29 листопада 20222
м. Чернівці
справа № 722/1113/22
провадження №22-ц/822/845/22
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Половінкіна Н. Ю.
суддів Владичана А.І., Кулянди М.І.
секретаря Конецької Д.Г.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач Державна інспекція архітектури та містобудування України
за апеляційною скаргою Державної інспекції архітектури та містобудування України на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2022 року, головуючий у першій інстанції Суський О.І.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у липні 2022 року звернувся до суду з позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на реконструйовану квартиру.
Вказував на право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Здійснив реконструкцію балконів квартири АДРЕСА_1 , внаслідок чого збільшилась загальна площа квартири на 4,9 кв.м, житлова площа на 1,6 кв.м.
Комунальним підприємством «Сокирянське бюро технічної інвентаризації» виготовлено ноту технічну документацію на реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 .
Державною інспекцією архітектури та містобудування України надано висновок від 18 липня 2022 року реєстраційний номер 1У 161220718313 про відмову в реєстрації декларації про готовність до експлуатації квартири АДРЕСА_1 за амністією, оскільки об'єкт будівництва суперечить вимогам абзацу першого пункту 9 розділу У Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
За звітом про технічне обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж фізичної особи підприємця ОСОБА_2 від 14 липня 2022 року можлива експлуатація квартири АДРЕСА_1 .
Просив визнати право власності на нерухоме майно реконструйовану трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 72,2 кв.м, житловою площею 40,3 кв.м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2022 року позов задоволено, постановлено визнати право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно реконструйовану трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 72,2 кв.м, житловою площею 40,3 кв.м.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
Державна інспекція архітектури та містобудування України в апеляційній скарзі просить рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на реконструйовану квартиру відмовити.
Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги
Зазначає, що Державна інспекція архітектури та містобудування України в апеляційній є належним відповідачем.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзиву на апеляційну скаргу Державної інспекції архітектури та містобудування України не надходило.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної інспекції архітектури та містобудування України підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на реконструйовану квартиру, суд першої інстанції керувався положеннями ч.1 ст.152 ЖК України, ч.2 ст.383 ЦК України, ч.1 ст.186, ч.1 ст.319, ч.1 ст.321, ч.1 ст.328, ч.1 ст.392, ч.1,2 ст.376 ЦК України та дійшов висновку про наявність підстав для визнання права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно реконструйовану трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 72,2 кв.м, житловою площею 40,3 кв.м.
На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що реконструйована квартира АДРЕСА_1 придатна для надійної та безпечної експлуатації.
При цьому суд першої інстанції послався на витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 27 травня 2022 року, затверджений начальником комунального підприємства «Сокирянське бюро технічної інвентаризації» Продан А.М., за яким квартира16 по АДРЕСА_2 знаходиться на першому поверсі, здійснено реконструкцію балконів, внаслідок чого збільшилась загальна площа квартири на 4,9 кв.м, житлова площа на 1,6 кв.м.
Також судом першої інстанції вказано на витяг з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва реєстраційний номер 1У 161220718313 від 18 липня 2022 року ОСОБА_1 відмовлено у реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта за амністією.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення наведеним нормам не відповідає.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 67,3 кв.м, житловою площею 38,7 кв.м, посвідченого приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області Твердушкіним Р.Д. 28 листопада 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 2572.
На підставі витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 27 травня 2022 року, затвердженого начальником комунального підприємства «Сокирянське бюро технічної інвентаризації» Продан А.М., квартира16 по АДРЕСА_2 знаходиться на першому поверсі, здійснено реконструкцію балконів, внаслідок чого збільшилась загальна площа квартири на 4,9 кв.м, житлова площа на 1,6 кв.м.
Відповідно до витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва реєстраційний номер Державною інспекцією архітектури та містобудування України надано висновок від 18 липня 2022 року реєстраційний номер 1У 161220718313 про відмову в реєстрації декларації про готовність до експлуатації квартири АДРЕСА_1 за амністією, оскільки об'єкт будівництва суперечить вимогам абзацу першого пункту 9 розділу У Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
За звітом про технічне обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж фізичної особи підприємця ОСОБА_2 від 14 липня 2022 року можлива експлуатація квартири АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 206/1853/18 (провадження № 61-4205св21) вказано, що «відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту».
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду у п.3 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.
За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову
При цьому згідно зі п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.
Відповідно до правил, встановлених п. 3 ч.2 ст.197 ЦПК України, суд заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них.
За змістом абз1, 4 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.
Предметом позову ОСОБА_1 , тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої останній просив ухвалити судове рішення, є визнання визнання права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно реконструйовану трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 72,2 кв.м, житловою площею 40,3 кв.м.
Підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначалося збільшення загальної площі квартири АДРЕСА_1 на 4,9 кв.м, житлової площі на 1,6 кв.м внаслідок здійснення реконструкції балконів, позбавлення можливості зареєструвати Декларацію про готовність квартири АДРЕСА_1 до експлуатації по амністії та внесення до Державного реєстру інформації щодо зміни об'єкта.
На підставі ч.1 ст.367 ЦК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи рішення, суд згідно з частиною першою статті 264 ЦПК України має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» судам роз'яснено, що суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.
При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц провадження № 61-18064св18)).
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Аналогічні висновки зроблені у Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Так, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на реконструйовану квартиру, суд першої інстанції здійснив посилання на положення частини 1, 2 ст.376 ЦК України, вказавши підставою ухвалення судового рішення те, що реконструйована квартира АДРЕСА_1 придатна для надійної та безпечної експлуатації.
З огляду на наведене судом першої інстанції встановлено, що мають місце правовідносини з здійснення ОСОБА_1 самочинної реконструкції балконів квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України.
Пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено способом захисту цивільних прав та інтересів визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив.
Частиною другою статті 383 ЦК України передбачено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Відповідно до наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207, до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.
Згідно з пунктом 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинкової території, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 власник наймач (орендар) приміщень житлових будинків має право на: переобладнання та перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через ознаки, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Водночас згідно із частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).
З контексту частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.
Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.
Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.
При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц, від 24 листопада 2021 року у справі № 495/657/18.
Відповідно до статті 152 ЖК Української РСР виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.
У статті 179 ЖК Української РСР передбачено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У пункті 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, визначено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на: переобладнання та перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.
У пункті 1.4.3 Правил № 76 передбачено, що до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.
Відповідно до пункту 3.21 ДБН А.2.2-3-2014 реконструкція - перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкта в цілому або його частин (за умови їх автономності).
Тобто виконані роботи з влаштування балкону за видом та складом належать до робіт з реконструкції.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 753/6914/15-ц колегія суддів зазначила, що вирішуючи позови про знесення самовільно збудованих (прибудованих, надбудованих) балконів, мансард, горищ тощо у багатоповерхових багатоквартирних будинках, необхідно враховувати, що положення статті 376 ЦК України до цих правовідносин не застосовуються.
Проте у випадку, коли квартира в такому будинку розташована на першому (цокольному) поверсі й власник здійснив прибудову до неї з одночасним зайняттям частини прибудинкової земельної ділянки, спір повинен вирішуватися відповідно до правил статті 376 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов'язки; 2) права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов'язки (стаття 50 ЦПК України).
У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
У пункті 10 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз'яснено, що позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на чужій земельній ділянці може бути пред'явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування та власника (користувача) земельної ділянки у випадку забудови на земельній ділянці, яка належить до державної чи комунальної власності або фізичній чи юридичній особі.
У разі пред'явлення позову про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості до неналежного відповідача (наприклад, до бюро технічної інвентаризації чи лише до певної фізичної особи) суд залежно від предмета позову та обставин справи у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК, має вирішити питання про його заміну на належного відповідача або із власної ініціативи у порядку, передбаченому частиною другою статті 35 ЦПК, залучає відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, також відповідно до частини третьої статті 45 ЦПК залучає до участі у справі відповідну інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для надання висновків на виконання її повноважень.
Отже, позов ОСОБА_1 про визнання права власності на реконструйовану квартиру мало бути пред'явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким у даному випадку є Сокирянська міська рада Дністровського району Чернівецької області.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).
Абзацами першим, другим частини першої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Державний архітектурно-будівельний контроль замовників будівництва, які є фізичними особами, здійснюється відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» з урахуванням особливостей правового статусу таких осіб. Порядок здійснення архітектурно-будівельного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.
Державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об'єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час провадження ними містобудівної діяльності. Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частини перша, друга статті 41-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Відповідно до статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють органи державного архітектурно-будівельного контролю, визначені статтею 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.
До уповноважених органів містобудування та архітектури належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури; структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури. До утворення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради з питань архітектури уповноваженим органом містобудування та архітектури є структурний підрозділ районної державної адміністрації з питань архітектури, а за його відсутності - структурний підрозділ обласної державної адміністрації з питань архітектури. З метою забезпечення виконання функцій, пов'язаних з організацією замовлення розроблення, оновлення та затвердження містобудівної документації (змін до неї), у складі уповноваженого органу містобудування та архітектури може утворюватися окремий структурний підрозділ. Примірне положення про такий структурний підрозділ затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури. Орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури, структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій підконтрольні і підзвітні відповідним органам виконавчої влади в межах, передбачених законом. Органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». З питань делегованих повноважень, передбачених підпунктом «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи сільських, селищних, міських рад підконтрольні відповідним органам виконавчої влади (стаття 13 Закону України «Про архітектурну діяльність»).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року № 1340 «Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду», яка набрала чинності 30 грудня 2020 року, утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ) як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, затверджено Положення про ДІАМ, ліквідовано ДІМ та Державну сервісну службу містобудування. Визначено ДІАМ суб'єктом управління індивідуально визначеного майна ДІМ та Державної сервісної служби містобудування, Державної архітектурно-будівельної інспекції, які ліквідовуються.
Пунктом 1 Положення про ДІАМ визначено, що ДІАМ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
Згідно з пунктом 3 Положення про ДІАМ основним завданням ДІАМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме: підготовка та внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду; здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням замовниками, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об'єкта будівництва, архітекторами та іншими проектувальниками, підрядниками, експертами, експертними організаціями та відповідальними виконавцями робіт, інженерами-консультантами, власниками будівель та лінійних споруд вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт; здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил територіальними органами ДІАМ, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об'єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності; ліцензування видів господарської діяльності з будівництва об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, та здійснення контролю за додержанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов провадження видів господарської діяльності з будівництва об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками.
ДІАМ відповідно до покладених на неї завдань видає дозволи на виконання будівельних робіт, реєструє повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт; приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об'єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію) (підпункти 15-2, 15-3 пункту 4 Положення про ДІАМ).
Підпунктом 11 пункту 6 Положення про ДІАМ передбачено, що ДІАМ для виконання покладених на неї завдань має право проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів.
ДІАМ здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення про ДІАМ).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 року № 960 «Питання Державної інспекції архітектури та містобудування», яка набрала чинності 15 вересня 2021 року, Кабінет Міністрів України вирішив погодитися з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій про можливість здійснення Державною інспекцією архітектури та містобудування повноважень і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
При цьому до повноважень вказаних органів, зокрема, віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах: 1) неправомірне, всупереч встановленому порядку набуття права власності на самочинне будівництво завдає шкоди суспільним інтересам; 2) оскільки перед реєстрацією права власності на нерухоме майно останнє слід у будь-якому разі прийняти в експлуатацію, суд першої інстанції підмінив собою орган, уповноважений оформити право власності на нерухоме майно; 3) позивач не має жодних прав на земельну ділянку, на якій знаходяться самочинно збудовані та переобладнані приміщення, не звертався до органів державного архітектурно-будівельного контролю для прийняття цих приміщень в експлуатацію; 4) відповідачі не є особами, які порушують, не визнають чи оспорюють право власності позивача; 5) позивач не надав суду першої інстанції належних доказів відповідності самочинно збудованих і переобладнаних приміщень вимогам нормативних актів з пожежної безпеки, санітарно-епідеміологічним нормам, нормам з радіофікації, зовнішнього освітлення, відведення зливових вод, техногенної безпеки, екології, охорони праці, енергозбереження, ядерної та радіаційної безпеки.
Отже, Державна інспекція архітектури та містобудування є уповноваженим органом здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, вирішувати питання прийняття об'єктів будівництва в експлуатацію.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у абз.2 п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Відповідно до пункту 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом,запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
За змістом частини першої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
На підставі ч.2 наведеної норми якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Пунктом 4 ч.2 ст.197 ЦПК України визначено, що у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше.
Разом з тим суд першої інстанції не роз'яснив право залучити до участі у справі співвідповідачем Сокирянську міську раду Дністровського району Чернівецької області.
За відсутності відповідної заяви ОСОБА_1 про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області, суд першої інстанції не вправі був самостійно вчинити такі процесуальні дії.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц.
Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду (п. п. 11, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»).
Відповідно до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На стадії апеляційного провадження суд позбавлений можливості вирішити питання про залучення до участі у справі співвідповідачем Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області.
Оцінка судами обґрунтованості позовних вимог по суті, має відбуватися за участі належних сторін цивільної справи.
Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для його залучення (стаття 51 ЦПК України), суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Оскільки до участі у справі не залучено усіх співвідповідачів, ОСОБА_1 пред'явлено позов лише до Державної інспекції архітектури та містобудування України, пред'явлення позову до неналежного складу відповідачів є самостійною підставою для відмови у позові, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що підлягає захисту право ОСОБА_1 на реконструйовану квартиру на порушення норм матеріального права.
Апеляційний суд не надає оцінки іншим доводам апеляційної скарги, які мають вирішуватися за належного складу учасників справи.
Якщо б рішення суду першої інстанції стосувалося прав та інтересів особи, яка не брала участі у її розгляді, суд зобов'язаний відмовити у задоволенні позову саме з тих підстав, що до участі у справі не залучено усіх учасників справи, зокрема належних відповідачів, не надаючи оцінку обґрунтованості позовних вимог по суті спору, оскільки питання про обґрунтованість позовних вимог у такому випадку мало б вирішуватися судом під час вирішення справи по суті за належного складу учасників справи.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року, справа № 659/954/18.
Судові витрати
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Державною інспекцією архітектури та містобудування України сплачено судовий збір при поданні апеляційної скарги в сумі 6000 грн за дорученням Державної казначейської служби України від 18 жовтня 2022 року №775.
Пропорційно задоволеним вимогам підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Державної інспекції архітектури та містобудування України судовий збір в сумі 6000 грн.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи викладене рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2022 року підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1ст.376 ЦПК України.
Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України
Апеляційну скаргу Державної інспекції архітектури та містобудування України задовольнити.
Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2022 року скасувати.
У позові ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання права власності на реконструйовану квартиру відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної інспекції архітектури та містобудування України судовий збір в сумі 6000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Головуючий Н. Ю. Половінкіна
Судді: А. І. Владичан
М. І. Кулянда