Справа № 521/2234/22
Провадження № 2/521/2445/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2022 року місто Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді - Мирончук Н.В.,
секретаря судового засідання - Філімончук М.О.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби в місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про звільнення від сплати частини нарахованої заборгованості за аліментами,
ВСТАНОВИВ:
До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби в місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про звільнення від сплати частини нарахованої заборгованості за аліментами.
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач вказав наступне.
18 жовтня 2019 року Малиновським районним судом м. Одеси ухвалено заочне рішення по справі № 521/11656/19, яким частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Стягнуто з Відповідача, на користь Позивача аліменти на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 10 000 грн. щомісячно, починаючи стягнення з дати подання позову і до досягнення повноліття дітьми.
Як вказав позивач, він не погодився із вказаним рішенням та 02 грудня 2019 року звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси, від 18 жовтня 2019 року, у цивільній справі № 521/11656/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси по справі № 521/11656/19, від 23.12.2019 року, у задоволенні заяви відповідача про перегляд заочного рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 18.10.2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів відмовлено.
Не погодившись із вказаним вище заочним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Малиновського районного суду по справі № 521/11656/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
Постановою Одеського апеляційного суду по справі № 521/11656/19 від 04.05.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Малиновського районного суду м.Одеси, від 18 жовтня 2019 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, залишено без змін.
В подальшому ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про зменшення розміру аліментів та відповідно рішенням Малиновського районного суду м. Одеси, від 21.01.2021 по справі № 521/8616/20 позов про зменшення розміру аліментів було задоволено та постановлене рішення, яким з ОСОБА_1 було стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 3000 (три тисячі) гривень щомісяця, з індексацією відповідно до закону, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття.
Постановою Одеського апеляційного суду від 21.10.2021 року по справі № 521/8616/20 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Як вказав позивач, на підставі вищевказаного рішення він обґрунтовує свій висновок щодо встановлення факту неможливості працювати за спеціальністю та погіршенням матеріального стану.
Позивач вважає, що заборгованість по сплаті аліментів утворилася не з його вини, а у зв'язку із реальним погіршенням його матеріального стану, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили та вважає, що він має право на часткове звільнення від сплати нарахованої заборгованості.
Окрім того, позивач вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанції процесуальних строків при розгляді справи № 521/8616/20 про зменшення розміру аліментів.
Позивач стверджує, що судом при розгляді справи не було ініційоване питання щодо продовження процесуальних строків розгляду справи, а отже вона мала бути розглянута у строки передбачені ЦПК.
На думку позивача, тривалий розгляд справи спричинив безпідставні дії ОСОБА_2 та її представника з метою затягування розгляду.
Вказані дії ОСОБА_2 , на думку позивача, мають ознаки зловживання процесуальними правами порушень передбачених ст. 44 ЦПК України.
На підставі викладеного позивач вважає, що зміни матеріального стану платника аліментів в сторону погіршення і факт неможливості позивача працювати за спеціальністю, як встановлено чинним судовим рішенням про зменшення у зв'язку з цим, розміру аліментів з 10000 грн до 3000 грн. на місяць існували вже на момент подання позивачем позову про зменшення розміру аліментів, а саме з 29.05.2020 року, у зв'язку з чим просив суд: звільнити ОСОБА_1 від сплати частини нарахованої заборгованості із сплати аліментів у розмірі 119 000 (сто дев'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп., за період з травня 2020 року по вересень 2021 року включно.
Позивач у відкрите судове засідання не з'явився, до суду його представник надав заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, позов підтримав, просив його задовольнити (а. с. 119).
Відповідач у відкрите судове засідання не з'явився, до суду його представник надав заяву про розгляд справи без участі сторони відповідача, заперечував проти задоволення позову (а. с. 120).
Третя особа до суду не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.
Крім того, від сторони відповідача до суду надійшов відзив на позов (а. с. 90 - 95), в яких викладені заперечення проти задоволення позову.
Так, відповідач вказав, що позивачем у свої позовній заяві зазначено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21.01.2021 та постановою Одеського апеляційного суду від 21.10.2021 по справі 521/8616/20 було нібито встановлено факт неможливості позивача працювати за спеціальністю.
Однак, на думку сторони відповідача, вказаними рішеннями суду було лише встановлено «зміну матеріального стану платника аліментів, останній контракт роботи за кордоном якого закінчився у листопаді 2019 року; якому встановлено постановою державного виконавця від 22 травня 2020 року тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, що унеможливлює працевлаштування на суднах іноземних судновласників; який перебував на обліку як безробітний у 2020 році;».
Відповідач стверджує, що жодного висновку щодо факту неможливості позивача працювати за спеціальністю у вказаних рішеннях зазначено не було.
Також, відповідач вказує, що в свою чергу неможливість працевлаштування на суднах іноземних судновласників не позбавляє позивача працевлаштовуватися за фахом на суднах на території України, у зв'язку з чим посилання позивача на те, що заборгованість по аліментам утворилась не з вини позивача, нічим не підтверджені та недоведені.
Крім того, як вказує відповідач, посилання позивача на те, що він не ухилявся від сплати аліментів та те, що він сплачував по 2000 тисячі гривень з моменту відкриття виконавчого провадження, теж нічим не підтверджені, оскільки згідно до розрахунку заборгованості по аліментам від 24.01.2022 позивач почав сплачувати кошти з травня 2020 року, в свою чергу виконавче провадження відкрито 23.01.2020.
Також, відповідач стверджує, що позивачем не надано жодного доказу (документу), який би підтверджував хоча б якісь намагання позивача направлені на пошук роботи за фахом, що в свою чергу свідчить лише про небажання позивача офіційно влаштовуватись на роботу, а не на відсутність такої можливості.
На думку відповідача, взяття позивача на облік до Суворовського районного центру зайнятості було здійснено лише з метою подальшого подання позову щодо зменшення розміру аліментів, а подання таких позовних заяв щодо зменшення розміру аліментів, звільнення від сплати частини нарахованої заборгованості за аліментами, здійснюється позивачем лише з метою ухилення останнього від його батьківських обов'язків.
Окрім того, як вказує відповідач, посилання позивача на те, що термін розгляду справи № 521/8616/20 про зменшення розміру аліментів був значно перевищений та спричинений значною мірою безпідставними діями відповідача з метою затягування судового розгляду справи, теж не заслуговують на увагу, оскільки, дії відповідача щодо подання апеляційної скарги на ухвалу суду, клопотань щодо витребування доказів, апеляційної скарги на рішення суду є діями на реалізацію своїх процесуальних прав, передбачених ЦПК України, та відповідач не обмежений ЦПК України у праві на подання заяв, клопотань та скарг, а тому посилання позивача на те, що такі дії були вчинені з метою затягування судового розгляду справи є безпідставними.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, надані письмові докази, відповідно до вимог закону, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно роздруківки з ЄДРСР, 18 жовтня 2019 року Малиновським районним судом м. Одеси ухвалено заочне рішення по справі № 521/11656/19, яким частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Стягнуто з Відповідача, на користь Позивача аліменти на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 10 000 грн. щомісячно, починаючи стягнення з дати подання позову і до досягнення повноліття дітьми (а. с. 46 - 50).
Постановою Одеського апеляційного суду від 21.10.2021 року по справі № 521/8616/20 було залишено без змін рішення суду першої інстанції, яким з ОСОБА_1 було стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 3000 (три тисячі) гривень щомісяця, з індексацією відповідно до закону, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття (а. с. 16 - 23).
Відповідно до ч. ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Тому суд, при винесенні рішення не з'ясовує обставини, які встановлені вищевказаними судовими рішеннями.
Згідно розрахунку заборгованості по сплаті аліментів, від 24.01.2022 року, складеного державним виконавцем ПС ВДВС м. Одеси, при примусовому виконанні виконавчого листа № 521/11656/19, від 21.11.2019 року, за період з липня 2019 року по вересень 2021 року включно здійснювались нарахування аліментів у розмірі 10000,00 грн щомісячно. Починаючи з жовтня 2021 року аліменти нараховувались у розмірі 3000,00 грн (а. с. 40 - 41).
Також, зі змісту вказаного розрахунку, вбачається, що загальна заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.01.2022 року становить 227069,01 грн.
На думку позивача, він підлягає звільненню від сплати аліментів, за період з травня 2020 року по вересень 2021 року включно, оскільки Постановою Одеського апеляційного суду, від 21.10.2021 року, було зменшено розмір аліментів, які стягуються з 10000,00 грн до 3000,00 грн щомісячно.
Сукупний розмір аліментів, від сплати яких його необхідно звільнити, як стверджує позивач, становить 119000,00 грн.
Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач вважає, що заборгованість по сплаті аліментів утворилася не з його вини, а у зв'язку із реальним погіршенням його матеріального стану, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, але судами першої та апеляційної інстанції були порушені процесуальні строки при розгляді справи № 521/8616/20 про зменшення розміру аліментів.
Суд зазначає, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 2 вказаної статті залежно від конкретних обставин, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 44 ЦПК України, у випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Зі змісту наведених норм процесуального законодавства, суд приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 521/8616/20 не було встановлено зловживання правом відповідачем.
На підтвердження того, що термін розгляду справи № 521/8616/20 про зменшення розміру аліментів був значно перевищений та спричинений значною мірою безпідставними діями відповідача з метою затягування судового розгляду справи, позивач жодного доказу до суду не надав.
За приписами ч. 2 ст. 197 СК України, за позовом платника аліментів, суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Отже, вказаною нормою визначені дві правові підстави, за якими платник аліментів може бути звільнений від заборгованості по аліментам, зокрема тяжка хвороба платника аліментів та/або інша обставина, що має істотне значення. Втім таких доказів з боку позивача до суду не надано.
Відсутність постійного доходу та винесення судом рішення про зміну розміру аліментів, на що посилається позивач як на підставу звільнення від сплати заборгованості, не можна вважати поважною причиною неналежного виконання обов'язків по сплаті аліментів, а спір про розмір аліментів згідно ст. 195 ч. 3 Сімейного кодексу України, вирішується судом.
До того ж, тяжкий матеріальний стан платника аліментів може бути підставою для відстрочення або розстрочення сплати заборгованості за аліментами, але таких вимог позивачем не було заявлено.
Доказів протилежного матеріали справи не містить.
Згідно статті 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочки сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Відповідно до п. 22 постанови пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" № 3, від 15 травня 2006 року, суд, у випадках передбачених ст. 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам. З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв'язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.
При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов'язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини, з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.
Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові, від 21 листопада 2018 року по справі № 343/860/17; у постанові, від 01 серпня 2018 року по справі № 344/12158/16-ц та у постанові, від 20 вересня 2018 року по справі № 592/2683/17.
На підставі ч. 3 ст. 195 СК України, розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Згідно ч. 1 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
У відповідності до ч. 3 ст. 179 СК України, неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
Керуючись ч. 2 ст. 197 СК України, за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі, що фактично виконувалось з періоду розлучення подружжя.
За змістом ч. ч. 1, 2 Конвенції ООН про права дитини, від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 XII (78912), від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини, частинами сьомою, восьмою статті 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей. В усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 18 Конвенції про права дитини зазначено про необхідність докладання всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної і однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 8 ст. 7 СК України, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з максимально можливим урахуванням інтересів дітей.
Відповідно до статті 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язку щодо дитини.
При розгляді даної категорії справ необхідно також врахувати, що стягувані аліменти є власністю дитини (частина перша статті 179 СК України), а в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Виходячи зі змісту частини 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Окрім того, суд зазначає, що цивільним процесуальним законодавством встановлений єдиний порядок набрання рішенням суду законної сили.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 273 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Виходячи з вищевикладеного, аліменти у розмірі 3000,00 грн, відповідно до Постанови Одеського апеляційного суду, від 21.10.2021 року, по справі № 521/8616/20, якою було залишено без змін рішення суду першої інстанції, нараховуються з моменту набрання Постановою Одеського апеляційного суду, від 21.10.2021 року, законної сили, тобто з 21.10.2021 року, у зв'язку з чим підстави для звільнення від сплати аліментів за період з травня 2020 року по вересень 2021 року, відсутні.
Інших, передбачених законодавством підстав для звільнення від сплати аліментів, підтверджених належними, допустимими та достатніми доказами, матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби в місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про звільнення від сплати частини нарахованої заборгованості за аліментами.
Керуючись ст. ст. 179, 181, 195, 197 СК України, ст. ст. 12, 13, 81, 137, 141, 223, 258-259, 264, 265, 267, 354 - 355 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Перший Суворовський відділ державної виконавчої служби в місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про звільнення від сплати частини нарахованої заборгованості за аліментами у розмірі 119000 грн. за період з травня 2020 року по вересень 2021року, відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 354, 355 ЦПК України.
Суддя: Н.В. Мирончук