02 січня 2023 року Справа № 915/318/22
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО АРЕНА", вул. Смілянська, 144/1, м. Черкаси, 18008 (код ЄДРПОУ 40724098)
електронна пошта: info@agro-arena.com.ua
до відповідача Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове", вул. Козацька, 39, с. Степове, Миколаївський район, Миколаївська область, 57107 (код ЄДРПОУ 00854995)
електронна пошта: dppstepove@gmail.com
про стягнення грошових коштів в розмірі 167 230, 11 грн.
без повідомлення (виклику) учасників
До Господарського суду Одеської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО АРЕНА" з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове": 16 523, 58 грн. - 3 % річних; 36 965, 75 грн. - індексу інфляції; 113 740, 78 грн. - штрафу у розмірі 40 % від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару. Всього 167 230, 11 грн.
Судові витрати в сумі 2 508, 45 грн. покласти на відповідача.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Супровідним листом № 01-11/3474/2022 від 25.08.2022 Господарським судом Одеської області позовну заяву ТзОВ "АГРО АРЕНА" до відповідача ДП "Племрепродуктор "Степове" про стягнення грошових коштів в розмірі 167 230, 11 грн. надіслано до Господарського суду Миколаївської області, у зв'язку з відновленням територіальної підсудності судових справ Господарського суду Миколаївської області з 26.07.2022 відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду № 41 від 25.07.2022.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами від сторін до суду не надходило.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Розпорядженням Голови Верховного Суду "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (господарські суди Миколаївської, Сумської та Чернігівської областей) від 22.03.2022 № 12/0/9-22 відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області.
Розпорядженням Голови Верховного Суду "Про відновлення територіальної підсудності судових справ Господарського суду Миколаївської області" від 25.07.2022 № 41 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області, змінену розпорядженням Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року № 12/0/9-22, із 26 липня 2022 року.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору поставки № 0264-к від 22.03.2019 року, а саме: зобов'язань щодо оплати за поставлений товар, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 284 351, 96 грн. (основний борг).
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.09.2021 по справі № 915/1188/21 стягнуто з ДП "Племрепродуктор "Степове" на користь ТзОВ "АГРО АРЕНА" вищевказану суму заборгованості у розмірі 284 351, 96 грн. (без нарахування та стягнення штрафних санкцій).
Станом на 15.08.2022 рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.09.2021 по справі № 915/1188/21 не виконано.
Враховуючи порушення виконання відповідачем ДП "Племрепродуктор "Степове" взятого на себе за договором грошового зобов'язання щодо своєчасної оплати за поставлений товар, позивачем нараховано відповідачу відповідно до умов договору штраф, а також відповідно до ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати, які заявлено до стягнення у даній справі.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 611, 625 ЦК України, ст. 193, 236 ГК України та умовами договору.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 4134/22 від 30.09.2022) просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 130 264, 36 грн. за договором поставки № 0264-к від 22.03.2019, з яких: 113 740, 48 грн. - штрафу (40%) та 16 523, 58 грн. - 3% річних.
Відповідач зазначає, що сума донараховних позивачем 130 364, 36 грн., з яких: 40 % штрафу - 113 740, 78 грн. та 3 % річних - 16 523, 58 грн. не відповідає загальним засадам добросовісності, справедливості та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та просить відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України зменшити розмір штрафних санкцій та процентів.
Відповідач зазначає, що 25.04.2019 відповідач частково виконав обов'язки за договором на суму 121 900, 00 грн. Невиконання обов'язків за договором повністю пов'язано із об'єктивною неспроможністю підприємства виконати зобов'язання.
Відповідач зазначає, що є державним підприємством, стосовно нього ФДМУ прийнято рішення про приватизацію. Отже, обмеження щодо використання майнових активів підприємства дозволяли використовувати лише власні кошти та/або готову продукцію для виконання своїх обов'язків.
Відповідач зазначає, що постановами старшого державного виконавця Миколаївського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лемщенко А.П. винесеними 05.08.2020, 28.08.2020 та 07.10.2020 в межах виконавчого провадження 62706290 було накладено арешт на всі розрахункові рахунки ДП «Племрепродуктор «Степове». Одночасно, постановою старшого державного виконавця Миколаївського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лемщенко А.П. від 05.08.2020 винесеною в межах виконавчого провадження 62706290) накладено арешт на все майно, що належить ДП «Племрепродуктор «Степове».
Відповідач зазначає, що як вбачається із бухгалтерських довідок ДП «Племрепродуктор «Степове» станом на жовтень 2020:
- поточна кредиторська заборгованість підприємства складала 18 249 300 грн.;
- заборгованість по заробітній платі складала 768, 41 тис. грн.;
- заборгованість по розрахункам з бюджетом складала суму 9 011 тис. грн.
Станом на 30.04.2021 у підприємства існувала:
- заборгованість по заробітній платі 2 445, 3 тис. грн.;
- заборгованість по розрахункам з бюджетом складала суму 12 728, 647 тис. грн.
Станом на 01.08.2022 у ДП «Племрепродуктор «Степове»:
- кредиторська заборгованість перед контрагентами складає суму 18 301 558, 04 грн.;
- заборгованість перед бюджетом по сплаті податків та зборів і заробітній платі складає 17 471 972, 21 грн.
Відповідач зазначає, що наведене свідчить про поглиблення фінансової кризи та зростання рівня заборгованості підприємства.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, враховуючи, що Миколаївська область знаходиться фактично в зоні проведення бойових дій, ведення нормальної господарської діяльності відповідачем фактично неможливе.
Відповідач зазначає, що з урахуванням майнового стану відповідача, об'єктивної неможливості виконати обов'язки за договором, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій та процентів за користування грошовими коштами, повністю відмовивши у їх стягненні.
На підтвердження викладених обставин відповідачем подано суду копії постанов органу ДВС про арешт коштів та майна боржника, а також довідки підприємства на підтвердження розміру заборгованості підприємства.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
22.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО АРЕНА» (постачальник) та Державним підприємством «Племрепродуктор «Степове» (покупець) було укладено договір поставки № 0264-К.
Відповідно до п. 10.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та його скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2019 року та у будь-якому випадку до остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 10.18 договору договір припиняється у випадках, передбачених законодавством. У випадку припинення договору сторони повинні виконувати свої обв'язки до припинення договору, а стосовно оплати за товар з моменту проведення повних грошових розрахунків.
До договору між сторонами також складено додатки:
- Додаток «Специфікація № 1 від 22.03.2019 на загальну вартість товару у сумі 355 251, 96 грн. з ПДВ;
- Додаток «Специфікація № 2 від 26.03.2019 на загальну вартість товару у сумі 51 000, 00 грн. з ПДВ».
Договір та додатки до договору підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором - постачальник зобов'язується передати (постачати) у зумовлені строки (строк) покупцеві товар (насіння сільськогосподарських культур) у кількості, асортименті і по цінах, згідно з накладними (додатками, специфікаціями), що є невід'ємними частинами цього договору, а покупець зобов'язується прийняти вказані товари і своєчасно сплатити за них певну грошову суму на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2 договору вартість даного договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії даного договору. Ціна товару та загальна вартість договору визначається згідно видатковими накладними (додатками, специфікаціями), які є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п. 2.1 договору покупець оплачує поставлені постачальником товари за цінами, зазначеними у специфікаціях та/або видаткових накладних, що є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до п. 2.4 договору ціни, які вказані у специфікації та накладній на окрему партію товарів, є узгодженими між сторонами і не можуть бути змінені покупцем в односторонньому порядку.
Відповідно до п. 2.5 договору строк оплати товару визначається у відповідній специфікації. Оплата товару, погодженого сторонами шляхом підписання відповідної специфікації, на умовах післяоплати здійснюється у порядку, визначеному у п. 2.9.
Відповідно до п. 2.7 договору оплата по даному договору здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в гривнях в порядку визначених в специфікаціях до даного договору. Датою оплати вважається дата зарахування відповідної суми коштів на поточний рахунок постачальника. При перерахуванні коштів покупець зобов'язаний обов'язково вказувати в платіжному дорученні номер та дату специфікації, за якою перераховуються кошти або дату та номер рахунку, якщо такий виставлявся виключно в такому форматі: «Д (номер специфікації/дати специфікації) або Р (номер рахунку/дата рахунку)». У випадку невиконання чи неналежного виконання покупцем вищевказаної норми договору, постачальник самостійно визначає порядок, суми та напрями зарахування отриманих коштів в рахунок погашення будь-яких існуючих зобов'язань покупця перед постачальником. У разі порушення покупцем строків оплати, постачальник, незалежно від вказаного покупцем призначення платежу, має право зарахувати кошти в рахунок оплати простроченої заборгованості перед постачальником.
Відповідно до п. 3.2 договору поставка товару здійснюється в терміни, зазначені в додатках (специфікаціях) до договору, за умови відсутності заборгованості покупця.
Відповідно до п. 3.3 договору постачальник здійснює поставку товару на умовах: DAP (склад покупця за адресою, яка вказана в додатках) згідно Інкотермс 2010 (в частині, що не суперечить умовам даного договору). Даний пункт діє лише у випадку, якщо у специфікаціях (додатках) до цього договору не вказані інші умови щодо поставки товару.
Відповідно до п. 3.4 договору товар вважається переданим покупцю при підписанні видаткової або товарно-транспортної накладної покупцем про отримання товару.
Відповідно до п. 3.5 договору право власності на товар переходить до покупця з моменту прийняття товару покупцем за видатковою накладною.
Відповідно до п. 6.7 договору покупець зобов'язується сплатити ціну товару згідно розділу 2 (Ціна та умови оплати) даного договору.
Відповідно до п. 7.1 договору в разі порушення своїх зобов'язань за даним договором, сторони несуть відповідальність, визначену відповідно до умов договору та чинного законодавства України.
Відповідно до п. 7.5 договору сторони вирішили, що до вимог про нарахування та стягнення усіх штрафних санкцій (в тому числі штраф, пеня, неустойка) за цим договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, який передбачений ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, кредитор за грошовим зобов'язанням, що порушене, може звернутись до суду з вимогою про стягнення усіх штрафних санкцій ( в тому числі штраф, пеня, неустойка) за цим договором в межах 5 (п'яти) років.
Відповідно до п. 7.6 договору сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40 %.
Відповідно до п. 7.7 договору якщо покупець прострочить сплату за товар, то, окрім неустойки та інших санкцій, передбачених цим договором, від додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 40 % (сорок) відсотків від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару.
Специфікацією № 1 від 22.03.2019 сторони погодили поставку товару (насіння гібридної кукурудзи ДН Аншлаг) на загальну суму 355 251, 96 грн. з ПДВ.
Умовами п. 4, п. 4.1, п. 4.2 Специфікації № 1 сторони погодили, що оплата товару здійснюється в строк:
- до 20 квітня 2019 року в сумі 106 600, 00 грн.;
- до 1 грудня 2019 року в сумі 248 651, 96 грн.
Специфікацією № 2 від 26.03.2019 сторони погодили поставку товару (люцерна Вера) на загальну суму 51 000, 00 грн. з ПДВ.
Умовами п. 4, п. 4.1, п. 4.2 Специфікації № 2 сторони погодили, що оплата товару здійснюється в строк:
- до 22 квітня 2019 року в сумі 15 300, 00 грн.;
- до 1 грудня 2019 року в сумі 35 700, 00 грн.
Відповідно до п. 5.1 обох специфікацій датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної.
Судом встановлено, що 03.04.2019 позивачем на виконання умов договору та специфікації № 1 від 22.03.2019 поставлено відповідачу товар на загальну суму 355 251, 96 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 1394 від 03.04.2019.
Крім того, 05.04.2019 позивачем на виконання умов договору та специфікації № 2 від 26.03.2019 поставлено відповідачу товар на загальну суму 51 000, 00 грн. з ПДВ., що підтверджується видатковою накладною № 2205 від 05.04.2019.
Видаткові накладні № 1394 від 03.04.2019 та № 2205 від 26.03.2019 без зауважень підписані сторонами та скріплені печатками.
Всього поставлено товар на загальну суму 406 251, 96 грн.
Судом встановлено, що відповідачем частково проведено оплату за отриманий товар, що підтверджується фільтрованою випискою з рахунку позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період з 01.01.2018 по 01.01.2020, а саме:
- 25.04.2019 відповідачем оплачено за поставку товару Люцерни Вери (Специфікація № 2 від 26.03.2019) у сумі 15 300, 00 грн.;
- 25.04.2019 відповідачем оплачено за поставку товару насіння гібридної кукурудзи ДН Аншлаг (Специфікація № 1 від 22.03.2019) в сумі 106 600, 00 грн.
Всього проведено оплату в сумі 121 900, 00 грн.
Отже, станом на 25.04.2019 заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становила 284 351, 96 грн. (406 251, 96 грн. - 121 900, 00 грн.).
Граничним строком оплати за товар було 01.12.2019.
24.10.2019 ТзОВ «АГРО АРЕНА» (позивач) направив на адресу ДП «Племрепродуктор «Степове» (відповідач) лист за вих. № 191/06, в якому позивач зазначив, що заборгованість відповідача по укладеним договорам поставки № 0197 від 15.03.2018, № 0198 від 15.03.2018, № 0199 від 15.03.2018, № 0264-К від 22.03.2019, № 0265-К від 22.03.2019, № 0487 від 23.08.2019 становить 3 681 160, 40 грн. та строк оплати по заборгованості перевищує 6 місяців. До листа додано акт взаєморозрахунків. Лист направлено позивачем на адресу відповідача 28.10.2019, що підтверджується фіскальним чеком.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.11.2021 по справі № 915/1188/21 позов задоволено.
Стягнуто з Державного підприємства «Племрепродуктор «Степове» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО АРЕНА» заборгованість в розмірі 284 351, 96 грн., а також 4 265, 38 грн. судового збору.
Рішення суду від 09.11.2021 у справі № 915/1188/21 набрало законної сили 07.12.2021.
10.12.2021 на виконання рішення суду від 09.11.2021 у справі № 915/1188/21 Господарським судом Миколаївської області видано відповідний наказ.
Станом на день розгляду даної справи суду не подано доказів виконання судового рішення по справі № 915/1188/21.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи вищевикладене, предметом спору у даній справі є вимога про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та 40 % штрафу від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару, а підставою позову є невиконання відповідачем зобов'язання з оплати за поставлений товар, що призвело до нарахування штрафних санкцій. Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
4.1. Правове регулювання виконання договірних зобов'язань.
На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
4.2. Правове регулювання відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанови ВП ВС від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 між сторонами виник спір у зв'язку з неналежним виконання відповідачем умов договору поставки від 01.06.2017 № АП-02-0110 щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар. Позивач просив стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, пеню, штраф за прострочення виконання зобов'язань більше 10 днів та відсотки річних відповідно до процентної ставки, визначеної умовами договору. Сума річних заявлена позивачем на підставі домовленості, викладеної сторонами у пункті 5.5 договору, згідно з якою сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів. Тобто сторони погодили зміну розміру відсотків річних в межах положень статті 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, зокрема, таке:
- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин;
- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах;
- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань;
- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- відповідно до положень статті 611, частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання;
- звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру;
- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Так, у розгляді вказаної справи Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що станом на момент звернення з позовом до суду сума заборгованості за договором поставки складала 98 381,92 грн. і була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, а позивач нарахував 40 306, 19 грн. пені, 30 830, 83 грн. штрафу, 110 887, 30 грн. відсотків річних, що разом складає 182 024, 32 грн., що перевищує майже в два рази суму прострочення.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у стягненні процентів річних з цих підстав.
Таким чином, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, може зменшити загальний розмір відсотків річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання та відмовити у їх стягненні.
В постанові КГС ВС від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20 колегія суддів зазначила, що у справі № 902/417/18 позивач нарахував суму пені, штрафу та відсотки річних, що разом перевищувала майже в два рази суму заборгованості, яка була повністю сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі.
Натомість у справі, що переглядається, такі обставини судами попередніх інстанцій не встановлені, тобто відповідачем не погашено суму основного боргу до закриття провадження у справі та сума нарахованих йому 3 % річних не перевищує розмір заборгованості.
При зменшенні розміру 3 % річних суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, однак, враховуючи, що у справі, яка переглядається, та у справі № 902/417/18 обставини не є подібними, про що описано вище, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про помилкове врахуванням місцевим господарським судом цієї позиції Великої Палати Верховного Суду до цих правовідносин і відповідно безпідставне зменшення заявленої до стягнення суми 3 % річних.
4.3. Правове регулювання нарахування штрафних санкцій.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України суд може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій), тобто пені та/або штрафу.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17 та у постанові від 15.05.2018 року справі 905/2009/17.
Отже, з наведених норм випливає, що зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань. Таке зменшення не є обов'язком суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18.
Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11 року з останніми змінами вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
V. ВИСНОВКИ СУДУ.
22.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО АРЕНА» (постачальник) та Державним підприємством «Племрепродуктор «Степове» (покупець) було укладено договір поставки № 0264-К.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 406 251, 96 грн., що підтверджується видатковими накладними № 1394 від 03.04.2019 та № 2205 від 26.03.2019.
Відповідачем частково проведено оплату за отриманий товар в сумі 121 900, 00 грн., у зв'язку з чим станом на 25.04.2019 заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становила 284 351, 96 грн., яка в подальшому стягнута в судовому порядку (справа № 915/1188/21).
Суду не подано доказів виконання судового рішення по справі № 915/1188/21 та оплати відповідачем за отриманий товар, у зв'язку з чим позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати, а також штраф, які заявлено до стягнення у даній справі.
Позивачем нараховано відповідачу 3 % річних за період з 02.12.2019 по 08.11.2021 в загальній сумі 16 523, 58 грн.
Відповідно до п. 7.6 договору сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40 %.
Позивачем при розрахунку застосовано розмір, передбачений законом (ст. 625 ЦК України).
Перевіривши розрахунок 3 % річних, судом встановлено, що розрахунок є арифметично правильним та відповідає вимогам ст. 625 ЦК України. Отже, позовна вимога про стягнення 3 % річних в загальній сумі 16 523, 58 грн. є обґрунтованою.
Позивачем нараховано відповідачу 36 965, 75 грн. - інфляційних втрат за період з листопада 2019 по вересень 2021.
Перевіривши нарахування індексу інфляції, судом встановлено, що позивачем неправильно здійснено нарахування індексу інфляції за листопад 2019, оскільки граничним строком оплати за товар (другий платіж відповідно до умов обох специфікацій) є 01.12.2019. Тобто, боржник є таким, що порушив грошове зобов'язання, з 02.12.2019.
Судом здійснено перерахунок індексу інфляції та встановлено, що індекс інфляції за період з грудня 2019 по вересень 2021 (включно), виходячи з суми заборгованості в розмірі 284 351, 96 грн. становить 36 335, 48 грн.
Отже, позовна вимога про стягнення 36 335, 48 грн. - інфляційних втрат за період з грудня 2019 по вересень 2021 є обґрунтованою.
Позовна вимога в частині нарахування інфляційних втрат в сумі 630, 27 грн. є безпідставною.
Позивачем відповідно до п. 7.7 договору нараховано відповідачу 113 740, 78 грн. - 40 % штрафу від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару.
Перевіривши розрахунок нарахування 40 % штрафу в сумі 113 740, 78 грн. (284 351, 96 грн. х 40 %), судом встановлено, що нарахування штрафу здійснено арифметично правильно та відповідно до умов договору. Отже, позовна вимога про стягнення штрафу є обґрунтованою.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу та 3 % річних шляхом відмови у їх стягненні, то суд зазначає наступне.
Станом на день розгляду даної справи відповідачем не погашено суму основного боргу. Сума 3 % річних по відношенню до суми основного боргу становить 5, 81 % від суми основної заборгованості, тобто не є надмірною порівняно з сумою основного боргу. Крім того, нарахування відсотків річних здійснено позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України із застосуванням встановленого саме законом мінімального розміру - 3 % річних. Позивачем не застосовувався передбачений умовами п. 7.6 договору розмір відсотків річних - 40 %.
Оскільки 3 % річних та інфляційні втрати не відносяться до штрафних санкцій, передбачених ст. 230 ГК України, ст. 549 ЦК України, а є особливими мірами відповідальності боржника, чинним законодавством не передбачено можливості їх зменшення в порядку, передбаченому ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що обставини у даній справі відрізняються від обставин у справі № 902/417/18, яка розглядалась ВП ВС.
Враховуючи вищевикладене, в суду відсутні правові підстави як для відмови, так і для зменшення розміру 3 % річних.
Оскільки 3 % річних та інфляційні втрати нараховано відповідно до вимог закону (ст. 625 ЦК України), то суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних в сумі 16 523, 58 грн. та інфляційних втрат в сумі 36 335, 48 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат в сумі 630, 27 грн. судом відмовлено, у зв'язку з безпідставністю.
Водночас, керуючись ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, врахувавши, що відповідач є державним підприємством, врахувавши наведені відповідачем доводи та докази на підтвердження скрутного майнового стану, врахувавши збалансованість інтересів сторін, причини та строк прострочки платежів, часткову сплату основного боргу до звернення позивача до суду із позовом, захист майнових прав позивача та компенсацію за порушення грошового зобов'язання шляхом стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, відсутність доказів на підтвердження завдання збитків позивачу, а також враховуючи, що застосування штрафних санкцій спрямоване на стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013; постанова КГС ВС від 10.04.2019 № 905/1005/18), суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу на 50 % до 56 870, 39 грн. (50 % х 113 740, 78 грн.). В цій частині позов підлягає задоволенню.
В частині стягнення штрафу в розмірі 56 870, 39 грн. судом відмовлено, у зв'язку зі зменшенням розміру штрафу.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 2 499, 00 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Судовий збір в розмірі 9, 45 грн. слід покласти на позивача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з відповідача Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове", вул. Козацька, 39, с. Степове, Миколаївський район, Миколаївська область, 57107 (код ЄДРПОУ 00854995) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО АРЕНА", вул. Смілянська, 144/1, м. Черкаси, 18008 (код ЄДРПОУ 40724098):
- 16 523, 58 грн. (шістнадцять тисяч п'ятсот двадцять три грн. 58 коп) - 3 % річних;
- 36 335, 48 грн. (тридцять шість тисяч триста тридцять п'ять грн. 48 коп.) - індексу інфляції;
- 56 870, 39 грн. (п'ятдесят шість тисяч вісімсот сімдесят грн. 39 коп.) - штрафу у розмірі 40 % від вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару;
- 2 499, 00 грн. (дві тисячі чотириста дев'яносто дев'ять грн. 00 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено 02.01.2023.
Суддя Е.М. Олейняш