УХВАЛА
30 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 320/13951/20
адміністративне провадження № К/990/37134/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, тимчасово виконуючої обов'язки Голови Державної судової адміністрації України Гізатуліної Людмили Василівни, за участю третьої особи - Вищої ради правосуддя, про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), т. в. о. Голови ДСА України Гізатуліної Л.В., в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ Голови ДСА України від 24 вересня 2020 року №429 «Про внесення змін до структури і штатного розпису Державної судової адміністрації України»; визнати протиправною відмову у допуску їй до виконання посадових обов'язків на посаді Першого заступника Голови ДСА України, викладену в листі т.в.о. Голови ДСА України Гізатуліної Л.В. від 30 листопада 2020 року № 8-21799/20; визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо неоголошення їй рішення Вищої ради правосуддя від 31 січня 2019 року № 294/0/15-19 «Про призначення ОСОБА_1 »; визнати протиправним та скасувати наказ ДСА України від 11 січня 2021 року №3 «Про введення в дію штатного розпису Державної судової адміністрації України на 2021 рік» в частині відсутності у штатному розписі ДСА України посади Першого заступника Голови ДСА України; зобов'язати ДСА України ввести посаду Першого заступника Голови ДСА України до структури та шатного розпису ДСА України у відповідності до Положення про ДСА України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19, зі змінами внесеними (затвердженими) рішенням Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2019 року №1271/0/15-19; зобов'язати ДСА України оголосити їй рішення Вищої ради правосуддя від 31 січня 2019 року №294/0/15-19 шляхом видання наказу про дату фактичного початку виконання обов'язків на посаді Першого заступника Голови ДСА України з 01 грудня 2020 року; зобов'язати ДСА України нарахувати та виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 грудня 2020 року до дня набрання рішенням у справі законної сили.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Голови ДСА України від 24 вересня 2020 року № 429 «Про внесення змін до структури і штатного розпису Державної судової адміністрації України». Визнано протиправною відмову допустити ОСОБА_1 до виконання посадових обов'язків на посаді Першого заступника Голови ДСА України, викладену в листі т.в.о. Голови Державної судової адміністрації України Гізатуліної Л. В. від 30 листопада 2020 року №8-21799/20. Визнано протиправною бездіяльність ДСА України щодо неоголошення ОСОБА_1 рішення Вищої ради правосуддя від 31 січня 2019 року №294/0/15-19 «Про призначення ОСОБА_1 ». Визнано протиправним та скасовано наказ ДСА України від 11 січня 2021 року №3 «Про введення в дію штатного розпису Державної судової адміністрації України на 2021 рік» в частині відсутності у штатному розписі ДСА України посади Першого заступника Голови Державної судової адміністрації України. Зобов'язано ДСА України ввести посаду Першого заступника Голови ДСА України до структури та шатного розпису ДСА України у відповідності до Положення про ДСА України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19, зі змінами внесеними (затвердженими) рішенням Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2019 року №1271/0/15-19. Зобов'язано ДСА України оголосити ОСОБА_1 рішення Вищої ради правосуддя від 31 січня 2019 року №294/0/15-19 шляхом видання наказу про дату фактичного початку виконання обов'язків на посаді Першого заступника Голови Державної судової адміністрації України з 01 грудня 2020 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено в позові.
26 грудня 2022 року ОСОБА_1 учетверте надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення ним норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Заявник, посилаючись на положення пунктів 1,3 частини четвертої статті 328 КАС України, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Предметом спору у цій справі є правомірність неоголошення ДСА України рішення Вищої ради правосуддя про призначення переможця конкурсу на посаду Першого заступника Голови ДСА України, відмови ДСА України допустити позивача до виконання посадових обов'язків на указаній посаді через її відсутність у штатному розписі ДСА України та зобов'язання ДСА України ввести посаду Першого заступника Голови ДСА України до структури та шатного розпису ДСА України.
Справу розглянуто судами за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
У тексті касаційної скарги підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник, зокрема, зазначила, що у цій справі суди застосували статтю 19 Конституції України, статтю 31 Закону України «Про державну службу», статтю 153 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтю 2 КАС України, пункт 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду №№9901/276/19, 810/3856/16, 815/2074/18, 1840/2970/18, 804/1469/17 та 363/3786/17.
Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.
Так, за приписами пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України відкриття касаційного провадження можливе, за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Водночас застосовність висновків Верховного Суду повинно здійснюватися через призму норми права, яка діє у часі та впливає на врегулювання спірних правовідносин, а відповідно і вирішення спору.
Перевіряючи доводи заявника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування положень наведених ОСОБА_1 норм, Верховним Судом установлено, що заявником утретє наведено ті ж самі приклади справ, обставини яких вже були перевірені та відхилені Верховним Судом у попередніх ухвалах про повернення її касаційної скарги, як такі що не є подібними до спірних правовідносин.
Суд повторно зазначає, що у зазначених ОСОБА_1 прикладах справ, розглянутих Верховним Судом, відсутні висновки, на які вона посилається, а наведені нею цитати із постанов Верховного Суду без системного зв'язку з обставинами цих справ у контексті спірних правовідносин не є висновком Верховного Суду у розумінні норм КАС України.
Крім того, спірні правовідносини у справах №№9901/276/19, 810/3856/16, №815/2074/18, 1840/2970/18, 804/1469/17 та 363/3786/17 не є подібними до спірних правовідносин, так як відсутні будь-які спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.
Так, у адміністративній справі №9901/276/19 предметом спору було бездіяльність Вищої ради правосуддя щодо призначення особи на посаду і цей спір вирішено за іншою процедурою та за інших обставин.
Що стосується інших справ, указаних ОСОБА_1 як приклад правильного застосування наведених нею норм, то Верховний Суд повторно зазначає, що в ухвалі Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 25 листопада 2022 року (якими заявнику повторно було повернуто попередню касаційну скаргу), Суд уже надавав правову оцінку цим аргументам, з наведенням аналізу правовідносин, що були предметами спорів у справах 810/3856/16, №815/2074/18, 1840/2970/18, 804/1469/17 та 363/3786/17 та визнав їх незастосовними до спірних правовідносин через те, що зміст спірних правовідносин у цій справі у порівнянні з наведеними заявником прикладами справи є відмінним.
Також ОСОБА_1 послалася на те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 5 Порядку ведення та зберігання особових справ державних службовців, затвердженого наказом Національного агенства України з питань державної служби від 22 березня 2016 року №64 (далі - Порядок), яким передбачено, що акт органу вищого рівня про призначення на посаду (звільнення з посади) оголошується шляхом видання за місцем роботи відповідного акта із зазначенням дати фактичного призначення на посаду (звільнення з посади) тощо.
Разом з тим, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Проаналізувавши доводи заявника, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки указаний Порядок містить розділи, три з яких містять пункт 5, проте заявник лише зазначила текст одного з пунктів не конкретизувавши розділ та не навела у касаційній скарзі належної аргументації чому суд апеляційної інстанції мав застосувати положення Порядку у цій справі. У касаційній скарзі відсутнє обґрунтування, чому саме ця норма потребує формування висновку Верховного Суду і як такий висновок впливає на вирішення таких спорів у подібних правовідносинах.
Крім того, указаним ОСОБА_1 . Порядком визначені вимоги щодо ведення та зберiгання особових справ державних службовців (далі - особова справа), а також перелік документів, з яких формуються особові справи. Тобто цим нормативно-правовим актом урегульоване питання оформлення особових справ державних службовців. Натомість спір у цій справі виник з приводу непризначення переможця конкурсу на посаду. Водночас у касаційній скарзі відсутні вмотивовані підстави, що свідчать про те, що норми Порядку пов'язані з предметом цього спору та мають вплив на його вирішення, за обставин, установлених судами у цій справі, що мають індивідуальний характер.
Інші аргументи скарги зводяться до неповного з'ясування судом апеляційної інстанції обставин справи, доводів щодо неправильної оцінки доказам у справі та незгоди з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову. Такі мотиви мають суб'єктивний характер та свідчать про переоцінку доказів у справі, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд указує, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, ОСОБА_1 не виклала передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пунктів 1,3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проста констатація самого факту наявності або відсутності висновку у постанові Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/не застосування цієї норми права.
Лише загальні посилання на висновок Верховного Суду або його відсутність, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
За таких обставин, Суд не вирішує клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, тимчасово виконуючої обов'язки Голови Державної судової адміністрації України Гізатуліної Людмили Василівни, за участю третьої особи - Вищої ради правосуддя, про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С.А. Уханенко