ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/39338/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Ганна Валеріївна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
28 грудня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправним та скасувати наказ №426 о/с від 08.11.2021 Головного управління Національної поліції в Житомирській області в частині відсторонення від виконання службових обов'язків;
- стягнути за рахунок державних асигнувань Головного управління Національної поліції в Житомирській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2021 по день фактичного розрахунку.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ №426 о/с від 08.11.2021 Головного управління Національної поліції в Житомирській області в частині відсторонення ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10 листопада 2021 року по 25 лютого 2022 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено, що судом першої інстанції правильно встановлено та досліджено усі обставини справи, в результаті чого прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходить службу на посаді інспектора-чергового чергової частини сектору моніторингу відділу поліції №2 Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області, що не заперечується сторонами.
08 листопада 2021 згідно наказу ГУНП в Житомирській області від 08.11.2021 № 426 о/с відповідно до статті 60 «Про Національну поліцію», статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року №2153, зареєстрованим Міністерством юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928, постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 (зі змінами), та статті 46 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 було відсторонено від виконання службових обов'язків до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.
На підставі висновку службового розслідування від 14.01.2022 наказом ГУНП в Житомирській області було внесено зміни в наказ від 08.11.2021 №426 о/с в частині відсторонення від виконання службових обов'язків майора поліції ОСОБА_1 інспектора - чергового чергової частини сектору моніторингу відділу поліції №2 Житомирського районного управління поліції та вважати відстороненим з 10.11.2021.
Не погодившись із правомірністю наказу в частині відсторонення, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходи в з того, що відповідач, відсторонивши позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, фактично поклав на нього обов'язок вчинити дії (виконати обов'язок - зробити щеплення), які у наведених вище Законах не визначені державою як обов'язкові. Суд вважає, що в даному випадку не дотримано справедливого балансу між суспільними інтересами та повагою до прав позивача, гарантованих Конституцією України.
Відтак, оскільки спірний наказ ГУ Національної поліції у Житомирській області №426 о/с від 18 листопада 2021 року про відсторонення прийнятий не у законний спосіб та порушує гарантоване Конституцією України право заробляти працею на життя, на переконання суду першої інстанції, він є протиправним та підлягає скасуванню, а отже позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими.
Також, щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, який обумовлений прийняттям протиправного наказу про відсторонення від роботи, починаючи з 10 листопада 2021 року по 25 лютого 2022 року.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.
Згідно із статтею 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Відповідно до статті 46 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.
Відповідно до статті 30 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 №2801-ХІІ (далі - Закон №2801-ХІІ) держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.
Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.
У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.
Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування зобов'язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.
Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я і публікуються в офіційних джерелах.
Також, пунктом б частини першої статті 10 Закону №2801-ХІІ встановлено, що громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Згідно із наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.07.1995 №133 Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб (зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров'я України №521 від 25.02.2020) особливо небезпечною інфекційною хворобою є COVID-19.
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Статтею 12 Закону №1645-ІІІ до обов'язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов'язковим. Нормами цієї статті передбачено запровадженні інших обов'язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153 Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням , визначено, що обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01.11.2021 №2393 Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням доповнено Перелік новими пунктами такого змісту: 4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.
Також, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24.12.2020 №3018 «Про затвердження Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» передбачено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.
У даній справі, до спірних відносин підлягає застосуванню стаття 46 КЗпП України, якою визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в інших випадках, передбачених законодавством.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, відсторонення працівника від роботи має відбуватись з дотриманням легітимної мети та на підставі прийнятих законів України.
У свою чергу, відсторонення позивача від роботи відбулось на підставі підзаконних нормативно-правових актів, які мають нижчу юридичну силу та з яких вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов'язкова, ні як обов'язкове профілактичне щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Окрім того, суду не надано доказів, зокрема рішення Головного державного санітарного лікаря України, головних державних санітарних лікарів регіонів про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями.
Колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать наведені вище постанова Кабінету Міністрів України та наказ Міністерства охорони здоров'я України.
Відповідач, відсторонивши позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, фактично поклав на нього обов'язок вчинити дії (виконати обов'язок - зробити щеплення), які у наведених вище Законах не визначені державою як обов'язкові. Тому, даному випадку не дотримано справедливого балансу між суспільними інтересами та повагою до прав позивача, гарантованих Конституцією України.
Відтак, оскільки спірний наказ ГУ Національної поліції у Житомирській області №426 о/с від 18 листопада 2021 року про відсторонення прийнятий не у законний спосіб, є протиправним та підлягає скасуванню.
Як встановлено з матеріалів справи та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, наказом ГУНП в Житомирській області від 01.03.2022 року № 83 о/с позивача допущено до виконання посадових обов'язків (роботи) з 26.02.2022 року, тобто, з 22 лютого 2022 року фактично виконує посадові обов'язки та, відповідно, отримує грошове забезпечення, відтак, середній заробіток за час відсторонення від роботи підлягає виплаті за період з 10 листопада 2021 року (дати відсторонення) по 25 лютого 2022 року (дня, по який грошове забезпечення не виплачувалось).
Отже, належним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, який обумовлений прийняттям протиправного наказу про відсторонення від роботи, починаючи з 10 листопада 2021 року по 25 лютого 2022 року.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги в оскаржуваній відповідачем частині, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Полотнянко Ю.П. Граб Л.С.