04 січня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/10259/22
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (надалі також відповідач - 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також відповідач -2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про відмову в призначенні пенсії №164550005668 від 18 серпня 2022 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 з 11 серпня 2022 року пенсію за віком на підставі пункту 5 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до пільгового стажу періоди роботи з 15.04.1988 по 15.11.1988 та з 01.01.1989 по 05.02.2008.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Однак, рішенням №164550005668 від 18.08.2022 відповідачем відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з незарахуванням пільгового стажу згідно чинного законодавства. Позивач вважає, що вказане рішення відповідача є незаконним та порушує її права на належне соціальне забезпечення.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
27 грудня 2022 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому представник Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що Головному управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не відомі підстави та умови прийняття рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України а Львівській області № 164550005668 від 18.08.2022.
29 грудня 2022 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому представник Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на відсутність необхідного пільгового стажу, підтвердженого у встановленому законом порядку, оскільки у довідці №345/51 від 01 лютого 2017 року відсутнє посилання на статтю 114 Закону №1058-IV.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
11.08.2022 позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком та пакетом документів.
За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення №164550005668 від 18.08.2022 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з незарахуванням пільгового стажу згідно чинного законодавства.
В обґрунтування підстави відмови у вказаному рішенні зазначено, що аналіз наданих документів показує, що відсутні підстави для зарахування до пільгового стажу позивача періодів: з 15.04.1988 по 15.11.1988, з 01.01.1989 по 05.02.2008 оскільки в довідці № 345/51 від 01.02.2017 відсутнє посилання на статтю 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» .
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-ІV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 26 Закону № 1058-ІV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу.
Статтею 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж, необхідний для призначення пенсії, обчислюється відповідно до вимог цього Закону за даними, які містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів (записів трудової книжки) та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування питання пенсійного забезпечення", в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до пункту "е" статті 3 цього Закону право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту "д" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції, у редакції Закону України від 02.03.2015 р. N 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи жінки, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років за умови виконання встановлених норм обслуговування.
Аналогічно згідно з підпунктом 5 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пільгових умовах пенсія за віком призначається жінкам, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років за умови виконання встановлених норм обслуговування.
Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення та статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку № 637).
Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а сформулював висновок про те, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Щодо позовних вимог з приводу зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 15 квітня 1988 року по 05 лютого 2008 рік, суд зазначає наступне .
У наявній у матеріалах справи копії трудової книжки колгоспника позивача № 54 від 21 грудня 1984 року міститься запис про те, що у період з 17 квітня 1988 року по 15 листопада 1988 року та з 01 січня 1989 року по 05 лютого 2008 року позивач працювала на посаді доярки та свинарки у колгоспі «Прогрес» (реорганізовано в приватно-орендне підприємство «Прогрес» 22.02.2000).
Згідно з частинами першою та другою статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Статтею 62 цього Закону визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 2.2 та 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пунктів 1, 2, 5 та 6 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.
Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
У трудову книжку колгоспника вносяться, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання.
Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Згідно із зразком трудової книжки колгоспника, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, у трудовій книжці колгоспника зазначається в розділі V відомості про трудову участь в загальному господарстві, зокрема прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві та причини невиконання такого річного мінімуму.
Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається.
Як вже зазначалося судом, у копії трудової книжки колгоспника позивача № 54 від 21 грудня 1984 року міститься запис про те, що у період з 17 квітня 1988 року по 15 листопада 1988 року та з 01 січня 1989 року по 05 лютого 2008 року позивач працювала на посаді доярки та свинарки у колгоспі «Прогрес» (реорганізовано в приватно-орендне підприємство «Прогрес» 22.02.2000), також зазначено відомості про прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві та виконання позивачем річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
У правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, яку суд вважає за необхідним застосувати при розгляді даної справи, зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Відтак, із урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до пільгового стажу роботи позивача періодів роботи з 17 квітня 1988 року по 15 листопада 1988 року та з 01 січня 1989 року по 05 лютого 2008 року, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення №1645500005668 від 18 серпня 2022 року прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачі як суб'єкт владних повноважень не надали суду достатньо належних і достовірних доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Відповідно до пунтку 5 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV жінкам, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності стажу на зазначених роботах не менше 20 років, за умови виконання встановлених норм обслуговування.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 по справі № 812/1312/18.
Чинним законодавством України повноваження щодо призначення пенсій за віком покладено на територіальні органи ПФУ, а тому здійснення перевірки умов, визначених Законом №1058, необхідних для призначення пенсії покладається саме на останніх.
Відповідно до частин 2, 3 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Враховуючи те, що пенсійним органом не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов, необхідних для призначення пенсії за віком, належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 11 серпня 2022 року з урахуванням висновків суду.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 164550005668 від 18 серпня 2022 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи з 17 квітня 1988 року по 15 листопада 1988 року та з 01 січня 1989 року по 05 лютого 2008 року на посаді доярки та свинарки у колгоспі "Прогрес" (з 22 лютого 2000 року - Приватно-орендне підприємство «Прогрес») відповідно до пункту 5 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 11 серпня 2022 року з урахуванням висновків суду.
Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас, за приписами частини 8 цієї статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
У відповідності до зазначеної норми суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення всіх судових витрат на відповідача.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Отже, з огляду на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (вул. Митрополита Андрія, 10, м. Львів, Львівська область, 79007, код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд.66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 164550005668 від 18 серпня 2022 року року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи з 17 квітня 1988 року по 15 листопада 1988 року та з 01 січня 1989 року по 05 лютого 2008 року на посаді доярки та свинарки у колгоспі "Прогрес" (з 22 лютого 2000 року - Приватно-орендне підприємство «Прогрес») відповідно до пункту 5 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 11 серпня 2022 року з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.І. Клочко