Справа № 303/9132/22
Провадження № 1-кп/303/716/22
02 січня 2023 року м.Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022071040000982 від 02.11.2022 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України,
Кримінальне провадження підсудне Мукачівському міськрайонному суду, підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п. 4-8 ч. 1 або ч. 2 ст. 284 КПК України, немає.
Обвинувальний акт затверджений прокурором і відповідає вимогам ст.291 КПК України. Підстави для повернення обвинувального акта відсутні.
В підготовчому судовому засіданні прокурор просив призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник не заперечили проти призначення судового розгляду.
Потерпілий ОСОБА_6 в підготовче судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про проведення підготовчого судового засідання та судового розгляду без його участі через стан здоров'я.
З врахуванням думки учасників, суд вважає можливим судовий розгляд провести у відкритому судовому засіданні. Підстав для здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні та колегіально судом у складі трьох професійних суддів немає.
Всі питання, пов'язані з підготовкою до судового розгляду, передбачені ст. 315 КПК України, вирішені, визначено склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КПК України після завершення підготовки до судового розгляду суд постановляє ухвалу про призначення судового розгляду.
Враховуючи вищенаведене, вислухавши думку учасників підготовчого провадження щодо можливості призначення судового розгляду, враховуючи, що відсутні підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, суд вважає за необхідне призначити судовий розгляд у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
До обвинуваченого ОСОБА_4 на стадії досудового розслідування обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який діє по 02 січня 2023 року.
До початку підготовчого судового засідання від прокурора надійшло клопотання про застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 60 діб зі визначенням розміру застави.
Вказане клопотання обґрунтовує тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст.186 КК України, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строком до десяти років. Встановлено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: ОСОБА_4 може переховуватися від суду та вчиняти інші кримінальні правопорушення, а також незаконно впливати на свідків та потерпілого, які ще не допитані, вчинити інше кримінальне правопорушення, так як наважившись на вчинення тяжкого злочину в умовах воєнного стану, будучи раніше судимим, в тому числі за умисні корисні злочини. Підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який не вбачається, у зв'язку з чим обрання більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, не може запобігти ризикам передбаченим ст.177 КПК України.
Прокурор в судовому засіданні підтримав дане клопотання з наведених в ньому підстав та просив його задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_4 не заперечив проти задоволення клопотання та залишив його вирішення на розсуд суду.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 просив застосувати до його підзахисного більш м'який запобіжний захід, не зважаючи на те, що сам ОСОБА_4 не заперечив проти його задоволення, оскільки мають бути більш вагомі ризики, ніж ті, про які зазначив прокурор. Потерпілий допитаний слідчим суддею на стадії досудового розслідування, тому впливати на нього його підзахисний не зможе. Переховуватися від суду він також не буде, оскільки сам прийшов до поліції, всі докази зібрані, речові докази повернуті потерпілому.
Заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання, дослідивши подане прокурором клопотання, суд приходить до наступного висновку.
У відповідності до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, враховуються обставини, передбачені ст.178 КПК України: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Відповідно до ч.1, п.4 ч.2 ст.183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України, - у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, з проникненням в житло, вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.
Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Так, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу обвинуваченому суд враховує наявність обвинувачення у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у його вчиненні, оскільки, кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 186 КК України, відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, яке згідно з санкцією вказаної статті карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
За таких обставин є підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватись від суду, знаючи та намагаючись уникнути відповідальності за вчинене ним діяння, усвідомлюючи наслідки в разі доведення його вини у вчиненні вище вказаного злочину, може незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про те, що інші більш м'які запобіжні заходи можуть бути недостатніми для запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Суд вважає, що на цей час, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.4 ст.186 КК України, він, перебуваючи під загрозою застосування тяжкого покарання, може переховуватися від суду, тобто існує ризик, передбачений п. 1) ч. 1 ст. 177 КПК України, а відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».
Крім того, суд вважає доведеним те, що існує реальна загроза того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може впливати на потерпілого та свідків, а тому існує ризик незаконного впливу на свідків та потерпілого з метою зміни їх показів на свою користь, з метою уникнення кримінальної відповідальності, самостійно або через знайомих, шляхом вмовляння, погроз або іншим способом.
В зв'язку з цим суд вважає неможливим забезпечення контролю за поведінкою обвинуваченого в умовах, які не пов'язані з триманням під вартою та відповідно запобігання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілого слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків та потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків і потерпілого та дослідження їх судом.
Таким чином, наявність висунутого ОСОБА_4 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, - грабежі, а також наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, враховуючи співрозмірність вчиненого діяння його наслідкам, дає підстави для обрання запобіжного заходу стосовно обвинуваченого у виді тримання під вартою.
Щодо обґрунтованості застосування запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, суд також вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 183 КПК України визначає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Суд звертає увагу на мотив та спосіб вчинення кримінального правопорушення, який має високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої наслідками для конкретних осіб, наявність реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистості, а також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, враховуючи наведене і зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає обґрунтованим висновок про необхідність застосування до обвинуваченого виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення вищевказаних ризиків.
Застосований до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними у кримінальному процесуальному законі конкретними підставами і метою запобіжного заходу, а також запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків, у зв'язку з чим з плином часу інтереси слідства не втратили актуальності.
Відтак, виключно у сукупності з усіма наведеними вище обставинами, для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та для запобігання спробам останнього переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, за відсутності доказів щодо неможливості тримання обвинуваченого під вартою, в тому числі за станом здоров'я, із врахуванням вимог щодо наявності наведених вище ризиків в їх сукупності, передбачених ст. 177 КПК України, а також того, що судовий розгляд не може бути закінченим до спливу строку дії попередньої ухвали суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, суд робить висновок про необхідність обрання обвинуваченому ОСОБА_4 строку тримання під вартою по 02 березня 2023 року включно із визначенням розміру застави. До того ж такий строк перебування обвинуваченого під вартою не можна визнати таким, що є свавільним або таким, що порушує принцип справедливої співрозмірності. Обираючи тримання під вартою обвинуваченому, суд застосовує таке обмеження його права на свободу, виходячи з потреб цього судового розгляду, який несе за собою великий суспільний інтерес, як суворий виняток із загального правила презумпції на користь свободи та гарантій недопущення свавільного затримання і тримання під вартою, які з огляду на практику Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України») для суду залишається домінантним керівним принципом і в цьому випадку, враховуючи мету застосування запобіжного заходу - допровадження обвинувачених до компетентного судового органу, як того вимагають справжні інтереси суспільства щодо повного, неупередженого та як можливо швидкого у продовж розумного строку проведення цього судового розгляду.
Частиною 3 статті 183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно ч.4 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Враховуючи вимоги ч.4 ст. 183 КПК України, зокрема обставини кримінального провадження, фінансову можливість обвинуваченого, суд вважає за необхідне визначити обвинуваченому ОСОБА_4 заставу відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України - 30 (тридцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не є завідомо непомірним для нього.
Крім цього, застосовуючи до обвинуваченого альтернативний запобіжних захід у вигляді застави, який може бути ним внесений у будь-який момент, суд вважає за необхідне відповідно до ст. 194 ч.5 КПК України покласти на нього ряд обов'язків.
Керуючись ст.314, 315, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд
Кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, призначити до відкритого судового розгляду в залі судових засідань Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області на 11 год. 30 хв. 17 січня 2023 року.
В судове засідання викликати прокурора, обвинуваченого, потерпілого та захисника.
Клопотання прокурора про обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити.
Обрати обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину України, уродженцю м.Акколь Республіки Казахстан, мешканцю АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - по 02 березня 2023 року включно, із визначення застави в розмірі 30 (тридцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 80 520 (вісімдесят тисяч п'ятсот двадцять) гривень.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що в разі внесення ним застави у визначеному розмірі він підлягає звільненню з-під варти і з того моменту буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися з місця постійного проживанн без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідного органу влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
На ухвалу в частині обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Мукачівського
міськрайонного суду ОСОБА_1