ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/24299/21 пров. № А/857/10716/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі № 380/24299/21 (прийняте за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у м. Львові суддею Карп'як О. О.) за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична компанія «Нафтогаз контакт» про стягнення податкового боргу та накладення арешту на кошти, що знаходяться у банках,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року Головне управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична компанія «Нафтогаз контакт» (далі - ТзОВ «Українська енергетична компанія «Нафтогаз контакт», відповідач) податковий борг у сумі 85 051,04 грн та накласти арешт на кошти, що знаходяться у банках.
В обґрунтування позову зазначало, що за відповідачем рахується податковий борг перед бюджетом, який складається із сум податкових зобов'язань, який добровільно не погашений.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ТзОВ «Українська енергетична компанія «Нафтогаз контакт» грошові кошти до бюджету в розмірі 85 051,04 грн, які знаходяться на рахунках в банках та інших фінансових установах, обслуговуючих такого платника податків та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та готівкових коштів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, його оскаржило ГУ ДПС у Львівській області, вважаючи, що воно є незаконним, необґрунтованим, постановленим при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, а тому просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відмовляючи у позові суд виходив з того, що контролюючим органом не надано належних доказів, які б свідчили про те, що у боржника відсутнє будь-яке інше майно за рахунок реалізації якого можна погасити податковий борг. При цьому, позивач зазначає, що контролюючим органом надано суду Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, з якої видно відсутність в реєстрах інформації щодо перебування у власності ТзОВ «Українська енергетична компанія «Нафтогаз контакт» (ЄДРПОУ 40741705) будь-якого нерухомого майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу.
Разом з тим, судом в порушення вимог пункту 7 частини другої статті 180 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не було витребувано з контролюючого органу інших доказів, які б свідчили про задоволення позову. У зв'язку з цим зазначає, що згідно з поданого фінансового звіту станом на 31.12.2020 у ТзОВ «Українська енергетична компанія «Нафтогаз контакт» відсутні основні засоби. На підтвердження тверджень про відсутність зареєстрованого нерухомого майна контролюючий орган додає витяг про реєстрацію в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 08.09.2021 у платника податків відсутнє майно, яке може бути джерелом погашення податкового боргу. А згідно з відповідей про наявність зареєстрованих за платником податків транспортних засобів, сільськогосподарської техніки, земельних ділянок, цінних паперів, прав інтелектуальної власності тощо у ТзОВ «Українська енергетична компанія «Нафтогаз контакт» відсутнє будь-яке рухоме майно платника податків за рахунок якого можна здійснити погашення податкового боргу.
Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що згідно з довідкою ГУ ДПС у Львівській області про податкову заборгованість від 26.08.2021 № 10047/5/13-01-13-02, станом на 24.08.2021 за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 85 051,04 грн з податку на додану вартість.
Податковий борг відповідача з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) виник на підставі самостійно задекларованих грошових зобов'язань згідно податкової декларації з податку на додану вартість від 20.02.2021 за № 903113212 на суму 139 063,00 грн, несплачений залишок становить 85 051,04 грн (термін сплати 02.03.2021).
Відповідач суми узгоджених грошових зобов'язань у встановлені Податковим кодексом України (далі - ПК України) строки не сплатив.
Податкову вимогу від 09.03.2021 за № 46908-13 відповідач отримав, що підтверджується відміткою про її отримання.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що податкова вимога залишилась без виконання. Відтак, станом на день звернення позивача з цим позовом до суду заборгованість відповідача є узгодженою, доказів сплати такої заборгованості відповідач до суду не подав.
У цій частини рішення суду першої інстанції не переглядається, оскільки сторонами не оскаржується.
Відмовляючи у задоволенні вимоги щодо накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться у банках суд першої інстанції виходив з того, що податковим законодавством встановлено особливий порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетами та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: звернутись до суду з вимогою про стягнення коштів з рахунків у банку; отримати судовий дозвіл на погашення усієї суми боргу за рахунок майна; провести торги з продажу майна, внесеного в податкову заставу.
Суд дійшов висновку, що контролюючий орган лише розпочав процедуру погашення заборгованості перед бюджетом, при цьому не вжив усіх заходів, які повинен був здійснити у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу відповідача, відтак вимога щодо накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться у банках, є передчасною.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у цій справі та переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині оскарження, суд виходить з такого.
Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 ПК України.
Визначення адміністративного арешту, як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.
Отже, норми статті 94 ПК України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від його предмета.
Згідно пункту 94.2 статті 94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки); нерезидент розпочинає та/або здійснює господарську діяльність через постійне представництво на території України без взяття на податковий облік, що підтверджується актом перевірки.
Відповідно до абзацу 2 підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Водночас, нормами ПК України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.
Так, згідно з підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження.
Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
У свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 94.2 статті 94 ПК України, за наявності умов, встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України є імперативною і обов'язковою до виконання.
Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 ПК України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини.
Норми пункту 94.2 статті 94 ПК України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість, підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.
Тобто, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.
Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов'язань платника податків.
Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 16.04.2020 у справі № 804/7201/16, від 15.05.2020 у справі № 813/890/18, від 24.04.2020 у справі № 821/1158/15-а, від 12.11.2019 у справі № 813/3944/17, від 14.02.2019 у справі № 813/4345/16, яка в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховується апеляційним судом під час вирішення цього спору.
Зі змісту заявленого позову слідує, що податковий орган звернувся до суду з позовом до ТзОВ «Українська енергетична компанія «Нафтогаз контакт» про стягнення суми податкового боргу, а також накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться у банках; правовою підставою для такої вимоги вказано приписи підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України.
В обґрунтування цієї вимоги покликався на відсутність у платника податків майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу. Наведену обставину підтверджував поданим відповідачем фінансовим звітом, з якого видно, що станом на 31.12.2020 у ТзОВ «Українська енергетична компанія «Нафтогаз контакт» відсутні основні засоби та відомостями із державного реєстру про відсутність зареєстрованого за відповідачем нерухомого майна.
Будь-яких інших доказів щодо відсутності у ТзОВ «Українська енергетична компанія «Нафтогаз контакт» майна, що може бути джерелом погашення податкового боргу, позивач до суду першої інстанції не надавав.
При цьому, до апеляційної скарги позивач вже додає відповідь РСЦ ГСЦ МВС у Львівський області від 28.09.2021 № 31/13-2356 про відсутність транспортних засобів зареєстрованих за «Українська енергетична компанія «Нафтогаз контакт» (ЄДРПОУ 40741705), а також відповідь Головного управління Держпраці у Львівській області від 04.10.2021 про те, що за ТзОВ «Українська енергетична компанія «Нафтогаз контакт» (ЄДРПОУ 40741705) великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування не обліковується та зазначає, що згідно цих відповідей у ТзОВ «Українська енергетична компанія «Нафтогаз контакт» (ЄДРПОУ 40741705) відсутнє будь-яке рухоме майно платника податків за рахунок якого можна здійснити погашення податкового боргу.
Щодо прийняття та оцінки цих доказів колегія суддів зазначає.
Відповідно до приписів частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статі 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статі 79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Невід'ємною умовою встановлення істини у справі є внутрішнє переконання судді, засноване на дослідженні доказів: безпосередньому - шляхом особистого дослідження доказів; всебічному - через оцінку всіх належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів у справі; повному - через оцінку потрібного та достатнього кількісного виміру доказів із метою формулювання однозначної позиції про обставини, які підлягають встановленню при розгляді та вирішенні адміністративної справи; об'єктивному - шляхом неупередженої, безсторонньої оцінки доказів у справі.
Оцінка доказів за внутрішнім переконанням полягає у тому, що їх достовірність та доказову силу встановлює безпосередньо суд, який розглядає справу.
Тобто, суд першої інстанції, керуючись положеннями статті 90 КАС України, на підставі свого внутрішнього переконання повинен був дослідити надані апеляційному суду докази, проте такі йому не було надано.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи те, що вказані відповіді не досліджувався в суді першої інстанції під час вирішення спірних правовідносин, оскільки долучені відповідачем уже на стадії апеляційного перегляду, а також те, що позивачем не надано доказів на підтвердження неможливості їх подання до суду першої інстанції, при оцінці законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі ці відповіді не можуть бути взяті колегією суддів до уваги.
Щодо можливого порушення судом першої інстанції пункту 7 частини другої статті 180 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 180 КАС України підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи.
Згідно пункту 7 частини 2 статті 180 КАС України у підготовчому засіданні суд з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом, чи причини їх неподання; пропонує учасникам справи надати суду додаткові докази або пояснення; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових та електронних доказів за їх місцезнаходженням; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання; вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.
З наведеного видно, що суд з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові, пропонує учасникам справи надати суду додаткові докази або пояснення та вирішує питання про витребування додаткових доказів у підготовчому засіданні.
Статтею 179 КАС України передбачено, що підготовче засідання проводиться у кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження.
Згідно статті 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення.
З матеріалів справи видно, що ухвалою судді від 20 грудня 2021 року у цій справі відкрито спрощене позовне провадження та вирішено розглядати справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Тобто, суд першої інстанції розглядав справу за наявними у справі матеріалами, досліджував докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи і не міг порушити норми пункту 7 частини 2 статті 180 КАС України, оскільки не проводив підготовчого засідання.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що на день звернення до суду позивач не надав доказів, що ним було здійснено пошук всього майна (нерухомого та рухомого) відповідача та його балансова вартість є меншою суми податкового боргу, а тому вимоги ГУ ДПС у Львівській області щодо арешту на кошти та інші цінності ТзОВ «Українська енергетична компанія «Нафтогаз контакт», що знаходяться у банках, є передчасними та не обґрунтованими.
З урахуванням наведеного, висновки суду першої інстанції про початок процедури погашення заборгованості перед бюджетом, невжиття усіх заходів позивачем у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу відповідача, що унеможливлює накладення арешту на кошти та цінності в банках, є помилковими.
У цій ситуації саме відсутність доказів про наявність відповідного майна платника або його недостатність (що може бути виявлено на стадії опису податковим керуючим майна, на яке поширюється податкова застава) є визначеною законом перешкодою в застосуванні спірного арешту.
Водночас, дотримання процедури стягнення податкового боргу (спершу пред'явлення позову про стягнення коштів, отримання дозволу на погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває в податковій заставі, передача податковому органу права вимоги дебіторської заборгованості з дебіторів платника податків і подальше звернення до суду для її стягнення) не визначено нормами ПК України як необхідна та обов'язкова передумова для застосування арешту коштів та інших цінностей в банку на підставі підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України.
Відтак, оцінюючи в сукупності вищевикладене, враховуючи не підтвердження в судовому засіданні обставин, якими контролюючий орган обґрунтував свої твердження про наявність підстав для застосування арешту на підставі підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України, заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, через що підлягає до часткового задоволенню.
Отже, попри правильне по суті вирішення справи колегія суддів, вбачає підстави для зміни оскаржуваного рішення, в частині мотивів.
Згідно із пунктом четвертим частини першої статті 317 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 317 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, проте помилково застосував норми матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), через що оскаржуване рішення суду необхідно змінити в мотивувальній частині шляхом викладення дійсних мотивів відмови в задоволенні позовної вимоги про накладення арешту на належні відповідачу кошти та інші цінності в банках.
У решті рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його скасування чи зміни у цій частині є відсутніми.
Керуючись ст. ст. 229, 242 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі № 380/24299/21 змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову, в іншій частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин