ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/4613/22 пров. № А/857/14013/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року у справі № 140/4613/22 за адміністративним позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНВЕЛЬ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
суддя в 1-й інстанції - Ковальчук В. Д.,
час ухвалення рішення - 29.08.2022 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося в суд з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНВЕЛЬ", в якому просило стягнути з відповідача адміністративно- господарські санкції в сумі 145 351,14 грн та пені в сумі 8837,28 грн, всього в сумі 154188,42 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що, враховуючи середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу за 2021 рік, відповідач зобов'язаний був у 2021 році працевлаштувати 5 осіб з інвалідністю і для цього він мав своєчасно, починаючи з січня 2021 року, додатково працевлаштувати не одну, а дві особи з інвалідністю, для чого необхідно було створити дві вакантні посади, а не одну, яка створена з грудня 2020 року, що вбачається зі звітності форми №3-ПН. Зазначає, що відповідач не надав докази здійснення своєчасних заходів для забезпечення виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році і підстави для його звільнення від сплати адміністративно-господарських санкцій відсутні. Звертає увагу, що підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», однак відповідач відмовив у працевлаштуванні 1 особи з інвалідністю, яка була направлена для працевлаштування, про що повідомив Ковельський міськрайонний центр зайнятості в листі від 19 квітня 2022 року. Крім того, зазначає, що чинним законодавством не передбачено звільнення роботодавця від відповідальності за не працевлаштування осіб з інвалідністю у разі відсутності необхідних йому спеціалістів (особи з інвалідністю) на ринку праці. Відсутність спеціалістів, які б задовольняли роботодавця, не може бути підставою звільнення від сплати адміністративно- господарської санкції за не працевлаштування особи з інвалідністю. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що підприємство здійснило усі своєчасні заходи для забезпечення виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 року. Вказує, що особи, які направлялись з Ковельського міськрайонного центру зайнятості, самостійно відмовлялись від запропонованих вакансій, фактів необґрунтованої відмови зі сторони ТОВ «Бренвель» у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2021 рік Волинським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю не надано. Звертає увагу, що якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, 17 лютого 2022 року ТОВ «БРЕНВЕЛЬ» подало до ВОВ Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою №10-ПОІ, порядок подачі якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з поданим відповідачем звітом про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою №10-ПОІ, при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу 131 особа, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 3 особи. Кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-ХІІ повинна складати 5 осіб. Фонд оплати праці штатних працівників відповідача у 2021 році становив 9520,5 тис.грн, а середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 72672 тис. грн.
У зв'язку з невиконанням відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ВОВ Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю направило повідомлення від 25 березня 2022 року №28/18-414, в якому вказало про обов'язок сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 145351,14 грн до 15 квітня 2022 року та роз'яснило порядок нарахування пені за порушення термінів сплати. У зазначений строк відповідачем адміністративно-господарські санкції в добровільному порядку сплачені не були.
У листі від 04 квітня 2022 року №78, адресованому ВОВ Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю, ТОВ «БРЕНВЕЛЬ» вважає нарахування адміністративно-господарських санкцій в сумі 145351,14 грн необґрунтованим, зробленим без врахування усіх обставин та таким, що не підлягає задоволенню.
У зв'язку з несплатою підприємством адміністративно-господарських санкцій у встановлений термін відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ відповідачу нарахована пеня в сумі 8837,28 грн, що підтверджується розрахунком вартості робочого місця, розміру сплати адміністративно-господарських санкцій і пені.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виконав обов'язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, покладений на нього законодавством повною мірою, оскільки створив робочі місця для осіб з інвалідністю, інформував центр зайнятості про наявність вакансій на підприємстві для осіб з інвалідністю, тобто вчинив усі залежні від нього заходи для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, а тому підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню в сумі 154188,42 грн відсутні.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” від 21.03.1991 №875-ХII (далі - Закон №875-ХІІ).
Згідно з ч.1 ст.19 Закону №875-XІI для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Ч.2 цієї статті передбачає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до ч.3 ст.19 Закону №875-XІI підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Згідно з ч.3 ст.18 Закону №875-XІI підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом ч.5 ст.19 Закону №875-XІI виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Ч.9 ст.19 Закону № 875-XІI передбачає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
Відповідно до ч.10 цієї статті керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Згідно з ч.1, 2 ст.20 Закону №875-XІI підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
За змістом ч.1 ст.238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Відповідно до ч.2 ст.238 ГК України види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 ГК України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.
Отже, законом передбачена відповідальність у виді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Ч.3 ст.18-1 Закону №875-ХІІ передбачає, що Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові 11 серпня 2021 року (справа №825/1790/18).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають: у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць; у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю; у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З наведеного вище вбачається, що перевірці при вирішенні цього публічно-правового спору підлягає вжиття відповідачем залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України “Про зайнятість населення” №5067 від 05.07.2012 року (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Колегія суддів звертає увагу, що обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року №803-XII “Про зайнятість населення”, який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується. Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.
Згідно з п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики від 27 серпня 2020 року №591 затверджено форму звітності № 10-ПОІ (річна) “Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю” та Інструкції щодо її заповнення відповідно до положень якої у рядку 01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за звітний рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 глави 3 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року №286, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2005 року за №1442/11722. У рядку 02 відображається середньооблікова кількість штатних працівників за звітний рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, з розподілом за статтю, місцем фактичного проживання та віком. Якщо фізичній особі, яка використовує працю найманих працівників, відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, вона збільшує показник рядка 02 на одиницю.
У рядку 03 відображається кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, установленого статтею 19 Закону, повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем. Показник рядка 03 для роботодавців, у яких працює від 25 осіб, визначається шляхом множення показника рядка 01 на 4 %; для роботодавців, у яких працює від 8 до 25 осіб, дорівнює 1.
Дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність (рядок 02), та кількості осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, застосовується правило заокруглення до цілого: якщо після коми число від 1 до 4, заокруглення відбувається в бік зменшення, від 5 до 9 - в бік збільшення. У рядку 04 відображається сума фонду оплати праці штатних працівників облікового складу, зазначених у рядку 01, за звітний рік.
Наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)”, чинний на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок), згідно з пунктом 3 якого форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.
Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку.
Відповідно до п.5 Порядку форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Вказане відповідає висновкам Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17.
З системного аналізу наведених вище правових норм колегія суддів дійшла висновку, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості. Передбачена частиною 1 статті 20 Закону №875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі безпідставної відмови у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Таким чином, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067 та Наказом №316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом №875-ХІІ та Порядком №70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
При цьому, Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів. Обов'язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади. Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб'єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у 2021 році щомісячно було подано до Ковельського міськрайонного центру зайнятості звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії), у якій повідомлялося про наявність вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю за посадами менеджер з управління персоналом та перекладач.
При цьому, матеріалами справи стверджується, що зі списку працюючих інвалідів штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2021 році становить 6 осіб, разом з тим, середньооблікова кількість таких працівників, які відпрацювали у 2021 році повних місяців та мали інвалідність становить 3 особи, при нормі 5 осіб, що підтверджується листом Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 13 травня 2022 року № 0300-0703-5/17744 (а.с. 23).
Крім того, зі змісту листа Ковельського міськрайонного центру зайнятості від 19 квітня 2022 року №327/06-0 вбачається, що первинна форма звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії) ТОВ «БРЕНВЕЛЬ» до Ковельського міськрайонного центру зайнятості була подана 15 грудня 2020 року за професією менеджер з управління персоналом для працевлаштування осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Ця вакансія впродовж січня - листопада 2021 року перебувала в центрі зайнятості, як така, шо потребувала укомплектування. Актуальність зазначеної у формі №3-ПН вакансії Ковельським міськрайонним центром зайнятості підтверджувалася систематично під час особистої зустрічі з роботодавцем та у телефонному режимі. Уточнювальна звітність подавалася в разі необхідності на заміну первинної. 11 листопада 2021 року була подана форма звітності №3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за професією перекладач для працевлаштування осіб з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Актуальність зазначеної вакансії підтверджувалася у грудні 2021 року. Протягом 2021 року на вакансію менеджер з персоналу було видано 4 направлення з числа осіб з інвалідністю, що перебували на обліку в пошуках роботи. У відповідях, що заповнюється роботодавцем та повертається центру зайнятості 3 особи відмовилися особисто, 1 особа - не відповідає вимогам роботодавця. На вакансію перекладач було видано 1 направлення з числа осіб з інвалідністю, що перебували на обліку в пошуках роботи, яка відмовилася особисто (а.с.18).
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що доказів того, що відповідач не створив робоче місце для осіб з інвалідністю, відмовляв таким особам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, позивачем, який є суб'єктом владних повноважень, не надано, а судом таких не здобуто.
Ст.77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для притягнення відповідача до відповідальності на підставі частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем у апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року №140/4613/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 29 грудня 2022 року.