Справа № 289/1942/20
Номер провадження 2/289/8/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.12.2022 м. Радомишль
Радомишльський районний суд Житомирської області в складі під головуванням судді Мельника О.В., за участі секретаря судових засідань Галькевич Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місцезнаходження /місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Потіївської сільської ради Радомишльського району Житомирської області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Леніна, 31, с. Потіївка, Радомишльський р-н, Житомирська обл., 12225) ОСОБА_2 (місцезнаходження/ місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Камінська Людмила Василівна, про визнання права власності на спадкове майно та визнання відповідачів такими, що пропустили строк на прийняття спадщини без поважних причин та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Камінська Людмила Василівна про продовження строку на прийняття спадщини, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Радомишльського районного суду із позовом до Потіївської сільської ради Радомишльського району Житомирської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Камінська Людмила Василівна, про визнання права власності на спадкове майно та визнання відповідачів такими, що пропустили строк на прийняття спадщини без поважних причин.
В обґрунтування позову зазначив, що предметом спору є житловий будинок за адресою АДРЕСА_4 , який позивач ОСОБА_1 успадкував після смерті свої дружини ОСОБА_4 , шляхом подачі Заяви про прийняття спадщини за місцем відкриття спадщини - до ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області, де була заведена Спадкова справа № 280/2019.
Вказаний будинок ОСОБА_4 успадкувала за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_6 , яка в свою чергу успадкувала його після смерті чоловіка ОСОБА_3 .
Однак, отримати свідоцтво на право власності за законом після смерті своєї дружини позивач не може, оскільки рідні брати його померлої дружини, відповідачі по справі, подали до нотаріуса відповідні заяви і постійно заявляють до суду позовні заяви про визначенням їм додаткового строку на прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , з моменту смерті якого минуло вже більше 17 років та матері ОСОБА_6 , з моменту смерті якої минуло вже більше 08 років.
У зв'язку із цим, просить суд визнати за ОСОБА_1 , право власності на житловий будинок по АДРЕСА_4 , в порядку спадкування за законом, після смерті своєї дружини ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також просить визнати кожного з відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 особою, яка пропустила 6-місячний строк на прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та після смерті своєї матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Камінська Людмила Василівна про продовження строку на прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7 .
В обґрунтування позову зазначили, що в силу юридичної необізнаності Позивачі не звертались до Радомишльської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Спадкова справа щодо майна померлого ОСОБА_7 не заводилась.
Крім того, позивач ОСОБА_7 постійно проживав за межами України з 24 вересня 1997 року по 27 лютого 2019 року, що також перешкодило йому вчасно звернутись із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса.
У зв'язку із цим просять продовжити кожному із позивачів строк на при на прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7 .
Ухвалою суду від 30.06.2021 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду із первісною позовною заявою та призначено підготовче засідання.
Після закриття підготовчого провадження, будучи належним чином повідомленими про дату час та місце розгляду справи по суті, первісний позивач та його представник в судове засідання не з'явились, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують, проти задоволення зустрічного позову заперечують.
Відповідачі за первісним позовом та їх представник до суду не з'явились. Були присутні в судових засіданнях при розгляді справи по суті, надали пояснення по суті спору за первісним та зустрічним позовом.
Після оголошення перерви в судовому засідання для підготовки до судових дебатів в судові засідання призначені на 05.05.2022, 30.06.2022, 04.08.2022, 10.10.2022, 26.12.2022 не з'являлись, подаючи клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із дією на території України військового стану та переміщення в інший регіон. В той же час, доказів на підтвердження обставин щодо заявленого клопотання в червні, серпні, жовтні та грудні 2022 року не надали, своїм правом на проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не скористалися, що у відповідності до ч.1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.
Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Камінська Людмила Василівна до суду не з'явилась, подала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про можливість ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів та вважає первісний та зустрічний позови такими, що задоволенню не підлягають.
Вирішуючи заявлений первісний позов в частині вимог до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про визнання відповідачів такими, що пропустили строк на прийняття спадщини без поважних причин суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Таким чином, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд при вирішенні справи з'ясовує характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність або відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення, захисту в обраний спосіб.
Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідачем є особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
В той же час, неналежними відповідачами являються відповідачі, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою позивача особами.
Також, способи захисту, який суд може застосувати, здійснюючи правосуддя, встановлено ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України.
При визначенні способу захисту у відповідності до вказаної норми слід враховувати положення ч.1 ст. 13, п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК, відповідно до яких спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, і відповідно суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який останній не просить застосувати.
За загальним правилом визначеним ч. 1 ст. 5 ЦПК України, суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Зазначене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачений нормою матеріального права або договором.
При цьому, позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом.
Якщо ж законом або договором не передбачено ефективного способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК).
Вказане з урахуванням положень ч. 1 ст. 2 ЦПК означає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, дозволяє забезпечити реальне поновлення в порушених правах.
Тому, обираючи спосіб захисту позивач повинен (в першу чергу) перевірити, чи не передбачає закон або договір ефективного способу захисту.
Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, - позивач повинен обрати саме такий спосіб.
Якщо у такому випадку позивач обрав інший спосіб захисту - суд має відмовити в задоволенні позову, крім випадку, коли з врахуванням положень ч. 2 ст. 5 ЦПК, дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту спроможний більш ефективно захистити порушені права, свободи чи інтереси особи, але за умови, що такий спосіб захисту є адекватним обставинам справи.
Суд не має визначати ефективний спосіб захисту права замість позивача, тобто виходити за межі позовних вимог у випадку, якщо обраний позивачем спосіб захисту права не є ефективним.
Велика Палата Верховного Суду по справі №127/18934/18 (постанова від 22.09.2020 року) нагадала, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.
У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.
Таким чином, позивач має захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі про визнання права власності в порядку спадкування за законом, а не заявляти вимогу про визнання особи такою, що пропустила строк прийняття спадщини за законом. Це відповідає принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (постанова Великої Палати Верховного Суду по справі №910/3009/18 від 22.09.2020 року).
Також суд зазначає, що вимога про визнання відповідачів такими, що пропустили строк на прийняття спадщини без поважних причин, по суті спрямована на позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права на звернення до суду для поновлення своїх прав, які вони вважають порушеними і не спрямована на захист будь-якого права чи інтересу позивача.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що є підставою для відмови у задоволенні його позовних вимог до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в частині вимог про визнання відповідачів такими, що пропустили строк на прийняття спадщини без поважних причин.
Вирішуючи заявлену вимогу за первісним позовом до відповідачів Потіївської сільської ради Радомишльського району Житомирської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на будинок за адресою АДРЕСА_4 в порядку спадкування за законом після смерті дружини позивача ОСОБА_4 , суд зазначає слідуюче.
Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Уразі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Верховний Суд у своїй Постанові від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006 (провадження № 61-5088св18) наголошує, що:
«Таким чином, зверненню до суду з указаним позовом (про визнання права власності на спадкове майно) мало передувати вирішення питання про видачу Особі 1 нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Відомостей про вчинення таких дій позивачем суду не надано, відповідно, матеріали справи їх не містять.
Установивши, що позивач не надав суду доказів того, що він в установленому законом порядку подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину та що нотаріус відмовив йому у видачі указаного свідоцтва, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову».
Судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що згідно копії Свідоцтва про смерть від 14.05.2019 серії НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 в с.Облітки Радомишльського району Житомирської області.
Позивач ОСОБА_1 є чоловіком спадкодавця ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 .
23.04.2019 спадкодавцю ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_6 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що належав ОСОБА_8 (згідно примітки закреслене « ОСОБА_9 » не читати, дописаному « ОСОБА_10 » вірити), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого була його дружина ОСОБА_6 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 164582849 від 23.04.2019, власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_4 , являється ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23.04.2019.
Після смерті ОСОБА_4 померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 , приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Камінською Людмилою Василівною заведено спадкову справу № 280/2019, що підтверджується витягом з реєстру спадкових справ № 58172797 від 04.11.2019 року.
Постанови приватного нотаріуса Радомишльського районного нотаріального округу Камінської Людмили Василівни про відмову у видачі позивачу ОСОБА_1 Свідоцтва про право на спадщину за законом, втому числі і на будинок за адресою АДРЕСА_4 учасниками по справі суду не надано та матеріали справи не містять.
Такожсудом встановлено, що спадкове майно, на яке претендує позивач, було успадкованематір'ю його дружини - ОСОБА_6 , яка фактично вступила в управління та володіння спадковим майном після смерті свого чоловіка ОСОБА_7 , а відтак прийнята спадщина на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР, при цьому ОСОБА_6 , в свою чергу, розпорядилася цим майном на власний розсуд, заповівши своїй дочці ОСОБА_4 , яка зареєструвала на своє ім'я право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23.04.2019.
За приписами ч. 3 ст. 524 ЦК України 1963 року, якщо не було спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жодний з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходило державі.
У даному випадку за умов існування інших спадкоємців держава не доступається до спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_7 , а тому Потіївську сільську раду Радомишльського району Житомирської області не можна вважати належним відповідачем у даній справі.
Вказані обставини також встановлені рішенням Радомишльського районного суду від 25.01.2021 року у справі № 289/1902/19, яке набрало законної сили та має преюдиціальне значення, оскільки у справі беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини, що узгоджується із правовими висновками зробленими Верховним Судом у справі № 308/939/16-ц, Постанова від 09 грудня 2018 року та у Постанові від 06 червня 2018 року по справі № 712/543/15-ц.
Враховуючи встановлені судом обставини, а також те, що обраний позивачем спосіб захисту суперечить вимогам закону, так як є передчасним, права позивача не порушені, оскільки після заведення спадкової справи № 280/2019 до майна спадкодавця ОСОБА_4 , приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Камінська Л.В. не виносила постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, втому числі і щодо будинку за адресою АДРЕСА_4 , суд відмовляє в задоволенні первісного позову і цій частині.
Вирішуючи питання про застосування норм права при розгляді зустрічного позову суд виходить з наступного: частинами 1, 3 ст. 5 ЦК України (в редакції 2004 року), передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше й регулювались актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
За змістом ч.ч. 4, 5 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України (в редакції 2004 року), відносини спадкування регулюються нормами ЦК України (в редакції 2004 року), якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 6 лютого 2019 року у справі №145/797/15-ц вказала, що у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у томи числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються новим ЦК України.
Таким чином, враховуючи те, що спадщина після смерті ОСОБА_7 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , до даних правовідносин застосовуються положення ЦК УРСР 1963 року.
Стаття 525 ЦК УРСР (у редакції 1963 року) визначає, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Стаття 529 ЦК УРСР (у редакції 1963 року) визначає першу чергу спадкоємців за законом.
Так, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Статтею 549 ЦК УРСР (у редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК УРСР (у редакції 1963 року) строк для прийняття спадщини, встановлений ст. 549 цього кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.
Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку й без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Згідно роз'яснень, що викладені в п. 24 постанови Пленуму ВС України від 30.05.2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до ч.3 ст.1272 ЦК України. Вирішуючи питання про визнання особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду України № 565/1145/17.
Таким чином, цей строк може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску.
Отже, правила частини першої статті 550 ЦК України можуть бути застосовані, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви і ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини без поважних причин, то правові підстави для вирішення питання про продовження строку для прийняття спадщини відсутні.
Судом встановлено та не заперечується позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 , що він та його брат ОСОБА_2 знали про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилась спадщина після смерті його батька ОСОБА_7 , однак, із заявою про прийняття спадщини за законом до нотаріальної контори у визначений шестимісячний строк вони не зверталися.
В судовому засіданні ОСОБА_3 підтвердив, що він та його брат ОСОБА_2 були присутні при похованні батька ОСОБА_7 , однак в силу юридичної необізнаності із заявою для прийняття спадщини до державної нотаріальної контори не звертались.
Вказана обставина, щодо присутності під час поховання батька, також підтверджується довідкою виданою виконкомом Потіївської сільської ради № 15 від 14.01.2020 року(а.с.17).
Також на час смерті ОСОБА_7 в будинку за адресою АДРЕСА_4 разом із ним проживала дружина померлого ОСОБА_6 , що підтвердив ОСОБА_3 в судовому засіданні.
Однак уточнив, що його мати і дружина померлого, постійно проживала за вказаною адресою лише до 2005 року, а потім її забрали доглядати доньки - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в м.Волгоград російської федерації.
Вказана обставина підтверджується змістом аффедевітів, з яких вбачається, що з літа 2005 року і до дня смерті ОСОБА_6 проживала у своїх доньок в м.Волгоград.
Згідно виписки з по господарської книги по господарству АДРЕСА_5 , на день смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із ним проживала ОСОБА_6 .
Фактичне прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті свого чоловіка ОСОБА_7 учасниками справи не оспорюється.
З копії закордонного паспорту ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 вбачається, що він перебував на консульському обліку в Посольстві України в Чеській Республіці у зв'язку із постійним проживанням з 1997 року по січень 2019 року.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 720/1079/19 зроблено висновок, що:
«Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні».
Також, відповідно до п. 109 глави 3 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.94, яка діяла до 14.03.2004 року - свідоцтво про право на спадщину видається за заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.
Пунктом 110 даної Інструкції передбачено, що Заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї та про видачу свідоцтва про право на спадщину повинні бути зроблені в письмовій формі.
Справжність підпису на таких заявах повинна бути нотаріально засвідченою.
Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається державним нотаріусом, а спадкоємцю пропонується надіслати заяву, оформлену належним чином, або прибути особисто до державної нотаріальної контори.
Таким чином, посилання позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 на постійне проживання за межами України не доводять того факту, що він, перебуваючи на консульському обліку в Посольстві України в Чеській Республіці був позбавлений можливості надіслати заяву поштовою кореспонденцією до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, або з'явитись до нотаріуса особисто.
На чому наголошує Верховний Суд у своїй постанові від 02 листопада 2020 року у справі № 127/12911/18 та від 11 листопада 2020 року у справі № 147/1213/18 (за аналогією).
Будь яких інших доказів які б свідчили про причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємців на вчинення цих дій пов'язаних із прийняттям спадщини позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надано.
Статтею 55 Конституції України закріплено фундаментальний принцип судового захисту всіх порушених прав людини і громадянина.
Враховуючи презумпцію знання законодавства відповідно до ч.2 ст.68 Конституції України, нездійснення своїх прав у визначені законом строки не свідчить про їх порушення з метою захисту в судовому порядку.
З огляду на вище викладене, позивачами за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не вказано жодної перешкоди чи обставини, що сприяла б пропуску строку для прийняття спадщини протягом 18 років після смерті батька, а тому суд приходить до висновку, що обставини, на які посилаються позивачі як на підставу своїх вимог, не створювали для кожного з них об'єктивні, непереборні, істотні труднощі, що не підтверджено жодним доказом, а від так відсутні підстави для задоволення зустрічної позовної заяви.
Доводи позивача ОСОБА_1 щодо необхідності закриття провадження за зустрічним позовом з тих підстав, що з даного приводу вже є рішення Радомишльського районного суду від 25.01.2021 року у справі №289/1902/19 суд не приймає до уваги, оскільки з мотивувальної частини рішення вбачається, що єдиною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, є пред'явлення вимог до неналежного відповідача, який у справі що розглядається за зустрічним позовом відповідачем не являється.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 265, 268, 354 ЦПК України,-
УХВАЛИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Потіївської сільської ради Радомишльського району Житомирської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Камінська Людмила Василівна, про визнання права власності на спадкове майно та визнання відповідачів такими, що пропустили строк на прийняття спадщини без поважних причин - відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Камінська Людмила Василівна про продовження строку на прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7 - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлено 30 грудня 2022 року.
Суддя О. В. Мельник