Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"30" грудня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/1969/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калантай М.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄПК Україна", м.Запоріжжя
до Aкціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ, в особі Регіональної філії "Південна залізниця", м.Харків
про стягнення 81 269,04грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄПК Україна" (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Aкціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" (надалі - відповідач) про стягнення 81269,04грн., з яких: 68635,08грн. основної заборгованості, 41,18грн. 0,1% річних, 12592,78грн. втрат від інфляції.
На підтвердження позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати товару, отриманого за договором №П/НХ-211256/НЮ від 06.12.2021.
Ухвалою від 31.10.2022 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Зокрема, частиною 5 статті 252 ГПК України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
У даному випадку клопотань про розгляд справи з повідомленням учасників справи до суду не надходило.
Згідно з частиною 8 статті 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
В той же час, учасники справи скористалися своїм правом на подання наступних заяв по суті справи.
17 листопада 2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти вимог позивача заперечив та просив у задоволенні позову відмовити. При цьому, зазначив, що сторони у договорі не визначили граничного терміну здійснення розрахунків за поставлений товар, а лише вказали, що такі розрахунки проводяться при умові надання відповідних документів не менше 45 банківських днів з дати реєстрації постачальником податкової накладної на кожну партію товару, яку було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 06.01.2022. Враховуючи норми статті 530 ЦК України, відповідач повинен був виконати обов'язок оплати у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. Так, 11.04.2022 від позивача надійшов лист №156 про погодження погашення на реструктуризацію існуючої заборгованості частинами. Отже, відповідач повинен був виконати обов'язок оплати у семиденний строк у розмірі 25% від загальної суми заборгованості щомісячно, тобто з 19.04.2022. Крім того, відповідач вказує на наявність форс-мажорних обставин, обумовлених введенням воєнного стану, наявність яких підтверджено листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. Зазначені обставини, на його думку, звільняють його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором. Крім того, відповідач заперечив обґрунтованість здійснених позивачем нарахувань сум 0,1% річних та втрат від інфляції, а також правомірність заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
29 листопада 2022 року від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він повідомив, що стан взаєморозрахунків сторін по договору не змінився, за відповідачем продовжує обліковуватися сума основної заборгованості у розмірі 68635,08грн. за поставлений товар. Крам того, позивач просив врахувати при розгляді спору положення низки норм ЦК та ГК України, які підтверджують невиконання відповідачем зобов'язання із оплати вартості отриманого товару.
02 грудня 2022 року від позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат і стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якому він зазначив, що поніс витрати за представництво в суді та правничу допомогу, пов'язану зі справою у загальному розмірі 15000 грн. та надав відповідні документи.
Також, 02 грудня 2022 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він проти доводів відповідача заперечив. Зазначив, що відповідно до приписів статтей 530, 692 ЦК України відповідач був зобов'язаний оплатити вартість товару у день його прийняття 31.12.2021, і прострочення оплати слід вважати з наступного дня після підписання видаткової накладної і акту прийому-передачі товару. Щодо реструктуризації і зміни умов Договору на підставі ініційованої відповідачем у квітні 2022 року процедури реструктуризації існуючої заборгованості частинами по 25% щомісячно, позивач зазначив що відповідач не дотримався таких обіцянок, оскільки у 2022 році не було здійснено жодного платежу в якості оплати одержаної підшипникової продукції, навіть після запропонованої реструктуризації. При цьому, будь-яка домовленість у передбаченій законом формі - у вигляді додаткової угоди до Договору, щодо зміни умов оплати товару, не була підписана сторонами спору. Щодо посилання відповідача на воєнний стан і форс-мажор позивач зауважив, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань із оплати вартості одержаного товару. Так, Законом України "Про торгово-промислові палати України", а також регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом. Загальний офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року не містить (та і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. У відповідності до п.8.2 Договору, відповідач не повідомляв позивача про дію на нього обставин непереборної сили.
07 грудня 2022 року відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив, в яких він не погодився з доводами позивача, що викладені у відповіді на відзив. При цьому, зазначив, що ведення воєнного стану впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків відповідачем, а тому є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності. Несвоєчасне повідомлення відповідачем про настання форс-мажорних обставин не може бути взяти до уваги, оскільки питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності, є загальновідомим та нормативно врегульованим. Щодо ненадання сертифікату Торгово-промислової палати України, що засвідчував би наявність форс-мажорних обставин, відповідач зауважив, що відповідно до пункту 8.3 Договору сторони дійшли згоди про те, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, що видаються Торгово-промисловою палатою. Саме таким документом і є лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Крім того, відповідач зазначив, що посилання позивача на рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України та правові висновки Верховного Суду України є такими, що не можуть бути застосовані при розгляді даної справи з огляду на те, що обставини при яких вони розглядались змінились (на разі введено воєнний стан). На думку Відповідача, існуюча станом на 24.02.2022 практика доказування наявності форс-мажорних обставин, з моменту початку військової агресії не може бути використана при розгляді цієї справи, оскільки вона формувалась за інших умов, в яких існувала країна (можливість доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні фактично стала неможливою в зв'язку з масштабністю настання таких обставин по кожному з укладених в Україні договорів). Також, відповідачем було надано додаткові заперечення проти заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з частиною 2 статті 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (частина 1 статті 248 ГПК України).
Відповідно до частини 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.
06 грудня 2021 року між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄПК Україна", як постачальником, укладено договір №П/НХ-211256/НЮ (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію, надалі товар, відповідно до Специфікації №1 (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною Договору, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного Договору.
Відповідно до пункту 3.4 Договору його ціна становить 68635,08грн. (з ПДВ).
На вказану суму сторонами також було складено і підписано специфікацію №1 (Додаток №1 до Договору).
Згідно з пунктом 4.2 Договору покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару після його поставки покупцю, при умові надання постачальником рахунку-фактури, документів якості на поставлений товар, не менше 45 банківських днів з дати реєстрації постачальником податкової накладної на кожну партію товару.
На виконання своїх договірних зобов'язань позивач поставив відповідачу товар на суму 68635,08грн., що підтверджується видатковою накладною №1768 від 31.12.2021.
31 грудня 2021 року сторонами також складено та підписано Акт прийому-передачі товару на суму 68635,08грн.
06 січня 2022 року позивачем зареєстровано податкову накладну на суму 68635,08грн.
Відповідач до даного часу отриманий товар не оплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 68635,08грн. основної заборгованості, 41,18грн. 0,1% річних, 12592,78грн. втрат від інфляції.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, згідно з частиною 1 статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар за Договором на загальну суму 68635,08грн.
Щодо строку оплати отриманого товару суд зазначає наступне.
Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, відповідно до пункту 4.2 Договору покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару після його поставки покупцю, при умові надання постачальником рахунку-фактури, документів якості на поставлений товар, не менше 45 банківських днів з дати реєстрації постачальником податкової накладної на кожну партію товару.
Зі змісту даної умови договору вбачається, що сторони не встановили конкретного строку виконання покупцем зобов'язання щодо оплати товару, проте визначили, що така оплата у будь-якому випадку може відбутися не менше 45 банківських днів з дати реєстрації постачальником податкової накладної.
У даному випадку позивач зареєстрував податкову накладну 06.01.2022, а тому саме з цієї дати слід обчислювати вищевказаний строк у 45 банківських днів.
Отже, відповідач мав право не здійснювати оплату до 10.03.2022 (включно).
В подальшому, оскільки конкретна дата виконання зобов'язання з оплати в договорі не визначена, позивачу слід було керуватися положеннями статті 530 ЦК України щодо необхідності направлення вимоги про здійснення оплати. Однак, така вимога в матеріалах справи відсутня.
Відповідач у відзиві посилається на листування сторін щодо реструктуризації заборгованості у квітні 2022 року, проте відповідні листи у справі відсутні, а тому у суду відсутня можливість надати їм відповідну правову оцінку.
Також у справі відсутня відповідна додаткова угоди до Договору щодо зміни умов оплати товару, яка була б підписана обома сторонами.
Суд також не може погодитися з доводами позивача про те, що відповідач мав здійснити оплату одразу після прийняття товару, тобто 31.12.2021, на підставі частини 1 статті 692 ЦК України.
Так, згідно частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Проте, у даному випадку сторони в Договорі визначили, що оплата здійснюється після поставки товару покупцю (без вказівки конкретної дати), але при цьому безумовний строк, протягом якого покупець має право не здійснювати оплату, складає 45 банківських днів з дати реєстрації постачальником податкової накладної.
Наявність такого 45-денного строку, унеможливлює застосування положення ч.1 ст. 692 ЦК України щодо здійснення оплати товару одразу після його отримання, оскільки це буде прямо суперечити пункту 4.2 Договору.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що слід керуватися саме загальною нормою частини 2 статті 530 ЦК України щодо необхідності направлення вимоги про здійснення оплати отриманого товару.
Як зазначалося вище, вимога про сплату заборгованості у справі відсутня.
В той же час, відповідач не оспорює самий факт отримання товару від відповідача, його вартість, кількісні або якісні показники.
Частиною 3 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Проте, всупереч вищевказаній нормі, відповідач навіть після отримання позову у даній справі, який фактично слід вважати вимогою в розумінні статті 530 ЦК України, усвідомлюючи наявність заборгованості перед позивачем, не вчинив жодних дій щодо здійснення оплати отриманого за Договором товару.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги про стягнення 68635,08грн. основної заборгованості законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача про наявність форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідач вказує, що його має бути звільнено від відповідальності, посилаючись на лист Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1, відповідно до якого ТПП України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Проте, даний лист не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань із оплати вартості одержаного товару, виходячи з наступного.
Як вбачається зі змісту даного листа, введення воєнного стану в Україні є форс-мажорною обставиною для суб'єктів господарської діяльності лише у випадку, якщо виконання договірного зобов'язання стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких обставин.
Між тим, відповідачем не надано доказів того, що внаслідок введення воєнного стану він був об'єктивно був позбавлений можливості виконати своє зобов'язання щодо оплати отриманого товару за Договором.
Також, відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Отже, саме сертифікат ТПП України є належним доказом, що засвідчує форс-мажорні обставини.
Загальний офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Даний лист видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією Російської Федерації проти України та неможливістю виконання відповідачем свого зобов'язання за Договором.
Вищенаведені обставини свідчать про відсутність у відповідача обґрунтованих підстав для невиконання узятих на себе зобов'язань за Договором внаслідок вищевказаних обставин.
У постановах Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17.
Відтак, посилання на форс-мажорні обставини у вигляді воєнного стану і військових дій, є необґрунтованими.
Окрім вищенаведеного, суд вважає за необхідне зауважити, що частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Отже, оскільки відповідач має саме грошове зобов'язання за Договором щодо оплати отриманого товару, він не може бути звільнений від відповідальності за неможливість його виконання.
Розглянувши вимоги про стягнення 41,18грн. 0,1% річних та 12592,78грн. втрат від інфляції, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, пунктом 7.3 Договору визначено, що відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов'язання за цим Договором становить 0,1 (нуль цілих одна десята) процента річних від простроченої суми грошових зобов'язань за цим Договором.
Отже, позивач має право здійснити нарахування сум 0,1% річних та витрат від інфляції за період прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання.
Втім, як зазначалося вище, оскільки сторони не визначили в Договорі конкретний строк здійснення оплати, однак встановили при цьому строк протягом покупець може не здійснювати оплату (45 банківських днів з дати реєстрації постачальником податкової накладної), обов'язок здійснення оплати відповідачем виник згідно вимогами статті 530 ЦК України через 7 днів після отримання позовної заяви.
Проте, позивач здійснив нарахування сум 0,1% річних та втрат від інфляції за період, що передував моменту виникненню обов'язку покупця оплатити отриманий за Договором товар, а саме: з 13.03.2022 по 17.10.2022, що є неправомірним.
За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 41,18грн. 0,1% річних та 12592,78грн. втрат від інфляції.
Враховуючи часткове задоволення позову, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00грн.
Так, статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктом 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00грн. позивач надає Договір про надання правових послуг адвоката б/н від 15.07.2022, укладений між позивачем та адвокатом Гусельниковим М.О.; Додаткову угоду №5 від 26.09.2022 до вказаного договору; Рахунок №4-4 від 18.10.2022 на суму 6000,00грн.; Рахунок №12-4 від 25.11.2022 на суму 9000,00грн.; Акт виконаних робіт №12 від 25.11.2022 на суму 15000,00грн.; Платіжне доручення №3941 від 24.10.2022 на суму 15000,00грн. Також у матеріалах справи наявний ордер серії АР №1098593 від 13.10.2022 та Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №691 від 26.09.2008, видане адвокату Гусельникову М.О.
Повний перелік послуг загальною вартістю 15000,00грн., які були оплачені позивачем наведено в Акті виконаних робіт №12 від 25.11.2022, відповідно до якого адвокатом надано наступні послуги:
1) Складення позовної заяви до господарського суду Харківської області про стягнення заборгованості із Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" по договору №П/НХ 211256/НЮ від 06.12.2021 (включає в себе в тому числі правовий аналіз документів, формування правової позиції, безпосередньо складення позову та розрахунків боргу та господарських санкцій) - 5000,00грн.;
2) Формування позовної заяви до подачі до Господарського суду Харківської області про стягнення заборгованості із Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця", включаючи засвідчення документів відповідно до діючого законодавства, відправлення примірнику позову з додатками відповідачу та до суду - 1000,00грн.;
3) Підготовка та відправка до Господарського суду Харківської області (та відповідачу) письмових пояснень по господарській справі №922/1969/22 про стягнення заборгованості із Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" - 3000,00грн.;
4) Складення відповіді на відзив по господарській справі №922/1969/22 про стягнення заборгованості із Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" (включає в себе правовий аналіз поданого відповідачем відзиву на позовну заяву, безпосередньо складення та направлення відповіді відповідачу та до суду) - 4000,00грн.;
5) Підготовка клопотання до Господарського суду Харківської області про розподіл судових витрат, в тому числі компенсацію Позивачу понесених витрат на правничу допомогу пов'язану із розглядом господарської справи №922/1969/22 - 2000,00грн.
Загальна вартість наданих послуг складає 15000,00грн.
Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 5 статті 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Основними критеріями визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Схожі правові висновки викладені в пунктах 33, 34 та 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19.
Відповідачем у його заявах по суті спору було заявлено про неспівмірність заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу адвоката та необґрунтоване включення послуг, які не були необхідними.
Суд частково погоджується з доводами відповідача, з огляду на таке.
Обґрунтованими та співмірними є послуги на загальну суму 10000,00грн., що вказані в пунктах 1, 2, 4 Акту виконаних робіт №12 від 25.11.2022, а саме: послуги щодо складення позовної заяви на суму 5000,00грн., формування позовної заяви, включаючи засвідчення документів відповідно до діючого законодавства, відправлення примірнику позову з додатками відповідачу та до суду - 1000,00грн., складення відповіді на відзив - 4000,00грн.
Вказані послуги дійсно безпосередньо пов'язані з вирішенням спору у даній справі та є об'єктивно необхідними, а їх розмір є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами).
Що ж до послуг, наведених у пунктах 3 та 5 Акту виконаних робіт №12 від 25.11.2022 суд зазначає, що їх надання не може бути визнане необхідним та неминучим для розгляду даної справи по суті заявлених вимог.
Так, в пункті 3 Акту виконаних робіт №12 від 25.11.2022 вказано послугу з підготовки та відправки до Господарського суду Харківської області (та відповідачу) письмових пояснень по господарській справі №922/1969/22 про стягнення заборгованості із Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" - 3000,00грн.
Аналізуючи зміст вищевказаних пояснень, суд не вбачає об'єктивної необхідності їх подання, оскільки вказані пояснення містять лише виклад норм Цивільного та Господарського кодексів України, які регулюють правовідносини поставки, а також в цих поясненнях позивачем наведено відомості про нездійснення відповідачем оплати товару.
Вказані позивачем норми законодавства є загальновідомими, у тому числі для суду, їх окреме наведення у вигляді письмових пояснень не витребовувалося судом та не було викликано запереченнями відповідача, що були викладені в його заявах по суті спору (відповідач не оспорював правової природи спірних правовідносин).
Отже, підстави для покладення на відповідача оплати вказаної послуги, яка не була об'єктивно необхідною, відсутні.
Послуга, яка викладена в пункті 5 Акту виконаних робіт №12 від 25.11.2022, а саме: підготовка клопотання про розподіл судових витрат, в тому числі компенсацію позивачу понесених витрат на правничу допомогу пов'язану із розглядом господарської справи №922/1969/22 - 2000,00грн., не пов'язана безпосередньо з захистом прав позивача при розгляді даної справи по суті заявлених вимог.
Відповідно ж до частини 5 статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати саме з розглядом справи, який закінчується ухваленням рішення по суті спору.
Фактично клопотання про розподіл витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, заявлялося позивачем у позові. У додатковому поданому клопотанні лише остаточно визначено суму таких витрат та надано підтверджуючі документи.
Натомість, за рахунок подання такого клопотання, як окремого документу, було штучно збільшено вартість наданих послуг адвоката на 2000,00грн., що на думку суду, є необґрунтованим.
Отже, вартість цих послуг також не може бути покладена на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає розподілу за наслідками розгляду даної справи, складає 10000,00грн.
Частиною 4 статті 129 ГПК України визначено, що інші судові витрати пов'язані з розглядом справи (до складу яких входять і витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов у даній справі було задоволено частково, витрати на професійну правничу допомогу слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню сума в розмірі 8445,42грн.
Керуючись статтями 129, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Aкціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м.Київ, вул.Єжи Ґедройця, буд.5, код 40075815) в особі Регіональної філії "Південна залізниця" (61052, м, Харків, вул. Євгена Котляра, буд.7, код 40081216) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄПК Україна" (69014, м.Запоріжжя, вул.Олексія Поради, буд.52, код 39025614) 68635,08грн. основної заборгованості, 2095,31грн. судового збору, а також 8445,42грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено "30" грудня 2022 р.
Суддя М.В. Калантай