Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2022 року № 520/13965/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (вул. Гагаріна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196469) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:
- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області щодо відмови в нарахуванні та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області , здійснити перерахунок та виплатити щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік, як інваліду 2 групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
- стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10 614,00 гривень.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем у процедурі виплати грошової допомоги до 5 травня 2021 як інваліду 2 групи було звужено права позивача, що полягає у протиправній відмові у перерахунку та виплати такої у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020р. №3-р/2020, такими діями відповідачем спричинена моральна шкода в розмірі 10614,00грн..
По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу та отримана ним.
Відповідач відзив на позов до суду не наддав. Відповідач належним чином повідомлений про наслідки неподання відзиву на позов, передбачені ч. 6 ст. 162 КАС України.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) , зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно вимог ст. 229 КАС України.
Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій та відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є інвалідом 2 групи, має право на отримання щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком.
Позивачу виплачено одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі 3906,00гривень.
Не погоджуючись, із виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі значно меншому, ніж встановлено законом, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (надалі - Закон №№3551-XII).
01.01.1999 набрав чинності Закон №367-ХІV, яким ст. 13 Закону №3551-XII доповнено частиною в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам (...)2 групи вісім мінімальних пенсій за віком".
Згідно із пп. 5 п. 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнено п. 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, стст. 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 зазначене положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Таким чином, на час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону №367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам 2 групи вісім мінімальних пенсій за віком.
Водночас відповідно до додатку до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою КМУ від 08.04.2021 №325 /далі - Постанова №325/, разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується особам з інвалідністю внаслідок війни 2 групи у розмірі 3906,00 грн, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 13 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у квітні 2021 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551-XII і Постанова №325.
При цьому суд зауважує, що дію наведеної вище норми Закону №3551-XII у 2021 році не зупинено, вона не втратила чинність, зміни до названого Закону законодавцем не вносились.
Відтак, виходячи із визначених у ч. 4 ст. 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.
За таких обставин, позивач має право на одержання разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону №1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким законом є Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Тобто, при обчисленні суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідач має виходити з розміру мінімальної пенсії за віком, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Відповідні висновки щодо застосування норм права викладено у рішенні Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021.
При цьому суд враховує, що ця справа не є типовою справою у розумінні п. 21 ч.1 ст. 4 КАС України відповідно до обставин, викладених у рішенні Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20. Однак, висновки Верховного Суду (зокрема, Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.01.2021) у справі №440/2722/20 враховані судом під час розгляду цієї справи в силу частини п'ятої статті 242 КАС України, якою встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Варто зазначити, що Уряд України, обмежуючи розмір грошової допомоги до 5 травня у 2021 році у Постанові №325, всупереч правовій позиції КСУ, викладеній у Рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020, зумовив ситуацію, де розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги Постанови КМУ, вимушені діяти з порушенням прав та гарантій осіб, на яких поширюються положення Закону №3551-XII. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог Постанови №325, не звільняє Центр від відповідальності за порушення конституційного права позивача на належний соціальний захист.
Оскількі, матеріалами справи встановлено, що виплату допомоги позивачу, безпосередньо було здійснено Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області , тому Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області були здійснені протиправні дії, щодо виплати позивачу разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено частиною п'ятою статті 13 Закону N 3551-XII.
Стосовно стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, або незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо: шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Отже, законодавець пов'язує підстави відповідальності за завдану моральну шкоду з наявністю чи відсутністю, у передбачених випадках, вини. Однак, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності відшкодування моральної шкоди можливе лише у випадку доведення наявності такої шкоди.
Згідно п. п. 1-3 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Разом з тим, відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судова практика виходить із положення, що "відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору".
За таких обставин основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18.
На обґрунтування позовних вимог у цій частині позивач зазначає, що моральна шкода полягає у що зважаючи на те, що він, як інвалід 2 групи отримав радіаційне опромінення, потребує постійного лікування,для цього потрібно придбанням ліків, а відповідачем своєчасно не було виплачено разова грошова допомога, що призвело к психічному перенавантаженню та стресу. Однак, як встановлено судом, позивачем не доведено, що зазначеними вище діями та бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо. Водночас, з урахуванням наведеного вище, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року, у справі №804/6922/16. За наведених обставин та усталеного правового врегулювання, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити за відсутністю підстав.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та протиправність дій відповідача, суд приходить до висновку, що позов в частині зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області нарахувати та виплатити позивачу разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше сплаченої суми підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення інших судових витрат, позивачем до суду не надано.
Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (вул. Гагаріна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196469) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (вул. Гагаріна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 03196469) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) як учаснику бойових дій, разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Заічко О.В.