про повернення позовної заяви
04 січня 2023 рокум. ПолтаваСправа № 440/11100/22
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Слободянюк Н.І., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся через систему "Електронний суд" до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про:
- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області, яка полягає у невнесенні відомостей до наказу по особовому складу від 29 вересня 2020 року № 427 о/с щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані 14 календарних днів додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 10 календарних днів додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2018 рік та 8 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 13 років за 2019 рік;
- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані 14 календарних днів додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 10 календарних днів додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2018 рік та 8 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 13 років за 2019 рік;
- зобов'язання Головного управління Національної поліції в Полтавській області внести відомості до наказу по особовому складу від 29 вересня 2020 року № 427о/с щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані 14 календарних днів додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 10 календарних днів додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2018 рік та 8 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 13 років за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;
- зобов'язання Головного управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 14 календарних днів додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 10 календарних днів додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2018 рік та 8 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 13 років за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 122 та частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та роз'яснено позивачеві спосіб усунення недоліку шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.
Від позивача до суду через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із цим позовом.
Надаючи оцінку клопотанню про поновлення строку звернення до суду з позовом, суд виходить з наступного.
Предметом спору у цій справі є ненарахування та невиплата заробітної плати (грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2018, 2019 роки) позивачеві, який проходив публічну службу в Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області до моменту його звільнення зі служби 29 вересня 2020 року, а також невнесення до наказу про звільнення від 29 вересня 2020 року № 427 о/с відомостей щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані 14 календарних днів додаткової відпустки за 2015 рік, 10 календарних днів додаткової відпустки за 2018 рік та 8 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 13 років за 2019 рік.
Як визначено частинами першою та третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
В постанові від 07 лютого 2022 року у справі №420/7697/21 Верховний Суд зазначив, що з аналізу частини другої статті 233 КЗпП слідує, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, не обмежується будь-яким строком.
Поряд з цим, як визначено у частині третій статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (в т.ч. вирішення судом питання щодо дотримання строків звернення до суду та відкриття провадження у справі).
Так, з 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким викладено в новій редакції норму статті 233 КЗпП України.
Чинна станом на дату звернення до суду редакція статті 233 КЗпП передбачає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Тож з 19 липня 2022 року законодавцем передбачено тримісячний строк для звернення працівника до суду з позовом про виплату заробітної плати.
Зважаючи на принцип правової визначеності, позивач повинен був звернутись до суду з позовними вимогами щодо ненарахування та невиплати при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2018 та 2019 роки упродовж трьох місяців з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ, тобто до 19 жовтня 2022 року.
Також наказ № 427 о/с, до якого позивач бажає внести відомості щодо нарахування при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015 рік, 2018 рік та 2019 рік, був прийнятий відповідачем 29 вересня 2020 року, а відтак про своє порушене право щодо відсутності в наказі інформації стосовно ненарахування такої грошової компенсації позивач повинен був дізнатися у момент його звільнення та отримання цього наказу.
Позивач звернувся до суду з позовними вимогами стосовно ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки лише 27 грудня 2022 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого законом, а з позовними вимогами стосовно невнесення відомостей до наказу про звільнення від 29 вересня 2020 року № 427о/с щодо нарахування та виплати при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015 рік, 2018 рік та 2019 рік - з пропуском місячного строку звернення до суду, встановленого кодексом.
В обґрунтування клопотання позивачем зазначено, що йому під час звільнення зі служби в поліції не було відомо про наявність залишків невикористаних календарних днів додаткової відпустки та не було надано жодних матеріалів з приводу невикористаних днів відпусток за минулі роки. 23 грудня 2022 року після отримання позивачем листа відповідача від 07 грудня 2022 року № 47зі/115/12/02-2022 позивачу стало відомо про наявність у нього залишків невикористаних календарних днів додаткової відпустки за 2015, 2018 та 2019 роки, та про непроведення відповідачем при звільненні зі служби виплати грошової компенсації грошових коштів за такі дні. Крім того, з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який було неодноразово продовжено. Відповідно до роз'яснень Торгово-промислової палати України №2024/02-.0-7.1 від 28 лютого 2022 року військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Таким чином, введення воєнного стану на території України є поважною причиною пропуску строку звернення до суду із цим позовом.
Вирішуючи питання про наявність поважних причин пропуску звернення до суду із цим позовом, суд виходить з такого.
Питання застосування строку звернення до суду було неодноразово предметом розгляду Верховним Судом, зокрема у справах № 240/12017/19, № 360/3999/20 (постанова від 06 грудня 2021 року), № 320/1855/21 (постанова від 16 грудня 2021 року) та № 420/2764/21 (постанова від 11 листопада 2021 року), де Верховний Суд зазначив, що "для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого чинним законодавством строку. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19). Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Верховний Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. До того ж, Верховний Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом".
Тож, беручи до уваги вищевикладені висновки Верховного Суду, які є обов'язковими для суду першої інстанції в силу частини п'ятої статті 242 КАС України, поновленню підлягають строки, які порушені з поважних причин, а поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Зі змісту позовної заяви слідує, що позивачем оскаржується бездіяльність відповідача щодо невнесення до наказу про звільнення від 29 вересня 2020 року № 427 о/с відомостей щодо нарахування та виплати при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані 14 календарних днів додаткової відпустки за 2015 рік, 10 календарних днів додаткової відпустки за 2018 рік та 8 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 13 років за 2019 рік, а також щодо ненарахування та невиплати при звільненні зі служби вказаної грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Отже, позивачем оскаржується бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, яка була ним допущена під час прийняття наказу від 29 вересня 2020 року № 427 о/с та у момент звільнення позивача зі служби в поліції згідно цього наказу.
Так, відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області "По особовому складу" від 29 вересня 2020 року № 427 о/с згідно із Законом України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу) майора поліції ОСОБА_1 , старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління, 30 вересня 2020 року та при звільненні він має право на отримання грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку в кількості 29 календарних днів.
Оскільки із наказом про звільнення від 29 вересня 2020 року № 427 о/с, а відтак і про наявність у нього права на отримання грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку (тобто лише за 2020 рік) в кількості 29 календарних днів, тобто без врахування календарних днів додаткової відпустки за 2015, 2018 та 2019 роки, позивач повинен був бути ознайомлений в день звільнення зі служби, то саме в день звільнення зі служби позивач повинен був дізнатися про порушення свого права щодо невнесення до наказу відомостей про невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015, 2018 та 2019 роки та наявності у нього права на отримання при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015, 2018 та 2019 роки.
У зв'язку з цим суд вважає, що лист Головного управління Національної поліції в Полтавській області №47зі/115/12/02-2022 від 07 грудня 2022 року, на який посилається позивач в обґрунтування дати початку перебігу строку звернення до суду, лише свідчить про виникнення у позивача зацікавленості до своїх прав щодо кількості календарних днів невикористаної відпустки за 2015, 2018 та 2019 роки та про вчинення активних дій по зверненню до відповідача за отриманням відповідної інформації - в 2022 році (через 2 роки після звільнення).
Беручи до уваги викладене, довід позивача про те, що саме з листа відповідача №47зі/115/12/02-2022 від 07 грудня 2022 року він дізнався про порушення свого права, суд відхиляє, адже вважає, що реальна, об'єктивна можливість виявити належну зацікавленість до видів та сум грошового забезпечення, які підлягали виплаті при звільненні, та до відомостей, які мали бути зазначені у наказі про звільнення № 427 о/с від 29 вересня 2020 року, виникла у позивача ще в 2020 році при звільненні зі служби та, починаючи з 2020 року позивач, у разі необхідності, вправі був вчинити активні дії щодо отримання від відповідача інформації стосовно розрахунку кількості врахованих календарних днів невикористаної додаткової відпустки та підстав неврахування інших календарних днів додаткової відпустки.
Отже, байдужість позивача до своїх прав, яка мала місце під час його звільнення в 2020 році, та триваюча пасивна поведінка (зайві зволікання позивача із направленням до ГУ НП в Полтавській області запиту про отримання відповідної інформації) вказує на те, що недотримання строку звернення до суду з позовом мало суб'єктивну причину ( недисциплінованість позивача як учасника суспільних відносин) та не вказує на існування об'єктивної неможливості вчинення позивачем активних дій щодо звернення до суду з цим позовом.
В постановах від 11 листопада 2021 року у справі № 420/2764/21 та від 13 грудня 2021 року 473/3711/16-а Верховним Судом була висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Продовжуючи надавати оцінку доводам позивача стосовно причин пропуску строку звернення до суду з позовом, суд зазначає, що Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Законами України неодноразово продовжувався строк дії воєнного стану в Україні. Законом №2500-IX від 15 серпня 2022 року затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", пунктом 1 якого строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України "Про правовий режим воєнного стану".
Діяльність судів, органів та установ системи правосуддя в умовах воєнного стану регламентовано статтею 12-2 цього Закону, за приписами якої в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
За правилами статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Полтавський окружний адміністративний суд не припиняв роботи у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, безперервно здійснював свою діяльність, забезпечував усім особам, у тому числі й позивачу у цій справі, можливість реалізації права на судовий захист.
Відтак, позивач міг безперешкодно реалізувати своє право на звернення до суду в межах встановленого законом строку звернення як шляхом подання позовної заяви безпосередньо через канцелярію суду, так і шляхом направлення позовної заяви до суду по пошті або через систему "Електронний суд".
З матеріалів поданого клопотання не слідує, що позивач або його представник мали обмеження для пересування, роботи поштового та електронного зв'язку, тощо, які б унеможливили чи ускладнили звернення позивача з цим позовом з 19 липня 2022 року по 19 жовтня 2022 року, що вказує на те, що між пропуском строку звернення до суду і введенням воєнного стану відсутній безпосередній та прямий причинний зв'язок. Доказів на підтвердження того, що введення воєнного стану вплинуло на обов'язок позивача своєчасно звернутися до суду з позовом, клопотання про поновлення строку звернення до суду також не містить.
В ухвалах від 23 червня 2022 року у справі № 520/8674/2020 та у справі №440/2822/20 Верховний Суд зазначив, що питання поновлення строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у всіх абсолютно випадках, тим більш, якщо пропуск цього строку відбувся ще до запровадження воєнного стану.
Враховуючи викладене, суд доходить висновків, що позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до суду протягом встановленого законом строку, а наведені позивачем обставини носять суб'єктивний характер та не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.
Таким чином, суд не знаходить підстав для визнання вказаних причин пропуску строку звернення до суду поважними, а тому у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду слід відмовити.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другої статті 123 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 123 згаданого Кодексу якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи викладене, позовна заява підлягає поверненню.
Суд зауважує, що позовну заяву до Головного управління Національної поліції в Полтавській області подано ОСОБА_1 через систему "Електронний суд", що унеможливлює фізичне повернення такої позовної заяви з додатками позивачу.
Керуючись статтями 123, 169, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Вказані позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до суду підстави подання позову з пропущенням встановленого строку звернення до суду з позовом визнати неповажними.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.І. Слободянюк