02 січня 2023 року м.Суми
Справа №589/3381/21
Провадження № 22-ц/816/936/22
судді Сумського апеляційного суду Ткачук С.С. щодо постанови колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Сумського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року за результатами перегляду справи за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шпака Дмитра Геннадійовича на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 17 червня 2022 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шосткинський завод «Імпульс» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
16 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Шосткинський завод «Імпульс» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він із 16.07.2015 по 26.05.2016 включно працював на посаді інженера з підготовки виробництва виробничого відділу Казенного підприємстві «Шосткинський казенний завод «Імпульс» (далі - КП «ШКЗ «Імпульс»), змінена назва - Державне підприємство «Шосткинський завод «Імпульс» - далі - ДП «ШЗ «Імпульс»). Наказом директора КП "ШКЗ "Імпульс" за №70 у від 26.05.2016 на підставі п. 3 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) був звільнений з посади інженера з підготовки виробництва виробничого відділу КП «ШКЗ «Імпульс». Безпосередньою причиною звільнення позивача стало укладення ним 18.05.2016 контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу. Після укладення контракту позивач приймав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи у районах проведення заходів, отримав статус учасника бойових дій. Позивач безпосередньо вважає, що його звільнення відбулось з порушенням трудового законодавства, згідно із яким на час проходження служби, за ним повинно зберігатися - місце, посада і середній заробіток. Крім того, позивач просить поновити процесуальний строк на подання позовної заяви, оскільки згідно із ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, таким чином, фактично строк позовної даності позивачем пропущений. Поважними причинами пропуску строку позовної давності позивач зазначає прийняття ним участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, оскільки останній безпосередньо перебував у районах проведення таких заходів. Крім цього, просив враховувати виниклу ситуацію з розповсюдженням коронавірусу 2019-пСоV, як наслідок, необхідність дотримання позивачем свого часу обмежувальних протиепідемічних заходів на період дії карантину.
Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 17 червня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є обґрунтованими, проте останній пропустив встановлений законом місячний строк для звернення до суду
Постановою Сумського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шпака Дмитра Геннадійовича залишено без задоволення. Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 17 червня 2022 року залишено без змін.
Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги заявлені позивачем дійсно є обґрунтованими, проте зазначені позивачем причини пропуску строку для звернення до суду із позовом про поновлення на роботі не є поважними, а тому не підлягають поновленню, а відтак, через пропуск позивачем строку звернення до суду позов не підлягає задоволенню.
Так, Сумський апеляційний суд в своїй постанові погоджуючись з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано беззаперечних доказів обставин, що перешкоджали, створювали труднощі для звернення до суду з позовом вказав, що відповідно до умов контракту позивачу забезпечувалася встановлена тривалість службового часу, надання часу для відпочинку за виконання службових обов'язків у вихідні, святкові і неробочі дні, вільне пересування територією України у вихідні, святкові і неробочі дні. А його участь у здійсненні заходів забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях забезпеченні їх здійснення, на що посилається позивач охоплює лише період з 09 березня 2019 року по 20 серпня 2019 року та з 09 вересня 2019 року по 10 жовтня 2019 року, тобто незначний проміжок часу порівняно із строком звернення до суду.
Проте, з висновком суду першої інстанції та колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Сумського апеляційного суду в частині відсутності підстав для поновлення позивачу строків на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі не можна погодитись, оскільки причини пропуску такого строку є поважними, а висновки суду першої інстанції та колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Сумського апеляційного суду в зазначеній частині прийняті з неповним встановленням фактичних обставин справи і неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права зважаючи на таке.
З матеріалів справи вбачається, що 26 травня 2016 року на підставі наказу директора КП "ШКЗ "Імпульс" за №70у ОСОБА_1 звільнено з посади інженера з підготовчого виробництва виробничого відділу за п. 3 ст. 36 КЗпП України зі вступом на військову службу. Підстава винесення наказу про звільнення - заява ОСОБА_1 від 24 травня 2016 року. (а.с.10)
З контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, вбачається, що між Міністерством оборони України та ОСОБА_1 18 травня 2016 року укладено вищевказаний контракт. Контракт набирає чинності з 30 травня 2016 року. Контракт укладений строком на п'ять років. (а.с.13, 14)
З трудової книжки позивача вбачається, що 30.05.2021 року його звільнено зі служби в Збройних Силах України наказом Командувача Військово - Морських Сил України від 28.05.2021 року № 133 (а.с.8).
Згідно із довідкою про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях забезпеченні їх здійснення виданої військовою частиною НОМЕР_1 15 листопада 2019 року за №436, ОСОБА_1 в період з 09.03.2019 по 20.08.2019 та з 09.09.2019 по 10.10.2019 безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях. (а.с.16)
Із заяви від 24 травня 2016 року адресованої на ім'я директора КП «ШКЗ «Імпульс», вбачається, що ОСОБА_1 просить звільнити його з роботи з 26 травня 2016 року згідно із п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із вступом на військову службу за контрактом. (а.с.42)
Із витягу із журналу видачі трудових книжок, вбачається, що ОСОБА_1 26 травня 2016 року отримав трудову книжку, серії НОМЕР_2 , під підпис. (а.с.43).
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції станом на день розгляду справи) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Разом з тим, ч. 1 ст. 234 ЦПК України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, через чотири дні після звільнення з роботи (26.05.2016 року), позивач 30.05.2016 року вступає на службу в Збройні Сили України, відповідно до підписаного ним контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу від 18.05.2016 року. З вказаного вбачається, що на момент вступу на військову службу позивачем не було пропущено встановлений законом місячний строк на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.
Слід зазначити, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Трудове законодавство України не містить вичерпного переліку підстав, які можливо визнати як поважні при пропуску строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі. Обставини пропуску строку звернення до суду встановлюються в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи, а тому суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 зазначеної Конвенції.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з моменту зарахування до військової частини НОМЕР_3 проходив службу в Збройних Силах України, весь час проживав на території військової частини, а також брав безпосередню участь у зоні проведення АТО, що фактично є об'єктивною поважною причиною для пропуску звернення до суду із позовом. Аналогічного правового висновку, щодо поважності пропуску строку особами, що були призвані на військову службу в зоні проведення АТО дійшов також Верховний Суд в постанові від 15 липня 2020 року у справі № 480/1449/18 (провадження № 61-6487св20).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що звільнившись 30.05.2021 року зі служби в Збройних Силах України, позивач 08.06.2021 року звернувся за правовою допомогою до Шосткинського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, про що свідчить відповідне доручення видане представнику позивача (а.с. 18). Тобто, відразу після звільнення з військової служби позивач вчиняв дії, пов'язані на підготовку та подання до суду позовної заяви.
В подальшому, враховуючи тривалість пройденого часу із дня звільнення позивача з роботи до дня його звернення до Шосткинського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за правовою допомогою через перебування позивача у складі Збройних Сил України, представником позивача адвокатом Шпаком Дмитром Геннадійовичем було зроблено запити до відповідача щодо надання інформації про обставини звільнення позивача із роботи та отримання відповідних документів, відповідь на який, датовано лише 14.07.2021 року. В подальшому після отримання відповіді та відповідних документів від відповідача, представником позивача було підготовлено та направлено до суду вказаний позов. Таким чином, позивачем та його представником з дня звільнення позивача з військової служби ввесь час вчинялися дії спрямовані на пред'явлення вказаного позову до суду, проте вказаний позов не міг бути об'єктивно поданий до суду в місячний термін з дня звільнення позивача з військової служби через те, що для його підготовки та подання необхідні відповідні відомості та документи на підтвердження його обґрунтованості, які були у позивача та його представника відсутні та надані відповідачем на їх запит лише 14.07.2021 року, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати до суду докази разом з поданням позовної заяви.
Крім того, слід звернути увагу на те, що 30.03.2020 року Верховною радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19), яким доповнено Кодекс законів про працю України главою ХІХ «Прикінцеві положення», п. 1 якої встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України встановлений карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 22 травня 2020 р. до 31 липня 2020 р. продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 1 серпня до 31 серпня 2020 р. продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 березня 2022 року продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.
Беручи до уваги вищевказані положення постанов Кабінету Міністрів України, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діє з 12.03.2020 до 31.03.2022, а позивач звернулася до суду 16.08.2021, тобто в період дії карантину, а тому період з дня введення на території України карантину 12.03.2020 року по день звернення позивача до суду 16.08.2021 року не може враховуватися до строку позовної давності, оскільки строк звернення до суду продовжується на період дії карантину.
З огляду на вищевикладене, приходжу до висновку, що пропущений встановлений ч.1 ст. 233 КЗпП строк звернення до суду ОСОБА_1 було пропущено з поважним причин, які об'єктивно не залежали від його волі у зв'язку із надходження в умовах проходження військової служби та обмеженнями військової служби, тому такий строк підлягає поновленню.
Крім того, на час подання позову строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, який триває до цього часу.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу. Статтею 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час призову та звільнення позивача з роботи) визначено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.
Викладені норми права дають підстави для висновку, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України щодо збереження місця роботи та середнього заробітку надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Законом України від 17 березня 2014 року був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49. Таким чином, з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, Президент України не приймав.
На час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи. Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.
Таким чином, на час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 480/1449/18, яка відповідно до ч. 4 ст. 236 ЦПК України підлягає застосуванню при вирішенні даної справи.
Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач 24.05.2016 подавши заяву про звільнення на підставі п.3 ст. 36 КЗпП не мав наміру фактичного розірвання трудового договору, оскільки повідомив підприємство, що прийнятий на військову службу на підставі контракту від 18.05.2016 року під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, тому як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України і може бути тільки увільненим від виконання трудових обов'язків на час дії контракту по проходженню військової служби по 30.05.2021, але в цей час за ним зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві.
Отримавши заяву позивача у підприємства не було права на розірвання трудового договору і його звільнення з повним припиненням з ним трудових відносин, бо в тексті наказу про звільнення від 26.05.2022 №70-у причиною звільнення зазначено «зі вступом на військову службу», що не є законною підставою для розірвання трудового договору.
Вимоги позивача щодо скасування наказу про звільнення є обґрунтованими і факт скасування незаконного наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку на підприємстві на період проходження військової служби відновить його трудові права, оскільки як вже зазначено вище, за позивачем увесь час проходження ним військової служби зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві. Однак, оскільки після припинення дії контракту позивача не було допущено до виконання трудових обов'язків через незаконне звільнення, тому підлягає задоволенню і вимога про поновлення його на роботі, на посаді інженера з підготовки виробництва виробничого відділу підприємства та вимога про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати відмови допустити його до роботи.
Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд обставини відмови позивачу продовжити трудові відносин після закінчення дії контракту та час його перебування у вимушеному прогулі не з'ясовували, оскільки відмовили у поновленні строку звернення до суду.Проте, відповідно ч.2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Оскільки позивача було незаконно звільнено із займаної посади з порушенням вимог частини третьої статті 119 КЗпП України, відповідно до положень статті 235 КЗпП України на його користь слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Відповідач ці обставини також не спростовував.
Вирішуючи питання поважності причин пропуску строків звернення до суду за вирішенням трудового спору, судами першої та апеляційної інстанції не було надано належної правової оцінки фактичним обставинам, які перешкоджали позивачеві своєчасно звернутися до суду, а саме: перебування позивача протягом п'яти років на військовій службі, вчинення дій представником позивача на отримання від відповідача відповідних доказів, які необхідно подавати до суду разом із позовною заявою, враховуючи час, який минув з дня видання оскаржуваного наказу та прийняття позивача на військову службу до дня його звільнення з військової служби та розумного часу, необхідного на підготовку та подання позовної заяви, а також те, що з 12.03.2020 року по день звернення позивача з даною позовною заявою, строки звернення до суду визначені ст. 233 КЗпП України продовжуються на час закінчення карантину.
ЄСПЛ у справах «Салов проти України», п. 93, «Сутяжник» проти Росії», п. 38) підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Але, суди першої та апеляційної інстанції помилково дійшли висновку про відсутність поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду, вказавши, що вказаний строк було порушено не з поважних причин та відмовили у його поновленні, за результатами чого, застосувавши наслідки пропуску строку звернення до суду, відмовили в задоволенні позовних вимог, чим позбавили позивача права на судовий захист.
Суддя Сумського апеляційного суду С.С. Ткачук