ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА
30 грудня 2022 р.Справа №160/21138/22
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Царікова О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/21138/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
30.12.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (Управління у справах іноземців та осіб без громадянства) від 05.12.2022 №12031400000494 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на території України громадянці РФ ОСОБА_1 (реквізити національного паспорту НОМЕР_1 );
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (Управління у справах іноземців та осіб без громадянства) видати громадянці РФ ОСОБА_1 (реквізити національного паспорту НОМЕР_1 ) посвідку на тимчасове проживання на території України.
Разом з означеною позовною заявою ОСОБА_1 подано до суду заяву про забезпечення позову (вх. №92640/22), в якій позивач просить суд:
- зупинити дію рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (Управління у справах іноземців та осіб без громадянства) від 05.12.2022 №12031400000494 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на території України громадянці рф ОСОБА_1 (реквізити національного паспорту НОМЕР_1 ), до набрання законної сили рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, зобов'язання вчинити певні дії;
- заборонити Головному управлінню Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області приймати рішення та вчиняти дії щодо примусового видворення з території України громадянки російської федерації ОСОБА_1 (реквізити національного паспорту НОМЕР_1 ) до набрання законної сили рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування означеної заяви ОСОБА_1 зазначила, що вона є громадянкою Російської Федерації, з жовтня 2021 року перебуває на території України на законних підставах, оскільки у зв'язку з укладанням шлюбу з громадянином України отримала посвідку на тимчасове проживання в Україні. 29.10.2021 між позивачем та громадянином України ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про що було зроблено відповідний актовий запис №685. Це підтверджується свідоцтвом про шлюб від 29.10.2021 серії НОМЕР_2 . 10.11.2021 відповідачем було видано позивачу посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_3 строком до 01.11.2022, на підставі ч.14 ст.4 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Відповідно до вказаної посвідки вбачається, що позивачу було присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі - 20031023-09923. 15.11.2022 позивач звернувся до відповідача для обміну своєї посвідки на тимчасове проживання у зв'язку із закінченням строку її дії. 07.12.2022 відповідачем було видано позивачу рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання від 05.12.2022. З тексту означеного рішення вбачається, що на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скачування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322 (далі - Порядок), позивачу відмовлено в оформленні посвідки на тимчасове проживання в Україні. Враховуючи вищевикладені обставини та відповідно до п. 67, 68 Порядку, у зв'язку із відмовою позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, у останнього виникає обов'язок у семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання, виїхати за межі України та здати до територіального органу/територіального підрозділу ДМС посвідку, тоді як у відповідача виникає право вчиняти дії щодо вилучення вказаної посвідки, визнання її недійсною та знищення із внесенням до бази даних Реєстру інформації про вилучення, визнання недійсною та знищення посвідки. Крім того, ОСОБА_1 не виключає того, що відносно неї вже прийнято рішення про примусове повернення і вживаються заходи з безпосереднього примусового повернення іноземця, який незаконно перебуває в Україні. Позивач зазначає, що невжиття такого заходу забезпечення позову, про який останній просить суд, призведе до заподіяння шкоди його правам та інтересам, а також істотно ускладнить їх ефективний захист та поновлення, оскільки позивач буде вимушений виїхати з території України, а повторний в'їзд в Україну потребуватиме тривалого часу, що повністю змінить спосіб життя родини позивача. З огляду на викладене, позивач просить суд задовольнити заяву про забезпечення позову.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та подані матеріали, суд вважає, що означена заява задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
За положеннями ч. 1, ч. 3 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
Положеннями процесуального закону передбачено конкретні умови і підстави для застосування судом заходів забезпечення позову, при цьому, суд, вирішуючи це питання, повинен враховувати інтереси усіх учасників справи, а також оцінити можливі наслідки і їх вплив на права заінтересованих осіб.
Заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов'язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, а заява, подана в порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.
Заходи забезпечення позову застосовуються з метою гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині 2 статті 150 КАС України.
Як наслідок, уможливлюється виконання судового рішення на підставі принципу обов'язковості судових рішень, регламентованого в статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", пункті 5 частини третьої статті КАС України, рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Рябих проти Росії" (§§ 51, 52), "Горнсбі проти Греції" (§40).
Зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта є винятковим заходом забезпечення позову виключно у випадку очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
Поряд із цим, суд зазначає, що згідно із пунктом 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України “Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ” № 2 від 06.03.2008, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При цьому, частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд звертає увагу, що обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому покладається саме на позивача.
Проаналізувавши обставини, викладені позивачем у заяві про забезпечення позову, суд не вбачає у даному випадку наявних очевидних ознак протиправності оскарженого рішення, а встановлення протиправності чи обґрунтованості оскарженого рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (Управління у справах іноземців та осіб без громадянства) від 05.12.2022 №12031400000494 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на території України громадянці РФ ОСОБА_1 (реквізити національного паспорту НОМЕР_1 ) можливе шляхом повного, всебічного та об'єктивного дослідження судом всіх зібраних доказів по справі.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" №9 від 22.12.2006, в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно правових висновків, які викладені у постанові Верховного Суду від 11.01.2022 по справі №640/18852/21, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Суд критично оцінює посилання позивача, що спірне рішення породжує правові наслідки і обов'язки для позивача, що є підставою для забезпечення позову, оскільки забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
ОСОБА_1 не доведено реальних мотивів та підстав, які істотно ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів заявника, за захистом яких останній звернувся до суду з позовом.
Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, ОСОБА_1 не доведено існування обставин, вказаних у ч. 2 ст. 150 КАС України.
Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Таким чином, суд, розглядаючи клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача.
Суд зазначає, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 25.04.2019 у справі №826/10936/18.
Згідно правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 11.01.2022 по справі №640/18852/21, судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судове рішення стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №826/16911/18, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 у справі №420/5553/18, від 30.09.2019 у справі №640/868/19, від 30.09.2019 у справі №1840/3517/18, від 29.01.2020 у справі №640/9167/19.
При цьому, пунктом 5 частини 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Так, предметом заявленого до розгляду судом адміністративного позову є протиправне, на думку позивача, рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (Управління у справах іноземців та осіб без громадянства) від 05.12.2022 №12031400000494 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на території України громадянці рф ОСОБА_1 (реквізити національного паспорту НОМЕР_1 ).
В свою чергу, позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії означеного рішення, а також заборонити Головному управлінню ДМС в Дніпропетровській області приймати рішення та вчиняти дії щодо примусового видворення з території України громадянки РФ ОСОБА_1 (реквізити національного паспорту НОМЕР_1 ) до набрання законної сили рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, зобов'язання вчинити певні дії, правомірність яких не є предметом спору у цій справі.
При цьому, суд наголошує на тому, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу №909/243/18, в якій акцентував увагу на відмінностях між поняттями «предмет спору» та «предмет позову». Зокрема, Верховний Суд зазначив, що предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об'єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
В даному ж випадку, предметом позову є правомірність рішення відповідача щодо відмови в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на території України громадянці рф ОСОБА_1 (реквізити національного паспорту НОМЕР_1 ).
Таким чином, предметом судового спору, що поданий на розгляд суду, є виключно питання дотримання відповідачем процедури та наявність підстав для винесення рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на території України громадянці рф ОСОБА_1 (реквізити національного паспорту НОМЕР_1 ), а не питання правомірності рішення щодо примусового видворення з території України ОСОБА_1 .
З огляду на наведені обставини, суд вважає, що заходи забезпечення позову, які заявник просить застосувати суд не є співмірними заявленому обсягу позовних вимог, а заявлений захід забезпечення позову виходить за межі позовних вимог.
Наведений висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 27.01.2022 у справі № 600/2827/20-а.
Отже, суд вважає, що позивачем не надано до суду обґрунтованих доводів та доказів необхідності вжиття заходів забезпечення позову, що не дає можливості встановити існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З огляду на вищевикладене, враховуючи обсяг заявлених позовних вимог, виходячи з принципу співмірного вжиття заходів забезпечення позову, та з огляду на приписи статті 150 КАС України, за відсутності обґрунтованих підстав та доказів на підтвердження доводів, викладених у заяві про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 150, 154, 241, 243, 248, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/21138/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, відмовити повністю.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 КАС України.
Повний текст ухвали суду складений 30.12.2022.
Суддя О.В. Царікова