04 січня 2023 р. м. Чернівці Справа № 600/2907/22-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції щодо не виплати йому в день звільнення всіх сум грошового забезпечення, що йому належать від Департаменту патрульної поліції;
- зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, за період з 22 вересня 2021 року по 03 серпня 2022 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, у розмірі 141422,64 грн;
- зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частину доходів у зв'язку із порушенням строків виплати у відповідності до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” у розмірі 4382,85 грн.
В обґрунтування заявлених вимог вказано, що з 22 вересня 2021 року позивача звільнено зі служби в поліції. Однак повний розрахунок при звільнені відбувся лише 03 серпня 2022 року і позивач отримав належні кошти у розмірі 9037,08 грн, виплачені відповідачем позивачу на виконання рішення суду від 21 лютого 2022 року у справі №600/5145/21-а. У зв'язку цим позивач, посилаючись на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, вважає, що за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідача необхідно зобов'язати виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 22 вересня 2021 року по 03 серпня 2022 року у розмірі 141422,64 грн.
Крім цього, позивач вважає, що він за указаних обставин має право і на компенсацію втрати частину доходів у зв'язку із порушенням строків виплати у відповідності до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” у розмірі 4382,85 грн.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити. При цьому у відзиві вказано, що виходячи з обсягу несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення, приблизна оцінка розміру майнових витрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних відносинах, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, можна розрахувати як розмір суми, які працівник, недоотримавши належні йому кошті від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 532,40 грн.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.
Клопотань про розгляд справи за участю сторін в судовому засіданні до суду не надходило.
За таких обставин, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в поліції, з якої був звільнений з 22 вересня 2021 року.
Оскільки при звільненні зі служби в поліції з позивачем не повністю було проведено розрахунок, він звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати неправомірними дії Департаменту патрульної поліції щодо не виплати йому суми доплати за службу у нічний час за період з 27.03.2016 по грудень 2017 року у розмірі 5284,39 грн, суми індексації грошового забезпечення за період з 27.03.2016 по листопад 2017 року, матеріальної допомоги для оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, суми доплати до грошового забезпечення у розмірі 50% від грошового забезпечення за періоди з 11.12.2020 по 31.12.2020 та з 18.02.2021 року по день звільнення пропорційно відпрацьованому часу під час виконання мною службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови КМУ від 29.04.2020 № 375;
- зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити йому суми доплати за службу у нічний час за період з 27.03.2016 по грудень 2017 року у розмірі 5284,39 грн, суми індексації грошового забезпечення за період з 27.03.2016 по листопад 2017 року, матеріальну допомогу для оздоровлення за 2021 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, суму доплати до грошового забезпечення у розмірі 50% від грошового забезпечення за періоди з 11.12.2020 по 31.12.2020 та з 18.02.2021 року по день звільнення пропорційно відпрацьованому часу під час виконання мною службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови КМУ від 29.04.2020 № 375;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції на мою користь відшкодування за завдану моральну шкоду у розмірі 90000 гривень.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року (справа №600/5145/21-а) адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Департаменту патрульної поліції щодо не виплати ОСОБА_1 суми доплати за службу у нічний час за період з 27.03.2016 по грудень 2017 року, суми індексації грошового забезпечення за період з 27.03.2016 по листопад 2017 року, матеріальної допомоги для оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, суми доплати до грошового забезпечення у розмірі 50% від грошового забезпечення за періоди з грудня 2020 року по день звільнення пропорційно відпрацьованому часу під час виконання ОСОБА_1 службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови КМУ від 29.04.2020 № 375. Зобов'язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми доплати за службу у нічний час за період з 27.03.2016 по грудень 2017 року, суми індексації грошового забезпечення за період з 27.03.2016 по листопад 2017 року, матеріальну допомогу для оздоровлення за 2021 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, суму доплати до грошового забезпечення у розмірі 50% від грошового забезпечення за періоди з грудня 2020 року по день звільнення пропорційно відпрацьованому часу, під час виконання ОСОБА_1 службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови КМУ від 29.04.2020 № 375. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 відшкодування за завдану моральну шкоду у розмірі 2000 гривень. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. В задоволенні клопотання про негайне виконання рішення в частині сум стягнення за один місяць - відмовлено.
Згідно інформації з системи «Діловодство спеціалізованого суду» вказане судове рішення набрало законної сили 24 березня 2022 року.
З матеріалів справи вбачається та визнавалось її сторонами те, що виплату коштів позивачу за указаним судовим рішенням здійснено відповідно до платіжного доручення від 02 серпня 2022 року №8144, кошти надійшли на банківську картку позивача 03 серпня 2022 року у розмірі 9037,08 грн.
За таких обставин ОСОБА_1 , вважаючи, що має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 22 вересня 2021 року по 03 серпня 2022 року, та право на компенсацію втрати частину доходів у зв'язку із порушенням строків виплати, звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд звертає увагу на те, що згідно із частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.)
Оскільки в ситуації, що розглядається судом, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження служби в поліції, порядок і строки виплати належних сум при звільненні не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому за аналогією закону до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які і посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог.
Так, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі №821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін.
В цьому рішенні, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України"] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони, законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Відтак, Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Як свідчать обставини справи, відповідач провів повний розрахунок з позивачем після його звільнення зі служби поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з поліції (звільнено з 22 вересня 2021 року) остаточний розрахунок і такий було проведено лише на виконання рішення суду від 21 лютого 2022 року у справі №600/5145/21-а - 03 серпня 2022 року у сумі 9037,08 грн, то, на переконання суду, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні з поліції.
Згідно заявлених вимог, позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за ввесь час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року.
Щодо посилань позивача в обґрунтування заявлених вимог на указаний нормативно-правовий акт відповідачем у відзиві жодних заперечень не висловлено.
Так, пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (у редакції станом на день розгляду цієї справи) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до приписів пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як указано у позовній заяві, що не спростовано відповідачем у відзиві, та згідно наявних у справі матеріалів - середньоденне грошове забезпечення позивача складало 447,54 грн.
Згідно змісту позову та встановлених обставин справи, період затримки розрахунку при звільненні позивача з поліції становить з 22 вересня 2021 року по 03 серпня 2022 року.
Кількість робочих днів за вказаний період - 220 днів.
Отже, середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільнені - 98458,80 грн (220 робочих дні х 447,54 грн).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказала про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (постанова від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17).
Судом встановлено, що виплачена позивачу на виконання рішення суду у справі №600/5145/21-а сума коштів становить 9037,08 грн, що є значно меншою, ніж указана вище судом сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільнені - 98458,80 грн (220 робочих дні х 447,54 грн), та є значно меншою, ніж заявлена позивачем у позові сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільнені - 141422,64 грн (316 календарних дні х 447,54 грн).
З огляду на очевидну неспівмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, утворення вказаної заборгованості на підставі судового рішення, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 4518,54 грн (9037,08 грн/2). Тобто, вказана сума розрахована пропорційно до половини виплачених 03 серпня 2022 року позивачу коштів у розмірі 9037,08 грн.
До цього варто зазначити, що 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19, у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Застосована судом у цій справі позиція узгоджується з позицією і Сьомого апеляційного адміністративного суду в аналогічних правовідносинах (постанова від 21 вересня 2021 року у справі №600/408/21-а, постанова від 22 липня 2022 року у справі №600/6915/21-а).
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення указаних вище позовних вимог.
Отже, суд визнає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 вересня 2021 року по 03 серпня 2022 року із зобов'язанням відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період у розмірі 4518 грн 54 коп.
На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частину доходів у зв'язку із порушенням строків виплати у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» у розмірі 4382,85 грн, суд зазначає таке.
Статтями 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Аналогічного змісту положення містяться і у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, при вирішенні указаних вище позовних вимог суд враховує позицію Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.
Судом касаційної інстанції зазначено, зокрема, що використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Враховуючи наявність визнаного сторонами цієї справи факту несвоєчасної виплати позивачу складових та індексації грошового забезпечення поліцейського, які були виплачені позивачу лише на виконання рішення суду у справі №600/5145/21-а, суд вважає, що позивач має право і на компенсацію втрати частини названих доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Водночас суд звертає увагу на те, що відповідачем у відзиві не висловлено жодних заперечень щодо заявлених позивачем вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частину доходів у зв'язку із порушенням строків виплати у відповідності до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” у розмірі 4382,85 грн.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість указаних вище вимог позову.
Отже, суд визнає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати із зобов'язанням відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати у розмірі 4382 грн 85 коп.
Оскільки обґрунтування указаного розміру, наведеного у позові, жодним чином відповідачем у відзиві не спростовано, то позов у названій частині підлягає задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для часткового задоволення заявлених у позові вимог. Натомість доводи відзиву є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За приписами частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, а при його поданні позивачем згідно квитанцій від 19 серпня 2022 року та від 23 серпня 2022 року сплачено судовий збір у загальному розмірі 1166,44 грн, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 583,22 грн (1166,44/2).
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 вересня 2021 року по 03 серпня 2022 року.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 вересня 2021 року по 03 серпня 2022 року у розмірі 4518 грн 54 коп.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати у розмірі 4382 грн 85 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 583 грн 22 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 04 січня 2023 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач - Департамент патрульної поліції (вул. Ф.Ернста, 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646).
Суддя О.П. Лелюк