Справа № 278/2848/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Мороз К. Г., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна, -
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача звернувся з позовом до про визнання договору недійсним та витребування майна. Обгрунтовуючи позовні вимоги, вказав наступне.
ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом належала на праві власносності квартири АДРЕСА_1 . У зв'язку із систематичними відрядженнями довготривалого характеру останнім 28.12.2018 року була оформлена довіреність на ім'я ОСОБА_2 , яка того ж дня була посвідчена приватним нотаріусом Доброльожею В. В. та зареєстрована в реєстрі за №3144.
Відповідно до змісту вказаної довіреності, позивач уповноважив ОСОБА_2 на продаж належної йому квартири від його імені з правом підписання договору купівлі - продажу та правом на отримання від покупця коштів за таким договором з наступною їх передачею останньому як власнику квартири.
Зазначив, що пізніше йому стало відомо про продаж квартири на ім'я ОСОБА_3 , яка є дружиною ОСОБА_2 . При чому останнім була надана письмова згода подружжя на придбання квартири, згідно якої придбана квартира буде спільною сумісною власністю подружжя.
У подальшому спірна квартира була безоплатно відчужена ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_4 за договором дарування від 21.06.2019 року, яка і є власником даної квартири у теперішній час.
Вважає, що діями відповідача ОСОБА_2 були порушені його права, як довірителя, з наступних підстав.
Посилаючись на норми права, а саме: ст. ст. 237, 238, 203, 215, 232 ЦК України, позивач вважає, що з боку відповідача ОСОБА_2 наявна зловмисна домовленість його як представника та відповідача ОСОБА_3 як стороною договору. ОСОБА_2 , як представник, діяв свідомо всупереч інтересам довірителя та бажав настання таких наслідків, оскільки отримані від продажу квартири грошові кошти він, як власник квартири, так і не отримав на даний час. А його дружина ОСОБА_5 у подальшому здійснила відчуження спірної кварти за безоплатним договором дарування.
Крім того, ОСОБА_2 як представник за довіреністю, не мав права укладати вказаний договір купівлі-продажу на користь своєї дружини, оскільки це суперечить вимогам ч. 3 ст. 238 ЦПК України, якою передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Відтак позивач просить суд:
- визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 15.01.2019 року між ОСОБА_2 , який діяв на від імені ОСОБА_1 , з ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області за реєстровим № 50;
- витребувати у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ;
- стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.
Представником відповідача ОСОБА_4 18.10.2021 року подано відзив на позовну заяву (а.с.57-59), де просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.
У судове засідання з'явились представники позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_4 .
Інши сторони та іх представники належним чином повідомлені про дату розгляду справи у судове засідання не з'явились; причини неявки суду не повідомили.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Вернидуб Д. В. підтримав позовні вимоги, зазначені у позовній заяві, та просив їх задовольнити. Просив суд критично поставитись до пункту 6 спірного договору купівлі - продажу квартири, оскільки грошові кошти, отримані від продажу його власної квартири ОСОБА_2 як представником, йому на даний час так і не передані.
Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Рудзей Ю. В. проти позову заперечував у повному обсязі. Наголосив, що надана довіреність не обмежувала права представника щодо укладення угод відносно спірного нерхомого майна на користь його дружини. Підстав, які б слугували для визнання правочину недійсним у порядку ст. 232 ЦК України, позивачем не наведено та не підтверджені належними доказами. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Фактичні обставини справи, які встановлені судом.
Довіреністю, посвідченою 28.12.2018 року приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Доброльожею В.В., яка зареєстрована в реєстрі за №3144, ОСОБА_1 уповноважено ОСОБА_2 оформити відповідними документами та продати за ціною та на умовах, йому відомих, у порядку, передбаченому чинним законодавством, і з додержанням при цьому відповідних вимог і правил, належну на праві власності ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Для цього надано представнику певні повноваження, які детально перелічені в довіреності, яка була видана строком на 1 рік і дійсна до 28.12.2019 року (а.с. 10-11).
Згідно копії договору купівлі - продажу квартири від 15 січня 2019 року ОСОБА_2 - представник продавця, що діє по довіреності, від імені ОСОБА_1 , як продавець, передав (продав), а ОСОБА_3 , як покупець, придбала у власність (купила) однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Договір купівлі - продажу був посвідчений 15.01.2019 року приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Доброльожею В.В. та зареєстрований за реєстровим № 50 (а.с. 12-15).
Продаж картири вчинено за 228966 грн, які покупцем сплачено продавцю до підписання цього договору із дотриманням при цьому вимог с. 3 ст. 1087 "Форми розрахунків" Цивільного кодексу України та Положення про проведення касових операцій у національній валюті України, зміст яких сторонам відомий та зрозумілий (п. 5 договору) (а.с. 13).
Пункт 6 даного договору свідчить, що представник продавця своїм підписом підтверджує факт повного розрахунку за проданий об'єкт нерухомого майна та відсутність будь-яких претензій фінансового характеру до покупця (а.с. 13).
Оціночна вартість квартири становила на момент продажу 228966 грн (п. 8 договору) (а.с.13).
З п. 11 вище зазначеного договору слідує, що останній укладено за наявності письмової згоди подружжя покупця - ОСОБА_2 , згідно якої придбана квартира буде спільною власністю подружжя.
21.06.2019 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Андрусом А. В. за реєстровим №348 (а.с. 16-17).
У відповідності до вказаного договору ОСОБА_3 передала безоплатно у власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_4 приймає в подарунок від ОСОБА_3 зазначену квартиру.
Як вбачається з п. 3 вказаного договору, зазначена квартира належить на праві власності ОСОБА_3 на праві власності (а.с 16).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.06.2019 року за №171322782, спірна квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_4 (а.с. 19).
Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, заслухавши представників сторін, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову належить відмовити з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
У відповідності до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).
Статтею 250 ЦК України встановлені певні обмеження в діях представника та наслідки таких дій для представника. Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами другою та третьою цієї статті (ч. 4 ст. 250 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).
Згідно з вимогами статей 202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 80, 81 ЦПК України).
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, має навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, регламентуються ст. 232 ЦК України. Так, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Також має бути враховано, що необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, відповідно до статті 232 ЦК України, є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
Таким чином, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.
Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України в ухвалі від 28 травня 2009 року по справі № 6-6639вов09 та Верховним Судом в постанові від 07 серпня 2019 року в справі № 753/7290/17 (провадження № 61-11158св19).
Будь-яких інших дій на підставі вказаної довіреності, які нею не передбачені, ОСОБА_2 не вчиняв.
Відповідно до частини першої статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.
Встановлено, що позивач з моменту підписання довіреності від 28 грудня 2018 року з вимогою про її скасування не звертався.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18) зроблено висновок по застосуванню статті 232 ЦК України та вказано, що «під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв'язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють».
З огляду на викладене, для оцінки договору як такого, що укладений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, однією з обставин, що підлягають доказуванню є наявність умисної змови представника, який здійснює укладення договору від імені довірителя - сторони цього договору, з іншою його стороною.
Укладення договору купівлі - продажу, в ситуації коли від імені продавця діє представник (чоловік покупця), саме по собі не свідчить, що мала місце зловмисна домовленість представника із іншою стороною - покупцем.
На переконання суду, набуття у спільну сумісну власність квартири, як наслідок покупки спірного об'єкту нерухомості саме ОСОБА_3 для ОСОБА_2 як її чоловіка, не є фактом зловмисної домовленності останніх, оскільки право власності на квартиру набуто насамперед ОСОБА_3 .
За таких обставин суд встановив, що у даному випадку відсутня зловмисна домовленість представника позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , враховуючи, що він діяв на підставі та в межах повноважень, виданих йому позивачем, і той факт, що він був представником при укладенні договору з його дружиною як покупцем сам по собі не свідчить про їх зловмисну домовленість.
Також не доведено і виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками, як і не доведено факту невручення грошових коштів, отриманих від продажу спірної квартири, довірителем позивачу.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд дійшов висновку про те, що позивач не довів своїх позовних вимог, оскільки всупереч вимог статті 81 ЦПК України не надав належних та допустимих доказів того, що оспорюваний ним правочин купівлі-продажу нерухомого майна вчинений з порушенням вимог ст. 232 ЦК України.
Щодо вимоги про витребування спірної квартири у ОСОБА_4 суд дійшов наступного висновку.
Згідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Оскільки у позовній вимозі щодо визнання недійсним спірного договору купівлі - продажу квартири від 15.01.2019 року судом відмовлено, а вимога щодо витребування майна із володіння є похідною, відтак відсутні підстави для задоволення такої вимоги до ОСОБА_4 .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позовних вимог судом відмовлено, судовий збір залишається за рахунок позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 9, 83, 141, 229, 235, 258-259, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 232, 237, 238 ЦК України, суд -
УХВАЛИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 30.12.2022 року.
Суддя О. М. Дубовік