.
Відповідно до ст.4.3 Інструкції №82, після підписання акт службового розслідування подається на розгляд посадовій особі, яка призначила розслідування. До акта додаються всі матеріали розслідування.
Відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі Статут внутрішньої служби ЗСУ), визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Згідно ст. 6 Статуту внутрішньої служби ЗСУ внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Абзацами 2, 4 ст.11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини.
Відповідно до ст.16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно ст.26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст.30 Статуту внутрішньої служби ЗСУ начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання.
Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Згідно з ч. 3 ст. 35, ч. 1 ст. 36 Статуту наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення. Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Отже аналізуючи наведені норми, слід зазначити, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення за видами, встановленими ст.48 Дисциплінарного статуту. При цьому, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, яке має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником) і дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення.
Відповідно до ст. 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Судом встановлено, що за результатами проведення службового розслідування позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог статті 82 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, що проявилося у неналежному виконанні своїх функціональних обов'язків та відмові від виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 стосовно висування до батальйонного району оборони.
Відповідно до статті 82 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, начальник служби бригади в мирний і воєнний час відповідає за відповідний вид забезпечення бригади цією службою; за підготовку підрозділів бригади відповідно до своєї спеціальності; за забезпечення бригади озброєнням, бойовою та іншою технікою і матеріальними засобами зі своєї служби, їх правильне використання та утримання в порядку і справності; за бойову та мобілізаційну готовність, бойову підготовку, виховання, військову дисципліну і морально-психологічний стан особового складу, підпорядкованих підрозділів і служби; за додержання правил охорони довкілля підпорядкованими підрозділами на об'єктах служби, їх пожежну безпеку і санітарний стан; за стан навчально-матеріальної бази відповідно до своєї спеціальності.
Однак, ОСОБА_1 відмовився від виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 стосовно висування до батальйону району оборони, чим порушив норми Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, оскільки виконання завдань визначених у бойовому розпорядженні командира батальйону № 5 ДСК від 24.05.2022 відповідали його обов'язкам, як офіцера та полягали у веденні бойових дій при здійсненні відсічі збройної агресії російської федерації у складі батальйону.
Стосовно посилання позивача на те, що доведення наказів в усній формі порушує вимоги Статутів Збройних Сил України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІУ, накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.
Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, в тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Відповідно до ст. 36 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІУ, командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання,' за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.
Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІУ, військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Відповідно до ст. 38 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІУ, у разі коли військовослужбовець, який виконує наказ, отримав від іншого командира (начальника), старшого за службовим становищем чи військовим званням, новий наказ, що стане перешкодою для виконання попереднього, він доповідає про це командирові (начальникові), який віддав наступний наказ, і після отримання його згоди припиняє виконання попереднього наказу.
Командир (начальник), який віддав наступний наказ, повідомляє про це командира (начальника), який віддав попередній наказ.
Враховуючи вищезазначене, суд погоджується з доводами відповідача, що позивач керується хибними припущеннями про те, що наказ обов'язково доводиться в письмовій формі. Чинний Статут внутрішньої служби Збройних Сил України чітко визначає, що наказ може бути усним, при цьому віддається чітко і зрозуміло, всю повноту відповідальності за прийняте рішення несе той командир чи начальник, який такий наказ віддавав.
Стосовно посилання позивача на те, що розслідування проведено не об'єктивно, оскільки не враховано факт отримання ним побутової травми з особистої необережності, суд зазначає наступне.
Документом, який визначає порядок проведення службових розслідувань за фактом травмування особового складу є Інструкція про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України затверджена Наказом Міністерства оборони України від 27 жовтня 2021 року № 332 (далі - Інструкція №332).
Відповідно до п. 1. Розділу І Інструкції №332, ця Інструкція визначає процедуру проведення розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту (у тому числі з відрядженими зі Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту), військовозобов'язаними та резервістами, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовці), отриманих ними професійних захворювань, їх загибелі або смерті зі встановленням зв'язку з виконанням обов'язків військової служби і аварій, що сталися у військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, Державній спеціальній службі транспорту (далі - військові частини).
Відповідно до п. 2. Розділу І Інструкції №332, військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, у випадках, визначених частиною четвертою статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до п. 1. Розділу II Інструкції №332, розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на військовослужбовця небезпечного фактора чи середовища за наявності ознак того, що випадок стався під час виконання ним обов'язків військової служби, унаслідок чого зафіксовано шкоду здоров'ю, зокрема, від одержання ним поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного отруєння, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, отримання інших ушкоджень унаслідок аварії, пожежі стихійного лиха (землетрус, зсув, повінь, ураган тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, комахами, іншими представниками флори і фауни (далі -нещасні випадки), які призвели до звільнення від виконання обов'язків військової служби військовослужбовця на один день і більше, а також у випадку смерті військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби.
До гострого професійного захворювання належить захворювання, що виникло після одноразового (протягом не більше однієї доби) впливу на військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби шкідливих факторів середовища фізичного, біологічного та хімічного характеру (в тому числі інфекційні, паразитарні, алергійні захворювання).
Відповідно до п. 2. Розділу II Інструкції №332 Про кожний нещасний випадок потерпілий або військовослужбовець, який його виявив, чи інша особа повинен(на) негайно сповістити безпосереднього командира (начальника) чи керівника робіт і вжити заходів щодо надання необхідної допомоги потерпілому.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІУ, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Суд звертає свою увагу на те, що при проведенні службового розслідування, у ОСОБА_1 було відібрано пояснення 07.06.2022, при цьому жодних документів, які б підтверджували факт отримання позивачем побутових травм, ним надано не було.
Стосовно посилання позивача на посилається на внесення змін до Закону України «Про основи національного спротиву» від 10.06.2022 та на те, що його відправлено у складі військової частини НОМЕР_1 на виконання бойових завдань із відсічі збройної агресії російської федерації, до внесення даних змін.
Відповідно до письмових пояснень відповідача, Військова частина НОМЕР_1 , що перебувала у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_4 , переміщена на східний напрямок та передана в оперативне підпорядкування військовій частині НОМЕР_5 відповідно до бойового розпорядження командувача угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 10.05.2022 року №241/2/1357т.
Відповідно до п. 1) ч. 3 ст. 3 Закону України «Про основи національного спротиву» у редакції від 19.02.2022 року, що діяла на момент відправлення військової частини НОМЕР_1 до виконання завдань у зону Операції об'єднаних сил, завданнями територіальної оборони є своєчасне реагування та вжиття необхідних заходів щодо оборони території та захисту населення на визначеній місцевості до моменту розгортання в межах такої території угруповання військ (сил) або/чи угруповання об'єднаних сил, призначених для ведення воєнних (бойових) дій з відсічі збройної агресії проти України.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи національного спротиву» у редакції від 19.02.2022 року, виконання завдань територіальної оборони здійснюється поза районами ведення воєнних (бойових) дій.
З метою нарощування сил і засобів для стабілізації обстановки, а також у випадку визначення відповідної зони територіальної оборони районом ведення воєнних (бойових) дій, військові частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України можуть залучатися до виконання завдань територіальної оборони поза межами своєї зони територіальної оборони.
Тобто законодавець прив'язує момент закінчення виконання завдань територіальної оборони у відповідній зоні територіальної оборони до моменту розгортання угрупування військ та передбачає можливість задіяння частин територіальної оборони за межами відповідної зони територіальної оборони у редакції закону, що діяла на момент відправлення військової частини НОМЕР_1 для виконання завдань до Операції об'єднаних сил.
Військова частина НОМЕР_4 та підпорядковані їй військові частини НОМЕР_1 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 увійшли до Угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відповідно до розпорядження Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 1/96дск від 05.03.2022 року.
Таким чином, з моменту розгортання Угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », військова частина НОМЕР_4 та підпорядковані їй частини могли бути задіяні на розсуд командувача Угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а також, за надходження відповідного розпорядження, могла бути задіяна повністю або в складі окремих підрозділів або окремих військових частин в будь-якій частині нашої держави відповідно до отриманих розпоряджень.
Суд зазначає, що 12.06.2022 року набули чинності зміни до Закону України «Про основи національного спротиву» внесені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про основи національного спротиву» щодо надання можливості територіальній обороні виконувати завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій», де зокрема, у частині третій статті 3 Закону України «Про основи національного спротиву» у пункті 1 слова «до моменту розгортання в межах такої території угруповання військ (сил) або/чи угруповання об'єднаних сил, призначених для ведення воєнних (бойових) дій з відсічі збройної агресії проти України» виключено, а текст статті 20 даного закону викладено в такій редакції:
« 1. Виконання завдань територіальної оборони здійснюється на всій території України включно з районами ведення воєнних (бойових) дій.
Рішення про виконання завдань територіальної оборони в районах ведення воєнних (бойових) дій приймається Головнокомандувачем Збройних Сил України.
2. З метою нарощування сил і засобів для стабілізації обстановки, а також у випадку визначення відповідної зони територіальної оборони районом ведення воєнних (бойових) дій військові частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України та добровольчі формування територіальних громад за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України можуть залучатися до виконання завдань територіальної оборони поза межами своєї зони територіальної оборони та в районах ведення воєнних (бойових) дій».
Тобто законодавець вилучив із закону попередній правовий механізм залучення частин територіальної оборони до виконання завдань поза межами зони територіальної оборони та увів новий, який набув чинності із 12.06.2022 року.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що військова частина НОМЕР_1 правомірно залучена до виконання завдань у складі Операції об'єднаних сил.
Враховуючи наведені обставини та виходячи із аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що під час розгляду справи, належними та допустимими доказами було в повному обсязі доведено наявність дисциплінарного проступку у діях позивача, а саме неналежне виконання військовослужбовцем своїх функціональних обов'язків.
Відповідно частин 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
У зв'язку з відмовою у позові судові витрати відсутні..
Керуючись ст.ст.90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 257-263 КАС України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_10 , АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_11 , АДРЕСА_3 ) - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду К.М. Притула