ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" грудня 2022 р. справа № 300/4943/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві рішенням №092750007054 від 27.10.2022 йому не зараховано до стажу періоди роботи: з 01.01.2004 по 31.01.2004 у ТзОВ "ТУРТАС"; з 11.02.2005 по 16.04.2006 у ТзОВ "УВАТ"; з 14.04.2006 по 15.06.2008, з 16.08.2011 по 04.06.2012, з 11.07.2012 по 13.06.2013, з 14.06.2013 по 31.12.2013, з 22.04.2017 по 17.08.2018 у ПАТ "Подземгургаз". Як наслідок, протиправно відмовлено в призначенні пенсії. Тому слід скасувати оскаржене рішення, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до його стажу спірні періоди роботи, призначити з 20.10.2022 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.10.2022 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №092750007054 від 27.10.2022 йому відмовлено в призначенні пільгової пенсії за Списком №2 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, не зараховано до страхового стажу періоди роботи: з 01.01.2004 по 31.01.2004 у ТзОВ "ТУРТАС"; з 11.02.2005 по 16.04.2006 у ТзОВ "УВАТ"; з 14.04.2006 по 15.06.2008, з 16.08.2011 по 04.06.2012, з 11.07.2012 по 13.06.2013, з 14.06.2013 по 31.12.2013, з 22.04.2017 по 17.08.2018 у ПАТ "Подземгургаз". Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Його трудова книжка містить всі необхідні дані, які підтверджують факт роботи у спірні періоди. Крім цього, пенсійному органу були надані відповідні архівні довідки, які підтверджують факт його роботи у вказані періоди. Зазначив, що особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків. Отже, слід скасувати оскаржене рішення, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до його стажу спірні періоди роботи, призначити з 20.10.2022 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що для зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів відсутні правові підстави, оскільки у зазначені періоди ОСОБА_1 працював на території іноземної держави та відсутні дані щодо сплати страхових внесків у ці періоди. Вказав, що відповідно до ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу, в період звернення з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Крім цього, відповідач вказав, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей загальний страховий стаж позивача становить 26 років 8 місяців 1 день, а пільговий стаж - 13 років 3 місяці 15 днів. Звернув увагу суду, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання повторно розглянути заяву щодо призначення пенсії за віком за Списком №2, а не зобов'язання призначити таку пенсію.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.12.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
ОСОБА_1 20.10.2022 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою щодо призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (а.с.59-60).
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві рішенням №092750007054 від 27.10.2022 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком. У даному рішенні зазначено про незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи: з 01.01.2004 по 31.01.2004, з 11.02.2005 по 16.04.2006, з 14.04.2006 по 15.06.2008, з 22.04.2017 по 17.08.2018, оскільки відсутні довідки про заробітну плату та довідки з Пенсійного фонду російської федерації щодо сплати страхових внесків на обов'язкове пенсійне страхування із заробітної плати позивача; з 16.08.2011 по 04.06.2012, з 11.07.2012 по 13.06.2013, з 14.06.2013 по 31.12.2013, оскільки в архівній довідці про заробітну плату від 03.12.2018 №И-12/124 відсутня інформація про сплату страхових внесків та відсутні довідки з Пенсійного фонду російської федерації щодо сплати страхових внесків на обов'язкове пенсійне страхування із заробітної плати позивача.
В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 26 років 8 місяців 1 день, а пільговий стаж - 13 років 3 місяці 15 днів (а.с.27-28).
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно ч. 1 ст. 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-ІV).
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону №1058-ІV).
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок.
При цьому, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".
Отже, у статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII було встановлено страховий стаж роботи для чоловіків не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців пільговий стаж.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII. Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі № 360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону № №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону № 1058-IV.
Окрім цього, суд зазначає, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Як вже зазначено судом вище, рішенням №092750007054 від 27.10.2022 Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 29 років.
Оскільки, суд дійшов висновку, що право на пенсію за віком за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України мають чоловіки зі стажем роботи не менше 25 років, та те, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 26 років 8 місяців 1 день, пільговий стаж - 13 років 3 місяці 15 днів, вік заявника більше 55 років (згідно рішення №092750007054 від 27.10.2022), то у позивача наявний необхідний стаж роботи, що дає йому право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві (рішення №092750007054 від 27.10.2022) безпідставно відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Щодо зарахування спірних періодів роботи ОСОБА_1 до його страхового стажу суд зазначає наступне.
За приписами ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості, зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серія НОМЕР_1 та вкладці до трудової книжки серії НОМЕР_2 , копії яких містяться в матеріалах справи, підтверджено періоди роботи, які не зараховані Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві, а саме: з 01.01.2004 по 31.01.2004 у ТзОВ "ТУРТАС"; з 11.02.2005 по 16.04.2006 у ТзОВ "УВАТ"; з 14.04.2006 по 15.06.2008, з 16.08.2011 по 04.06.2012, з 11.07.2012 по 13.06.2013, з 14.06.2013 по 31.12.2013, з 27.04.2017 по 17.08.2018 у ПАТ "Подземгургаз" (а.с.8-18).
Суд зазначає, що трудова книжка містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу.
Відтак, враховуючи, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, і трудова книжка позивача оформлена належним чином, суд зазначає, що відповідач протиправно не врахував у повному обсязі вказані періоди роботи позивача до його загального страхового стажу.
Крім того, періоди роботи позивача у ПАТ "Подземгургаз" підтверджуються архівною довідкою Муніципальної бюджетної установи від 03.12.2018 №И-123/124 та відомостями про стан індивідуального рахунку застрахованої особи - ОСОБА_1 (а.с.24, 149-154).
Відповідно до абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність.
Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 №290/95-ВР, трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Доказів, які б свідчили про недостовірність вищевказаних записів у трудовій книжці, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність, а в своїх аргументах відповідач вказує про необхідність підтвердження інформації з Пенсійного фонду російської федерації щодо сплати страхових внесків на обов'язкове пенсійне страхування із заробітної плати позивача.
Щодо посилань відповідача на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача вищевказаних періодів роботи слугувала відсутність інформації щодо сплати страхових внесків.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умови існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, суд вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для незарахування до стажу позивача спірних періодів роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Крім наведеного суд приймає до уваги те, що відомостями про стан індивідуального рахунку застрахованої особи ОСОБА_1 підтверджено сплату страхових внесків до пенсійного фонду російської федерації за періоди роботи позивача з 01.01.2012 по 04.06.2012, 11.07.2012 по 31.12.2013, 27.04.2017 по 17.08.2018 (а.с.149-154).
Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві безпідставно не зараховано ОСОБА_1 до його страхового стажу вказані періоди роботи, посилаючись при цьому на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків на обов'язкове пенсійне страхування із заробітної плати позивача.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач не позбавлений права, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо сплати страхових внесків за відповідні періоди, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків тощо.
Суд приймає до уваги те, що відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо сплати страхових внесків на обов'язкове пенсійне страхування із заробітної плати ОСОБА_1 , натомість одразу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З урахуванням наведеного, а також те, що відповідачем не надано доказів, які підтверджують відсутність підстав для зарахування до загального страхового стажу періодів роботи: з 01.01.2004 по 31.01.2004 у ТзОВ "ТУРТАС"; з 11.02.2005 по 16.04.2006 у ТзОВ "УВАТ"; з 14.04.2006 по 15.06.2008, з 16.08.2011 по 04.06.2012, з 11.07.2012 по 13.06.2013, з 14.06.2013 по 31.12.2013, з 27.04.2017 по 17.08.2018 у ПАТ "Подземгургаз", суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві протиправно не зараховано до страхового стажу позивача вказані період роботи.
Інших підстав для незарахування вищевказаних періодів роботи позивача до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії №092750007054 від 27.10.2022 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві підлягає до скасування.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. (ч.2 ст.9 КАС України).
Проаналізувавши рішення №092750007054 від 27.10.2022, суд зазначає, що вік ОСОБА_1 становить більше 55 років, страховий стаж позивача - 26 років 8 місяців 1 день, а пільговий стаж - 13 років 3 місяці 15 днів. Враховуючи висновок суду про необхідність зарахування спірних періодів роботи до стажу, суд вважає, що в сукупності у позивача наявний необхідний йому загальний страховий та пільговий стаж, що надає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте відповідно до пункту 1 частини 1 даної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із відповідною заявою та необхідними документами 20.10.2022, тобто в межах зазначеного трьохмісячного строку. Відтак, з урахуванням приписів ч.2 ст.9 КАС України, позивачу слід призначити пенсію з дня, що настає за днем досягнення ним пенсійного віку, а саме 18.08.2022.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії №092750007054 від 27.10.2022, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду до якого позивач звернувся із заявою від 20.10.2022) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 спірні періоди роботи та призначити йому пенсію за віком з 18.08.2022.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягає до задоволення.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Враховуючи приписи ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, як зі сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь ОСОБА_1 992,40 грн. сплачених судових витрат.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №092750007054 від 27.10.2022 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців,15, м. Івано-Франківськ) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до його страхового стажу періоди роботи: з 01.01.2004 по 31.01.2004 у ТзОВ "ТУРТАС"; з 11.02.2005 по 16.04.2006 у ТзОВ "УВАТ"; з 14.04.2006 по 15.06.2008, з 16.08.2011 по 04.06.2012, з 11.07.2012 по 13.06.2013, з 14.06.2013 по 31.12.2013, з 27.04.2017 по 17.08.2018 у ПАТ "Подземгургаз".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців,15, м. Івано-Франківськ) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) з 18.08.2022 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.