ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.12.2022м. ХарківСправа № 922/1730/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, Харківська обл., м. Харків, вул. Мефодіївська, буд.11; код ЄДРПОУ: 31557119)
до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Дорохової Олени Михайлівни ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 )
про стягнення заборгованості
за участю представників:
позивача - Панасейко О.Ю., довіреність від 17.05.2022;
відповідача - не з'явився.
ВСТАНОВИВ:
30.09.2022 Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Дорохової Олени Михайлівни заборгованість у сумі 236 741,51 грн., з яких: вартість спожитої теплової енергії на потреби опалення без укладання договору складає 133 774,40 грн., яка утворилась за період з жовтня 2018 року по листопад 2021 року, вартість спожитої теплової енергії за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 31.10.2021 в сумі 102 850,79 грн., яка утворилась за період з грудня 2021 року по квітень 2022 року, абонентська плата за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 31.10.2021 в сумі 116,32 грн., яка утворилась за період з грудня 2021 року по червень 2022 року, а також судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати вартості спожитої теплової енергії на потреби опалення без укладання договору за період з жовтня 2018 року по листопад 2021 року, вартість спожитої теплової енергії за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 31.10.2021 за період з грудня 2021 року по квітень 2022 року та абонентської плати за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 31.10.2021 за період з грудня 2021 року по червень 2022 року.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.10.2022 позовну заяву (вх.№1730/22 від 30.09.2022) Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" залишено без руху. Надано позивачу строк 5 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, а саме: надання до суду належних відомостей щодо адреси відповідача у відповідності до вимог статті 162 ГПК України та доказів відправлення на належну адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів.
07.10.2022 на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 03.10.2022 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом з доказами направлення на належну адресу відповідача копію позовної заяви з додатками.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.10.2022 прийнято позовну заяву (вх.№1730/22 від 30.09.2022) Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1730/22. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначити підготовче засідання на 02 листопада 2022 року. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз'яснено відповідачу, що відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Позивачу, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Встановлено відповідачу строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Звернуто увагу учасників справи, що подання доказів у справі здійснюється учасниками справи на стадії підготовчого провадження. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов'язковою. Звернуто увагу учасників справи на можливість розгляду справи за відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами у разі подання відповідного клопотання відповідно до ч.3 ст.196 ГПК України. Роз'яснено учасникам справи можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до вимог статті 197 Господарського процесуального кодексу України. Роз'яснено учасникам справи положення ст.202 ГПК України, відповідно до якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи (заяви) по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Повідомлено учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою або дистанційними засобами зв'язку. Вирішено, що учасникам справи необхідно письмово повідомити суд про оптимальний для них спосіб отримання інформації щодо розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.11.2022 підготовче засідання відкладено на 30 листопада 2022 року. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов'язковою. Звернуто увагу учасників справи на можливість розгляду справи за відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами у разі подання відповідного клопотання відповідно до ч.3 ст.196 ГПК України. Роз'яснено учасникам справи можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до вимог статті 197 Господарського процесуального кодексу України. Роз'яснено учасникам справи положення ст.202 ГПК України, відповідно до якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи (заяви) по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Повідомлено учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою або дистанційними засобами зв'язку.
В підготовчому засіданні 30.11.2022 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.12.2022.
Присутня в судовому засіданні 21.12.2022 представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідач явку свого представника в судове засідання 21.12.2022 не забезпечив, про причини неявки не повідомив, своїм правом, наданим відповідно до ст.165 ГПК України, не скористався, відзив на позов не надав. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Згідно з частиною 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Так, ухвалу суду від 10.10.2022 про відкриття провадження по справі, ухвалу про відкладення підготовчого засідання від 02.11.2022 та ухвалу-повідомлення про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 30.11.2022 було направлено на адресу відповідача - 61105, м. Харків, провулок Юмтівський, 14/12, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Згідно із ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Як вбачається з матеріалів справи та інформації, розміщеної на офіційному сайті АТ "Укрпошта" в розділі "Відстежити", вищезазначену судову кореспонденцію було повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до частин другої - четвертої статті 120 ГПК кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. (частина 6 статті 242 ГПК України).
Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених положень ГПК України належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи є обов'язком суду, а відсутність на час проведення судового засідання в матеріалах справи доказів про належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду справи - є підставою для відкладення розгляду справи.
При цьому, розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час та місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 918/1478/14).
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст.26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 21.12.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Дорохова Олена Михайлівна на підставі договору оренди №5093 від 06.07.2017 орендує нежитлові приміщення 1-го поверху №65-10, 65-12-:65-16 загальною площею 201,6 кв.м. в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова та відображаються на балансі КП "Жилкомсервіс".
Згідно з п.1.2. вказаного договору оренди, майно передано в оренду з метою використання під магазин непродовольчих товарів (61,0 кв.м), склад (70,2 кв.м) та розміщення суб'єкта господарювання, що надає побутові послуги населенню (70,4 кв.м).
Відповідно до додаткової угоди №3 до договору оренди №5093 від 06.07.2017, цей договір діє до 06.05.2023 (п.1 угоди).
Житловий будинок по проспекту Дзюби, 2 в м. Харкові з централізованою системою опалення, теплопостачання якого здійснює КП “Харківські теплові мережі ”.
Система опалення зазначених приміщень є невід'ємною частиною централізованої системи опалення житлового будинку, тому при подачі теплової енергії у централізовану систему опалення житлового будинку одночасно опалюються нежитлові приміщення відповідача.
Постачання теплової енергії на потреби опалення у житлові будинки позивач здійснює на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів 2018-2019, 2019- 2020, 2020-2021, 2021-2022 років.
Як стверджує позивач, споживання теплової енергії на потреби опалення приміщення за адресою: АДРЕСА_3 здійснювалося Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Дороховою Оленою Михайлівною без укладання договору у період з жовтня 2018 року по листопад 2021 року. Проте відсутність письмового договору між відповідачем та КП “Харківські теплові мережі” не є підставою для не оплати заборгованості за спожиту теплову енергію.
Доказів укладання відповідачем договору у вказаний період матеріали справи не містять.
Факт споживання відповідачем теплової енергії у період з жовтня 2018 року по листопад 2021 року підтверджується актами обстеження системи теплоспоживання об'єкта №176/1086 від 05.08.2021, №176/1219 від 13.12.2021, а також актами про підключення та відключення опалення до будинку №176/5554 від 16.10.2018, №176/6831 від 10.04.2019, №176/7416 від 23.10.2019, №176/8311 від 09.04.2020, №176/8795 від 20.10.2020, №176/9911 від 12.04.2021 та №176/10290 від 13.10.2021, які підписані представниками позивача та балансоутримувачем даного будинку.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення, акти обстеження системи теплоспоживання об'єкта №176/1086 від 05.08.2021 та №176/1219 від 13.12.2021 надсилалися позивачем на адресу відповідача та були отримані останнім 08.12.2021.
Будинок по пр-ту Дзюби, 2 обладнаний приладом обліку розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснювався згідно показань приладів обліку, встановленого в житловому будинку.
Розрахунок вартості спожитої теплової енергії по нежитлових приміщеннях, розташованих у будинках, оснащених будинковими приладами обліку теплової енергії, здійснюється згідно їх показань (з урахуванням теплових втрат від наружної стіни будинку до місця установки приладу обліку відповідно до п.7.2.43 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 № 71), які розподіляються між власниками нежитлових приміщень пропорційно тепловим навантаженням (п.23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198), а між власниками житла пропорційно площам квартир (п.12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення ”, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 № 630).
Як свідчать матеріали справи, позивачем направлялися на адресу відповідача рахунки-фактури за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2018 року по листопад 2021 року.
Проте, як стверджує позивач, вказані рахунки відповідачем не оплачені, у зв'язку із чим станом на 01.09.2022 вартість спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення без укладання договору складає 133 774,40 грн., яка утворилась за період з жовтня 2018 року по листопад 2021 року.
31.10.2021 на підставі частини 5 статті 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. N830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. N1022) та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. N1182 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. N 1023), на офіційному сайті КП «Харківські теплові мережі» www.hts.kharkov.ua в мережі Інтернет було розміщено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.
Зазначений договір є публічним договором приєднання, який набрав чинності з 01 грудня 2021 року. Даний договір укладався сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.
Факт споживання відповідачем теплової енергії станом на грудень 2021 року підтверджується, зокрема, актом обстеження системи теплоспоживання об'єкта №176/1219 від 13.12.2021.
Таким чином, з 01.12.2021 по нежитловому приміщенню за адресою: м. Харкові пр-т Дзюби, 2 між позивачем та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Дороховою Оленою Михайлівною укладено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (надалі - Договір).
Проведення нарахувань виконуються згідно з Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830, та Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих в будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №315.
Згідно з п.4. Договору, фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.
Відповідно до п.5 Договору, виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Згідно з п.32. Договору, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
Пунктом 33. Договору визначено, що виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу.
Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.
Відповідно до п.34 Договору, споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Факт споживання відповідачем теплової енергії у період з грудня 2021 року по квітень 2022 року підтверджується актом обстеження системи теплоспоживання об'єкта №176/1219 від 13.12.2021, а також актами про підключення та відключення опалення до будинку №176/10290 від 13.10.2021 та №176/11365 від 14.04.2022, які підписані представниками позивача та балансоутримувачем даного будинку.
Як свідчать матеріали справи, позивачем направлялися на адресу відповідача рахунки-фактури за спожиту теплову енергію за період з грудня 2021 року по квітень 2022 року.
Як стверджує позивач, відповідач вказані рахунки не оплатив, у зв'язку із чим станом на 01.09.2022 заборгованість відповідача за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії складає 102 850,79 грн., яка утворилась за період з грудня 2021 року по квітень 2022 року.
Разом з цим, на виконання вимог пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» (далі - Закон) Урядом прийнято постанову від 01 вересня 2021 року №928 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. №808» (далі - Постанова).
Законом внесено зміни до Законів України «Про житлово-комунальні послуги», «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», «Про метрологію та метрологічну діяльність».
Згідно з внесеними змінами, змінено концепцію застосування до споживачів комунальних послуг плати за абонентське обслуговування та змінено склад витрат, які включаються до плати за абонентське обслуговування.
Так, статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що плата за абонентське обслуговування - це платіж, який споживач оплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) для відшкодування витрат виконавця, пов'язаних з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами та стягненням плати за спожиті комунальні послуги.
Зокрема, абонентська плата включає такі витрати: з укладення договору про надання комунальної послуги; з здійснення розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами; з нарахування та стягнення плати за спожиті комунальні послуги; з обслуговування та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).
Відповідно до п.32. Договору, плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Згідно з п.30. Договору, споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з плати за послугу, плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/808-2019-п#Text.
Абонентська плата нараховується щомісячно, у фіксованому розмірі, з розрахунку на один особовий рахунок з моменту укладання індивідуальних договорів, якщо рішенням органів місцевого самоврядування не зазначене інше.
Як свідчать матеріали справи, позивачем направлялися на адресу відповідача рахунки-фактури за абонентську плату.
Як стверджує позивач, відповідач вказані рахунки не оплатив, у зв'язку із чим станом на 01.09.2022 абонентська плата за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії складає 116,32 грн., яка утворилась за період з грудня 2021 року по червень 2022 року.
Заборгованість за спожиту теплову енергію за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 31.10.2021 та заборгованість без укладання договору обліковуються за одним ОКПО 2437620205 - відповідача, який об'єднує особові рахунком 17600-9282 та 17601-9282 і за кожний розрахунковий період (календарний місяць) відображується однією сумою у бухгалтерському обліку підприємства.
22.08.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією №531 про сплату заборгованості у розмірі 236 625,19 грн.
Проте, як стверджує позивач, cтаном на сьогоднішній день відповідач не здійснив розрахунків з Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" за спожиту теплову енергії та абонентську плату, у зв'язку з чим у відповідача наявна заборгованість у загальному розмірі 236 741,51 грн., з яких: 102 850,79 грн. вартість спожитої теплової енергії за індивідуальним договором, 116,32 грн. абонентська плата та 133 774,40 грн. вартість спожитої теплової енергії на потреби опалення без укладання договору, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
На підтвердження зазначеного позивач також надає відомості обліку споживання теплової енергії.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Так, цивільні права і обов'язки виникають, крім угод, також внаслідок інших дій суб'єктів. Такими діями, зокрема, може бути споживання теплової енергії без відповідного договору.
Закон України "Про теплопостачання" визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Постачання теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Як свідчать матеріали справи, Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Дорохова Олена Михайлівна на підставі договору оренди №5093 від 06.07.2017 починаючи з 06.07.2017 орендує нежитлові приміщення 1-го поверху №65-10, 65-12-:65-16 загальною площею 201,6 кв.м. в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова та відображаються на балансі КП "Жилкомсервіс".
Відповідно до п.1 додаткової угоди №3 до договору оренди №5093 від 06.07.2017, вказаний договір діє до 06.05.2023.
Житловий будинок по проспекту Дзюби, 2 в м. Харкові з централізованою системою опалення, теплопостачання якого здійснює КП “Харківські теплові мережі ”.
Система опалення зазначених приміщень є невід'ємною частиною централізованої системи опалення житлового будинку, тому при подачі теплової енергії у централізовану систему опалення житлового будинку одночасно опалюються нежитлові приміщення відповідача.
Постачання теплової енергії на потреби опалення у житлові будинки позивач здійснює на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів 2018-2019, 2019- 2020, 2020-2021, 2021-2022 років.
З матеріалів справи вбачається, що договору постачання теплової енергії до зазначених приміщень між позивачем та відповідачем на період з жовтня 2018 року по листопад 2021 року не укладалося.
При цьому, докази укладення відповідачем відповідного договору на відшкодування витрат теплопостачання балансоутримувачу матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Отже, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє відповідача від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Відповідно до положень статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.
При цьому, вказана норма права покладає на споживача обов'язок щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Тобто, Закон не передбачає безоплатного споживання теплової енергії та зобов'язує споживачів здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до частини 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.
Суд зазначає, що оскільки сторони у період з жовтня 2018 року по листопад 2021 року не перебували в договірних відносинах, які б регулювали відносини щодо постачання теплової енергії, як того вимагають норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що поставлена відповідачеві теплова енергія на зазначену позивачем суму є безпідставно набутою, а отже, до даних правовідносин повинні застосовуватись положення ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
Відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Статтею 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Суд зазначає, що визначена законом необхідність укладення такого договору як обов'язкова умова поставки теплової енергії в даному випадку не має визначального значення для їх кваліфікації.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Для кондикційних зобов'язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав, а предметом доказування у цьому випадку є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.
Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону (ч.1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Положення ст.19 Закону України «Про теплопостачання» передбачає обов'язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; міжопалювальний період для систем опалення виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; ліквідацію наслідків аварії.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, факт споживання відповідачем теплової енергії у період з жовтня 2018 року по листопад 2021 року підтверджується актами обстеження системи теплоспоживання об'єкта №176/1086 від 05.08.2021, №176/1219 від 13.12.2021 а також актами про підключення та відключення опалення до будинку №176/5554 від 16.10.2018, №176/6831 від 10.04.2019, №176/7416 від 23.10.2019, №176/8311 від 09.04.2020, №176/8795 від 20.10.2020, №176/9911 від 12.04.2021 та №176/10290 від 13.10.2021, які підписані представниками позивача та балансоутримувачем даного будинку.
Житловий будинок по проспекту Дзюби 2 в м. Харкові з централізованою системою опалення, теплопостачання якого здійснює КП “Харківські теплові мережі ”.
З наведеного слідує, що підключення та відключення споживачів, що мають єдину з будинками систему опалення, зокрема, з житловим будинком по проспекту Дзюби 2 в м. Харкові, здійснюється одночасно з підключенням та відключенням внутрішньої системи опалення та гарячого водопостачання будинків в цілому. Опалення є системою, яка гідравлічно та теплотехнічно об'єднує усі приміщення в будинку.
На підтвердження зазначеного позивач також надає відомості обліку споживання теплової енергії.
Матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо порядку нарахування та методики розрахунку суми заборгованості за теплову енергію у період з жовтня 2018 року по листопад 2021 року, так само як і доказів сплати зазначеної заборгованості.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача заборгованості з оплати спожитої теплової енергії без укладання договору у розмірі 133 774,40 грн., яка утворилась за період з жовтня 2018 року по листопад 2021 року, є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині заявленої до стягнення вартості спожитої теплової енергії за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 31.10.2021 в розмірі 102 850,79 грн. за період з грудня 2021 року по квітень 2022 року та абонентської плати за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 31.10.2021 у розмірі 116,32 грн. за період з грудня 2021 року по червень 2022 року, суд виходить з наступного.
Як уже зазначалося судом, на підставі частини 5 статті 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. N 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. N 1022) та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. N 1182 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. N 1023), на офіційному сайті КП «Харківські теплові мережі» www.hts.kharkov.ua в мережі Інтернет було розміщено 31.10.2021 індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.
Зазначений договір є публічним договором приєднання, який набрав чинності з 01.12.2021.
Відповідно до п.п.1-3 ч. 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Таким чином, з 01.12.2021 на підставі частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у багатоквартирних будинках м. Харкова набрали чинності індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, що надає КП "Харківські теплові мережі" та які є публічними договорами приєднання.
Відповідно до п.1 індивідуального договору, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (далі - послуга) індивідуальному споживачу (далі - споживач). Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.
Згідно з п.2. індивідуального договору, даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на веб-сайті виконавця www.hts.kharkov.ua
Відповідно до п.5 індивідуального договору, виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.
Пунктом 32 індивідуального договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Згідно з п.33 індивідуального договору, виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу.
Відповідно до п.34 індивідуального договору, споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1182 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 14, ст. 550), - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 року №1023, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу спожитої гарячої води або за нормами споживання, встановленими органом місцевого самоврядування, до встановлення вузла комерційного обліку; плати за витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), що розраховується виходячи з розміру затвердженого тарифу на послугу з постачання теплової енергії та визначеного обсягу відповідно до Методики розподілу; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або вебсайті виконавця https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/808-2019-п#Text. (п. 30 Договору).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до п.7 ч.5 ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з:
плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства;
плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.
Згідно положень ст.24 Закону України "Про теплопостачання" до основних обов'язків споживача теплової енергії відноситься своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Відповідно до положень ст.19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Системне тлумачення вказаних норм свідчить, що на споживачів покладено законодавчий обов'язок укласти договір та вносити плату за постачання теплової енергії; а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору на постачання теплової енергії або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання.
Відповідно до п. 4 індивідуального договору, фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.
Матеріали справи не містять заяви-приєднання відповідача до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії з позивачем.
Проте, факт споживання відповідачем теплової енергії у період з грудня 2021 року по квітень 2022 року підтверджується, зокрема, актом обстеження системи теплоспоживання об'єкта №176/1219 від 13.12.2021, а також актами про підключення та відключення опалення до будинку №176/10290 від 13.10.2021 та №176/11365 від 14.04.2022.
Розрахунок вартості спожитої теплової енергії по нежитлових приміщеннях, розташованих у будинках, не обладнаних вузлом (вузлами) комерційного обліку теплової енергії здійснюється відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 року №315 (п. 12 індивідуального договору).
У зв'язку з тим, що житловий будинок, у якому розташовані нежитлові приміщення відповідача, не оснащений вузлом (вузлами) комерційного обліку теплової енергії, розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснювався розрахунковим методом за нормою споживання теплової енергії у будинку.
Таким чином, 01.12.2021 по нежитловому приміщенню за адресою: м. Харкові пр-т Дзюби, 2 між позивачем та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Дороховою Оленою Михайлівною укладено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, проведення нарахувань за яким виконуються згідно з Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, та Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих в будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315.
При цьому, як встановлено судом, протягом місяця з дня розміщення позивачем індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії відповідач про свою відмову укласти договір на постачання теплової енергії чи про свою незгоду із умовами договору до позивача у письмовому вигляді не направив, втім споживав надану позивачем теплову енергію, а тому відповідач вважається таким, що прийняв пропозицію позивача щодо укладення договору на постачання теплової енергії, положення якого відповідають типовому договору.
Як свідчать матеріали справи, позивач свої договірні зобов'язання виконав та здійснив відпуск теплової енергії відповідачу у період з грудня 2021 року по квітень 2022 року за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 31.10.2021.
Оскільки законодавством передбачений двосторонній обов'язок щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, та праву споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, відповідає обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, суд дійшов висновку про те, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відповідно до частини 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.
Доказів відсутності опалення, або відключення від опалення споживача матеріали справи не містять.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 ГК України.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З огляду на зазначене, факт наявності заборгованості у розмірі у розмірі 102 850,79 грн. за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 31.10.2021 за період з грудня 2021 року по квітень 2022 року підтверджується документально належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи.
Відповідачем не надано суду та в матеріалах справи відсутні докази повної оплати спожитої у спірний період теплової енергії.
Приймаючи до уваги викладені обставини, враховуючи доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов Договору та чинного законодавства, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з вартості спожитої теплової енергії за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 31.10.2021 у розмірі 102 850,79 грн. за період з грудня 2021 року по квітень 2022 року обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо нарахування абонентської плати, суд зазначає наступне.
Cтаттею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).
Відповідно до п.32 індивідуального договору, плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок абонентської плати за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з грудня 2021 року по червень 2022 року, суд встановив, що даний розрахунок є арифметично вірний, відповідає вимогам чинного законодавства та умовам Договору, у зв'язку із чим суд визнає позовні вимоги позивача в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на зазначене, беручи до уваги принцип змагальності сторін, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву (вх.№1730/22 від 30.09.2022) Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Дорохової Олени Михайлівни ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, Харківська обл., м. Харків, вул. Мефодіївська, буд.11; код ЄДРПОУ: 31557119) заборгованість у сумі 236 741,51 грн., з яких: вартість спожитої теплової енергії на потреби опалення без укладання договору у розмірі 133 774 (сто тридцять три тисячі сімсот сімдесят чотири) грн. 40 коп., яка утворилась за період з жовтня 2018 року по листопад 2021 року; вартість спожитої теплової енергії за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 31.10.2021 в сумі 102 850 (сто дві тисячі вісімсот п'ятдесят) грн. 79 коп., яка утворилась за період з грудня 2021 року по квітень 2022 року; абонентська плата за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 31.10.2021 в сумі 116 (сто шістнадцять) грн. 32 коп., яка утворилась за період з грудня 2021 року по червень 2022 року, а також судові витрати у розмірі 3 551 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 12 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "29" грудня 2022 р.
Суддя Т.О. Пономаренко