Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2022 року № 520/23025/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області (пров. Транспортний, б. 2, смт. Пісочин, Харківський район, Харківська область, 62416; код ЄДРПОУ 04396727) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд:
- скасувати рішення ІХ сесії Пісочинської селищної ради VІІІ скликання від 03.09.2021 №56/9-2021 «Про відмову надати дозвіл, на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_1 »;
- зобов'язати Пісочинську селищну раду Харківського району Харківської області надати дозвіл, на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,11 га, выдповыдно до поданого клопотання від 16.08.2021.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка зазначила, що 16.08.2021 звернулася із заявою до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,11 га, яка розташована на території сільської ради, із земель комунальної власності. До заяви було долучено необхідні документи та графічні матеріали бажаного розташування земельної ділянки. За результатами розгляду заяви відповідачем було надано рішення ІХ сесії Пісочинської селищної ради VІІІ скликання від 03.09.2021 № 56/9-2021, у якому зазначено, що в наданні дозволу, на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,11 га, позивачці відмовлено у зв'язку з тим, що на зазначену земельну ділянку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, відповідно до рішення VІ сесії Пісочинської селищної ради VІІІ скликання від 11.06.2021 ОСОБА_2 . Однак, як вбачається з рішення VІ сесії Пісочинської селищної ради VІІІ скликання від 11.06.2021 відповідний дозвіл на відведення земельної ділянки був наданий ОСОБА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівль і споруд, розташованих в межах населеного пункту АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 0,12 га. У свою чергу, протягом 5 місяців ОСОБА_2 проект не розроблений, відомості про її формування з відповідним цільовим призначенням до земельного кадастру не внесені. Тому позивачка, вважає вищенаведену відмову, оформлену рішення ІХ сесії Пісочинської селищної ради VІІІ скликання від 03.09.2021 № 56/9-2021, незаконною та такою, що порушує права та законі інтереси позивачки.
По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу та отримана ним.
Відповідач відзив на позов до суду не надав. Відповідач належним чином повідомлений про наслідки неподання відзиву на позов, передбачені ч. 6 ст. 162 КАС України.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) , зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно вимог ст. 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що 16.08.2021, позивачка, звернулась з клопотанням до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області про надання дозволу, на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,11 га, яка розташована поруч з земельною ділянкою, що належить позивачці на праві приватної власності. Рішенням ІХ сесії Пісочинської селищної ради VІІІ скликання від 03.09.2021 № 56/9-2021 «Про відмову надати дозвіл, на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_1 », у наданні дозволу позивачці було відмовлено, у зв'язку з тим, що відповідний дозвіл на відведення земельної ділянки був наданий ОСОБА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівль і споруд, розташованих в межах населеного пункту АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 0,12 га, що пітверджується копією рішення VІ сесії Пісочинської селищної ради VІІІ скликання від 11.06.2021 № 91/6-2021.
Вважаючи вищенаведену відмову, оформлену рішення ІХ сесії Пісочинської селищної ради VІІІ скликання від 03.09.2021 № 56/9-2021, незаконною та такою, що порушує права та законі інтереси, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема, особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, законодавцем встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Підставою для відмови позивачці у надані дозволу на розробку проекту землеустрою слугувало те, що на зазначену у графічних матеріалах земельну ділянку вже наданий відповідний дозвіл на відведення земельної ділянки інший особі, а саме ОСОБА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівль і споруд, розташованих в межах населеного пункту АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 0,12 га.
Досліджуючи зміст оскарженого рішення, суд встановив, що в ньому відсутні посилання на підстави, передбачені статтею 118 ЗК України.
Посилання відповідача як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на раніше наданий дозвіл іншій особі, суд вважає безпідставними, оскільки надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. Крім того, законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як її перебування у стані "відведення" та не передбачає відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку із наданням такого дозволу іншій особі.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17.
У постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 320/1177/19 також вказано про те, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об'єкта. При цьому не суттєво, за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками. Стаття 118 ЗК України встановлює вичерпний перелік таких підстав, серед яких відсутня така підстав, як надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі на ту ж саму земельну ділянку. Аналіз статей 116, 118 ЗК України вказує на те, що місцева рада не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою на одну й ту ж саму земельну ділянку. У даному випадку надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення місцевої ради про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою.
Отже, надання відповідачем дозволу на розроблення проекту землеустрою іншим особам не позбавляє позивача права на самостійне звернення до органу виконавчої влади для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Таким чином, підстави якими керувався відповідач приймаючи оскаржене рішення, не можуть вважатися законними підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Тому оскаржене рішення є протиправним та таким що підлягає скасуванню.
Питання можливості надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки та правових наслідків надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки було предметом розгляду Великої палати Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц.
У цій постанові Велика палата Верховного Суду зазначила, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. У постанові від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку (пункт 36.4 постанови).
При цьому обов'язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.
Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи.
З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи (пункти 38-41 постанови).
У спірному ж випадку, враховуючи зазначені правові позиції Верховного Суду, суд вважає оскаржуване рішення протиправним. Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі не є правовстановлюючим актом, не вказує про наявність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки та не означає позитивного рішення місцевої ради про передачу такої у власність. Вказана підстава у ненаданні дозволу свідчить про зловживання своїм обов'язком відповідача надати такий дозвіл у відповідності до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані законодавством.
Щодо вимог позивача в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву та прийняти рішення щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, суд зазначає таке.
У постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. З іншого боку, відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно.
Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд, під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення.
Під час розгляду справи, суд встановив, що оскаржуване рішення не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх умов, передбачених нормами статті 118 ЗК України, для прийняття рішення про надання позивачу відповідного дозволу.
Враховуючи викладене, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та за результатами розгляду прийняти рішення відповідно до норм Земельного кодексу України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду справи відповідач не довів правомірність рішення ІХ сесії Пісочинської селищної ради VІІІ скликання від 03.09.2021 №56/9-2021 «Про відмову надати дозвіл, на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_1 », в частині відмови позивачці в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садивництва. Тому позов необхідно задовольнити частково.
Вирішуючи вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача усіх судових витрат, які складаються зі спалаченого судового збору у розмірі 1816,00 грн, та витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3700,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з частиною дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема, у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на надання правової допомоги в розмірі 3700,00 грн позивач надав суду договір про надання правничої (правової) допомоги від 13.08.2021 № 01/08-13, додаток № 1 від 13.08.2021 до договіоу про надання правничої (правової) допомоги яким передбачена підготовка позовної заяви у розмірі 3700,00 грн, звіт про виконання договору з якого вбачається, що «адвокат надав клієнту правові послуги- підтоговка позовної заяви, яка зайняла 8 годин» та квитанцію № 01/08-13 від 16.10.2021 на суму 3 700,00 гривень.
Щодо співмірності витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до процесуального законодавства, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із:складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами);часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони». Таким чином, суд зазначив, що у питанні визначення розподілу судових витрат судді мають виступати виключно як арбітри та надавати оцінку доказам та доводам, що наводяться сторонами. Вирішення питання про розподіл судових витрат судом на власний розсуд може бути підставою для оскарження такого рішення.
Відповідач не надав до суду заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в порядку частини 6 статті 134 КАС України.
Надаючи оцінку документам, поданим на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3700,00 грн, суд вважає заявлений позивачем до відшкодування розмір таким, що підлягає відшкодуванню.
Тому, необхідно стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області в розмірі 3700,00 гривень.
У зв'язку з частковим задоволенням позовний вимог відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області (смт. Пісочин, пров. Транспортний, б. 2, Харківський район, Харківська область, 62416, код ЄДРПОУ 04396727) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Скасувати рішення ІХ сесії Пісочинської селищної ради VІІІ скликання від 03.09.2021 № 56/9-2021 «Про відмову надати дозвіл, на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_1 ».
Зобов'язати Пісочинську селищну раду Харківського району Харківської області (смт. Пісочин, пров. Транспортний, б. 2, Харківський район, Харківська область, 62416; код ЄДРПОУ 04396727) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 16.08.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,11 га, яка розташована в районі АДРЕСА_3 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області (пров. Транспортний, б. 2, смт. Пісочин, Харківський район, Харківська область, 62416; код ЄДРПОУ 04396727) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3 700 (три тисячі сімсот гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Заічко О.В.