ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2022 року Справа № 280/5192/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), у якій позивач просить суд: стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 14.04.2020 по 10.08.2022 у розмірі 31 981,11 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що 13.04.2020 наказом командира ВЧ НОМЕР_1 №73 його було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ВЧ НОМЕР_1 . Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем всіх належних розрахунків, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно, що стало підставою для звернення до суду з відповідними позовами. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/5011/20 зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Крім того, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.12.2021 у справі №280/5801/21 зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 11.04.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року. На виконання вказаних рішень ВЧ НОМЕР_1 у грудні 2020 року та у серпні 2022 року здійснило виплату заборгованості. У зв'язку з тим, що на день звільнення ОСОБА_1 належні йому суми компенсації вартості за не отримане речове майно та індексації грошового забезпечення не були виплачені, а остаточний розрахунок з ним проведено лише у серпні 2022 року, позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 31 981,11 грн. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 05.09.2022 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву та документи на його обґрунтування протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, заяв або клопотань не подавав, матеріали справи містять докази того, що ухвала про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви отримана відповідачем 16.09.2022.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.
Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 13.04.2020 №73 (по стройовій частині) припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 11.04.2020 старшого солдата ОСОБА_1 , звільненого відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 30.03.2020 №10 о/с у запас у зв'язку із закінченням строку контракту, без права носіння військової форми одягу 11.04.2020.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у справі №280/5011/20 визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за не отримане речове майно у розмірі 4215,28 грн. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у розмірі 4215,28 грн. Вказане рішення набрало законної сили 29.10.2020.
Крім того, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.12.2021 у справі №280/5801/21 визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11.04.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року. Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.04.2017 по 28.02.2018 включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року. Вказане рішення суду набрало законної сили 13.04.2022.
Як слідує зі змісту позовної заяви та доданих до неї банківських виписок, на виконання судового рішення від 28.09.2020 у справі №280/5011/20 відповідач 30.12.2020 перерахував позивачу кошти у розмірі 4 131,29 грн. Крім того, на виконання рішення суду від 06.12.2021 у справі №280/5801/21 відповідач 10.08.2022 перерахував позивачу кошти у розмірі 28 026,40 грн. Вказані обставини відповідачем не заперечується.
Вважаючи, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.04.2020 по 10.08.2022 у розмірі 31 981,11 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України передбачено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів (стаття 1-1 цього Закону).
За правилами статті 1-2 вказаного Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Статтею 9 Закону №2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Пунктом 242 Положення №1153/2008 визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Суд зазначає, що нормами права, що регулюють проходження військової служби, не врегульовано порядок здійснення компенсаційних виплат за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.
Зокрема, приписи Закону №2011-XII не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплата середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять норми, яка б визначала право військовослужбовця на отримання такої компенсації.
Між тим, згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП (в редакції, чинній на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, нормами КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Суд зазначає, що загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні з військової служби, керуючись метою забезпечення рівності прав у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №825/598/17 (провадження №К/9901/23837/18).
Суд зазначає, що нормами статті 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Частина 1 статті 117 КЗпП переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
У контексті вищенаведеного, слід зазначити, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
Отже, суми грошової компенсації вартості за не отримане речове майно та індексації грошового забезпечення, на які мав право позивач, повинні бути виплачені у день звільнення позивача з військової служби. Факт не виплати таких сум в установлений строк, що підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили, є підставою для застосування наслідків, які передбачені статтею 117 КЗпП України.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.04.2020 по 10.08.2020, суд виходить з такого.
Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 "Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати" (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до пунктів 4, 5 розділу 1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 №200, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Позивач звільнений із військової служби 11.04.2020.
Судові рішення, якими зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно та індексацію грошового забезпечення, виконано відповідачем 30.12.2020 та 10.08.2022 відповідно.
З огляду на приписи статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на час проведення з позивачем повного розрахунку 10.08.2022, час затримки виплати становить 183 дні (за період з 12.04.2020 до 12.10.2020 (шість місяців)).
Згідно з довідки ВЧ НОМЕР_1 від 21.04.2021 №33 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місця перед звільненням, а саме за лютий 2020 грошове забезпечення позивача становило 11 071,76 грн., за березень 2020 - 10 871,76 грн. Кількість днів за вказаний період - 60.
Враховуючи вимоги пункту 8 Порядку №100, середньоденне грошове забезпечення позивача за лютий березень 2020 року становить 365,72 грн. ((11 071,76 + 10 871,76)/60.
Отже, розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні складає: 365,72 грн. х 183 = 66 926,76 грн.
Водночас, вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.
Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Враховуючи вищезазначені правові висновки, суд застосовує такі критерії для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, а саме: той факт, що позивач звернувся з позовом до ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо не виплати в зв'язку із звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за не отримане речове майно у липні 2020 року, тобто більш ніж через три місяці після виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а з позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у липні 2021 року, тобто більше ніж через 12 місяців.
Також суд зазначає, що розмір невиплаченої грошової компенсації вартості за не отримане речове майно при звільненні становив 4 131,29 грн., а індексації грошового забезпечення 28 026,40 грн., що у сукупності складає 32 157, 69 грн., при цьому ця сума заборгованості становить приблизно 48,05 % від визначеної суми середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні (66 926,76 грн.).
За таких обставин, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, та враховуючи те, що правове регулювання відшкодування працівнику середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, з огляду на фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, суд погоджується з визначеним позивачем розміром середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача - 31 981,11 грн.
При цьому, суд враховує наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу належних сум до виплати на день звільнення, який вирішувався судом, період затримки виплати такої заборгованості, який пов'язаний саме із вирішенням спору у судовому порядку.
Крім того, суд звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 частину 1 статті 117 КЗпП України викласти в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
За таких обставин позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2020 по 12.10.2020 в сумі 31 981,11 грн.
Враховуючи положення ч. 1, 2 статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 992,40 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2020 по 12.10.2020 в сумі 31 981,11 грн. (тридцять одна тисяча дев'ятсот вісімдесят одна гривня 11 коп.).
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ;
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складено 29.12.2022.
Суддя К.В. Мінаєва