Справа №949/729/22
23 грудня 2022 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді Отупор К.М.,
при секретарі судового засідання Катюха К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Департаменту патрульної поліції та просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №597485 від 19 лютого 2022 року.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 19 лютого 2022 року інспектором БПП в с. Чайки УПП у Київській області ДПП старшим лейтенантом поліції Бруєвим Дмитром Андрійовичем відносно нього було винесено постанову серії БАА №597485, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 425 гривень. Вказану постанову він вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки жодних правопорушень правил дорожнього руху він не вчиняв, тому жодної причини зупинки транспортного засобу та перевірки документів, що визначена у статті 35 Закону України "Про Національну поліцію" у інспектора поліції не було. Також інспектор поліції, що не повідомив його про дату, час та місце розгляду справи, не ознайомив з правами та обов'язками особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не надав можливості скористатися правом на правову допомогу, визначеним статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не ознайомив з доказами, які підтверджують вчинення адміністративного правопорушення.
В судовому засіданні 28 листопада 2022 року позивач ОСОБА_1 позов підтримав повністю та просив суд його задовольнити, в судове засідання, яке було призначено на 23 грудня 2022 року позивач не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить позов задоволити в повному обсязі.
Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд проводити розгляд справи без участі представника відповідача, а також просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В силу вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, суд дійшов таких таких висновків.
Судом встановлено, що 19 лютого 2022 року інспектором БПП в с. Чайки УПП у Київській області ДПП старшим лейтенантом поліції Бруєвим Дмитром Андрійовичем відносно позивача ОСОБА_1 було винесено постанову серії БАА №597485, якою останнього було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 425 гривень (а.с.5).
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 19 лютого 2022 року о 16 год. 35 хв., а/д М-07 Київ-Ковель 66 км, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки "Volvo V70", номерний знак НОМЕР_1 , був не пристебнутий, на вимогу працівника поліції не пред'явив посвідчення водія та реєстраційні документи на транспортний засіб, чим порушив пункти 2.1 (а) та 2.1 (б) ПДР України.
Позивач, звертаючись до суду з позовом зазначив, що 19 лютого 2022 року, їдучи на своєму власному автомобілі по автодорозі М-07 Київ-Ковель, його транспортний засіб був зупинений працівником поліції, який підійшовши до автомобіля назвав своє звання та прізвище, після чого попросив надати для перевірки посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб. Причиною зупинки транспортного засобу, за словами інспектора поліції було те, що він керував транспортним засобом з непристебнутим ременем безпеки. Зазначив, що причини зупинки транспортного засобу, визначені у статті 35 Закону України "Про Національну поліцію". Тому, у працівника поліції не було жодних законних підстав для зупинки транспортного засобу та перевірки документів. Він пред'явив посвідчення водія та реєстраційні документи, однак не передаючи їх при цьому в руки працівника поліції. Згодом інспектор поліції почав складати постанову про притягнення його до відповідальності не повідомивши його при цьому про дату, час та місце розгляду справи, не ознайомив з правами та обов'язками особи, яка притягається до відповідальності, не надав можливості скористатися правом на правову допомогу.
Допитані в якості свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суду показали, що 19 лютого 2022 року, вони рухаючись транспортним засобом марки "Volvo V70", номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , були зупинені працівниками поліції. Підійшовши до автомобіля, працівник поліції попросив ОСОБА_1 надати для перевірки посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб. Причиною зупинки транспортного засобу, за словами інспектора поліції було те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з непристебнутим ременем безпеки. Однак, ОСОБА_1 , рухаючись автомобілем, всю дорогу був пристебнутий ременем безпеки, а відстебнув він його лише після зупинки транспортного засобу. Також, ОСОБА_1 пред'явив працівнику поліції посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб, однак в руки йому їх не передавав. Однак, незважаючи на це, працівником поліції відносно ОСОБА_1 було винесено постанову про вчинення адміністративного правопорушення.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у його постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 2340/3024/18 (адміністративне провадження № К/9901/2378/19).
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення регламентований главою 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно з частинами 1, 2 статті 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена частиною 6 статті 121, частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до статті 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
Відповідно до статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов'язана, по-перше, встановити склад правопорушення, яким відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення є протиправна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
У адміністративному позові позивач вказує, що з порушенням при винесенні постанови був не згідний, оскільки під час руху транспортного засобу він був пристебнутий та при ньому були посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
Положеннями частини 2 статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У відповідності до частини 4 статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених частинами 1 та 2 цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Разом з цим, згідно частини 5 статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Отже, за змістом частини 5 статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення з урахуванням того, що позивач заперечував факт вчинення правопорушень, то інспектор патрульної поліції був зобов'язаний скласти протоколи про адміністративне правопорушення щодо позивача.
Разом з тим, він мав право це зробити для збереження доказів вчинення правопорушення, оскільки протоколи про адміністративне правопорушення, відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, могли бути доказом вчинення правопорушення із зазначенням тих матеріалів, що до нього додаються (рапорт, пояснення, цифровий носій відеозапису, тощо).
Отже, поліцейським при виявленні правопорушень, фіксації правопорушень, формуванні доказової бази (матеріалів справи), розгляду справи про адміністративне правопорушення, не дотримано вимог статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
Статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначені права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Водночас з позовної заяви вбачається, що працівник поліції на прохання позивача не ознайомив з доказами вчинення адміністративного правопорушення. Будь-якої підготовки до розгляду справи не було, не було вирішено клопотання, не були досліджені докази.
Окрім того, доказів надання позивачу можливості в повному обсязі скористатись правами, передбаченими статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення та доказів роз'яснення прав при розгляді справи про адміністративне правопорушення, відповідачем суду не надано.
Згідно частин 1, 4 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів правомірність винесення оскаржуваної постанови в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , тому висновки інспектора поліції про порушення позивачем ПДР не підтверджені фактичними даними.
З матеріалів справи вбачається, що доказів, на підставі яких можливо достовірно встановити вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідачем до суду не надано. Окрім того, позивачем 09.12.2022 року надано суду в якості доказу USB- носій з відеодоказом (а.с.88) з місця події від 19.02.2022 року. Сама ж по собі наявність постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Крім того, слід зазначити, що у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Конституційний суд України в своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 зазначив, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення.
Суд зазначав у наведеному Рішенні, що Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності (пункт 2.2 Рішення).
Також Суд у наведеному Рішенні аналізує можливість притягнення особи до відповідальності у так званому скороченому провадженні. При цьому Суд вказує, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Тобто, позиція Суду полягає у тому, що навіть у випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, стадія фіксації адміністративного правопорушення та формування матеріалів справи є обов'язковою і має передувати такому розгляду справи.
Стаття 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Приписами статті 129 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, задекларовано, що основними засадами судочинства, серед іншого, є змагальність та забезпечення доведеності вини.
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: пункт 45 Рішення ЄСПЛ у справі "Бочаров проти України" від 17 червня 2011 року; пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі "Огороднік проти України" від 05 травня 2015 року; пункт 52 Рішення ЄСПЛ у справі "Єрохін проти України" від 15 лютого 2013 року).
Наведене свідчить, що під час винесення постанови були порушені норми чинного законодавства, які гарантують особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, право на об'єктивний та справедливий розгляд справи.
Разом із тим, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Тому, враховуючи, обґрунтованість заявлених вимог щодо наявності підстав для скасування рішення суб'єкта владних повноважень, суд з метою повного відновлення прав позивача, вважає необхідним справу про адміністративне правопорушення щодо нього - закрити.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Також відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 сплатив судовий збір у сумі 496,20 грн., що підтверджується квитанцією №99 від 15 липня 2022 року. Відтак сума сплаченого судового збору підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.
Відповідно до вимог частини 6 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Враховуючи вищенаведене керуючись статтями 241, 242, 243, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати постанову серії БАА №597485 від 19 лютого 2022 року, складену інспектором БПП в с. Чайки УПП у Київській області ДПП старшим лейтенантом поліції Бруєвим Дмитром Андрійовичем, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. (чотириста двадцять п'ять гривень) по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про порушення вимог частини 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.
Стягнути із Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (03048, вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, код за ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 13 ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , понесені ним судові витрати з оплати судового збору в розмірі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 22 липня 2022 року, у виді зупинення стягнення на підставі постанови серії БАА №597485 від 19 лютого 2022 року у виконавчому провадженні №69178747, відкритому державним виконавцем Дубровицького відділу державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Углік О.М. про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 850 грн. (вісімсот п'ятдесят гривень) - скасувати після набрання законної сили цим судовим рішенням.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення суду.
Відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03 жовтня 2017 року), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до частини 1 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на подання апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повний текст рішення складено 28 грудня 2022 року.
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Суддя Дубровицького
районного суду К.М. Отупор