04.01.2023
Справа № 642/1543/22
Провадження № 1-кс/642/1138/22
03 січня 2023 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 , розглянувши клопотання старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_6 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, який проходить військову службу на посаді співробітника (3 категорії) служби управління військової частини НОМЕР_1 , звання «молодший сержант», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 433, п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України,-
Старший слідчий Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова із клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 1 ст. 433, п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України.
Як вбачається з клопотання, другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62022170020000343 від 19 травня 2022 року за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 433, п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 433 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 433 КК України, а також за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 1 ст. 289, ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 433 КК України.
Нагляд за додержанням законів під час здійснення досудового розслідування у формі процесуального керівництва здійснює група прокурорів відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях за фактами безповоротних втрат у не бойовій обстановці Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил та Харківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил.
25 липня 2022 року о 10 год. 56 хв. ОСОБА_4 затримано на підставі положення п. 6 ч. 1 ст. 615 КПК України, а саме у зв'язку із наявністю ґрунтовних обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальною.
Того ж дня, старшим слідчим другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР у м. Полтаві ОСОБА_6 за погодженням із начальником відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях за фактами безповоротних втрат у не бойовій обстановці Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил ОСОБА_3 , повідомлено:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, який проходить військову службу на посаді співробітника (3 категорії) служби управління військової частини НОМЕР_1 , звання «молодший сержант», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 433, п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України.
28 липня 2022 року на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтави до підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 діб, тобто до 22 вересня 2022 року (включно).
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 07.01.2023.
Досудовим розслідуванням встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На виконання вимог вищевказаного Указу Президента України та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», 24 лютого 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 призвано на військову службу під час мобілізації громадянина України ОСОБА_4 .
У подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24 лютого 2022 року № 39ДСК солдата ОСОБА_4 призначено на посаду співробітника (3 категорії) служби управління військової частини НОМЕР_1 та зараховано до списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Указом Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Відповідно до вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження зобов'язаний доповідати безпосередньому начальникові. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до статті 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Статтею 29 Конституції України передбачено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до вимог ч.ч. 1 і 2 ст. 2 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 3 липня 1954 року, ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.
Згідно ч. 1 ст. 4 даної Конвенції, особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 6 зазначеної Конвенції, вона повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2-й цієї Конвенції. На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових дій. На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій.
Згідно зі ст. 13 вказаної Конвенції, положення частини II цієї Конвенції щодо загального захисту населення від деяких наслідків війни стосуються всього населення країн, які перебувають у конфлікті, без будь-якої дискримінації за ознакою, зокрема, раси, національності, релігійних або політичних переконань, і спрямовані на полегшення страждань, спричинених війною.
Згідно зі ст. ст. 27, 29 вказаної Конвенції, особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ. Сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників.
Відповідно до ст.ст. 31-33 вказаної Конвенції забороняється, зокрема: жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей; застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей. Колективні покарання, так само як і будь-які залякування чи терор, забороняються.
Згідно вимог ст. 147 Конвенції серйозні порушення, охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров'ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув'язнення особи, що перебуває під захистом, захоплення полонених.
Згідно з преамбулою Додаткового протоколу від 08 червня 1977 року до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), положення даних конвенцій та цього Протоколу повинні за всіх обставин цілком застосовуватися до всіх осіб, які перебувають під захистом цих документів, без яких-небудь несприятливих відмінностей, що полягають у характері чи походженні збройного конфлікту або у причинах, що висуваються Сторонами в конфлікті чи приписуються їм.
Так, згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 51 вказаного Протоколу цивільне населення й окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями. З метою здійснення цього захисту, на доповнення до інших застосовуваних норм міжнародного права, за всіх обставин слід додержувати таких норм. Заборонено акти насильства чи загрози насильства, що мають головною метою тероризувати цивільне населення.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 75 зазначеного Протоколу заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів: насильство над життям, здоров'ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема катування всіх видів - фізичні чи психічні, тілесні покарання, знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.
Статтею 1 Декларації про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, затвердженого Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 09 грудня 1975 року № 3452 (XXX) (далі - Декларації) визначено, що катування означає будь-яку дію, за допомогою якої людині навмисно заподіюється сильний біль або страждання, фізичне чи розумове, з боку офіційної особи або за її підбурюванням з метою отримання від неї або від третьої особи інформації або зізнань, покарання її за дії, які вона скоїла або в скоєнні яких підозрюється, або залякування її або інших осіб. В це тлумачення не включаються біль або страждання, які виникають лише через законне позбавлення волі, з огляду на стан, властивий цьому або внаслідок цього, в тій мірі, наскільки це сумісно з Мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими.
Крім цього, статтею 2 Декларації визначено, що будь-яка дія, що представляє собою тортури або інші жорстокі, нелюдські або такі, що принижують гідність види поводження і покарання, є образою людської гідності і повинно бути засуджене як порушення цілей Статуту Організації Об'єднаних Націй та порушення прав людини і основних свобод, проголошених у Загальній декларації прав людини.
Статтею 3 вищевказаного міжнародно-правового акту визначено, що жодна держава не може дозволяти або терпимо ставитися до катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання. Виняткові обставини, такі, як стан війни чи загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи будь-який інший надзвичайний стан, не можуть слугувати виправданням для тортур або інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.
Згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)», Харківська міська територіальна громада входить до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 03 травня 2022 року.
Однак, ОСОБА_4 під час проходження військової служби 03 травня 2022 року, перебуваючи в районі воєнних дій, вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, вчинив злочин проти життя та здоров'я особи та військовий злочин за наступних обставин.
Так, 03 травня 2022 року приблизно у другій половині дня, за місцем тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , невстановлені військовослужбовці вказаної військової частини спільно з ОСОБА_4 вживали алкогольні напої.
Того ж дня, 03 травня 2022 року приблизно о 18:30 год. невстановлені на даний час військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 , за наказом ОСОБА_4 , діючи умисно, незаконно, всупереч волі цивільних осіб ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , використовуючи автомобіль «Mitsubishi L-200», д.н.з. на даний час не встановлено, зав'язали руки та очі останнім липкою стрічкою та перемістили їх на територію вказаного підрозділу військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , тим самим викрали цивільних осіб та позбавили їх волі.
Перебуваючи біля будівлі за вказаною адресою, ОСОБА_4 та інші невстановлені на даний час військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою вчинення насильства над ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , нанесли ряд ударів кулаками рук та ногами по голові, тулубу та ногах останніх.
У подальшому, на виконання наказу ОСОБА_4 , невстановлені на даний час військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 , всупереч волі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , перемістили останніх до приміщення душової кімнати, яка розташована в будівлі за вищевказаною адресою, де ОСОБА_4 та інші невстановлені на даний час військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 продовжили наносити удари вказаним цивільним особам. При цьому, ОСОБА_4 здійснив приблизно 4-5 пострілів з пістолету невстановленої на теперішній час марки по ногах та сідницях ОСОБА_10 .
Приблизно о 01:00 год. 04 травня 2022 року за наказом ОСОБА_4 невстановлені на даний час військовослужбовці вивели ОСОБА_9 з будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , та помістили його до ями, викопаної напередодні для укриття, яка в подальшому повинна була використовуватись як бліндаж. ОСОБА_4 віддав наказ підлеглим військовослужбовцям вбити ОСОБА_9 , проте вони відмовились.
Продовжуючи реалізацію злочинного умислу, спрямованого на протиправне заподіяння смерті потерпілому, ОСОБА_4 самостійно спустився в яму, де перебував ОСОБА_9 , після чого надів йому на голову поліетиленовий пакет, обмотав горло останнього липкою стрічкою, та перебуваючи за спиною останнього, обхватив шию ОСОБА_9 передпліччям правої руки та почав душити протягом 3 хвилин, внаслідок чого останній помер.
У подальшому, маючи намір на приховання слідів злочину, за наказом ОСОБА_4 , невстановленими підлеглими військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 спалено тіло ОСОБА_9 у вищевказаній ямі.
Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 433 КК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема:
- протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 18 червня 2022 року;
- протоколами пред'явлення осіб для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_11 від 08 липня 2022 року;
- протоколом огляду речей від 18 червня 2022 року;
- протоколом огляду речей від 28 червня 2022 року;
- протоколом допиту потерпілої ОСОБА_12 від 19 червня 2022 року;
- протокол пред'явлення речей для впізнання за участю потерпілої ОСОБА_12 від 19 червня 2022 року;
- протоколом проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_12 від 19 червня 2022 року;
- протоколом допиту потерпілого ОСОБА_13 від 20 червня 2022 року;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_14 від 25 червня 2022 року;
- протоколом огляду місця події від 29 червня 2022 року;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_15 від 01 липня 2022 року;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_15 від 01 липня 2022 року;
- протоколами допитів свідка ОСОБА_16 від 27 червня 2022 року, 20 липня 2022 року;
- протоколами пред'явлення осіб для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_16 від 28 червня 2022 року;
- протоколом проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_16 від 07 липня 2022 року;
- протоколами допитів свідка ОСОБА_17 від 27 червня 2022 року та 01 вересня 2022 року;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_17 від 28 червня 2022 року;
- протоколом проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_18 від 23 липня 2022 року;
- протоколом огляду речей від 02 серпня 2022 року;
- висновком судово-медичної експертизи залишків трупів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від 27 серпня 2022 року;
- висновками судових молекулярно-генетичних експертиз від 19 липня 2022 року та 15 серпня 2022 року;
- протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_7 від 25 липня 2022 року;
- протоколами пред'явлення осіб для впізнання за фотознімками за участю підозрюваного ОСОБА_7 від 26 липня 2022 року;
- протоколами допитів підозрюваного ОСОБА_8 від 25 липня 2022 року, 08 серпня 2022 року та 01 вересня 2022 року;
- речовими доказами;
- іншими матеріалами кримінального провадження.
Статтею 183 ч. 1 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, якою передбачено умови, мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Метою продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органу досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного.
У ході досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ст. 177 КПК України, які наявні та не відпали.
Так, ОСОБА_4 через тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, в тому числі і на тимчасово окупованій території України, і тим самим вчинити інший злочин - дезертирство, оскільки кримінальне правопорушення, передбачене п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України є особливо тяжким, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
У справі «Стогмюллер проти Автрії» №1602/62 від 10.11.1969 року Суд зазначає, що існує ціла сукупність обставин при врахуванні ризику переховування особи, зокрема, очікуваний важкий вирок або особливий характер затримання особи або відсутність міцних зв'язків у країні, що дає підстави вважати, що наслідки та ризики втечі можуть бути визнані менш небезпечними, ніж продовження тюремного ув'язнення (п. 15).
Також, ОСОБА_4 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином - враховуючи свій військовий досвід, а також той факт, що останній раніше працював в органах МВС та має зв'язки у правоохоронних органах, останній може чинити тиск на слідство та суд.
Крім того, останній особисто знайомий та був командиром осіб (свідків), які дають викриваючі показання відносно ОСОБА_4 , що вказує на те, що існує ризик, що ОСОБА_4 , знаходячись на свободі може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні та схиляти їх до зміни показань на його користь, що може перешкодити встановленню істини по справі. Можливість впливу на свідків також підтверджується показаннями свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 .
Серед іншого, ОСОБА_4 , проходячи військову службу у військової частині НОМЕР_1 (що є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_3 ), використовуючи службове становище, має змогу перетнути державний кордон України поза межами пункту пропуску та таким чином переховуватись від органу досудового розслідування, в тому числі і на тимчасово окупованій території України і тим самим вчинить інше кримінальне правопорушення, передбачене ст. 408 КК України.
Також, стороною обвинувачення встановлено інші факти вчинених кримінальних правопорушень, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами), у зв'язку з чим постановами прокурора їх об'єднано в одне кримінальне провадження за №62022170020000343 від 19 травня 2022 року. На теперішній час стороною обвинувачення перевіряється причетність ОСОБА_4 до вчинення вказаних злочинів.
Відтак у слідства є достатні дані вважати, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ст. 177 КПК України, об'єктивно наявні, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до підозрюваного ОСОБА_4 інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою. З метою забезпечення дієвості вказаного кримінального провадження доцільно продовжити строк тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_4 .
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 14.09.2022 строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62022170020000343 від 19.05.2022 продовжено до 6 місяців, тобто до 25.01.2023.
Строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_4 закінчується 07.01.2023, однак закінчити досудове розслідування до зазначеного строку неможливо внаслідок виконання великого обсягу слідчих (процесуальних) дій та особливої складності кримінального провадження, оскільки у кримінальному провадженні необхідно виконати наступне:
- додатково оглянути розсекречені матеріали негласних слідчих (розшукових) дій відповідно до наданого доручення четвертому оперативному відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві;
- оглянути відомості отримані за результатами тимчасового доступу до інформації ТОВ «лайфселл», ПрАТ «Київстар», ПрАТ «ВФ Україна» щодо телефонних з'єднань абонентів та проведеної радіорозвідки, в ході якого встановити місцезнаходження всіх учасників злочинної діяльності серед військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 та співробітників поліції в Харківській області під час можливого планування злочинної діяльності, виконання наказів, тощо;
- з метою подальшого використання як докази в суді, додатково допитати у порядку ч. 11 ст. 615 КПК України із застосуванням доступних технічних засобів відеофіксації свідків та потерпілих у даному кримінальному провадження;
- забезпечити проведення повторної комісійної судово-медичної експертизи трупів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , дорученої експертам Дніпропетровського обласного бюро судово-медичних експертиз, відповідно до постанови прокурора від 19.12.2022;
- встановити двох осіб, яких військовослужбовці в/ч НОМЕР_1 затримали 03.05.2022 та доставили до місця розташування підрозділу за адресою: АДРЕСА_2 , разом з автомобілем марки «Audi» та допитати їх із застосуванням доступних технічних засобів відеофіксації;
- встановити та допитати співробітників поліції за обставинами незаконного проведення обшуку у квартирах за місцем реєстрації та фактичного мешкання ОСОБА_20 ;
- належним чином витребувати відомості щодо спеціального засобу «Драггер» №101430237, який застосовувався співробітниками УПП в Харківській області 01.05.2022 при затриманні ОСОБА_21 ;
- встановити осіб серед працівників УПП в Харківській області, якими 01.05.2022 використовувався спеціальний засіб «Драггер» № НОМЕР_2 ;
- слідчим шляхом усунути розбіжності між показаннями свідка ОСОБА_22 та потерпілого ОСОБА_23 щодо придбання автомобіля в червні 2022 року;
- вирішити питання щодо кваліфікації дій співробітника УПП в Харківській області ОСОБА_22 ;
- скласти та вручити підозрюваним остаточну редакцію повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень;
- виконати вимоги, передбачені ст. 290 КПК України.
Обставинами, що перешкоджали здійснити вказані слідчі та процесуальні дії раніше, незважаючи на вжиті заходи з боку органу досудового розслідування є великий обсяг слідчих дій, який полягає в тому числі у встановленні та допиті великої кількості осіб, призначенні відповідних судових експертиз, кількості підозрюваних, а також значної кількості епізодів злочинної діяльності.
Окремо слід зазначити, що переважна більшість свідків у кримінальному провадженні є військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 , які на теперішній час приймають участь у воєнних діях та виконують бойові завдання як на території Харківської області, так і в інших регіонах України, у зв'язку з чим значно ускладнено їх виклики та проведення допитів.
Таким чином, враховуючи, що підозрюваний ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочину, може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання піл вартою.
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно підозрюваного в межах строку досудового розслідування.
Підозрюваний ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 щодо продовження строку запобіжного заходу заперечували, вказували на необґрунтовану підозру, недоведеність ризиків, та просили застосувати більш м'який запобіжний захід.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання, копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовують доводи клопотання, слідчий суддя дійшов до висновку, що клопотання слідчого є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В ході розгляду клопотання встановлено, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 1 ст. 433, п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України.
З матеріалів судової справи, наведені у клопотанні дані свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 інкримінованого кримінального правопорушення.
Для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (Ilgar Mammadov v. Azerbaijan п. 88).
Факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії кримінального розслідування (Murray v. the United Kingdom).
Проте, у практиці ЄСПЛ відсутній універсальний підхід, за якого підозра вважається обґрунтованою. Це визначається конкретними обставинами (рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom», п.32; «Merabishvili v. Georgia», п.184), а також пов'язується зі ступенем суспільної небезпечності діяння.
Стандарт доказування «обґрунтована підозра» вважається досягнутим, якщо фактів та інформації достатньо, аби переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення.
Обґрунтованість підозри може встановлюватися тільки щодо діяння, яке підпадає під ознаки правопорушення за законом про кримінальну відповідальність.
Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Стандарт доказування «обґрунтована підозра» має динамічний характер, тобто з плином часу така підозра в учиненні кримінального правопорушення не може бути самостійною підставою для продовження обмеження прав особи, мають бути наведені відповідні й достатні підстави (ризики), підкріплені доказами.
Доводи сторони захисту про те, що органом досудового розслідування не доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого злочину, наявність ризиків неправомірної поведінки підозрюваного, слідим суддею не приймаються.
Слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
З огляду на вказані положення закону, слідчий суддя, не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_4 , що є виключною прерогативою суду за результатами розгляду справи по суті, приходить до висновку про наявність в долучених до клопотання матеріалах кримінального провадження достатніх фактичних даних (фактів та інформації), які свідчать про можливу причетність ОСОБА_4 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.
Як передбачено ст. ст. 131, 132 КПК України, запобіжні заходи, як заходи забезпечення кримінального провадження, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання та продовження відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час не зменшились.
Відповідно до положень ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод законне, тобто передбачене внутрішнім законодавством тримання особи під вартою з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, не є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість. Крім цього, відповідно до зазначеної норми Конвенції, звільнення особи повинно обумовлюватися гарантіями явки в судове засідання.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку суду, є встановленим факт недостатності застосування інших більш м'яких запобіжних заходів до підозрюваного, а обраний відносно ОСОБА_4 запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Встановлені під час обрання запобіжного заходу ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають, на даний час, можливість зміни міри запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 на більш м'який, а тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу як тримання під вартою, продовживши строк застосованого запобіжного заходу відносно нього у вигляді тримання під вартою до 25.01.2023, в межах строку досудового розслідування.
Керуючись ст. ст. 32, 110, 131, 132, 176-178, 183,193-194, 196, 369-372, 376, 395 КПК України,-
Клопотання старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_6 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у межах строку досудового розслідування, тобто до 25.01.2023.
Строк дії ухвали до 25.01.2023.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а підозрюваним в той же строк, але з моменту вручення йому ухвали суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1