04 січня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/3768/22
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, а також зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою (зміненою, а.с.31-39), в якій просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) у складанні наказу №82 від 29.05.2022 "Про призначення службового розслідування за фактом залишення бойових позицій та відмови діяти зі зброєю військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 ";
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо нездійснення перерахунку та не виплати усіх належних сум ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) заробітну плату за період з 25.02.2022 по час фактичної виплати.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом та був зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 . ОСОБА_1 , через свого адвоката Швеця Р.Ю. звернувся до військової частини з вимогою роз'яснення на підставі чого припинені доплати до грошового забезпечення, на що отримано інформацію про проведення службового розслідування, що стало підставою для відсторонення позивача від виконання обов'язків. Оскільки позивачу не було відомо про проведення відносно нього службового розслідування, тому вважає, що такі дії є прямим порушенням прав військовослужбовця, а тому не породжують жодних правових наслідків. Крім того, вказує, що наказ про призначення службового розслідування датований 29.05.2022, тоді як відомості в ЄДР відносно військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 було внесено лише 02.06.2022 року, тобто призначення службового розслідування є передбаченим, а тому наказ від 29.05.2022 року №82 слід визнати безпідставним та протиправним. Вважаючи відсторонення незаконним ОСОБА_1 вважає протиправним недоплату йому грошового забезпечення.
Від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позов, в якому вказані заперечення проти позову. Командир військової частини вказує про те, що позивач та декілька інших військовослужбовців відкрито відмовились виконувати бойовий наказ, покинувши бойові позиції. Відповідно до наказу військової частини від 29.05.2022 року №114 ОСОБА_1 усунено від виконання службових обов'язків на період службового розслідування, що стало підставою для припинення виплати додаткових доплат до грошового забезпечення.
Рух справи:
Ухвалою судді від 22.08.2022 року позовну заяву залишено без руху із встановленням строку для усунення недоліків позовної заяви. Недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою судді від 29.08.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.40), сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій.
Ухвалою суду від 03.11.2022 року вдруге витребувано докази.
Дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд, -
ОСОБА_1 - стрілець 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роди проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно бойового розпорядження позивач був направлений до АДРЕСА_3 та був заведений на визначені бойові позиції, проте увечері 28.05.2022 року позивач у складі зведеного підрозділу, без відповідного наказу керівництва батальйону зі зброєю та боєкомплектом залишив бойові позиції та зосередився у загальноосвітній школі селища, яка зі слід особового складу була піддана мінометному обстрілу, у зв'язку із чим було вирішено змінити дислокацію до АДРЕСА_4 Під час вказаних дій було втрачено боєкомплекти та інше майно.
Рапортом заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи майора ОСОБА_2 від 29.05.2022 року доведено до відома командира в/ч НОМЕР_1 про самовільне залишення бойових позицій зі зброєю та відмови виконувати завдання за призначенням військовослужбовцями 3 стрілецької роти, у тому числі ОСОБА_1 . Також у рапорті просив призначити службове розслідування.
З метою з'ясування умов та обставин самовільного залишення військовослужбовцями поля бою та відмовою діяти зі зброєю наказом командира військової частини НОМЕР_1 винесено наказ від 29.05.2022 року №82 ''Про призначення службового розслідування за фактом вчинення військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 діянь із ознаками правопорушень, передбаченого ст. 429, ч.4 ст.402 та ч.4 ст.408'' призначено проведення службового розслідування відносно 31 військовослужбовців мінометної батареє, 3 військовослужбовця Командного пункту управіління штабу, 53 військовослужбовців 3 стрілецької роби, 2 військовослужбовця 4 стрілецької роти.
Пунктом 5 вказаного наказу визначено, що за невиконання обов'язків служби у бойовій обстановці, а саме відмову виконувати накази, непокору, з метою запобігання іншим порушенням молодшого солдата ОСОБА_1 , стрільця 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти усунено від виконання службових обов'язків на період проведення службового розслідування (надалі наказ про призначення службового розслідування).
Отже правовірність та законність дій щодо складання наказу про призначення службового розслідування є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Принагідно суд зауважує, що позивач не оскаржує спірного наказу, вказуючи лише на протиправність дій щодо складання наказу, тобто правомірність вказаного наказу не є предметом спору. Водночас вказане формулювання позовних вимог не відповідає суті спірних відносин, а тому, незважаючи на невірне визначення змісту позовних вимог, суд надає правову оцінку не лише діям відповідача щодо складання наказу, а й самому наказу про проведення службового розслідування.
Дисциплінарний Статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (надалі Дисциплінарний Статут ЗСУ) визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Згідно частини 1 статті 1 Дисциплінарного Статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Відповідно до частини 6 статті 5 Дисциплінарного Статуту ЗСУ право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України
від 24 березня 1999 року № 548-XIV (надалі Статут ВС ЗСУ) визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).
Обов'язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями.
У пункті 1 розділу ''Загальні положення'' Стутуту ВС ЗСУ визначено, що Збройні Сили України - військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.
Відповідно до пункту 12 розділу ''Загальні обов'язки військовослужбовців'' Стутуту ВС ЗСУ про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Як свідчать дані рапорту заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи майора ОСОБА_2 від 29.05.2022 року від 29.05.2022 року та фактичне полишення поля бою є тією обставиною, про яку військовослужбовець зобов'язаний був повідомити керівництво.
Відповідно до пунктів 84-85 Дисциплінарного статуту ЗСУ прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
У кожному випадку вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, інших порушень вимог Закону України "Про запобігання корупції" з метою виявлення причин та умов, що сприяли його вчиненню, службове розслідування призначається командиром самостійно або проводиться за його рішенням за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Так, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.06.2022 №82 призначено службове розслідування за фактом невиконання позивачем наказу командира військової частини щодо висування на бойові позиції та відмови діяти зброєю. Вказаний наказ є актом індивідуальної дії.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для скасування наказу про проведення службового розслідування, оскільки за вказаних підстав він винесений відповідно до вимог закону та фактично був виконаний, з огляду на проведення службового розслідування.
При цьому судом враховано, що статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У вітчизняній теорії права загальновизнано, що індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб'єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.
Індивідуальні акти стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє ці акти від нормативних, є їх правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їх конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративних правовідносин, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, індивідуальних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09.04.2019 у справі №9901/611/18 та від 18.09.2019 у справі №9901/801/18.
Рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб'єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.10.2019 у справі №813/38/16, від 27.02.2020 у справі №440/569/19.
Окрім того, в абзаці четвертому пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що "… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.
У контексті спірних відносин суд зауважує, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 , яким призначено проведення службового розслідування відносно ОСОБА_1 , є індивідуальним правовим актом, що вичерпав свою дію фактом приведення такого розслідування шляхом складення відповідного акту про проведення службового розслідування від 29.07.2022 року та винесенням наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 29.07.2022 №96/ДСК, яким ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну службову відповідність.
Як наслідок, визнання протиправним дій щодо винесення наказу про призначення службового розслідування від 29.05.2022 року №82, який є індивідуальним правовим актом, що вичерпав свою дію, не призведе до відновлення попереднього становища позивача, оскільки, як зазначено вище, службове розслідування вже було проведено та за його результатом позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині протиправності дій відповідача щодо складання наказу про призначення службового розслідування задоволенню не підлягають.
Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездільність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати усіх видів доплат до грошового забезпечення, суд зауважує наступне.
Відповідно до пункту 47 Дисциплінарного статуту ЗСУ невиконання (неналежне виконання) службових обов'язків, що призвело до людських жертв чи інших тяжких наслідків або створило загрозу настанню таких наслідків, є підставою для усунення такого військовослужбовця від виконання службових обов'язків.
Рішення про усунення військовослужбовця від виконання службових обов'язків приймається прямим командиром (начальником).
Про цей факт видається у триденний строк із дня прийняття посадовою особою такого рішення письмовий наказ про проведення службового розслідування.
Тривалість усунення від виконання службових обов'язків не повинна перевищувати тривалості службового розслідування та часу, необхідного для прийняття командиром (начальником) відповідного рішення за результатами такого розслідування.
Наказ про усунення військовослужбовця від виконання службових обов'язків скасовується, якщо за результатами службового розслідування підстави для прийняття такого рішення не підтвердилися або прийнято рішення про притягнення військовослужбовця, який вчинив правопорушення, до дисциплінарної відповідальності.
У разі відмови або ухилення від обов'язкового медичного огляду, а також появи на службі у стані сп'яніння усунення військовослужбовця від виконання службових обов'язків може здійснити безпосередній або прямий начальник, про що негайно доповідається в порядку підпорядкованості із зазначенням причин і обставин усунення.
Командир (начальник), який усунув підлеглого від виконання службових обов'язків без достатніх підстав, несе за це відповідальність.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 (надалі Порядок №260) визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Пунктом 2 Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
Згідно пункту 1 розділу XXIX Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовцям, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України усунені від виконання службових обов'язків, відсторонені від виконання службових повноважень або повноважень на посаді, виплачується виходячи з розміру посадового окладу за останньою займаною посадою, окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років із дня, наступного після дня усунення від виконання службових обов'язків (відсторонення від виконання службових повноважень або повноважень на посаді), і до дня повернення до виконання службових обов'язків за посадою.
У разі скасування рішення про усунення від виконання службових обов'язків, відсторонення від виконання службових повноважень або повноважень на посаді військовослужбовцям виплачуються щомісячні додаткові види грошового забезпечення, на отримання яких вони втратили право у зв'язку з усуненням (відстороненням) з урахуванням змін у розмірах грошового забезпечення.
Пунктом 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.05.2022 №82 позивача усунуто від виконання службових обов'язків на період проведення службового розслідування.
Службове розслідування було завершено 29.07.2022 року, що підтвреджується актом проведення службового розслідування, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 №96/ДСК від 29.07.2022 до позивача застосовано дисциплінарне стягнення.
Тобто, у період з 30.05.2022 по 29.07.2022 позивача було правомірно позбавлено усіх додаткових доплат до грошового забезпечення. Натомість, як свідчить зміст довідка по нарахування та виплаті грошового забезпечення позивача від 14.12.2022 року №2134 позивача позбавлено усіх щомісячних додаткових та одноразових видів грошового забезпечення за весь травень 2022 року, при цьому, якась частина премії була виплачена у липні 2022 року.
Відповідач у відзиві зазначив про те, що відповідно до п.9 окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29 до наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. або 30000 грн. не включати військовослужбовців, які усунені від виконання службових обов'язків, відсторонені від виконання службових обов'язків або відсторонені від посади - з дня усуненння або відсторонення, оголошеного наказом командира (надачальника) до дня фактичного завершення усунення або відсторонення, оголошеного наказом командира (начальника).
Тобто, сам відповідач вказує на час, з якого припиняється виплата додаткової винагороди, а це з дня відстосоронення від виконання службових обов'язків - з 30.05.2022 року.
При цьому, суд відхиляє на посилання відповідача на телеграму Міністра оборони України від 25.03.2022 року №248/1298, оскільки вказаний акт не є нормативно-правовим актом, яким врегульовано порядок нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям.
У пункті 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 ''Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану'' установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка", виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Оскільки службове розслідування було призначено 29.05.2022 року, тому саме з 30.05.2022 року (наступного дня після прийняття наказу про відсторонення) мають діяти обмеження у виплаті грошового забезпечення, проте, за період з 01.05.2022 по 29.05.2022 року відповідач зобов'язаний був виплати позивачу усі види грошового забезпечення без будь-яких обмежень, з урахуванням вимог пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 ''Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану''.
Так, у липні 2022 року відповідач зобов'язаний був здійснити доплату за 2 дні (30 та 31 липня) в сумі 1935,48грн. (30000/31 х 2), що і було зроблено, з огляду на зміст довідки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив бездіяльність стосовно не нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу у період з 01.05.2022 по 29.05.2022 додаткових видів грошового забезпечення, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 ''Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану''. А тому, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату додаткового грошового забезпечення за період з 01.05.2022 року по 29.05.2022 року.
При цьому, обмеження у видах виплат грошового забезпечення за період проведення службового розслідування є законним, а тому в цій частині позову слід відмовити.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати не підлягають розподіленню через відсутність даних про понесені судові витрати у матеріалах даної справи.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 143, 242-246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, а також зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно не нарахування та не виплати додаткової винагороди до грошового забезпечення за період з 01 травня 2022 року по 29 травня 2022 року згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 ''Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану''.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити додаткову винагороду до грошового забезпечення за період з 01 травня 2022 року по 29 травня 2022 року згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 ''Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану'' з урахуванням податків та зборів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук