ОКРЕМА ДУМКА
22 грудня 2022 року
м. Київ
судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Стратієнко Л.В.
на ухвалу Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 910/15411/21
за позовом Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» до Міністерства оборони України про стягнення 65 441,15 грн інфляційних втрат, за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022.
Рішенням Господарський суд міста Києва від 10.01.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022, позов задоволено. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь позивача 65 441,15 грн інфляційних втрат.
28.11.2022 Міністерство оборони України подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022, у якій просить вказані судові акти скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.
Відповідач, посилаючись на п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, стверджує про виняткове значення цієї справи для Міністерства оборони України. Зазначає, що для правильності застосування судами положень ст. 625 ЦК України, існує необхідність у формуванні правового висновку щодо недопустимості стягнення з Міністерство оборони України в умовах правового режиму воєнного стану та збройної агресії російської федерації проти України інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати перевищеної виконавцем вартості виконаних робіт. Також вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 щодо важливості та пріоритетності забезпечення Збройних Сил України через Міністерство оборони України коштами на їх потреби для надання відсічі збройній агресії російської федерації в умовах правового режиму воєнного стану; посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, просить вирішити питання можливості зменшення або звільнення відповідача від сплати інфляційних втрат в умовах воєнного стану (при цьому, не посилається на підставу касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.12.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 910/15411/21 за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022 та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Підставою для відкриття касаційного провадження є п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, що вбачається із вказаної ухвали Касаційного господарського суду.
Вважаю помилковим висновок про необхідність відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022. На мою думку, у цій справі необхідно було відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України, з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У п. 5.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 міститься висновок, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної ін-станції (рішення у справах «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).
Глава 2 розділу IV ГПК України регулює порядок касаційного провадження.
Відповідно до пп. «в» п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо, зокрема справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Визначені, зокрема, пп. «в» п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України).
Частиною 5 ст. 12 ГПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб ви-раховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (ч. 7 ст. 12 ГПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 встановлено у розмірі 2 270,00 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову в цій справі є стягнення 65 441,15 грн інфляційних втрат, що значно менше, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (227 000, 00 грн), а тому справа № 910/15411/21 є малозначною у розумінні ГПК України.
Разом з цим, Міністерство оборони України обґрунтувало свою скаргу п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, тобто тим, що справа, в якій з нього стягують 65 441,15 грн інфляційних втрат, має для нього виняткове значення.
Верховний Суд міг відкрити касаційне провадження у цій справі, яка є малозначною, лише у випадку доведення скаржником існування винятковості значення для нього цієї справи з посиланням на відповідні докази.
На мою думку, виняткове значення цієї справи для відповідача відсутнє, з огляду на таке.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі № 910/4630/20 стягнуто з Міністерства оборони України на користь ДП «Житомирський бронетанковий завод» 353 287,66 грн за державним контрактом на виконання робіт (надання послуг) за державним оборонним замовленням № 342/3/5/17/78 від 22.12.2017.
Суд у справі № 910/4630/20 зазначив, що ремонт виробу завершено, виріб передано до Збройних Сил України, факт виконання ремонту техніки на суму 3 555 036,12 грн не заперечується сторонами; сума фактичних витрат на виконання капітального ремонту виробу підтверджена, відповідачем не спростована, не відшкодована та підлягає стягненню з відповідача в розмірі 353 287,66 грн.
У справі № 910/15411/21 позивач просив стягнути з відповідача 65 441,15 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму 353 287,66 грн, стягнуту за постановою суду апеляційної інстанції від 19.05.2021 у справі № 910/4630/20. При цьому, період, у якому у позивача виникли інфляційні втрати, визначено з 29.10.2018 до 19.05.2021, тобто з дати підписання акта і до стягнення заборгованості на підставі судового рішення у справі № 910/4630/20.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
За змістом наведеної норми закону (ст. 625 ЦК України) нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Вимога сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Судове рішення про стягнення заборгованості засвідчує факт неналежного виконання стороною свого зобов'язання відповідно до цивільно-правових договорів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 міститься висновок, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум (зокрема стягнення інфляційних втрат). Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Отже, наявність судового рішення про стягнення, у якому вказана заборгованість за договором, який боржник належним чином не виконав, свідчить про наявність у кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за невиконання грошового зобов'язання за увесь час прострочення.
Сплата боргу не є відповідальністю, ознаки форми відповідальності має лише застосування індексу інфляції, з урахуванням якого має сплачуватись борг.
Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд виклали висновки щодо застосування ст. 625 ЦК України в численних постановах. Вказана практика щодо застосування ст. 625 ЦК України є усталеною, чіткою, однозначною та зрозумілою.
Суди попередніх інстанцій встановили, що наявність грошового зобов'язання відповідача, яке виникло за державним контрактом на виконання робіт (надання послуг) за державним оборонним замовленням № 342/3/5/17/78 від 22.12.2017 зі сплати позивачу фактично понесених витрат на капітальний ремонт техніки у розмірі 353 287,66 грн підтверджується постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі № 910/4630/20, за участі тих самих сторін, яка набрала законної сили, що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягає повторному доказуванню.
Встановивши прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання, здійснивши перерахунок заявлених позивачем інфляційних втрат, суди стягнули з відповідача на користь позивача 65 441,15 грн інфляційних втрат згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 29.10.2018 до 19.05.2021.
Тобто судами було застосовано до відповідача відповідальність, визначену ч. 2 ст. 625 ЦК України (стягнуто інфляційні втрати), що не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду з цього питання.
Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.
Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.
Основи організації оборони та повноваження державних органів по її забезпеченню, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України «Про оборону України».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого часу включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби.
Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст. 3 та ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оборону України», Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26.11.2014, є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення до життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.
Стаття 10 Закону України «Про оборону України» визначає основні функції Міністерства оборони України.
Завдання підприємств, установ та організацій і обов'язки їх посадових осіб у сфері оборони закріплено в ст. 16 Закону України «Про оборону України».
Підприємства, установи та організації усіх форм власності:
виконують державні контракти (договори), укладені за результатами проведення оборонних закупівель, в тому числі проводять наукові дослідження та виконують розробки у сфері оборони, створюють і підтримують у готовності мобілізаційні потужності, зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву;
здійснюють на договірних засадах виробництво і поставки Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам продукції, виконують інші роботи, надають комунально-побутові та інші послуги, що не передбачені державними контрактами (договорами) з оборонних закупівель;
здійснюють згідно із законодавством заходи щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації;
забезпечують та беруть участь у здійсненні заходів цивільного захисту.
24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Як вбачається із матеріалів касаційної скарги, прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання мало місце з 29.10.2018 до 19.05.2021, а воєнний стан запроваджений в Україні 24.02.2022, тобто після виникнення у відповідача прострочення виконання зобов'язання з 29.10.2018 до 19.05.2021, а тому недоречним є обґрунтування касаційної скарги обставинами введення воєнного стану як на підставу винятковості цієї справи для відповідача, що не було враховано Верховним Судом при прийнятті касаційної скарги до розгляду.
Верховний Суд не повинен викладати висновок щодо застосування ст. 625 ЦК України, а, отже вирішувати питання правомірності стягнення з відповідача інфляційних втрат та можливості їх зменшення з огляду на обставини, які існують на момент подання скаржником касаційної скарги, а не на час виникнення прострочення зобов'язання і нарахування інфляційних втрат.
Водночас, необхідно зазначити таке.
Житомирський бронетанковий завод за організаційно-правовою формою є державним підприємством, яке входить до Державного концерну «Укроборонпром» (останній є засновником позивача), основним видом діяльності якого (ДП «Житомирський бронетанковий завод») є виробництво військових транспортних засобів (30.40 виду економічної діяльності). Також позивач здійснює виробництво інших машин і устаткування спеціального призначення, н.в.і.у.; виробництво інших вузлів, деталей і приладдя для автотранспортних засобів; технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.
ДП «Житомирський бронетанковий завод» має важливе стратегічне значення для держави, приймає участь у посиленні обороноздатності України (здійснює відповідні види ремонту військової броньованої техніки для Збройних Сил України). Відповідно до державних контрактів за державним оборонним замовленням, укладених з Міністерством оборони України (тексти контрактів мають гриф обмеження доступу «таємно») здійснює виготовлення, ремонт та модернізацію військової техніки.
Сторонами в цій справі є Міністерство оборони України, ДП «Житомирський бронетанковий завод», тобто юридичні особи, які мають важливе стратегічне значення для держави, а тому, відкриття касаційного провадження у цій справі з огляду на існування виняткового значення цієї справи для однієї з сторін свідчить про надання цій стороні пріоритетів порівняно з іншою стороною, рівнозначно важливою для держави під час воєнного стану, що є недопустимим.
Отже, відкриваючи касаційне провадження у малозначній справі, за касаційною скаргою юридичної особи, яка обґрунтовує її доводами про те, що справа має виняткове значення для неї, враховуючи її (сторони) значимість для обороноздатності держави в умовах збройної агресії російської федерації за наявності таких же ознак значимості для обороноздатності держави в іншої сторони спору, свідчить про порушення п. 2 ч. 3 ст. 2, ст. 7 ГПК України щодо рівності учасників процесу перед законом і судом.
З огляду на те, що обидві сторони цього спору є рівнозначно важливими стратегічними суб'єктами для держави, враховуючи сталу судову практику щодо вирішення вказаних видів спорів (стягнення з боржника інфляційних втрат у випадку існування у нього заборгованості, стягнутої за рішенням суду в іншій справі), скаржником не було доведено, що вказана справа має виняткове значення для нього, вважаю, що підстави для відкриття касаційного провадження, за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2022 відсутні, а тому у прийнятті касаційної скарги Міністерства оборони України необхідно було відмовити, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Суддя Л. Стратієнко