УХВАЛА
29 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 580/2048/21
адміністративне провадження № К/990/35827/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2022 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року у справі №580/2048/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про стягнення суми компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, а також в надурочний час за період з грудня 2018 року по лютий 2021 року, суми інфляційних втрат у зв'язку з затримкою термінів виплати компенсації,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 26 лютого 2021 року № 56 о/с, яким позивача звільнено з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 березня 2021 року, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби;
- поновити позивача на посаді слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді слідчого в цьому (або іншому) Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 5247 грн. 38 коп. на день, виходячи з виплат за грудень 2020 року та січень 2021, як за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню Позивача із займаної посади;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі 869 666 грн. 95 коп., з яких: 810 716 грн. - сума компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, а також в надурочний час за період з грудня 2018 року по лютий 2021 року; 58 950 грн. 95 коп. - сума інфляційних втрат, розмір яких визначено станом на 25.03.2021, у зв'язку з затримкою термінів виплати компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, а також в надурочний час за період з грудня 2018 року по січень 2021 року.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у зазначеній справі роз'єднано позовні вимоги ОСОБА_1 у справі № 580/1748/21 за позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, виділивши у самостійне провадження з присвоєнням нового номеру справи позовні вимоги про:
- стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, 869 666 грн. 95 коп.: в тому числі 810 716 грн. - сума компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, а також в надурочний час за період з грудня 2018 року по лютий 2021 року; 58 950 грн. 95 коп. - сума інфляційних втрат, розмір яких визначено станом на 25.03.2021, у зв'язку з затримкою термінів виплати компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, а також в надурочний час за період з грудня 2018 року по січень 2021 року.
Таким чином, предметом спору у даній справі № 580/2048/21 є стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, 869 666 грн. 95 коп.: в тому числі 810 716 грн. - сума компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, а також в надурочний час за період з грудня 2018 року по лютий 2021 року; 58 950 грн. 95 коп. - сума інфляційних втрат, розмір яких визначено станом на 25.03.2021, у зв'язку з затримкою термінів виплати компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, а також в надурочний час за період з грудня 2018 року по січень 2021 року.
26 липня 2021 року позивач подав до суду першої інстанції заяву про часткову відмову від позову, в якій просив прийняти часткову відмову від позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у м. Мелітополі в частині щодо стягнення компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, а також в надурочний час за 21.01.2019, 06.06.2019, 07.06.2019, 08.06.2019, 09.06.2019, що становить 45 912,00 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов'язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за роботу за фактично відпрацьований надурочний час з 18.00 до 20.00 години 08.07.2019, 11.07.2019, 14.08.2019, 02.10.2019, 03.10.2019, 15.01.2020, 17.01.2020, 02.03.2020, 03.03.2020 та 04.03.2020. Зобов'язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати (інфляційні втрати) згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», розраховану за методикою постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» починаючи з 1 липня 2019 року по день фактичного розрахунку.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2022 року скасовано рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов?язання Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за роботу за фактично відпрацьований надурочний час з 18.00 до 20.00 години 09.01.2019, 10.01.2019, 21.02.2019, 26.03.2019, 27.03.2019, 02.05.2019, 04.06.2019, 05.06.2019, 09.07.2019, 10.07.2019, 30.09.2019, 01.10.2019, 21.10.2019, 14.01.2020, за роботу за фактично відпрацьований час у вихідні дні 31.03.2019, 06.10.2019, 19.01.2020; зобов'язання Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати (інфляційні втрати) згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», розраховану за методикою постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» починаючи з 1 січня 2019 року по день фактичного розрахунку та прийняти в цій частині нову постанову, якою задоволені позовні вимоги в даній частині ОСОБА_1 . Зобов?язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за роботу за фактично відпрацьований надурочний час з 18.00 до 20.00 години 09.01.2019, 10.01.2019, 21.02.2019, 26.03.2019, 27.03.2019, 02.05.2019, 04.06.2019, 05.06.2019, 09.07.2019, 10.07.2019, 30.09.2019, 01.10.2019, 21.10.2019, 14.01.2020 та за роботу за фактично відпрацьований час у вихідні дні 31.03.2019, 06.10.2019, 19.01.2020. Зобов?язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати (інфляційні втрати) згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», розраховану за методикою постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» починаючи з 1 січня 2019 року по день фактичного розрахунку.
Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень не було ураховано висновки Верховного Суду щодо застосування постанови Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 02 квітня 1954 року № 233 «Про чергування на підприємствах і в установах», викладені у постановах від 21 лютого 2019 року у справі № 759/5013/17, від 26 листопада 2018 року у справі № 489/4153/16, від 27 травня 2021 року у справі № 265/3332/18.
Водночас, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справі № 759/5013/17 спірні правовідносини стосувалися питання стягнення компенсації за роботу в святкові вихідні дні та середнього заробітку за час затримки розрахунку. При цьому, судом касаційної інстанції встановлено, що позивач постійно залучався до чергування у вихідні та святкові дні, проте у наказах відповідача № 520 від 07 жовтня 2015 року та № 660-к від 28 грудня 2015 року вказано, що чергування працівників у святковий день компенсується наданням іншого дня відпочинку (відгулу). За таких обставин, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для стягнення компенсації за роботу в святкові вихідні дні, оскільки позивач залучався до чергування, яке не підлягає оплаті, а за нього надається відгул.
У справі № 489/4153/16 спірні правовідносини також стосувалися стягнення заборгованості по оплаті за роботу у вихідні та святкові дні, середнього заробітку за час затримки розрахунку. При цьому, судом касаційної інстанції встановлено, що позивач був залучений у вихідні та святкові дні саме до чергування, а не до роботи у зв'язку з виробничою необхідністю для оперативного вирішення у ці дні невідкладних виробничих питань і для координації роботи підприємства. При цьому чергування у вихідний день не підлягає оплаті, а за нього надається відгул.
У справі № 265/3332/18 предметом оскарження було стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за прострочення розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди. Так, судом касаційної інстанції було встановлено, що позивач був залучений у вихідні та святкові дні саме до чергування, а не до роботи. Чергування вихідний день не підлягає оплаті, за нього надається відгул.
При вирішення спірних правовідносин у цій справі суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що чергування основних слідчих та додаткових слідчих поза межами робочого місця не є чергуванням на робочому місці, тому оплаті не підлягають, а чергування у вихідні, святкові та неробочі дні і у понадурочний час відповідно до статті 56 Закону України «Про державну службу» є роботою у понадурочний час, вихідні, святкові та неробочі дні і підлягають додатковій оплаті.
При цьому, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що 13.08.2019, 15.08.2019, 16.08.2019, 22.04.2020, 23.04.2020, 24.04.2020 не є вихідними днями, і відповідно до табелів обліку робочого часу позивач у вказані дні відпрацював саме повний робочий день, а грошова компенсація відповідно до статті 56 Закону України «Про державну службу» виплачується за роботу у понадурочний час, у зв'язку з чим підстави для задоволення адміністративного позову у зазначеній частині відсутні. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки на час розгляду справи сума компенсації за роботу у понадурочний час та вихідні дні не нарахована і не виплачена, тому належним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини грошового доходу у зв'язку з порушенням терміну їх виплати, проте починаючи з січня 2019 року.
З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах № 759/5013/17, № 489/4153/16, № 265/3332/18 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також, в обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме частини четвертої статті 56 Закону України «Про державну службу» (відносно застосування даної статті у випадку залучення державного службовця до чергування та застосування до даних правовідносин постанови Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок «Про чергування на підприємствах і в установах» від 02 квітня 1954 року № 233).
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Водночас скаржником лише процитовано статтю 56 Закону України «Про державну службу», викладено обставини справи та констатовано про неправильне застосування вказаної статті судами попередніх інстанцій, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, зазначена скаржником постанова Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок «Про чергування на підприємствах і в установах» від 02 квітня 1954 року № 233 не була застосована судами попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин у вказаній справі, а відтак посилання скаржника не необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм є необґрунтованими.
А тому, Суд вважає безпідставним посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередній ухвалі Верховного Суду від 15 листопада 2022 року про повернення касаційної скарги скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2022 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року у справі №580/2048/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про стягнення суми компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, а також в надурочний час за період з грудня 2018 року по лютий 2021 року, суми інфляційних втрат у зв'язку з затримкою термінів виплати компенсації - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько