ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" грудня 2022 р. м. Рівне Справа № 918/688/22
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Террагрейн Груп" (18029, м. Черкаси, вул. Одеська, буд. 11/3, код ЄДРПОУ 38843527)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень-Агро" (34362, Рівненська область, Володимирецький район, с. Любахи, вул. Вишнева, 58А, код ЄДРПОУ 40131958)
про стягнення 215 593 грн. 43 коп..
В судовому засіданні приймали участь:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Террагрейн Груп" звернулось в Господарський суд Рівненської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень-Агро" в якому просить стягнути з останнього заборгованість у сумі 215 593 грн. 43 коп..
Даний позов обгрунтовує тим, що на підставі Договору поставки №ТЕР-000120 від 03.03.2021 року Позивач передав у власність Відповідача товар на загальну суму 193 050,00 грн., однак, Відповідач оплату за поставлений товар провів частково, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 143 050,00 грн.. Крім того, на суму боргу Позивачем нараховано Відповідачу 35065,42 грн. пені, 4198,38 грн. 3% річних та 33279,63 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 06.09.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.
23.09.2022 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Відповідача надійшла заява, відповідно до якої останній просить розглядати справу у порядку загального позовного провадження. Дану заяву мотивує тим, що на переконання Відповідача розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження унеможливить встановлення всіх обставин даної справи та зібрання необхідних доказів.
Ухвалою суду від 03.10.2022 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень-Агро" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Призначено розгляд справи у підготовчому засіданні.
26.09.2022 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Відповідача надійшов відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує посилаючись при цьому на наступне.
Відповідач зазначає, що всі свої зобов'язання виконує належним чином. Так між позивачем та Відповідачем дійсно було укладено договір поставки №ТЕР - 000120 від 03.03.2021 року. Згідно умов договору Позивач поставив Відповідачу товар в серпні 2021 року на загальну суму 193 050,00 гривень. Відповідач, в свою чергу, здійснив на користь Позивача грошові перерахування: в сумі 10 000,00 гривень 20 серпня 2021 року, в сумі 89 253,00 гривень 05 жовтня 2021 року, в сумі 40 000,00 гривень 05 листопада 2021 року.
Таким чином Відповідач вказує, що перерахував Позивачу грошові кошти на загальну суму 139 253,00 гривень. Позивач в позовній заяві підтверджує щодо отримання ним від Відповідача коштів від 20.08.2021 р. та від 05.11.2021 року на загальну суму 50 000, 00 гривень, однак жодним чином не зазначає про платіж від 05.10.2021 року в сумі 89 253,00 гривень. За таких обставин Відповідач вважає, що сума боргу не відповідає заявленій Позивачем.
Окрім цього, зазначає, що відповідно до п.3.1. Договору поставки від 03.03.2021 року оплата товару здійснюється Покупцем шляхом безготівкового перерахування коштів відповідно до рахунку-фактури, наданого Постачальником із обов'язковим зазначенням в призначенні платежу номера цього рахунку-фактури та договору, однак Відповідач не отримував від Позивача будь-якого рахунка фактури, а сплачував платежі на підставі усно отриманих вказівок від представника Позивача. За таким обставин вважає, що строк щодо оплати по Договору не настав.
Відповідач також вважає, що Позивач нарахував штрафні санкції без урахування оплати та обмежень, встановлених законом.
Також відповідач заперечує проти відшкодування позивачу судових витрат у розмірі 30000,00 грн. на правничу допомогу, посилаючись на те, що її надавав Фізична особа підприємець, ким є представник Позивача Грицик А.В., яка не може бути представником в суді згідно вимог процесуального закону.
Окрім цього зазначає, що Позивачем не зазначено кількість затраченого часу і жодним чином не аргументовано таку велику суму, що Позивач взагалі не обґрунтовує витрати на правничу допомогу, немає жодного опису робіт, коли вони були виконані тощо. Вважає дану суму явно завищеною, необгрунтованою та неспівмірною із позовним вимогами.
За таких обставин вважає, що в задоволенні витрат на правничу допомогу повинно бути відмовлено в повному обсязі.
12.10.2022 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримує вимоги викладені в позовній заяві та просить позовні вимоги задоволити.
25.10.2022 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою суду від 01.11.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
В судове засідання 20.12.2022 року не з'вились представники позивача та відповідача, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності повноважного представника.
Крім того, суд зазначає, що у зв'язку із відсутністю електропостачання, про що представник відповідача повідомив у телефонному режимі, провести судове засідання в режимі відеконференції з представником Відповідача виявилось не можливим.
Суд зазначає, що за приписами пункту 5 статті 197 Господарського процесуального кодексу України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Суд зазначає, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Президентом України підписаний Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який підтримано Верховною Радою. Воєнний стан в Україні введено з 5:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2212-IX від 21.04.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2738-IX від 16.11.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 07 листопада 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2263-IX від 22.05.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
За приписами ст. 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
При цьому, статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.
Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Крім того суд зазначає, що суд заслуховував представника відповідача у судовому засіданні 29.11.2022 року і в дане судове засідання явка представників сторін не визнавалася обов'язковою..
Відтак, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності повноважних представників позивача та відповідача.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Террагрейн Груп», як Постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівень-Агро», як Покупцем, 03.03.2021 року було укладено Договір поставки №ТЕР-000120 (далі по тексту Договір).
Відповідно до пунктів 1.1-1.4 Договору, Постачальник на протязі терміну дії договору зобов'язувався передавати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язувався здійснювати його своєчасну оплату на умовах передбачених Договором.
Згідно Специфікації №9 від 16.08.2021 року до Договору поставки №ТЕР-000120 від 03.03.2021 року, сторони домовились в термін до 15.10.2021 року здійснити поставку покупцю товару - Комплексне мінеральне добриво LUBOFOSKA NPK в кількості 16,5 тон на загальну суму 193 050,00 грн.
Пунктом 1.5 Додатку (Специфікації) до Договору було встановлено, що покупець зобов'язується здійснити передоплату в сумі 10000,00 грн. до 20.08.2021 року, а остаточний розрахунок здійснити до 15.10.2021 року.
На виконання договірних зобов'язань ТОВ «Террагрейн Груп» в 2021 році у відповідності до товарно-транспортної та видаткової накладної поставило ТОВ «Рівень- Агро» згідно вище вказаної Специфікації товар на суму 193 050,00грн., саме:
- 13.10.2021року-ТТН №ТЕР00001132-1 в кількості 16,5 т. на суму 193 050,00;
- 13.10.2021року-видаткова накладна №ТЕР00001132, 16,5т на суму 193 050,00грн..
Як встановлено судом, ТОВ «Рівень-Агро» згідно рахунку №ТЕР-000560 від 16.08.2021 року провело часткову оплату товару, що стверджується відповідними банківськими виписками: 20.08.2021 року - 10 000,00 грн.; 05.11.2021 року - 40 000,00 грн..
Позивач направив на адресу Відповідача письмову вимогу про оплату простроченої заборгованості та штрафних санкцій у сумі 199 709, 49 грн..
Як встановлено судом Відповідач оплату за поставлену продукцію провів частково.
Станом на день винесення рішення основна заборгованість Відповідача за Договором становить 143 050, 00 грн..
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підставі наведеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 143 050 грн. 00 коп. основного боргу за Договором поставки №ТЕР-000120 від 03.03.2021 року, обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Заперечення відповідача, наведені у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив є безпідставними та необгрунтованими з огляду на наступне.
Так, як стверджується Специфікацією №10 від 16.08.2021 року, ТТН №ТЕР00001136-1 від 12.10.2021 року, видатковою накладною №ТЕР00001136 від 12.10.2021 року, Рахунком на оплату №ТЕР-000561 від 16.08.2021 року, в рамках Договору поставки №ТЕР-000120 від 03.03/2021 року позивачем серед іншого, було поставлено на користь відповідача іншу партію Товару на суму 89 253,00грн. Відповідач оплатив даний Товар згідно платіжного Доручення №594 від 06.10.2021 року, вказавши в призначенні платежу, що дана оплата проведена саме на підставі Рахунку №000561 від 16.08.2021 року. Тобто, платіж в сумі 89 253,00грн. здійснений з метою оплати іншої партії Товару, поставленої на підставі іншої Специфікації, на підставі іншого Рахунку, а отже даний платіж не стосується предмету спору.
Твердження відповідача, що він не отримував від позивача Рахунку на оплату, спростовуються платіжними дорученнями відповідача на оплату Товару на користь позивача в яких Відповідач чітко зазначив і номер, і дату відповідного Рахунку на оплату, на підставі якого він здійснив відповідні платежі, а отже він його мав в наявності на момент здійснення оплати.
Що стосується настання строку оплати, як порушення грошового зобов'язання.
Відповідач стверджує, що раз Рахунку на оплату він не отримував, отже строк оплати не настав, а тому позовні вимоги слід відхилити.
З даного приводу слід зазначити наступне.
Пунктом 1.5 Специфікації №9 до Договору поставки встановлено, що покупець зобов'язується здійснити передоплату в сумі 10000,00 грн до 20.08.2021 року, а остаточний розрахунок до 15.10.2021 року. Таким чином, строк оплати Товару ніяким чином не пов'язаний із Рахунком на оплату, оскільки чітко визначений Специфікацією №9, а тому доводи відповідача в цій частині є нікчемними.
Стосовно позовних вимог про стягнення з Відповідача 35065,42 грн. пені, 4198,38 грн. 3% річних та 33279,63 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України).
В силу статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.І ст. 612 ЦК України).
У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, у відповідності до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 4.5 укладеного між сторонами Договору поставки, за порушення строку виконання зобов'язань по оплаті за прийнятий товар, Покупець несе відповідальність перед Постачальником відповідно до цього Договору та чинного законодавства України у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення за весь період по дату повного погашення заборгованості.
Таким чином, в даному випадку і Договором, і Законом встановлено, що штрафні санкції підлягають до стягненню за весь час прострочення оплати по дату повного погашення заборгованості.
Однак при перевірці рахунків пені, 3% річних судом встановлено, що останні нараховані арифметично невірно.
Так судом встановлено, що позивач неправомірно їх нарахував на суму 90000, 00 грн. за період з 21.08.2021 по 15.10.2021р. з огляду на те, що пунктом 1.5 Специфікації до Договору було встановлено, що покупець зобов'язується здійснити передоплату в сумі 10000,00 грн. до 20.08.2021 року, а остаточний розрахунок здійснити до 15.10.2021 року. Судом встановлено, що ТОВ «Рівень-Агро» згідно рахунку №ТЕР-000560 від 16.08.2021 року провело часткову оплату товару, що стверджується відповідними банківськими виписками: 20.08.2021 року на суму 10 000,00 грн..
Відтак нарахування пені та 3% можливе тільки з 16.10.2021 року.
Таким чином за розрахунком суду до стягнення підлягає пеня в сумі 32872 грн. 56 коп. та 3% річних в сумі 3792 грн. 48 коп. за період з 16.10.2021 по 30.08.2022р., інфляційні в сумі 30344 грн. 56 коп. за період з листопада 2021р. по серпень 2022 року.
В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищезазначене, та те що Позивач довів належними та допустимими доказами факт несвоєчасного виконання Відповідачем зобов'язань за Договором поставки №ТЕР-000120 від 03.03.2021 року, а Відповідач вказаного не спростував, суд доходить висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення з Відповідача 143 050 грн. 00 коп. основного боргу, пені в сумі 32872 грн. 56 коп., інфляційних в сумі 30 344 грн. 56 коп. та 3% річних в сумі 3792 грн. 48 коп..
Щодо судових витрат суд зазначає наступне.
За приписом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Як вбачається із матеріалів справи Позивач заявив до стягнення з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 (тридцять тисяч ) грн. 00 коп., понесення яких підтверджує Угодою про надання правничої допомоги № 1 від 02.08.2022 та платіжним дорученням №448 від 29.08.2022 на суму 30 000,00 грн..
Однак суд зазначає, що позивач, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат не подав суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Слід відмітити, що зазначення в Угоді про надання правничої допомоги № 1 від 02.08.2022 правничої допомоги, яку адвокат зобов'язується надати замовнику, не є детальним опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Також суд зазначає, що розмір судових витрат, які позивач заявляє до відшкодування є непропорційним відносно до предмета спору з ціною позову у 215 593 грн. 43 коп.. А також послуги, які перераховані в п.2.2 Угоди про надання правничої допомоги № 1 від 02.08.2022 а саме від підпунктів а) до в) за своїм розумінням входять у послугу підготовки та подачі до суду позовної заяви з матеріалами (підпункт д)).
Слід відмітити, що адвокат позивача жодного разу не приймав участі у судових засіданнях, однак це є його обов'язком відповідно до підпункту е) п.2.2 Угоди.
Відтак, з огляду на зазначене, без детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, з зазначенням витраченого часу та його вартості, суд позбавлений можливості визначити розмір цих витрат, який би був обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову.
Відтак суд не вбачає за можливе покласти витрати позивача на професійну правничу допомогу повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
На підставі ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Відповідно до цієї ж статті датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відтак датою ухвалення даного рішення є дата складення його повного тексту.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Террагрейн Груп" задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівень-Агро" (34362, Рівненська область, Володимирецький район, с. Любахи, вул. Вишнева, 58А, код ЄДРПОУ 40131958) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Террагрейн Груп" (18029, м. Черкаси, вул. Одеська, буд. 11/3, код ЄДРПОУ 38843527) 143 050 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар, пеню в сумі 32 872 грн. 56 коп., інфляційні в сумі 30 344 грн. 56 коп., 3% річних в сумі 3 792 грн. 48 коп., судовий збір у сумі 3 150 грн. 89 коп..
3. В решті вимог позову відмовити у задоволенні.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Марач В.В.