вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
20.12.2022м. ДніпроСправа № 904/2588/22
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Риженко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий союз 2017", с. Широке, Запорізька область
до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів", м. Нікополь, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 1 478 820,92 грн.
Представники:
Від позивача: Бичківський О.О., ордер серії АР № 1096256 від 23.08.2022, адвокат
Від відповідача: Якимець Я.К., довіреність № 90-4016 від 25.08.2022, адвокат
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Промисловий союз 2017" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про стягнення заборгованості за договором поставки №2103375 від 07.07.2021 у розмірі 1 478 820,92 грн., з яких:
- 1 095 000,00 грн.- основний борг;
- 183 600,00 грн. - пеня;
- 17 190,00 грн.-3% річних;
- 183 030,92 грн. - інфляційні втрати.
Ухвалами від 29.08.2022 відмовлено у забезпеченні позову та залишено позовну заяву без руху.
01.09.2022 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 05.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Призначено судове засідання на 26.09.2022.
08.09.2022 від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою від 08.09.2022 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий союз 2017" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
23.09.2022 від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, у зв'язку із тимчасовою неможливістю роботи з документами, спричиненою обстрілами військами Російської Федерації м. Нікополя та промислових потужностей відповідача зокрема.
26.09.2022 позивач не зміг під'єднатися до відеоконференції.
Відповідач в судове засідання не з'явився.
Суд задовольнив клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою від 26.09.2022 відкладено підготовче засідання на 10.10.2022.
27.09.2022 від відповідача надійшов відзив на позов.
10.10.2022 підготовче засідання не відбулося у зв'язку із масштабною повітряною тривогою та ракетними обстрілами на території України, зокрема Дніпропетровській області та м. Дніпрі.
Ухвалою від 14.10.2022 відкладено підготовче засідання на 01.11.2022.
01.11.2022 в підготовчому засіданні позивач повідомив, що він 10.10.2022 направив на адресу суду заперечення на відзив.
Однак, станом на дату розгляду справи суд вищезазначені заперечення не отримав.
Ухвалою від 01.11.2022 відкладено підготовче засідання на 15.11.2022.
08.11.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив.
09.11.2022 від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою від 10.11.2022 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий союз 2017" відмовлено, у зв'язку із зайнятістю майданчиків для проведення відеоконференції в суді на призначену дату та час.
Крім того, 10.11.2022 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача на його користь:
- 1 095 000,00 грн.- основного бору;
- 296 700,00 грн. - пені;
- 24 030, 00 грн.-3% річних;
- 221 638,96 грн. - інфляційних втрат.
Також позивач надав письмові пояснення по справі.
15.11.2022 позивач в підготовчому засіданні підтримав збільшені позовні вимоги.
Відповідач проти позовних вимог заперечив.
Ухвалою суду від 15.11.2022 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 12.12.2022 об 11:00год.
Протокольною ухвалою від 12.12.2022 оголошено перерву до 20.12.22 о 12:45 год.
14.12.2022 від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою від 19.12.2022 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий союз 2017" відмовлено.
20.12.2022 позивач підтримав збільшені позовні вимоги.
Відповідач підтримав позицію, викладену у відзиві, просив зменшити розмір штрафних санкцій.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
20.12.2022 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки № 2103375 від 07.07.2021 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 1 095 000,00 грн.
Враховуючи прострочення поставки товару, позивач нарахував та просить стягнути інфляційні втрати за період прострочення лютий 2022 - вересень 2022 в розмірі 221 638,96 грн., пеню за період прострочення з 26.02.2022 до 08.11.2022 в розмірі 238 500,00 грн. та 3 % річних за період прострочення з 15.02.2022 до 08.11.2022 у розмірі 24.030,00 грн.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач у відзиві вказав, що зазначений у позові Товар надійшов за умовами специфікації №1/2103376 від 07.07.2021.
Відповідно до видаткової накладної № 160 від 29.11.2021 до відповідача 30.11.2021 надійшов Товар за 3-ма позиціями, зазначеними у специфікації №1/2103376 на загальну суму 1 095 000,00 грн. з ПДВ.
Однак, під час приймання продукції було виявлено численні невідповідності щодо кості Товару, у зв'язку з чим прийом Товару було призупинено, про що складено акт № 2553 від 02-03.12.2021.
Відповідно до умов п. 5.4. Договору відповідачем було направлено лист № 73-4043 від 08.12.2021 щодо заміни невідповідної продукції.
У зв'язку із неналежним виконанням позивачем умов Договору, лише після заміни позивачем невідповідної продукції, Акт прийому-передачі Товару без зауважень було підписано 31.12.2021.
Таким чином, на думку відповідача, з урахуванням строків підписання акту прийому-передачі поставленої та отриманої продукції строк оплати за договором настав 01.03.2022 (з урахуванням 60 календарних днів, зазначених в п. 2 Специфікації).
Відповідач зазначив, що, відповідно до п. 10.3.1 Договору, початок нарахування пені за прострочення оплати рахунків нараховується, починаючи з 11-го календарного дня такого прострочення, тобто з 12.03.2022 (строк оплати 01.03.2022 + 11 к/д = 12.03.2022).
Таким чином, відповідач вважає розрахунок позивача необґрунтованим.
Відповідач зазначає, що 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України (далі - ТПП) видала загальний офіційний лист на підставі ст. ст. 14, 141 ЗУ № 671/97-ВР від 02.12.1997 «Про торгово-промислові палати в Україні» та Статуту ТПП України. Цим листом було засвідчено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який у подальшому було неодноразово продовжено.
Відповідач вказує, що внаслідок збройної агресії рф проти України, втратив більшість логістичних ланцюжків, які були напрацьовані роками на внутрішньому ринку України, як поставок сировини та інших товарів, які є складовою виробничого циклу підприємства, без яких неможливо виробити готову феросплавну продукцію, так і поставок (збуту) вже виробленої підприємством феросплавної продукції.
Зокрема, на внутрішньому ринку самими великими споживачами феросплавної продукції були ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» та ПрАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь». Проте, внаслідок окупації міста Маріуполь, вказані металургійні гіганти не функціонують.
Крім цього, інша частина готової продукції Товариства, яка експортувалася іноземним покупцям, транспортувалася через морські порти України. Але, внаслідок блокування агресором морських шляхів, ця логістика також на сьогодні втрачена.
Єдиним логістичним ланцюгом для Товариства залишається залізниця. Однак, внаслідок вказаних обставин та завантаженості залізниці в інтересах оборони країни, зараз, фактично, неможливо транспортувати залізницею готову продукцію в потрібних обсягах.
Отже, на даний час, внаслідок наведених обставин відповідач має значні труднощі та напрацьовує нові комерційні зв'язки та можливості, зокрема, за кордоном, що потребує певного періоду часу.
Відповідач звертає увагу, що є фактично містоутворюючим підприємством у м. Нікополі зі штатною чисельність майже 6 тис. працівників, з яких на теперішній час працює лише 3741 людина. У цей складний час підприємство наповнює податками велику частку міського бюджету. Своєчасно сплачує заробітну плату працівникам при тому, що має збитки від господарської діяльності у зв'язку з відсутністю попиту продукції на внутрішньому ринку та значними ускладненнями з логістикою її збуту за кордон.
Відповідно до фінансових результатів господарської діяльності за червень 2022 відповідач має збиток 585,102 млн. гри., що підтверджується Звітом про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за червень 2022 року (код рядка 2355).
Крім того, починаючи з 12.07.2022 місто Нікополь та Нікопольський район піддається систематичним обстрілам з РСЗВ ворожих військ з окупованого міста Енергодар Запорізької області, яке знаходиться на відстані 7 кілометрів по Каховському водосховищу від міста Нікополь, що підтверджується:
(https://adm.dp.gov.ua/news/vnochi-rosiiski-vijska-vdarili-odrazu-po-trom-rajonam-oblasti, https://t.me/mykolalukashuk/761,https://t.me/dnipropetrovskaODA/1349, https://adm.dp.gov.ua/news/masova-vorozha-ataka-na-dnipropetrovshchinu-zaginula-zhinka-j-lvudej-poraneni-zrujnovani-3-shkoli-ta-zhitlovi-budinki,
https://bykvu.com/ua/bukvy/rosiiany-vedut-obstrilv-nikopolia-ta-marhantsia-zi-spalnykh- raioniv-okupovanoho-enerhodaru-mer/ ) та багатьма іншими офіційними джерелами.
18.07.2022 російські снаряди влучили безпосередньо і на територію підприємства, що призвело до руйнування його виробничих потужностей.
19.07.2022 до теперішнього часу обстріли ворожими військами міста Нікополь та Нікопольського району продовжуються.
Згідно з переліком Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 25 квітня 2022 року № 75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 27 липня 2022 року № 169) Нікопольський район (Нікопольська міська територіальна громада) визнана такою, що розташована в районі проведення воєнних (бойових) дій.
Крім того, 15.08.2022 російські збройні сили вдруге обстріляли промислові потужності Відповідача, що також призвело до пошкодження та руйнування його технологічного устаткування та адміністративних будівель. Даний факт підтверджується Витягом з ЄРДР від 15.08.2022, Повідомленням ДСНС від 15.08.2022 тощо.
Відповідач зазначив, що військова агресія російської федерації проти України має причинно-наслідковий зв'язок із несвоєчасним виконанням грошових зобов'язань відповідача перед позивачем, тому, на підставі ст. 617 ЦК України відповідач просить суд про звільнення від господарсько-правової відповідальності у вигляді господарської санкції пені та штрафних нарахувань за ч. 2 ст. 625 ЦК України в будь-якому розмірі, що буде вирішений судом до стягнення.
ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.
Позивач зазначив, як вбачається зі штампу та надпису на видатковій накладній № 166 від 13.12.2021 відповідачем був отриманий товар на свій склад - 17.12.2021.
Зазначена обставина також підтверджується роздруківкою трекінгу ТТН Компанії «САТ».
Позивач вказує, що сам акт приймання-передачі від 31.12.2021 підтверджу, згідно специфікації та договору, факт відсутності з боку відповідача зауважень до якості та кількості товару та надання повного пакету документів згідно п. 3.5. договору.
Отже, на думку позивача, датою поставки товару, яка є початковою для розрахунку дати виникнення у відповідач обов'язку оплатити товар є 15.02.2022.
Щодо форс-мажорних обставин позивач зазначив, що відповідачем не надано доказів своєчасного та належного повідомлення позивача про настання цих обставин, а також не наданий сертифікат, який засвідчує факт форс-мажорних обставин.
Крім того, позивач зазначив, що відповідач не надав належних доказів того ,що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення штрафних санкцій значною мірою перевищують розмір завданих позивачу збитків.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору, природа договору, строк поставки товару, факт поставки товару, строк оплати. Наявність часткової оплати. Існування заборгованості. Правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Обставини укладення договору.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промисловий союз 2017" (далі - постачальник) та Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (далі - покупець) укладено договір поставки №2103375 від 07.07.2021.(далі - договір).
Предмет договору. Постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар (повне найменування, а також марка, вид, сорт, номенклатура, асортимент, кількісні та якісні характеристики, код за УКД ЗЕД за Державним класифікатором продукції і послуг), ціна та інше якого вказується у специфікації (додатку) до цього договору (далі - товар), що є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість у порядку і за умовами, передбаченими цим договором. (п. 1.1. договору).
Ціна договору. Загальна вартість товару за даним договором становить суму партій товару за всіма специфікаціями (додатками) до цього договору та не може перевищувати ліміт в еквіваленті 14 мільйонів доларів США на дату підписання кожної специфікації (додатку до даного договору) (п.4.1. договору).
Строк. Даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх підписів печатками. Строк дії договору закінчується через один календарний рік із дати його укладання, але не раніше повного виконання зобов'язань сторонами. Сторони можуть продовжити строк дії даного договору на обумовлений сторонами термін за тими ж умовами, підписавши відповідну додаткову угоду до цього договору. (п.12.1 договору).
Відтак, сторонами погоджено істотні умови договору.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.
Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Природа договору.
Згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати (поставити) у встановлений строк (строки) товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Вказані положення кореспондуються із положеннями статті 265 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
Згідно частини 6 статті 265 Господарського кодексу України та частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов'язаннями і згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Строк поставки товару. Факт поставки товару.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (стаття 663 Цивільного кодексу України).
Постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар у спосіб та за умовами, зазначеними у специфікації (додатку) до цього договору. Умови поставки регламентуються відповідними базисами, що передбачені Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів Інкотермс у редакції 2020, яка є погодженою сторонами (далі -Інкотермс) У разі розбіжностей між Інкотермс та цим договором, цей договір має переважну силу.(п.3.1. договору).
Постачальник зобов'язується поставити товар покупцеві у визначений у специфікації (додатку) до цього договору термін поставки, з урахуванням всіх умов, що передбачені у цьому договорі. Якщо за попередньою домовленістю сторін поставка товару, вказаного у специфікації (додатку) до цього договору, забезпечується банківською гарантією (гарантія виконання), поставка такого товару не допускається до моменту, коли постачальник не надасть покупцю банківську гарантію (гарантію виконання), що обумовлена цим договором. (п. 3.3 договору).
Постачальник вважається таким, що передав покупцеві товар, одержання якого передбачено безпосередньо на складі постачальника або на складі третьої особи (вантажовідправника), або на складі перевізника тільки у разі одержання з боку покупця письмового доручення, складеного на заводському фірмовому бланку за підписом уповноваженої особи та скріпленого печаткою покупця.(абз. 5 п. 3.4 договору).
Сторонами укладено також специфікацію №1/2103376 від 07.07.2021, якою сторони узгодили найменування товару, ГОСТ, ТУ, характеристики, каталожні номери, кількість, вартість. Загальна вартість товару за специфікацією становить 1 095 000,00 грн.
Специфікацією узгоджено термін поставки товару: 45 робочих днів з моменту двостороннього підписання договору.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 095 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 160 від 29.11.2021 на суму 1 095 000,00 грн.
Однак, при прийманні товару відповідачем були зафіксовані невідповідності щодо якості товару, про що складено акт № 2553 від 02.-03.12.2021.
Відповідач направив позивачу лист № 73-4043 від 08.12.2021 щодо заміни невідповідної продукції.
Переходом права власності на товар є акт приймання-передачі товару, підписаний сторонами, який фіксує зокрема, але не виключно, факт відсутності зауважень покупця до постачальника щодо відповідності якості/комплектності і кількості товару умовам договору.
Датою переходу права власності на товар є дата поставки товару відповідно до умов договору і специфікації до нього або датою усунення постачальником встановлених недоліків (у разі їх наявності), виявлених під час приймання товару на складі покупця. (п. 5.8.1 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу товар належної якості 17.12.2021, про що свідчить відмітка у видатковій накладній № 166 від 13.12.2021 (т.1, а.с. 33).
Відповідач прийняв поставлений 17.12.2021 товар без зауважень, про що свідчить підписаний сторонами акт приймання-передачі товару від 31.12.2021.
Відповідач факт поставки товару на суму 1 095 000,00 грн. підтвердив.
Таким чином, зважаючи на умови п. 5.8.1 договору, датою переходу права власності на замінений товар є дата поставки товару, а саме 17.12.2021, оскільки товар прийнято відповідачем без зауважень.
Таким чином, факт поставки товару на суму 1 095 000,00 грн. визнається підтвердженим.
Строк оплати. Наявність оплати.
Згідно пункту 4.6. договору порядок оплати, форма та строки розрахунків вказуються в специфікаціях (додатках) до даного договору.
Пункт 2 специфікації передбачає наступний строк оплати та порядок розрахунків: покупець здійснює оплату поставленого постачальником товару протягом 60-ти календарних днів із дати поставки товару, за умови відсутності зауважень покупця до якості та кількості товару, що підтверджено актом приймання-передачі підписаного сторонами та надання повного пакета документів згідно з п. 3.5 договору.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку постачальника (позивача) своєчасно поставити товар в установлених обсягах, належної якості відповідно до вимог законодавства та цього договору відповідає обов'язок покупця своєчасно, в повному обсязі у відповідності до умов договору оплачувати вартість товару.
Зважаючи на відсутність зауважень до кількості та якості поставленого в якості заміни товару на суму 1 095 000,00 грн. (про що свідчить акт приймання-передачі товару від 31.12.2021) за видатковою накладною № 160 від 13.12.2021, в якій встановлено дату прийняття товару - 17.12.2021, суд зазначає, що строк оплати вартості товару в розмірі 1 095 000,00 грн. є таким що настав.
Доказів оплати вартості товару матеріали справи не містять.
Крім того, відповідач несплату вартості товару за спірним договором в розмірі 1 095 000,00 грн. визнав.
Отже позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмір 1 095 000,00 грн. підлягають задоволенню.
Щодо заперечень відповідача про несплату суми боргу у зв'язку із настанням форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Сторони домовились, що настання форс-мажорних обставин та їх тривалість підтверджується сертифікатом ТПП України.
Сторона зобов'язана негайно, не пізніше 3 календарних днів із моменту настання форс-мажорних обставин, у письмовій формі повідомити іншу сторону про їх настання, передбачуваний термін їх дії та про їх припинення (п.п. 8.3, 8.4. договору).
Доказів вчинення дій, передбачених вказаними вище умовами договору, відповідач суду не надав.
Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору перевезення, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором.
Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов'язання.
Правомірність нарахування пені.
У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Одним із наслідків порушення зобов'язання є оплата пені.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 10.3.1. договору визначено, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, зазначених у договорі та специфікації до нього, більше ніж 10 календарних днів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми несплаченого товару, починаючи з 11-го календарного дня такого прострочення.
Строк нарахування пені - згідно з чинним законодавством України.
Позивач нарахував пеню за період прострочення з 26.02.2022 по 08.11.2022 на суму 296 700,00грн.
Відповідач проти розрахунку заперечив, зазначив, що початок розрахунку пені повинен рахуватися з 12.03.2022, оскільки акт приймання-передачі товару підписано 31.12.2021.
Суд не погоджується із запереченнями відповідача, оскільки, зважаючи на відсутність зауважень до кількості та якості поставленого в якості заміни товару на суму 1 095 000,00 грн. (про що свідчить акт приймання-передачі товару від 31.12.2021) за видатковою накладною № 160 від 13.12.2021, в якій встановлено дату прийняття товару - 17.12.2021 та враховуючи положення п. 5.8.1. договору, датою переходу права власності є дата поставки товару при відсутності заперечень щодо якості т кількості поставленого товару, тобто 17.12.2022.
Господарський суд перевірив розрахунок пені, здійснений позивачем, виявив в ньому помилки, тому вимога є такою, що підлягає частковому задоволенню у розмірі 185 900,00грн.
В частині стягнення пені в розмірі 111 000,00 грн. слід відмовити.
Правомірність нарахування 3% річних.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. ст. 216-217, 230-231 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 24 030,00 грн. 3 % річних за період прострочення з 15.02.2022 по 18.11.2022.
Суд перевірив розрахунок 3% річних, вважає його вірним.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 5.5 укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Таким чином, зважаючи на клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, враховуючи, що заборгованість виникла в період початку військової агресії та введенням військового стану на території України, місто Нікополь та Нікопольський район піддається систематичним обстрілам з РСЗВ ворожих військ, підприємство піддавалось та продовжує піддаватись ворожим обстрілам промислових потужностей, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір пені та 3% річних, які підлягають задоволенню, на 90%.
Отже, до стягнення підлягає пеня у розмірі 18 570,00 грн. та 3% річних у розмірі 2 403,00 грн.
Правомірність нарахування інфляційних втрат.
Пунктом. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивач заявив вимогу про стягнення 221 638,96 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 15.02.2022 по 08.11.2022.
Перевіривши розрахунки інфляційних втрат, суд виявив помилку, тому задоволенню підлягають інфляційні втрати у розмірі 200 904,49 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 20 734,47 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 1 095 000,00 грн. - основного боргу, 18 570,00 грн. - пені, 2 403,00 грн. - 3% річних, 200 904,49 грн. інфляційних втрат.
В частині стягнення пені у розмірі 278 200,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 20 734,47 грн., 3% річних у розмірі 21 627,00 грн. слід відмовити.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Щодо витрат на правову допомогу.
Позивач просить стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 22 500,00 грн.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
З матеріалів справи вбачається, що 24.03.2022 між Фізичною особою-підприємцем Бичківським Олексієм Олексійовичем (далі - адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промисловий союз 2017" (далі-клієнт), укладено договір № 22/03 про надання правової допомоги (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу (юридичні послуги), пов'язану (і) з захистом прав і законних інтересів позивача на підприємствах, установах і організаціях усіх форм власності незалежно від підпорядкування та в судах всіх інстанцій, що діють в системі судоустрою України, як досудовому так і судовому порядку і на стадії виконання рішення у справі (провадженні) про стягнення з Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» суми основного боргу, штрафних санкцій (пені), трьох відсотків річних, інфляційних втрат за договором поставки №2103375 від 07.07.2021, а також судових витрат на професійну правничу допомогу.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що за надання правової допомоги адвокатом, клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар. Розмір гонорару визначається з урахуванням складності справи, ціни позову, значенням справи для клієнта, витрат адвоката, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також розумності та інших істотних обставин і визначається у описі робіт (надання послуг) та здійснених витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги. Гонорар на підставі цього договору за виконану роботу сплачується позивачем на підставі рахунку адвоката протягом 3 робочих днів з дня його виставлення. Сторони домовились, що оплата за судове засідання можлива до його проведення. За результатом наданих послуг складається акт приймання передачі послуг, який підписується позивачем протягом 3 робочих днів з дня його отримання.
Факт надання адвокатом позивачу послуг та прийняття їх останнім підтверджується актом приймання-передачі послуг. (п. 4.2. договору).
Підставою для оплати гонорару є рахунок-фактура, який надається адвокатом клієнту разом із актом приймання-передачі наданих послуг (п. 4.3. договору).
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Позивачем надані підписані сторонами:
1. Акт №22/03-01 приймання-передачі наданих послуг від 23.08.2022 на суму 9 000,00 грн.
2. Акт №22/03-02 приймання-передачі наданих послуг від 23.11.2022 на суму 13 500,00 грн.
Загальна вартість наданих послуг за актами становить 22 500,00 грн.
Крім того, позивачем надано детальний опис робіт (наданих послуг) та здійснення витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі за № 22/10-10 від 10.10.2022, в якому зафіксовано надання наступних послуг адвокатом клієнту:
- підготовка претензії про оплату заборгованості (за 1 шт.)- 1 000,00 грн,
- підготовка позовної заяви з додатками (за 1 шт.)- 8 000,00 грн,
- відповіді на відзив відповідача (за 1 шт.)- 3 000,00 грн,
- підготовка клопотання (за 1 шт.)- 1 500,00 грн,
- підготовка інших заяв процесуального характеру (про збільшення позовних вимог) (за 1 шт.)- 3 000,00 грн,
- забезпечення участі уповноваженого представника в судовому засіданні (за одне засідання - 3 000,00 грн.)- 6 000,00 грн,
Загальна вартість наданих послуг становить 22 500,00 грн.
Адвокатом були виставлені клієнту рахунки № 22/03-01 від 23.08.2022 на суму 9 000,00 грн. та № 22/03-02 від 23.11.2022 на суму 13 500,00 грн., на загальну суму 22 500,00 грн.
Позивач сплатив вартість наданих послуг в розмірі 22 500, грн.. про що свідчать платіжні доручення № 6499 від 23.08.2022 на суму 9 000,00 грн. та №6755 від 07.12.2022 на суму 13 500,00 грн. Всього на суму 22 500,00 грн.
За положенням частини другої статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.
Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Так, частина третя статті 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
За встановлених обставин щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення договору та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин та участь у судових засіданнях, дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 22 500,00 грн. є завищеною, не відповідає принципу співмірності та розумності, є неспіврозмірною з часом, витраченим на їх надання.
Враховуючи викладене, а також те, що розрахунки, здійснені адвокатом, є невірними, суд частково задовольняє заяву позивача зі стягненням з відповідача 10 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
12 500,00 грн. витрат на правничу допомогу покладаються на позивача.
Щодо судового збору.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Незважаючи на зменшення розміру пені та 3% річних, судові витрати, відповідно до положень ч. 9 ст. 129 ГПК України, слід покласти на сторін пропорційно задоволеним вимогам, оскільки застосування положень ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України не є підставою для покладення судових витрат на іншу сторону.
Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий союз 2017" до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 1 637 368,96 грн.- задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (Ідентифікаційний код: 00186520, місцезнаходження: 53200, Дніпропетровська область, місто Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 310) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий союз 2017" (Ідентифікаційний код: 41127476, місцезнаходження: 70413, Запорізька область, с. Широке, вул. Завалюшина, буд. 44) 1 095 000,00 грн. - основного боргу, 18 570,00 грн. - пені, 2 403,00 грн. - 3% річних, 200 904,49 грн. - інфляційних втрат, 10 000,00грн. - витрат на правничу допомогу, 22 583,42 грн. - судового збору, про що видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням чинності.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .
Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено та підписано 02.01.2023.
Суддя Н.Г. Назаренко