Справа № 212/11850/21
2/212/1471/22
28 грудня 2022 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Дехти Р.В., за участі секретаря судового засідання Фісун О.В., представника позивача - адвоката Ярошевський О.Т., представника відповідача - Некрасова К.О., розглянувши цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодженням здоров'я, -
встановив:
24 грудня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - Відповідач) про стягнення моральної шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків в розмірі 250000 гривень 00 копійок.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що працював на підприємстві відповідача, виконував свої обов'язки в період часу з: 15.02.1961р. по 13.05.1988р. за наступними професіями та спеціальностями: підземним лісо гоном, учнем скрепериста, підземним скреперистом, підземним вибухівником, підземним бурильником на шахтах ім.. «Комунар», «Гігант», Рудоуправління ім. Дзержинського ВО Кривбасруда, нині ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» та 13 травня 1988 року був звільнений з підприємства за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію.
У зв'язку із заподіянням шкоди, Позивач 16 липня 1993 року, вперше, пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією (надалі - ЛТЕК), за результатами якого йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 25%, визначено необхідність в оздоровленні в профілакторії, що підтверджується витягом з акта огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданою на ім'я Позивача.
07.07.1994 року, Позивач пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією (надалі - МСЕК), за результатами якого йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 25% - БЕЗСТРОКОВО, визначено необхідність в санаторно-курортному лікуванні та медикаментозному лікуванні, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданою на ім'я Позивача.
Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, в період роботи позивача на підприємстві, ОСОБА_2 втратив своє здоров'я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що протягом тривалого часу відчуває дискомфорт в житті.
04 січня 2022 року ухвалою суду прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до судового розгляду на 04 лютого 2022 року без повідомлення (виклику) учасників справи.
09 лютого 2022 року представник відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просив суд ухвалити рішення про відмову позивачу в задоволенні позову. В обґрунтування зазначив, що товариство є неналежним відповідачем.
19 травня 2022 року судом було постановлено ухвалу про проведення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін, розгляд справи відкладено.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Ярошевський О.Т., позов підтримав, послався на обставини, що зазначенні у позовній заяві.
В судовому засіданні представник відповідача Некрасова К.О. проти позову заперечувала, посталалась на обставини, що зазначенні у відзиві на позовну заяву.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач ОСОБА_2 у період часу з 15.02.1961 року по 13.05.1988 року працював на акціонерному товаристві «Криворізький залізорудний комбінат», тобто перебував у трудових правовідносинах з Відповідачем, що підтверджується трудовою книжкою.
Позивач ОСОБА_2 16.07.1993 року, вперше, пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією (надалі - ЛТЕК), за результатами якого йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 25%, визначено необхідність в оздоровленні в профілакторії, що підтверджується витягом з акта огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданою на ім'я Позивача.
07.07.1994 року, Позивач ОСОБА_2 пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 25% - БЕЗСТРОКОВО, визначено необхідність в санаторно-курортному лікуванні та медикаментозному лікуванні, що підтверджується випискою з акта огляду «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданою на ім'я Позивача.
Доводи відповідача про те, що відповідач не є правонаступником шахти «Комунар» «Гігант» ДВО «Кривбасруда», на якій працював позивач, суд не бере до уваги, з огляду на наступне.
Криворізький гірничорудний трест «Кривбасруда» був створений після визволення міста від окупації в лютому 1944 році для відбудови підприємств гірничорудної промисловості Кривбасу, який підпорядковувався Наркомату гірничодобувної промисловості УРСР та з 1951 року трест «Кривбасруда» був розділений на два трести «Дзержинськруда» та «Ленінруда».
Криворізький трест «Дзержинськруда» з 1951 року підпорядковувся Міністерству металургійної промисловості СРСР та у 1973 році реорганізований в Промислове Об'єднання видобутку руд підземним способом «Кривбасруда».
З 1975 року до складу Виробничого Об'єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» входило 11 Рудоуправлінь на правах структурних одиниць, у тому числі шахта «Гігант».
Згідно п. 1 наказу ВО «Кривбасруда» від 07 жовтня 1997 року № 120 шахта «Гігант», як структурна одиниця була ліквідована.
Наказом Міністерства промислової політики України від 29 липня 1998 року № 263 Виробниче Об'єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було перейменовано на Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». Згідно з пунктом 2 цього наказу правонаступником перейменованого Виробничого Об'єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» було призначене Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат».
Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства промислової політики України від 12 липня 1999 року № 248 та пункту 1 наказу державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» (далі - ДАК «Укррудпром») від 31 грудня 1999 року № 347 Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат», шляхом реорганізації було перетворено на дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» ДАК «Укррудпром».
У наказі ДАК «Укррудпром» від 31 грудня 1999 року № 347 вказано, що зазначене дочірнє підприємство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав і обов'язків реорганізованого Державного підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат».
Згідно з пунктами 1 та 3.2 наказу ДАК «Укррудпром» від 30 липня 2001 року № 290 вказане дочірнє підприємство, шляхом реорганізації, було перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», яке стало правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків дочірнього підприємства.
Відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» від 30 березня 2011 року № 1/2011 та зареєстрованого 04 квітня 2011 року, ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» змінив найменування на ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» та є правонаступником усіх прав та обов'язків ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат».
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку про те, що відповідач є правонаступником усіх прав та обов'язків Державного Виробничого Об'єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» у структурній одиниці якого, на шахті «Гігант» працював позивач, є АТ «Кривбасзалізрудком». Оскільки шахта «Гігант», як структурна одиниця, не була виділена зі складу ДВО «Кривбасруда» у нову юридичну особу, а була ліквідована, то у даному випадку юридична особа АТ «Кривбасзалізрудком», як правонаступник ДВО «Кривбасруда», повинен нести перед позивачем, який працював у ліквідованій структурній одиниці ДВО «Кривбасруда», відповідальність за спричинену внаслідок ушкодження його здоров'я моральну шкоду.
Аналогічний правовий висновок викладено в Постанові Верхового Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2020 року у справі №212/6988/17-ц.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Встановлюючи правовідносини суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_2 працював на підприємстві АТ «Кривбасзалізрудком» та отримав професійні захворювання, пов'язані із виконанням трудових обов'язків, тому йому має бути відшкодовано моральну шкоду на підставі статті 440-1 ЦК Української РСР.
Відповідно до статті 83 ЦК Української РСР, позовна давність не поширюється: на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 268 ЦК України, передбачає, що позовна давність не поширюється: на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Події, які породили цивільне право позивача на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце у 1996 році, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Стаття 173 КЗпП встановлює, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відповідно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Суд, дослідивши медичні документи позивача про отримання ним професійних захворювань, дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, так як він відчуває фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Стаття 12 Закону України «Про охорону праці», встановлює, що відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Так, згідно п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, спричиненої працівникові ушкодженням здоров'я, в зв'язку із виконанням ним трудових обов'язків затверджених постановою КМ України від 23.06.1993р. №472, що діяли на час виникнення правовідносин, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Відповідно до ст. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачалося, що моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування шкоди визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п.11 Правил).
Беручи до уваги, що обставини, викладені в позові, знайшли документальне підтвердження, встановлений факт спричинення моральної шкоди, суд вважає, що заподіяна моральна шкода підлягає часткової компенсації.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності в розмірі 35%, безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, потребу в забезпеченні лікарськими засобами, виробами медичного характеру, а також період праці на підприємстві відповідача.
Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди дещо завищений, а тому визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 33501,00 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб, що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.
Позивача згідно п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Частина 1 статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково, враховуючи норми ст.141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягають стягненню судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору на користь держави в сумі 908 гривень 00 копійок.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89,133, 141, 258-259, 263-265,279, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодженням здоров'я, задовольнити частково.
Стягнути з акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , моральну шкоду в розмірі 33501 гривень (тридцять три тисячі п'ятсот одна гривня) 00 копійок.
Стягнути з акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави України судовий збір в розмірі 908гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», місце знаходження юридичної особи: 50037, м. Кривий Ріг, вулиця Симбірцева, 1а, код ЄРДПОУ 00191307.
Повне рішення складено 02 січня 2023 року.
Суддя: Р. В. Дехта