04 січня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/9632/22
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
07 листопада 2022 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач; ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05 жовтня 2022 року №916230120660 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перевести ОСОБА_1 з 01 жовтня 2022 року на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу” та виплачувати пенсію у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби", виданій Полтавською районною державною адміністрацією від 23.09.2022 за №01-21/1072 та довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 23.09.2022 за №01-21/1071.
Позовна заява здана позивачем на пошту 02 листопада 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 30.09.2022 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України "Про державну службу", до якої надав відповідний пакет документів. За результатами розгляду цієї заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 05.10.2022 №916230120660 про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", оскільки з 16.02.2011 по 30.09.2012 та з 12.05.2020 по 21.09.2022 позивачу була призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу". Позивач вважає це рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, зазначаючи, що незважаючи на те, що з 01.05.2016 Закон №3723 втратив чинність, після вказаної дати особи, які працювали на державній службі за наявності передбачених статтею 37 цього закону підстав, мають право на пенсію державного службовця на підставі пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження задоволено, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.
Копія ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі №440/9632/22 надіслана судом на офіційну електронну адресу відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та 14 листопада 2022 року судом отримано повідомлення про доставлення копії ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року на офіційну електронну адресу відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області /а.с. 49/.
Також копія позовної заяви з додатками надіслана судом на офіційну електронну адресу відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як додатки до документа "Реєстраційна картка документа для направлення в кабінет ЕС" та 14 листопада 2022 року судом отримано повідомлення про доставлення цих документів на офіційну електронну адресу відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області /а.с. 48/.
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Таким чином, днем вручення відповідачу Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області копії ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі №440/9632/22 є 14 листопада 2022 року.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву.
02 грудня 2022 року до суду надійшов відзив відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на позовну заяву /а.с. 53-58/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/4598/20 ОСОБА_1 переведено з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ з 12.05.2020, що оформлено протоколом про перерахунок пенсії від 18.08.2021. У подальшому за заявою позивача позивач був переведений з 22.09.2022 на пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". 30.09.2022 ОСОБА_1 звернувся до Управління із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", яка за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яким позивачу відмовлено у перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 раніше була призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу".
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
ОСОБА_1 з 06.12.2000 призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" /а.с. 60/.
ОСОБА_1 за результатами повторного огляду 01.12.2010 встановлено другу групу інвалідності безтерміново, що підтверджується витягом з акту огляду у МСЕК до довідки Сер. МСЕ №0295376 /а.с. 70/.
На підставі заяви позивача від 16.02.2011 /а.с. 74/ позивачу з 16.02.2011 призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" /а.с. 73/.
На підставі заяви позивача від 11.10.2012 /а.с. 88/ із 09.10.2012 позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 85-87/.
На підставі заяви позивача від 18.04.2018 /а.с. 100/ позивачу з 18.04.2018 призначено пенсію за віком відповідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” /а.с. 94-99/.
12.05.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою за призначенням/перерахунком пенсії по інвалідності згідно Закону України "Про державну службу" /а.с. 101/.
Рішенням №3 від 19 травня 2020 року Сектору з питань призначення та перерахунку пенсій №7 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавської області відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки ОСОБА_1 в 2011 році була призначена пенсія по інвалідності у відповідності до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ /а.с. 102/
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у справі №440/4598/20 /а.с. 103-105/, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2021 /а.с. 106-109/, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Сектора з питань призначення та перерахунку пенсій №7 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення №3 від 19 травня 2020 рок Сектора з питань призначення та перерахунку пенсій №7 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавської області. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та здійснити нарахування й виплату (з урахуванням проведених виплат) ОСОБА_1 з 12 травня 2020 року пенсії по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу". В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2021 у справі №440/4598/20 /а.с. 106-109/ встановлено, що стаж ОСОБА_1 на державній службі станом на 01 травня 2016 року становить понад 20 років і він є інвалідом ІІ групи.
18.08.2021 пенсійним органом призначено позивачу з 12.05.2020 пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу" /а.с. 119-121/.
На підставі заяви позивача від 22.09.2022 /а.с. 125-126/ із 22.09.2022 позивач переведений на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 127-129/.
На час виникнення спірних правовідносин позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області.
30.09.2022 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про перехід на пенсію за іншим законом, зокрема, про призначення пенсії за віком згідно Закону України "Про державну службу" /а.с. 130-132/. До цієї заяви позивач додав пакет документів, у тому числі, довідки, видані Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області, від 23.09.2022 №01-21/1071 /а.с. 134/ та від 23.09.2022 №01-21/1072 /а.с. 135/.
Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 (далі - Порядок №22-1, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 в електронному вигляді було передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
05.10.2022 за результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії №916230120660 /а.с. 17/, яким відмовлено ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Підставою для прийняття такого рішення зазначено, що з 16.02.2011 по 30.09.2012, з 12.05.2020 по 21.09.2022 ОСОБА_1 була призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" /а.с. 17/.
Позивач не погодився з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.10.2022 №916230120660 про відмову у перерахунку пенсії, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом у цій справі.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.10.2022 №916230120660 про відмову у перерахунку пенсії, суд дійшов таких висновків.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 44 Конституції України).
Статтею 10 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
01.05.2016 набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІ (надалі - Закон № 889-VІІ), згідно частини 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 (надалі - Закон №3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. До досягнення віку, встановленого першим реченням частини першої цієї статті, право на пенсію за віком мають державні службовці - чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 60 років - які народилися по 31 грудня 1952 року; 60 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953 року; 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до приписів частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016, відповідно до ст. 90 Закону № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону 3723-ХІІ.
Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 "Про державну службу") зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону 3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а.
Станом на 01.05.2016 позивач мав не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та на час звернення до органу Пенсійного фонду із заявою від 30.09.2022 про призначення пенсії за віком згідно Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 досяг віку 64 роки та мав загальний страховий стаж 39 років 8 місяців 16 днів, тобто не менше 35 років.
Зі змісту оскаржуваного рішення встановлено, що єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком згідно Закону України "Про державну службу" є те, що з 16.02.2011 по 30.09.2012, з 12.05.2020 по 21.09.2022 ОСОБА_1 була призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" /а.с. 17/.
Стосовно аргументів відповідача, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, зокрема, на думку відповідача, підлягає застосуванню пункт 3 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622, який визначає однією з умов призначення пенсії за віком ту умову, що до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII "Про державну службу" пенсія відповідно до Закону не призначалася, суд зазначає наступне.
Пунктом 3 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 р. № 622, визначено, що право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII "Про державну службу" не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають: чоловіки, які досягли віку 62 роки. До досягнення зазначеного віку право на призначення пенсії мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 61 рік - які народилися по 31 грудня 1954 р.; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 р. по 31 грудня 1955 р.; жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Разом з тим, згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.
Пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 р. №889-VIII “Про державну службу” чи іншими законами не визначено необхідною умовою для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ не призначення особі до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII “Про державну службу” пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Натомість, постанова Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 р. № 622 є підзаконним нормативно-правовим актом, пункт 3 якої суперечить пунктам 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 р. №889-VIII “Про державну службу” та обмежує встановлене законом право на отримання пенсії позивачем.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта (у даному випадку пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 р. № 622) нормам закону (пунктам 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII “Про державну службу”) слід застосовувати норми закону. Оскільки закон, який має вищу юридичну силу, не ставить у залежність збереження права особи на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ від того, чи призначалася особі до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII “Про державну службу” пенсія відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ, суд критично оцінює доводи відповідача про правомірність оскаржуваного рішення з посиланням на пункт 3 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 р. № 622.
Слід також зазначити, що відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У справі "Новік проти України" (18 грудня 2008 року) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05) зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону”. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Таким чином, перевагу слід віддати саме тому Закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача (пунктам 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII “Про державну службу”).
Підсумовуючи викладене вище, враховуючи встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку, що рішення від 05.10.2022 №916230120660 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Статтею 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії.
Так, частиною 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення/перерахунку пенсії передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII “Про державну службу”.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні/перерахунку пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити/перерахувати пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити/перерахувати пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Підсумовуючи викладене вище, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи, що заява позивача від 30 вересня 2022 року про призначення/перерахунок пенсії була направлена на розгляд за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та розглянута саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яким прийнято рішення від 05.10.2022 №916230120660 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , що порушує право позивача, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.10.2022 №916230120660 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 30 вересня 2022 року (з дня подання заяви) пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 та Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VІІІ від 10.12.2015.
Стосовно вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби", виданій Полтавською районною державною адміністрацією від 23.09.2022 за №01-21/1072 та довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 23.09.2022 за №01-21/1071, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Таким чином, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Враховуючи, що спір про відсоткову ставку розміру пенсійного забезпечення та про врахування чи не врахування наданих позивачем додаткових документів на час звернення позивача до суду між сторонами відсутній, права позивача у частині виплати йому пенсії у неналежному, у тому числі, відсотковому розмірі, на час звернення до суду не порушені, оскільки перерахунок та виплату пенсії не проведено, суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому.
З огляду викладене вище, суд дійшов висновку про відмову в позові у частині вказаних позовних вимог як передчасних.
Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Підстави для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 132, 139, 229, 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ідентифікаційний код 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.10.2022 №916230120660 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 30 вересня 2022 року пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 та Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VІІІ від 10.12.2015.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Сич