Україна
Романівський районний суд Житомирської області
290/1460/22
02 січня 2023 року смт. Романів
Суддя Романівського районного суду Житомирської області Ковальчук М.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 ,-
В грудні 2022 року громадянка України ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , без зазначення громадянином якої країни він є, в якому просить розірвати, зареєстрований відділом ЗАГС адміністрації Озерновського міського поселення Усть-Большерецького муніципального району Камчатського краю Російської Федерації 13 березня 2017 року з відповідачем шлюб, посилаючись на те, що спільне життя з останнім не склалося, шлюбно-сімейні відносини фактично припинилися і збереження шлюбу суперечить її інтересам.
При цьому, позивачем вказано місце проживання відповідача - АДРЕСА_1 . У свідоцтві про укладення шлюбу, доданого до позовної заяви міститься запис про те, що ОСОБА_2 - відповідач у справі є громадянином Російської Федерації.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ЦПК України.
Процесуальний порядок провадження у справах за участю іноземних осіб врегульовано Розділом ХІ ЦПК України. Так, порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Відповідно статті 187 ЦПК України, суд відкриває провадження у справі за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Статтею 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право», правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а при його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання (за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання в цій державі). При відсутності спільного місця проживання - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України.
Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої він є (стаття 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до статті 110 СК України розірвання шлюбу можливе за заявою одного з подружжя.
Згідно частин 2, 3 статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» подружжя, будучи громадянами різних держав, можуть обрати право, яке буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу. Таке можливо, тільки якщо вони не мають спільного місця проживання або якщо особистий закон кожного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, в разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає на Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтею 110 Цивільного процесуального кодексу України.
Частиною 1 статті 27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно частини 2 статті 28 ЦПК України, позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
У поданій позовній заяві позивачем зазначено, що неповнолітніх дітей від шлюбу не мають.
Позивачем не надано суду жодних підтверджень про наявність домовленості між подружжям щодо розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
За змістом статті 3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05 листопада 2021 року № 1871-IX (далі Закону № 1871-IX), декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється, серед іншого, з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою.
Пунктом 58-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання» від 25 квітня 2018 року № 322 передбачено, що іноземець або особа без громадянства, які отримали посвідку вперше чи мають посвідку, зобов'язані здійснити декларування/реєстрацію свого місця проживання в порядку, встановленому Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 5 Закону № 1871-IX, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
Іноземець, особа без громадянства зобов'язані задекларувати або зареєструвати своє місце проживання та місце проживання дітей віком до 14 років (у тому числі новонароджених дітей), батьками або іншими законними представниками яких вони є, протягом 30 календарних днів з дня отримання посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, або після зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання.
Реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.
Місцем проживання ОСОБА_2 позивач зазначає як: АДРЕСА_1 , проте підстав звернення з даною позовною заявою саме до Романівського районного суду Житомирської області, остання не обґрунтовує.
Відповідно до статті 497 ЦПК України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.
Відповідно до частини 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону (виключна підсудність, яка на спори про розірвання шлюбу не розповсюджується).
Будь-яких доказів спільного проживання сторін на території України, наявності (або відсутності) угоди, згідно якої сторони передбачили підсудність такої справи (про розірвання шлюбу) судам України або іноземним судам позивачем не надано.
Одночасно суд вважає за можливе роз'яснити позивачу, що відповідно до статті 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.
Разом з цим, суд звертає увагу ОСОБА_1 на те, що оформлення документів для їх можливого використання як за кордоном так і на території України є проставлення апостиля, запровадженого Гаазькою Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, до якої приєдналися більше ніж 90 країн (Австрія, Сполучене Королівство Великобританії, Данія, Італія, Іспанія, Ізраїль, Греція, Німеччина, Португалія, Південна Корея, США, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Марокко та інші).
«Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» 1961 року, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10.01.2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року (далі Конвенція).
Відповідно до положень статей 2, 3 Конвенції, кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Відповідно до частини 1 статті 4, статті 5 Конвенції, передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред'явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.
Зразок апостиля міститься у Додатку вказаної Конвенції.
Відповідно до приписів статті 79 Закону України «Про нотаріат» із змінами та положень глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 із змінами (далі Порядок), нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус (стаття 79 Закону України «Про нотаріат», підпункт 1.2 пункту 1, підпункт 2.1 пункту 2 глави 8 розділу ІІ Порядку). При цьому, перекладач разом з документом, що встановлює його особу, повинен надати документ, який підтверджує його кваліфікацію (підпункт 2.2. пункту 2 глави 8 розділу ІІ Порядку).
У такому разі, саме на позивача покладається обов'язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів.
Так, з поданого позивачем в якості доказу документа про реєстрацію шлюбу не вбачається проставлення на ньому апостиля та відсутній його нотаріальний переклад з російської мови на українську мову.
Також, відповідно до частини 5 статті 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно частини 5 статті 95 ЦПК України, учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Надані позивачем копії оригіналу паспорта громадянина України та картки платника податків не завірені належним чином.
При цьому, за змістом частини 1 статті 177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Всупереч вказаним вимогам цивільного процесуального законодавства, ОСОБА_1 не додано до позовної заяви копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості учасників справи (відсутня копія паспорта ОСОБА_1 та копія реєстраційного номера облікової картки платника податків останньої для відповідача).
Відповідно до частини 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.
Керуючись статтею 185 ЦПК України, суддя,-
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що способом усунення недоліків, зазначених в мотивувальній частині даної ухвали, є надання нею доказів, що підтверджують обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також копій всіх документів, що додаються до позовної заяви, відповідно до кількості учасників справи.
Встановити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків - десять днів з дня вручення даної ухвали та повідомити, що у разі не усунення недоліків позовна заява буде вважатись неподаною і їй повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя М.В. Ковальчук