Іменем України
22 грудня 2022 року м. Чернігів справа № 927/670/22
Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Репех О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви за позовом заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 1 (chernigiv.prok@chrg.gp.gov.ua)) в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 18 (262600@dasu.gov.ua)
Відповідачі: 1. Державне підприємство «Чернігівське лісове господарство»
14000, м. Чернігів, вул. Олександра Молодчого, 18 (chernigivlisgosp@ukr.net)
2. Приватне підприємство «ТОРГ-АВТО»
14021, м. Чернігів, вул. Глібова, 49
про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину
за участю представників сторін:
від позивача: Мойсієнко Н.О. (в порядку самопредставництва, в судовому засіданні 23.11.2022), Кожемяка Ю.М. (в порядку самопредставництва, в судовому засіданні 22.12.2022)
від відповідача-1: Рудь О.Ф. (в порядку самопредставництва)
від відповідача-2: Чепурний В.В. - адвокат (ордер серії СВ № 1037856 від 06.10.2022)
В судовому засіданні прийняв участь прокурор відділу Чернігівської окружної прокуратури Бабич Є.А. (посв. від 15.03.2021 № 060035)
Рішення виноситься після перерви, оголошеної в судових засіданнях з 23.11.2022 по 12.12.2022 та з 12.12.2022 по 22.12.2022, на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 22.12.2022, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
01 вересня 2022 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби до Державного підприємства «Чернігівське лісове господарство» та Приватного підприємства «ТОРГ-АВТО» про визнання недійсним договору, якою прокурор просить визнати недійсним укладений між відповідачами договір поставки № 12/1/14 від 10.01.2022 та застосувати наслідки недійсності правочину.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що на його думку, спірний договір є таким, що укладений з порушенням вимог ч. 1 ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі».
При цьому, прокурор зазначає, що оскільки відповідач-1 є підприємством, майно якого є державною власністю (державна частка становить 100%) і закріплюється за ним на праві господарського відання, він є замовником і має здійснювати закупівлю товарів, робіт, послуг відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі».
В той же час, підприємство уклало спірний договір без застосування процедур закупівель, передбачених вказаним вище законодавчим актом; як наслідок - даний факт є безумовною підставою для визнання такого правочину недійсним в судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 06.09.2022:
позовну заяву заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури про визнання недійсним договору залишено без руху;
зобов'язано заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху подати до господарського суду разом із заявою про усунення недоліків:
позовну заяву, оформлену з додержанням вимог, передбачених ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, із зазначенням які саме наслідки недійсності правочину мають бути застосовані;
докази направлення відповідачам копії заяви про усунення недоліків та копії належно оформленої позовної заяви;
роз'яснено заступнику керівника Чернігівської окружної прокуратури, що в разі неусунення всіх недоліків заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
У зв'язку з відсутністю фінансування на оплату поштових послуг, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою від 08.09.2022 за підписом керівника апарату Господарського суду Чернігівської області, вказана вище ухвала суду від 06.09.2022 прокурору засобами поштового зв'язку в паперовій формі не направлялась, проте 08.09.2022 була направлена на його електронну пошту з проханням повідомити про її отримання (відповідна інформація до суду надійшла 08.09.2022).
19.09.2022, у встановлений судом строк, прокурором до Господарського суду Чернігівської області подана позовна заява, оформлена з додержанням вимог, передбачених ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, із зазначенням які саме наслідки недійсності правочину мають бути застосовані.
Зі змісту даної позовної заяви вбачається, що прокурор просить:
визнати недійсним укладений між відповідачами договір поставки № 12/1/14 від 10.01.2022;
застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зобов'язання відповідачів утриматися від дій, спрямованих на виконання зобов'язань за недійсним договором від 10.01.2022 про поставку запчастин № 12/1/14.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.09.2022:
прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі:
постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження;
призначено розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 25 жовтня 2022 року;
встановлено процесуальний строк для подання відповідачами відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;
викликано для участі в судовому засіданні представника Приватного підприємства «ТОРГ-АВТО» в якості відповідача з одночасним повідомленням останнього про те, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи.
Ухвала суду від 26.09.2022 отримана відповідачем-2 28.09.2022, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 1400054596946, однак процесуальним правом на участь в призначеному на 25.10.2022 підготовчому засіданні не скористався.
04.10.2022 позивачем до Господарського суду Чернігівської області подані письмові пояснення від 03.10.2022 № 262525-17/2303-2022 наступного змісту:
відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні завдання, повноваження і права Держаудитслужби та її міжрегіональних територіальних органів визначено нормами Бюджетного кодексу України, Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон), Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 (далі - Положення), та іншими нормативно-правовими актами.
Головним завданням (обов'язком) органу державного фінансового контролю є здійснення контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів та інше, який забезпечується через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі (стаття 2 Закону).
Реалізація результатів таких заходів, зокрема, спрямована на усунення виявлених порушень чи відшкодування заподіяної шкоди (у конкретно визначених випадках), здійснюється відповідно до законів та порядків залежно від виду заходу державного фінансового контролю, що проводився.
Категорію спорів, у яких органи державного фінансового контролю можуть бути безпосередньо позивачем (діяти в інтересах держави), визначено п. 10 ст. 10 Закону. Аналогічний припис містить абз. 3 п.п. 9 п. 4 Положення.
Поряд з цим відносини органу державного фінансового контролю та інших державних органів під час реалізації заходів державного фінансово контролю, зокрема в частині, пов'язаній з наслідками належного чи неналежного дотримання ними господарського, цивільного та іншого законодавства під час укладення та виконання договорів, у цьому випадку обмежено, нормами п. 8 ст. 10 Закону, який аналогічно визначений у п.п. 20 п. 6 Положення.
Так, згідно з п. 8 ч. 1 ст. 10 Закону, органу державного фінансового контролю надається право, крім іншого, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.
Отже, орган держаного фінансового контролю наділений лише правом порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, за результатами проведених заходів державного фінансового контролю.
Таким чином, законодавство чітко визначає повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, до яких, разом з тим, не належить право на подання позову до суду з вимогами про визнання договорів недійсними.
Згідно зі ст. 5 Закону, контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки, закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.
Отже, питання здійснення закупівель можуть перевірятися під час одного зі згаданих видів державного фінансового контролю, який визначається на підставі положень законодавства відповідно до конкретних обставин.
Протягом 2022 року заходи державного фінансового контролю (державні фінансові аудити, інспектування) у ДП «Чернігівське лісове господарство» не проводилися, а також перевірка закупівлі, яка здійснена ДП «Чернігівське лісове господарство», інформацію про яку оприлюднено в електронній системі закупівель за номером UА-2022-06-21-002589-а не проводилася.
Інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб (ст. 4 Закону).
Згідно зі ст. 11 Закону плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державного фінансового контролю. Така ревізія проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ не частіше одного разу на календарний рік.
Відповідно до п. 3 Порядку планування заходів державного фінансового контролю Державною аудиторською службою та її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2001 № 955 (зі змінами) проведення державного фінансового аудиту та інспектування здійснюється відповідно до планів проведення заходів державного фінансового контролю, які складаються на плановий період, яким є кожний квартал.
Наразі Планом заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на IV квартал 2022 року не передбачено здійснення державного фінансового контролю у ДП «Чернігівське лісове господарство».
Позаплановою ревізією вважається ревізія, яка не передбачена в планах роботи органу державного фінансового контролю і проводиться на підставі рішення суду за наявності обставин, визначених у ст. 11 Закону.
Вичерпний перелік підстав для проведення перевірки закупівель визначено п. 4 Порядку проведення перевірок закупівель Державною аудиторською службою та її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 631 (зі змінами).
Порядок здійснення моніторингу публічних закупівель визначено ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 922).
Відповідно до норм абз. 3 ч. 1 ст. 8 Закону № 922, моніторинг закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладання договору про закупівлю та його дії.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону № 922 процедурами закупівлі є: відкриті торги, торги з обмеженою участю, конкурентний діалог.
Отже, спірна закупівля не є процедурою закупівлі в розумінні Закону № 922, а тому підстави проведення моніторингу зазначеної закупівлі, у порядку встановленому Законом № 922, відсутні.
06.10.2022, у встановлений судом процесуальний строк, до Господарського суду Чернігівської області надійшов відзив від 06.10.2022 № 15/10 на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач-2 вважає позовні вимоги надуманими, необґрунтованими, безпідставними та такими, що повністю не визнаються підприємством.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач-2 зазначає, що навіть безпосередньо позивач жодних порушень у діях підприємства при попередніх перевірках з аналогічних питань не вбачав, і жодних заходів реагування вживати не збирався, у зв'язку з відсутністю у відповідних діях будь-яких порушень, про свідчать відповідні пояснення служби.
Відповідач-2 вважає, що даний позов є надуманим, таким, що базується на припущеннях та невірному трактуванні норм законодавства.
Так, зокрема прокурор вдається до «аналізу» ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі», не беручи, при цьому, до уваги те, що відповідач-1 є державним комерційним підприємством та здійснює свою діяльність не тільки на комерційній, а і на промисловій основі, а тому неможна до нього застосовувати лише ознаки замовника, що напряму суперечить вимогам Закону.
Статтею 7 Закону України «Про публічні закупівлі» визначає державне регулювання, контроль у сфері закупівель та громадський контроль та встановлює, що уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом.
До такого уповноваженого органу, яким є Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України і який на відміну від позивача може роз'яснювати порядок застосування положень Закону, неодноразово звертались різні суб'єкти господарювання щодо роз'яснення питання визначення замовників і порядку проведення закупівель.
Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України після введення в дію Закону неодноразово надавало роз'яснення у своїх листах № 3302-06/8257-06 від 22.03.2016 «Щодо набрання чинності та введення в дію Закону України «Про публічні закупівлі», № 3302-06/12875-06 від 29.04.2016 «Щодо здійснення закупівель замовниками», № 3302-06/13747-07 від 12.05.2016 «Щодо здійснення закупівель замовниками, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання».
Також відповідач-2 зазначає, що прокурор для вдаваного підсилення своєї позиції посилається на якісь негативні наслідки укладення спірного договору, не навівши, при цьому, жодних конкретних наслідків, оскільки, на думку підприємства, таких немає.
Критерії визнання правочину недійсним чітко визначені ст. 215 Цивільного кодексу України: підставою недійсності правочину є недотримання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Натомість відповідач-2 вважає, що спірний договір є реальним, таким, що належним чином виконується сторонами і жодних негативних наслідків чи збитків від його виконання як для сторін договору, так і для держави немає.
Проте саме в разі визнання договору недійсним будуть негативні наслідки: з моменту укладення спірного договору відповідач-2 відвантажив товар на суму понад 5 млн. грн., які вже використані в роботі відповідача-1, з цієї суми сплачено податки до бюджету. Однак у випадку визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України, виникне потреба у поверненні вартості товару за цінами, які діють на момент відшкодування і на сьогоднішній день є більшими в два, а подекуди і в три рази; крім того, визнання правочину недійсним спричинить збитки і безпосередньо державі у вигляді ненадходження до бюджету відповідних відрахувань.
13.10.2022 до Господарського суду Чернігівської області надійшов відзив від 10.10.2022 № 655 на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач-1 проти заявлених позовних вимог заперечує, не визнаючи їх в повному обсязі з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.
Доводи відповідача-1 є аналогічними за своїм змістом доводам відповідача-2.
20.10.2022 прокурором до Господарського суду Чернігівської області подана відповідь від 20.10.2022 № 5800ВИХ-22 на відзиви відповідачів із запереченнями доводів останніх через їх необґрунтованість.
Фактично відповіддю на відзиви прокурор підтримав факти (обставини), викладені ним в позовній заяві, повторно зазначаючи про те, що відповідач-1 є замовником у розумінні Закону України «Про публічні закупівлі», а тому має здійснювати закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до вимог вказаного Закону на конкурсній основі шляхом проведення публічної закупівлі; як наслідок - в силу вимог ст. 43 Закону України «Про публічні закупівлі» фактично для відповідача-1 існує законна заборона на закупівлю товарів і послуг, вартість яких дорівнює або перевищує 200 тис грн, без застосування процедури, визначеної Законом України «Про публічні закупівлі».
В підготовчому засіданні 25.10.2022 суд підтвердив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, виходячи з наступного:
як вбачається зі змісту позовної заяви, даний позов поданий прокурором в порядку ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»; підставою реалізації прокурором представницьких функцій в даному випадку стала бездіяльність (усвідомлена пасивна та споглядацька поведінка) компетентного органу - Північного офісу Держаудитслужби, яка полягає у невжитті останнім протягом розумного строку жодних заходів, спрямованих на усунення порушень вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та захист інтересів держави.
Листом від 04.07.2022 № 2802вих-22 прокурор звернувся до позивача з повідомленням про виявлення факту порушення посадовими особами відповідача-1 вимог чинного законодавства при проведенні публічних закупівель та незаконного використання бюджетних коштів. При цьому, прокурор просив позивача повідомити які заходи ним вживались та будуть вживатись з метою дотримання вимог чинного законодавства у сфері публічних закупівель під час укладення спірного договору.
Листами від 05.07.2022 № 262613-17/3051-2022 та від 11.07.2022 № 262613-17/3231-2022 позивач повідомив прокурора про те, що Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» не передбачено звернення Північного офісу Держаудитслужби до суду з позовом про визнання недійсними рішень тендерного комітету та договорів (у т.ч. укладених за результатами процедур закупівель).
Наведене вище свідчить про невжиття позивачем заходів для усунення порушень Закону України «Про публічні закупівлі» та захисту інтересів держави.
Повідомленням від 25.08.2022 № 4260ВИХ-22 прокурор довів до відома позивача про підготовку даного позову та звернення до Господарського суду Чернігівської області.
Статтею 1311 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка, зокрема, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
25 жовтня 2022 року господарський суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 15 листопада 2022 року; одночасно:
повідомлено відповідача-2 про призначення судового засідання, а також про те, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду позовної заяви;
встановлено процесуальний строк для подання відповідачами заперечення - до 01.11.2022 включно.
Відповідач-2 належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення призначеного на 15.11.2022 підготовчого засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 1400054684438, однак процесуальним правом на участь у ньому не скористався (як і на подання заперечень).
02.11.2022, у встановлений судом процесуальний строк (здані для відправки до відділення поштового зв'язку 01.11.2022), до Господарського суду Чернігівської області надійшли заперечення від 01.11.2022 № 721, зі змісту яких вбачається, що відповідач-1 вважає доводи прокурора, викладені у відповіді на відзив, такими, що сформовані без жодного вивчення аргументації, зазначеної у відзиві на позовну заяву, та нормативно-правових обґрунтувань законності заявлених позовних вимог; фактично підприємство підтвердило свою думку щодо заявлених позовних вимог, викладену у відзиві на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15.11.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 23 листопада 2022 року.
В судовому засіданні 23.11.2022 повноважним представником відповідача-2 заявлено усне клопотання про залишення даного позову без розгляду, оскільки, на думку підприємства, прокурор не має права на представництво інтересів держави в суді.
Заслухавши пояснення представника відповідача-2, з урахуванням приписів ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив протокольну ухвалу про залишення його без розгляду, оскільки питання наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді вже було з'ясовано в підготовчому провадженні, а відповідні дії відповідача-2 є зловживанням процесуальними правами.
В судовому засіданні 23.11.2022, на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 12.12.2022, про що позивач був повідомлений під розписку.
Процесуальним правом на участь в призначеному на 12.12.2022 судовому засіданні позивач не скористався.
В судовому засіданні 12.12.2022, на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 22.12.2022.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення прокурора та повноважних представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство «Чернігівське лісове господарство» зареєстроване 13.12.1991, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості за № 1000601070026000087.
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 13.05.2021 № 310 затверджений Статут Державного підприємства «Чернігівське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00993490) в новій редакції, згідно якого підприємство засновано на державній власності, створене відповідно до наказу Міністерства лісового господарства України від 31.10.1991 № 133 «Про організаційну структуру управління лісовим господарством України», належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України (Орган управління майном) і координується Чернігівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (Управління).
Підприємство здійснює свою діяльність на комерційній основі відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 173-175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
10 січня 2022 року між Приватним підприємством «ТОРГ-АВТО» (Постачальник) в особі директора Авраменка Сергія Васильовича та Державним підприємством «Чернігівське лісове господарство» (Покупець) в особі директора Ревка Юрія Анатолійовича був укладений договір поставки № 12/1/14 (надалі - Договір) за умовами якого Постачальник зобов'язався передати у власність автозапчастини згідно видаткової накладної, а Покупець зобов'язався прийняти та сплатити за Товар на умовах цього договору.
Ціни, асортимент і кількість Товару погоджується Сторонами до моменту відвантаження Товару Покупцеві та відображається у Специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору.
Ціна товару вказується у затвердженій Сторонами видатковій накладній.
Сума договору складає 12 000 000,00 грн. (дванадцять мільйонів грн. 00 коп.) в т.ч. ПДВ - 2 000 000,00 грн.
Ціна Товару до моменту його передачі може змінюватись за ініціативою Постачальника при прийнятті нових нормативно-правових актів, що істотно впливають на ціну Товару у бідь-якій формі.
Покупець повинен здійснити повну оплату вартості Товару в термін 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання Товару, що підтверджується документально шляхом складання видаткової накладної.
Зобов'язання Покупця щодо оплати Товару вважаються виконаними у момент зарахування на поточний рахунок Постачальника суми, вказаної у видатковій накладній.
Товар за Договором постачається на умовах EXW, місце поставки - склад Постачальника м. Чернігів, вул. Глібова, 49-а у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» (редакція 2000 року), з урахуванням особливостей, наведених у Договорі.
Товар повинен бути наданий Постачальником у розпорядження Покупця протягом робочого дня з дати підписання Сторонами відповідної видаткової накладної. Накладна повинна бути підписана вповноваженими представниками сторін.
Моментом виконання обов'язку передати Товар вважається дата отримання Товару Покупцем в місці поставки Товару, вказаному в п. 3.1.
Цей договір складено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу - по одному для кожної із сторін.
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2022, а в частині гарантійних зобов'язань - до повного виконання Сторонами своїх обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 на сайті Міністерства економіки України оприлюднив звіт про договір про закупівлю, укладений без використання електронної системи закупівель UA-2022-06-21-002589-а, з якого вбачається, що:
видом предмета закупівлі є товари,
назва предмета закупівлі: запчастини,
код за Єдиним закупівельним словником: ДК 021:2015:34330000-9: Запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів,
назва номенклатурної позиції предмета закупівлі: запасні частини до автомобільного транспорту відповідно до потреб замовника. Кількість зазначена орієнтовно, і не є точною, так як залежить від реальних поточних потреб замовника і не може бути точно визначена з об'єктивних причин,
кількість товарів, робіт чи послуг: 2000 одиниць
місце поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг: 14000, Україна, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Глібова, 49-А,
строк поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг: з 10 січня 2022 по 31 грудня 2022,
одиниця виміру: одиниця;
ціна договору: 12 000 000,00 UAН з ПДВ,
строк виконання договору: від 10 січня 2022 до 31 грудня 2022;
ідентифікатор договору: UA-2022-06-21-002589-a-b1.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначаються Законом України «Про публічні закупівлі».
Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Згідно п. 11 ч. 1 ст. 1, п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі», до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак:
юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів;
органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи;
у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.
У відповідності з ст. 81 Цивільного кодексу України, юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Статтею 73 Господарського кодексу України визначено, що державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова «державне підприємство».
Згідно ч. 1 - 3 ст. 74 Господарського кодексу України, державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний капітал державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу державного комерційного підприємства встановлюється зазначеним уповноваженим органом.
Підсумовуючи наведене вище, суд зазначає, що оскільки юридична особа публічного права створюється за безпосередньої участі держави з метою ефективного та раціонального використання державного і громадського майна, але держава чи територіальна громада не можуть управляти належними їй цінностями, то це майно закріплюється за окремими підприємствами, установами та організаціями на праві господарського відання. При цьому держава, територіальні громади як власники майна дозволяють цим підприємствам, установам та організаціям управляти належним їм майном, розпоряджатися грошовими коштами, вступати від свого імені у будь-які правовідносини для реалізації певних інтересів та потреб держави або територіальної громади.
Статутом ДП «Чернігівське лісове господарство» визначено, що підприємство засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Міністерства лісового господарства України від 31.10.1991 № 133 «Про організаційну структуру управління лісовим господарством України», належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України і координується Чернігівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства. Підприємство є державним комерційним підприємством - юридичною особою публічного права та суб'єктом господарювання державного сектору економіки (пункти 1.1, 4.1 Статуту).
Згідно з пунктом 3.1 Статуту, підприємство створене з метою:
ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів;
ведення мисливського господарства, охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування підприємству;
одержання прибутку від комерційної діяльності.
Підприємство здійснює свою діяльність на комерційній основі, відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту, який затверджується Органом управління майном (пункт 4.2 Статуту). Статутний капітал підприємства утворюється Органом управління майном та складає 3 140 510,76 грн. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (пункт 5.3 Статуту).
Основними напрямками діяльності Підприємства відповідно до п. 3.2 Статуту є, зокрема:
відтворення та підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисливих властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживання інших заходів відповідно до законодавства;
забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкоджень внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу;
Пунктом 4 ч. 2 ст. 25 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) визначено, що державне регулювання та управління у сфері лісових відносин здійснюється шляхом здійснення державного контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів.
Згідно з абзацом другим ч. 1 ст. 89 ЛК України, охорону і захист лісів на території України здійснює державна лісова охорона (далі - держлісоохорона), яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належить до сфери їх управління.
Як передбачено ч. ч. 2, 3 ст. 89 ЛК України, державна лісова охорона має статус правоохоронного органу. Порядок діяльності держлісоохорони визначається положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 за № 976 (далі - Положення).
Метою діяльності держлісоохорони є здійснення правових, лісоохоронних та інших заходів, спрямованих на збереження, розширене відтворення, невиснажливе використання лісових ресурсів та об'єктів тваринного світу (п. 2 Положення).
Основними завданнями держлісоохорони є:
здійснення державного контролю за додержанням вимог лісового та мисливського законодавства;
забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу;
запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин; ,
організація та координація заходів з охорони державного мисливського фонду (п. 4 Положення).
Водночас ст. 90 ЛК України визначено, що державний контроль за додержанням лісового законодавства та забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого впливу віднесено до основних завдань держлісоохорони.
Відповідно до ст. 89 ЛК України, абзацу 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 № 3781-ХІІ та абзацу 2 п. 1 Положення - державна лісова охорона має статус правоохоронного органу.
Суд зазначає, що діяльність не є комерційною чи промисловою у разі, якщо держава, підконтрольні їй організації, забезпечуючи певну державну потребу, керуються іншими мотивами, ніж прибутковість. Водночас така діяльність не залежить від економічних ризиків і витрат на неї (оскільки держава визначила мету організації саме для здійснення такої діяльності та нормативно встановила спосіб, умови, тощо). Відмінність некомерційного способу забезпечення відповідних потреб держави від комерційного полягає в наступному: контрольовані державою інституції (організації, підприємства) виконують публічні функції та зобов'язання перед державою чи громадою, установлені нормативно-правовими актами, розпорядчими актами/рішеннями, статутами юридичних осіб, а не здійснюють таку діяльність на комерційній основі, де прибутковість є основною мотивацією.
При цьому забезпечення посадовими особами Підприємства, уповноваженими на виконання функцій держави (співробітниками державного правоохоронного органу), потреби держави в охороні та захисті лісів та мисливського фонду, а для цього проведення відповідних дій в межах адміністративного провадження, здійснюється не з метою отримання прибутку та не може вважатися комерційною діяльністю.
З огляду на викладене, Підприємство є державним підприємством - юридичною особою публічного права та суб'єктом господарювання державного сектору економіки, заснованим на державній власності, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України та утворене в тому числі з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів, охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування Підприємству, для реалізації певної функції держави. У складі Підприємства діє державна лісова охорона, яка має статус правоохоронного органу.
Таким чином, відповідач-1 здійснює свою діяльність як на комерційній основі шляхом, зокрема, виробництва продукції та товарів народного споживання, проведення лісозаготівельних та лісопильно - деревообробних робіт, виробництва промислової продукції переробки деревини, так і забезпечує потреби держави щодо охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів, охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду і така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі.
Зважаючи на те, що у статутному капіталі ДП «Чернігівське лісове господарство» державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків і воно забезпечує потреби держави у охороні, захисті, раціональному використанні та відтворенні лісів, охороні, відтворенні та раціональному використанні державного мисливського фонду і така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, підприємство являється замовником, в розумінні п. 11 ч. 1 ст. 1, п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі», і повинно здійснювати закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону.
При цьому, судом враховується правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 907/576/19.
В той же час, суд не погоджується з доводами прокурора, що відповідач-1 є замовником в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі» у зв'язку з наявністю у останнього спеціальних або ексклюзивних прав, оскільки ч. 2 ст. 2 цього Закону визначені сфери діяльності, які має здійснювати юридична особа, для застосування пункту 4 частини першої цієї статті.
Однак, відповідач-1 не здійснює таку діяльність в окремих сферах господарювання.
У відповідності з п. 1 ч. 1, ч. 10 ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі», цей Закон застосовується до замовників, визначених пунктами 1 - 3 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень.
Забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених цим Законом, та укладення договорів про закупівлю, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених цим Законом.
За таких обставин, при укладенні договору поставки на закупівлю товарів на суму 12 000 000,00 грн. відповідач-1 зобов'язаний був здійснювати їх закупівлю на конкурсній основі шляхом проведення публічної закупівлі в порядку, визначеному Законом України «Про публічні закупівлі».
Отже, договір поставки № 12/1/14 від 10.01.2022 суперечить Закону України «Про публічні закупівлі».
Зазначене є порушенням принципів забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції.
Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 43 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що договір про закупівлю є нікчемним у разі якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону.
Оскільки відповідач-1, який наділений обов'язковими ознаками замовника, визначеними п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі», уклав з відповідачем-2 договір поставки № 12/1/14 від 10.01.2022 без проведення процедури закупівлі згідно з вимогами цього Закону, такий договір є нікчемним в силу п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про публічні закупівлі».
Прокурор просить визнати недійсним укладений між відповідачами договір поставки. Однак, визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених інтересів держави, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (пункт 72), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 95)).
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги прокурора про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору поставки № 12/1/14 від 10.01.2022 задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобов'язання відповідачів утриматися від дій, спрямованих на виконання зобов'язань за недійсним договором від 10.01.2022 про поставку запчастин № 12/1/14, суд зазначає наступне:
Частина перша статті 14 ГПК України передбачає обов'язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.
При цьому за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Таким чином, законом встановлено ефективний спосіб захисту порушеного права чи інтересу у випадку недійсності правочину - зобов'язання кожної із сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Оскільки Законом України «Про публічні закупівлі» не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності договорів про закупівлю, слід застосовувати правові наслідки, встановлені в ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України.
З огляду на те, що законодавством не встановлені такі правові наслідки недійсності правочину, які просить застосувати прокурор - зобов'язання відповідачів утриматися від дій, спрямованих на виконання зобов'язань за недійсним договором, позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, сплачений прокурором судовий збір в сумі 4 962,00 грн. покладається на нього в повному розмірі.
Керуючись ст. 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби до Державного підприємства «Чернігівське лісове господарство» та Приватного підприємства «ТОРГ-АВТО» про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено та підписано 02.01.2023.
Суддя А.С.Сидоренко