РІШЕННЯ
Іменем України
30 грудня 2022 року м. Чернігів справа № 927/870/22
Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами позовну заяву
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ АВ" 14001, м. Чернігів, вул. Ціолковського, 41 (info@tehkom-av.com) 14000, м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 18-А, кв. 47 (адреса представника - адвоката Зеленської Аліни Олександрівни) (ІНФОРМАЦІЯ_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕР КИТ" 16100, смт. Сосниця Чернігівської області, вул. Виноградського, 38/1
про стягнення 43 274 грн. 43 коп.
ВСТАНОВИВ:
13 жовтня 2022 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ АВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕР КИТ" про стягнення грошових коштів в сумі 43 274,43 грн., перерахованих відповідачу згідно договору купівлі-продажу № 20/10/2020 від 20.10.2020, 476,02 грн. нарахованого на суму боргу індексу інфляції, 216,96 грн. трьох процентів річних з простроченої суми, а також 72 621,00 грн. збитків, завданих відповідачем внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару належної якості на підставі видаткової накладної № 40 від 23.05.2022 на виконання умов контракту, укладеного 17.05.2022 між позивачем та Connec3 B.V.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що на його думку, грошові кошти в сумі 43 274,43 грн є безпідставно набутими відповідачем та підлягають поверненню в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України з урахуванням відповідних нарахувань.
Позовні вимоги в частині відшкодування збитків обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо поставки товару належної якості.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.10.2022: прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 927/870/22; постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлений процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; встановлені процесуальні строки: для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; для подання відповідачем заперечення - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2022р. по справі № 927/870/22 постановлено роз'єднати заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ АВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕР КИТ" позовні вимоги (справа № 927/870/22), виділивши в самостійне провадження вимогу про стягнення 72 621,00 грн. збитків, завданих відповідачем внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару належної якості на підставі видаткової накладної № 40 від 23.05.2022 на виконання умов контракту, укладеного 17.05.2022 між позивачем та Connec3 B.V., оскільки це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства.
21.11.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він просив відмовити у задоволенні позовної заяви ТОВ «Техком АВ», стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу та розглядати справу з повідомленням та викликом сторін. Заперечуючи проти позову, відповідач вказав, що оскільки строк дії договору сплинув 31.12.2021 поставка товару після 31.12.2021 відбувалася на підставі усної домовленості сторін, що відповідачем поза межами дії договору поставлено товар на загальну суму 1891134,08 грн, а позивачем прийнято товар та сплачено більшу суму 1934408,51 грн, що відповідач не відмовляється від поставки товару за цінами вказаними в рахунку на оплату від 23.05.2022 №232, про що позивач неодноразово повідомлявся засобами телефонного зв'язку та додатково 15.11.2022 направлено письмове повідомлення про готовність до відвантаження товару
28.11.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив в якій він зазначив, що відзив на позовну заяву поданий з пропуском встановленого строку на його подання. Щодо поставки товару на суму 43274,43 грн позивач вказав, що письмове повідомлення про готовність до відвантаження товару ТОВ «Техком АВ» отримало лише 18.11.2022, тобто після відкриття провадження у справі, що з моменту переплати за поставку товару пройшло понад п'ять місяців, на даний момент товар, зазначений у повідомленні про готовність до відвантаження товару є не актуальним для ТОВ «Техком АВ».
21.11.2022 на електронну адресу суду та 01.12.2022 на поштову адресу суду від відповідача надійшло клопотання від 21.11.2022 про долучення до матеріалів справи копії рахунку на оплату № 22 від 23.05.2022.
12.12.2022 від відповідача надійшло заперечення в якому він зазначив, що ані відповідач, ані його представник не отримували ухвалу про відкриття провадження у справі № 927/870/22, що інформація про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем з Єдиного державного реєстру судових рішень, отже враховуючи, що строк подання відзиву на позовну заяву рахується від дати отримання ухвали про відкриття провадження, неможливо стверджувати, що він пропущений. Також відповідач зазначив, що усною угодою між сторонами не було передбачено строків поставки та форми інформування про готовність до поставки, тому письмове повідомлення відповідача є не формою уникнення відповідальності, а є доказом того, що відповідач досі готовий виконати свої зобов'язання, що актуальність або не актуальність отримання товару - це є власним ризиком господарської діяльності позивача і ця обставина не впливає на дійсність укладеного раніше договору поставки між сторонами.
Відповідно до ст. 251 ГПК України, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.10.2022 про відкриття провадження у справі встановлений процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали
Ухвала про відкриття провадження у справі від 18.10.2022 помилково була направлена канцелярією суду відповідачу за адресою АДРЕСА_1 , що не відповідає адресі зазначеній у позовній заяві ( АДРЕСА_2 ), а отже поштове повідомлення №1400054684098 не може вважатися належним доказом отримання відповідачем вказаної ухвали суду.
Враховуючи зазначене неможливо стверджувати, що строк для подання відповідачем відзиву пропущений, а тому відзив на позовну заяву від 18.11.2022 приймається до розгляду, а відповідні заперечення позивача в цій частині відхиляються.
Приписами ч. 5, 6, 7 ст. 252 ГПК України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин і предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. При цьому, відповідачем не наведено жодних підстав для виклику представників у судове засідання, а тому суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Згідно ст. 173 - 175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, та їх істотні умови встановлені в ст. 179, 180 Господарського кодексу України відповідно до положень яких майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 181 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 184 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами.
Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ст. 205 - 207 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Положеннями ст. 638 - 640 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
20 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХКОМ AB» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СУПЕР КИТ» (Продавець) було укладено договір купівлі - продажу № 20/10/2020 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1, 1.3 - 1.5, 5.1 Договору, Продавець продає, а Покупець, купує на умовах самовивозу пиломатеріали обрізні хвойні (далі - Товар), який визначається сторонами у Специфікації, що є додатком до договору, де вказується найменування товару, ціна та розмір товару.
Найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом договору, визначаються у накладних, які оформляються і підписуються сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару. Усі накладні є складовими частинами цього договору в частині визначення ціни, асортименту, найменування та кількості товару.
Партією Товару вважається його кількість, зазначена в одній накладній, що є невід'ємною частиною Договору.
Загальний обсяг товару, що продається за даним Договором, визначається протягом строку дії Договору з урахуванням кількості та асортименту Товару з всіма переданими відповідно до умов цього Договору окремими партіями товару.
Оплата за відповідну партію товару здійснюється покупцем в національній валюті, шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок продавця на умовах 100% попередньої оплати на підставі виставленого рахунку продавцем протягом 3-банківських днів.
Відповідно до п. 10.1, 10.2 Договору він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2021 і може бути пролонговано.
Всі зміни, доповнення і специфікації до цього договору дійсні лише за умови, якщо вони виконані в письмовій формі і підписані представниками обох сторін.
На підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату № 3 від 12.01.2022 на суму 404056,80 грн, № 5 від 19.01.2022 на суму 212461,42 грн, № 10 від 02.02.2022 на суму 439536,24 грн, № 14 від 07.02.2022 на суму 38189,05 грн, № 16 від 09.02.2022 на суму 684460,80 грн, № 22 від 23.05.2022 на суму 238405,92 грн позивач згідно платіжних доручень № 4304 від 13.01.2022 на суму 373 752,54 грн з призначенням платежу «пиломатеріали з-но рах№3 від 12.01.2022р», № 4372 від 24.01.2022 на суму 200 000,00 грн, з призначенням платежу «пиломатеріали з-но рах №5 від 19.01.2022р», № 4136 від 02.02.2022 на суму 439536,24 грн з призначенням платежу оплата зг рах № 10 від 02.02.22р та дог №20/10/2020 від 20.10.20р», № 4186 від 08.02.2022 на суму 37987,93 грн з призначенням платежу «оплата зг рах №14 від 07.02.22р», № 4209 від 10.02.2022 на суму 564460,80грн з призначенням платежу «оплата зг рах №16 від 09.02.22р та дог №20/10/2020 від 20.10.20р», № 4238 від 15.02.2022 на суму 120000,00грн з призначенням платежу «оплата зг рах № 16 від 09.02.22р та дог № 20/10/2020 від 20.10.20р», № 4471 від 01.06.2022 на суму 198671,00 грн з призначенням платежу «пиломатеріали з-но рах № 22 від 23.05.2022р» перерахував відповідачу грошові кошти на загальну суму 1934408,51 грн.
Відповідач в свою чергу здійснив поставку позивачу товару, визначеного у виставлених рахунках (пиломатеріали обрізні сосна) на загальну суму 1891134,08 грн згідно видаткових накладних № 17 від 27.01.2022 на суму 230 833,74 грн, № 18 від 28.01.2022 на суму 220 736,23 грн, № 20 від 02.02.2022 на суму 220 199,49 грн, № 22 від 04.02.2022 року на суму 227 290,95 грн, № 23 від 07.02.2022 на суму 38 189,05 грн, № 28 від 14.02.2022 на суму 227 290,95 грн, № 29 від 15.02.2022 на суму 228 508,13 грн, №30 від 16.02.2022 на суму 232 058,23 грн, № 40 від 23.05.2022 на суму 266 027,31 грн.
Оскільки доказів внесення змін до Договору від 20.10.2020 № 20/10/2020 щодо пролонгації його дії, як то передбачено п. 10.2 Договору, сторонами надано не було, суд дійшов висновку, що договір № 20/10/2020 від 20.10.2020 припинив свою дію 31.12.2021.
Однак, незважаючи на припинення дії договору № 20/10/2020 від 20.10.2020, між сторонами продовжували існувати договірні відносини щодо поставки товару, які виникли на підставі усної домовленості між сторонами. Тобто договір поставки було укладено у спрощений спосіб в усній формі.
Враховуючи, що позивачем було перераховано грошові кошти на загальну суму 1934408,51 грн, а відповідачем поставлено товар на загальну суму 1891134,08 грн, за позивачем рахується переплата у сумі 43 274,43 грн.
Вказана сума підтверджується Актом звірки розрахунків станом на 06.10.2022, який підписаний сторонами та скріплений печатками юридичних осіб.
12.07.2022 року позивач надіслав відповідачу претензію № 01/12/07/2022 від 12.07.2022 про повернення надмірно сплачених грошових коштів в сумі 43274,43 грн та про відшкодування завданих збитків у зв'язку з поставкою неякісного товару TOB «СУПЕР КИТ», проте дана претензія була повернута до позивача 01.08.2022 у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується роздруківкою відстеження поштового відправлення на сайті ukrposhta.ua.
Відповідач відповіді на претензію не надав, грошових коштів в сумі 43274,43 грн не повернув.
Позивач вважає, що вказані кошти в сумі 43274,43 грн підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набуті.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Близьку за змістом позицію викладено у постановах Верховного Суду 14.01.2021 у справі № 922/2216/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.
Однак, як свідчать матеріали справи, між сторонами існували договірні відносини щодо поставки товару (пиломатеріалу), а тому суд доходить висновку, що відповідач як одна із сторін зобов'язання набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм статті 1212 ЦК України.
Отже, позивач помилково кваліфікував спірні правовідносини.
Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Частиною 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
Отже, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Згідно вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України, положення якої застосовуються до договору поставки в силу приписів ч. 2 ст. 712 ЦК України, договором може бути встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата).
В силу приписів ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір поставки на умовах попередньої оплати (шляхом виставлення відповідних рахунків на оплату), проте не визначено строк здійснення поставки товару, у зв'язку із чим, відповідний обов'язок має бути виконаний відповідачем згідно положень ст. 530 ЦК України.
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.
Матеріали справи не містять доказів звернення позивача з вимогою про здійснення відповідачем поставки товару, з моменту пред'явлення якої слід обраховувати строк, у межах якого постачальник мав передати товар покупцеві.
Натомість відповідач звернувся до позивача з повідомленням від 15.11.2022 про готовність до відвантаження товару в межах переплати в сумі 43274,43 грн.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 530, 663 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк здійснення відповідачем поставки товару, є таким, що не настав, що у свою чергу виключає підстави для повернення спірної суми грошових коштів як попередньої оплати, із застосуванням положень ч. 2 ст. 693 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами частин 2 та 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.
Обов'язок доказування і подання доказів установлено статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 3 статті 74 ГПК України).
Відповідно до частини 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З огляду на зміст статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.
За приписами частин 1 та 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем порушеного права на момент звернення до суду, а відтак заявлені позивачем вимоги про стягнення 43274,43 грн підлягають відхиленню.
Крім того позивач просить стягнути з відповідача 216,96 грн 3% річних та 476,02 грн інфляційних.
У зв'язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 43274,43 грн надмірно сплачених коштів, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 216,96 грн 3% річних та 476,02 грн інфляційних втрат, нарахованих на таку заборгованість.
За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно приписів ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового бору покладаються на позивача.
Пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як свідчать матеріали справи, 10.11.2022 між адвокатом Кириченко Ю.Ю. та клієнтом ТОВ «Супер Кит» укладено договір про надання правової допомоги, згідно умов якого адвокат здійснює представництво клієнта у Господарському суді Чернігівської області у справі за позовом ТОВ «Техком АВ» до ТОВ «Супер Кит» щодо стягнення заборгованості в розмірі 116588,41грн.
Згідно п.4.1 Договору сторони вирішили встановити розмір винагороди за передбачену п.1.1 цього договору правову допомогу в розмірі 15000,00грн.
Порядок розрахунку: на підставі Акту виконаних робіт. Термін оплати: протягом 60 робочих днів після підписання Акту виконаних робіт (п.4.3-4.4 Договору).
15.11.2022 адвокатом та клієнтом підписано Акт приймання-передачі виконаних робіт №1 до договору про надання правової допомоги від 10.11.2022 на суму 15000,00грн.
За змістом п.1 частини 2 статті 126 та частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Тобто, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 частини 2 статті 126 ГПК України).
Вказана правова позиція наведена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.12.2019 у справі №903/125/19.
Оскільки матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката, суд дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу є реальними та підтвердженими матеріалами справи.
Враховуючи, що ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2022р. роз'єднані заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ АВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕР КИТ" позовні вимоги на суму 116588,41 грн, і виділено в самостійне провадження вимогу про стягнення 72 621,00 грн. збитків, з огляду на відмову у задоволенні даного позову та приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату послуг адвоката, понесені ТОВ «Супер Кит» покладаються на позивача в сумі 7500,00 грн.
Керуючись ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ АВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕР КИТ" про стягнення надмірно сплачених коштів в сумі 43 274,43 грн залишити без задоволення.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХКОМ АВ" (код ЄДРПОУ 36931600; 14001, м. Чернігів, вул. Ціолковського, 41) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СУПЕР КИТ" (код ЄДРПОУ 43651075; 16100, смт. Сосниця Чернігівської області, вул. Виноградського, 38/1) 7500,00 грн витрат на правову допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено та підписано 30.12.2022.
Суддя А.С.Сидоренко