ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
29 листопада 2022 року м. ТернопільСправа № 921/258/22
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.
Розглянув справу у порядку загального позовного провадження
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", пров.Несторівський, 3-5, м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю " Енерджі Сток", просп. Степана Бандери, 3, м. Тернопіль
про стягнення заборгованості у розмірі 140 582 472,10 грн. (з врахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог)
За участю учасників судового процесу:
від позивача: Пушанко І.О. - адвокат ( участь в режимі відеоконференції).
від відповідача: не з"явився.
Судові процедури
Судом роз'яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.
Для розгляду справи в режимі відеоконференцзв'язку використовуються засоби для здійснення фіксації судового процесу в режимі відеоконференц-прийому "EASYCON".
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.
Суть справи.
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю " Енерджі Сток" про стягнення заборгованості у розмірі 119 670 987,34 грн.
Відкриття провадження у справі.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2022, для розгляду справи №921/258/22 визначено суддю Боровця Я.Я.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 15.06.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.07.2022.
Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Підготовче провадження.
Підготовче засідання вперше призначено на 05.07.2022.
Ухвалою суду від 05.07.2022 підготовче засідання відкладено на 11.08.2022 з підстав, викладених в ній.
Відповідно до частини 4 статті 233 ГПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Протокольними ухвалами від 11.08.2022 , від 25.08.2022 та від 12.09.2022 підготовче засідання відкладено відповідно на 25.08.2022, на 12.09.2022 та на 22.09.2022.
Ухвалою суду від 11.08.2022 продовжено строк підготовчого провадження у справі №921/258/22 на 30 днів, відповідно до вимог статті 177 ГПК України.
Пунктом 3 частини 2 статті 185 ГПК України встановлено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 22.09.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/258/22 до судового розгляду по суті на 06.10.2022.
Розгляд справи по суті.
У судовому засіданні - 17.11.2022 розпочато розгляд справи по суті.
Протокольною ухвалою від 06.10.2022 судове засідання відкладено на 20.10.2022.
Ухвалою суду від 31.10.2022 судовий розгляд справи по суті призначено на 17.11.2022.
Протокольною ухвалою від 17.11.2022 судове засідання відкладено на 29.11.2022.
При розгляді справи по суті, суд з'ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово.
У судовому засіданні 29.11.2022 після з'ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Інші процесуальні дії.
Ухвалами суду від 29.06.2022 заяву представника позивача про участь у судових засіданнях у справі №921/258/22 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, задоволено.
Ухвалою суду від 06.07.2022 прийнято заяву про збільшення розміру позовних вимог у розмірі 126 689 511,27 грн, до розгляду.
Ухвалою суду від 11.08.2022 прийнято заяву про збільшення розміру позовних вимог у розмірі 136 084 816, 85 грн, до розгляду.
Ухвалою суду від 12.09.2022 прийнято заяву про збільшення розміру позовних вимог у розмірі 140 582 472,10 грн, до розгляду.
Аргументи сторін
Правова позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем порушено договірні зобов'язання, що виникли на підставі договору поставки №12/01/01/2336-НП від 31.12.2021 в частині несвоєчасного проведення розрахунків за отриманий товар.
В якості правових підстав позову позивач зазначає зокрема статті Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
У судовому засіданні 29.11.2022 представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.
Заперечення відповідача.
Представник відповідача в судове засідання не з"явився, однак заперечує щодо позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву про збільшення розміру позовних вимог. Просить суд відмовити у задоволенні позову (вх. №5385 від 19.08.2022).
Фактичні обставини, встановлені судом.
31 грудня 2021 року між Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (Постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сток" (Покупець/відповідач) укладено договір поставки №12/01/01/2336-НП, відповідно до умов якого Постачальник зобов"язується поставити та передати Покупцеві у власність нафтопродукти (товар), а Покупець зобов"язується прийняти Товар і оплатити його (п.1.1 Договору).
Пунктом 1.3 Договору визначено, що Постачальник протягом січня 2022 року поставляє Покупцю товар в наступному асортименті, кількості, за ціною та наступними умовами поставки, а саме: паливо дизельне Energy - ДП - З Євро 5 - ВО ДСТУ 7688:2015 в кількості 3 346,400 тонни, вартість 104 999 992,80 грн.
Загальна вартість Товару, що поставляється за даним договором складає 104 999 992,80 грн.
Згідно п. 3.1, п. 3.2, п. 3.3, п. 3.5 Договору передбачено, що Товар поставляється товарними партіями на умовах та у строки передбачені п.1.3 цього Договору. Передача - приймання Товару за кількістю і якістю здійснюється у встановленому чинним законодавством України порядку, з оформленням Акту приймання - передачі Товару. Моментом поставки Товару і моментом переходу права власності на Товар до Покупця вважається момент підписання уповноваженими представниками обох Сторін Акту приймання - передачі Товару та/або видаткової накладної. В Актах приймання - передачі Товару сторони зазначають найменування , кількість, ціну і вартість переданого Товару.
Товар, що поставляється за цим Договором оплачується за цінами, зазначеними у п. 1.3 цього Договору. Загальна вартість цього Договору складається з сумарної вартості товару, що поставляється за цим Договором згідно п.1.3 цього Договору. Покупець здійснює розрахунки по цьому Договору в розмірі 100 % вартості Товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у розділі 9 цього Договору, в строки не пізніше 30 календарних днів з дати підписання сторонами Акту приймання - передачі товару ( п. 4.1, п.4.2, п.4.3 Договору).
Пунктами 5.1 та 5.2 Договору визначено, що за невиконання чи неналежне виконання своїх обов"язків по цьому Договору Сторони несуть відповідальність передбачену цим Договором та встановлену чинним законодавством України. У випадку, порушення строків оплати за поставлений товар відповідно до цього Договору , Покупець сплачує Постачальникові, на його вимогу , пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від ціни не оплаченого товару , за кожний день прострочення.
Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 02.03.2022 включно, але в будь-якому випадку до моменту його повного виконання (п. 7.1 Договору).
Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками печаток юридичних осіб.
На виконання умов договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар - паливо дизельне на загальну суму 104 999 992,80 грн, про що свідчить Акт приймання - передачі нафтопродуктів за №1 від 31.01.2022 на суму 104 999 992,80 грн, який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.
Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору поставки щодо строків оплати за товар, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 104 999 992,80 грн (на момент звернення з даним позовом до суду).
03.05.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією №01/01/07-241 щодо сплати заборгованості, яка залишена відповідачем без задоволення та відповіді.
Позивачем, у зв"язку з порушенням строків оплати за товар та згідно умов Договору нараховано відповідачу пеню у розмірі 18 382 190,52 грн (з врахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог).
Також, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, у зв"язку з порушенням строків оплати за товар, позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 1 579 314,96 грн та інфляційні втрати у розмірі 15 620 973,82 грн(з врахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог).
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.
Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з укладенням договору №12/01/01/2336-НП від 31.12.2021, який за правовою природою є договором поставки.
Норми права, які застосував суд.
Згідно статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).
У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 638 Цивільного кодексу передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Нормами статті 599 Цивільного кодексу України вказано, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 551 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Стаття 343 Господарського кодексу України зазначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).
Мотивована оцінка судом.
Всебічно та повно з'ясувавши обставини та матеріали справи, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на таке.
Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором поставки та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Так, укладений між сторонами договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови продажу/ поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати та наявність часткової чи повної оплати.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі Договору поставки №12/01/01/2336-НП від 31.12.2021, відповідно до умов якого Постачальник зобов"язується поставити та передати Покупцеві у власність нафтопродукти (товар), а Покупець зобов"язується прийняти Товар і оплатити його (п.1.1 Договору).
Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Пунктом 1.3 Договору визначено, що Постачальник протягом січня 2022 року поставляє Покупцю товар в наступному асортименті, кількості, за ціною та наступними умовами поставки, а саме: паливо дизельне Energy - ДП - З Євро 5 - ВО ДСТУ 7688:2015 в кількості 3 346,400 тонни, вартість 104 999 992,80 грн.
Згідно п. 3.1, п. 3.2, п. 3.3, п. 3.5 Договору передбачено, що Товар поставляється товарними партіями на умовах та у строки передбачені п.1.3 цього Договору. Передача - приймання Товару за кількістю і якістю здійснюється у встановленому чинним законодавством України порядку, з оформленням Акту приймання - передачі Товару. Моментом поставки Товару і моментом переходу права власності на Товар до Покупця вважається момент підписання уповноваженими представниками обох Сторін Акту приймання - передачі Товару та/або видаткової накладної. В Актах приймання - передачі Товару сторони зазначають найменування , кількість, ціну і вартість переданого Товару.
Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар - паливо дизельне в кількості 3 346,400 тонн на загальну суму 104 999 992,80 грн, що підтверджується Актом приймання - передачі нафтопродуктів за №1 від 31.01.2022 , який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.
Також, в даному Акті зазначено, що сторони не мають претензій одна до одної відносно кількості та якості поставлених нафтопродуктів на умовах Договору поставки нафтопродуктів № 2/01/01/2336-НП від 31.12.2021, який укладений між ТОВ "Енерджі СТОК" та ПАТ "Укрнафта". Право власності на нафтопродукти від Постачальника до Покупця переходить в момент підписання акту приймання - передачі нафтопродуктів. Акт приймання - передачі набирає чинності з моменту його підписання сторонами і є невід"ємною частиною Договору поставки нафтопродуктів № 2/01/01/2336-НП від 31.12.2021.
За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).
Згідно пункту 1.3 Договору, загальна вартість Товару, що поставляється за даним договором складає 104 999 992,80 грн.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Товар, що поставляється за цим Договором оплачується за цінами, зазначеними у п. 1.3 цього Договору. Загальна вартість цього Договору складається з сумарної вартості товару, що поставляється за цим Договором згідно п.1.3 цього Договору. Покупець здійснює розрахунки по цьому Договору в розмірі 100 % вартості Товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у розділі 9 цього Договору, в строки не пізніше 30 календарних днів з дати підписання сторонами Акту приймання - передачі товару ( п. 4.1, п.4.2, п.4.3 Договору).
Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен відповідно до умов Договору, а саме п.4.3.
Зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Таким чином, матеріалами справи підтверджуються доводи позивача стосовно того, що відповідачем у встановлені договором строки вартість поставленого товару не сплачена, що є порушенням умов договору, ст.527 ЦК України та ст.193 ГК України.
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, як Покупцем, своїх договірних зобов'язань в частині несвоєчасної оплати за отриманий товар.
Таким чином, основний борг відповідача перед позивачем станом на дату прийняття рішення становить 104 999 992,80 грн.
Доказів, які б підтверджували сплату відповідачем заборгованості, яка виникла на підставі договору поставки, матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у розмірі 104 999 992,80 грн, який неоплачений станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та неоспорені відповідачем.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 18 382 190,52 грн, суд зазначає таке.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.
В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 551 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Так, згідно статті 343 Господарського кодексу та статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник коштів сплачує на користь отримувача таких коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, установленому за угодою сторін (тобто в договорі). При цьому пеня обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в певний період (період прострочення).
Отже, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).
Пунктами 5.1 та 5.2 Договору визначено, що за невиконання чи неналежне виконання своїх обов"язків по цьому Договору Сторони несуть відповідальність передбачену цим Договором та встановлену чинним законодавством України. У випадку, порушення строків оплати за поставлений товар відповідно до цього Договору , Покупець сплачує Постачальникові, на його вимогу , пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від ціни не оплаченого товару , за кожний день прострочення.
Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за товар, у зв'язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору поставки (п.5.1 та п.5.2) та відповідно до вимог чинного законодавства нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 18 382 190,52 грн за період з 03.03.2022 по 01.09.2022.
Судом, перевірено розрахунок пені та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 18 382 190,52 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 1 579 314,96 грн, суд зазначає таке.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові .
Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за товар, у зв'язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору від 12.01.2016 та відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1 579 314,96 грн.
Судом, перевірено розрахунок 3% річних та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 1 579 314,96 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявленими.
Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 15 620 973,82 грн, суд встановив таке.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Iнфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період необхідно здійснювати позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця.
Аналогічна правова позиція викладена у постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.02.2021 у справі № 910/14761/19.
У зв"язку з порушенням відповідачем строків оплати за товар позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 15 620 973,82 грн.
Судом, перевірено розрахунок інфляційних втрат та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 15 620 973,82 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.
Висновок суду.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.
Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.
Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Всупереч наведеним вище нормам відповідач не надав суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог позивача.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги повністю.
Судові витрати.
Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Щодо судового збору у розмірі 868 350,00 грн.
Згідно частини 9 статті 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Суд, вважає, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Отже, в силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 868 350,00 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 868 350,00 грн покласти на відповідача.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю " Енерджі Сток", просп. Степана Бандери, 3, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 35219218 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", пров.Несторівський, 3-5, м. Київ , код ЄДРПОУ 14042350 - 104 999 992, 80 грн боргу, 18 382 190,52 грн пеня, 15 620 973,82 грн інфляційні втрати, 1 579 314,96 грн 3% річних, 868 350,00 грн судового збору.
4. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Примірник рішення надіслати учасникам справи, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:
Позивачу: Публічному акціонерному товариству "Укрнафта", пров.Несторівський, 3-5, м. Київ.
Відповідачу: Товариства з обмеженою відповідальністю " Енерджі Сток", вул. Камінна, 6, м. Тернопіль.
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повне рішення складено та підписано "29" грудня 2022 року.
Суддя Я.Я. Боровець