КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/3673/22
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача-1: Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради, вул. Г.України,14, м. Світловодськ, Кіровоградська область,27501
до відповідача-2: Управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради, вул. Героїв України,4, м. Світловодськ, Кіровоградська область,27500
про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій, просить:
1)стягнути з відповідача - Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.05.2021 по 01.07.2022 в сумі 272 606,95 грн. з розрахунку 949,85 грн. за один робочий день;
2) стягнути з відповідача - Управління освіти, молоді та спорту територіальної громади Світловодської міської ради на його користь грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 14.05.2021 по 01.07.2022 в сумі 48 442,35 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вимоги мотивовані тим, що з 14.05.2021 по 01.07.2022 позивач перебував у вимушеному прогулі у зв'язку із затримкою виконання судового рішення суду про поновлення на роботі. Викладені у позовній заяві обставини свідчать про те, що невиконання рішення суду у справі № 340/3471/21 відбувається саме з вини роботодавця, а відтак, за правилами ст. 235 КЗпП України, у відповідача-1 існує обов'язок оплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.
Ухвалою суду від 26.08.2022 року справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.68-69).
Ухвалою суду від 10.11.2022 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено Управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради.
Ухвалою суду від 29.11.2022 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні (а.с.168).
Відповідачами до суду надано письмові відзиви на позовну заяву, в яких зазначено, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення не може розглядатись як новий публічно - правовий спір. З огляду на викладені обставини, позивачу слід у задоволенні позовних вимог відмовити. (а.с.119-126).
Представник відповідача-2 в судовому засіданні 19.12.2022 року позовні вимоги визнала частково, не ви знала розрахунок та період з 14.05.2021 року по 27.05.2021 року.
Суд, на підставі усної ухвали, занесеної до протоколу судового засідання 23.12.2022 року, подальший розгляд справи вирішив проводити в порядку письмового провадження.
Дослідивши надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності на підставі наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
Позивач, починаючи з 13.05.2009 року займав посаду начальника управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради.
Розпорядженням Світловодського міського голови №87-к від 05.02.2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 " його звільнено з займаної посади на підставі абз. 2 ч.1 ст.20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" з 08.02.2021 року.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 в справі №340/449/21 вказане вище розпорядження визнано протиправним та скасовано, поновлено його на посаді начальника управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради з 03.03.2021, стягнуто з управління освіти на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.03.2021 по 13.05.2021 включно.
14.05.2021 року Світловодським міським головою прийнято розпорядження №390-к "Про поновлення ОСОБА_1 ", яким скасовано розпорядження міського голови від 05.02.2021 №87-к, яким поновлено його на посаді начальника управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради з 03.03.2021 року.
Розпорядженням Світловодського міського голови №424-к від 27.05.2021 "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивач знову звільнений з посади начальника управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради з 27.05.2021 року на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.06.2022 в справі №340/3471/21, вказане розпорядження Світловодського міського голови визнано протиправним та скасовано.
01.07.2022 Світловодським міським головою видано розпорядження №294-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким його звільнено з займаної посади начальника управління освіти виконавчого комітету Світловодського міської ради з 01.07.2022 року на підставі ч.1 ст.40 КЗпП України, в зв'язку з ліквідацією названого управління.
Позивач вказує, що в період з 14.05.2021 по 01.07.2022 він не був допущений до роботи, фактично не виконував своїх посадових обов'язків, заробітну плату не отримував.
Постановою ТААС від 30.06.2022 в справі №340/3471/21 питання щодо стягнення середнього заробітку не вирішено, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Принцип обов'язковості судових рішень закріплений і в статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до змісту якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Так само, відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Статтею 5 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною 7 ст. 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до вимог чинного законодавства рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.
Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно зі ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Таким чином, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України, суду належить встановити чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення з'ясуванню підлягає період цієї затримки, який обраховується від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі; та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Ці правові висновки відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом в постановах від 27 листопада 2019 року (справа №802/1183/16-а) та від 05 березня 2020 року (справа № 280/360/19).
Як встановлено судом, постановою Третього ААС від 30.06.2022 в справі №340/3471/21 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 р. у справі № 340/3471/21. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 р. у справі № 340/3471/21 - скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Світловодського міського голови Маліцького А.І. №424-к від 27 травня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 ".
При цьому, судом апеляційної інстанції під час прийняття нового рішення, не вирішено питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
За цих обставин, суд зазначає про те, що в спірних правовідносинах підтверджено обставину затримки виконання судового рішення і позивач має право, відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, на виплату середнього заробітку за час затримки його виконання.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 30.06.2022 року /справа №340/3471/21/, розпорядженням Світловодського міського голови Кіровоградської області від 27.05.2021 №424-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивача звільнено з посади начальника управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради з 27.05.2021 за прогул, на підставі п. 4 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.
Так, апеляційним судом зазначено, що лист голови ліквідаційної комісії управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради від 17.05.2021 №727/1 беззаперечно підтверджує повідомлення позивача про необхідність з'явитись до управління освіти з трудовою книжкою для внесення відповідного запису про поновлення на роботі та приступити до виконання своїх посадових обов'язків. В свою чергу, зі змісту матеріалів справи вбачається, що цей лист направлено засобом поштового позивачу 24 травня 2021 року та отримано ним лише 26 травня 2021 року. В подальшому, 27 травня 2021 року позивач з'явився до управління освіти.
Крім того, апеляційним судом враховано, що відповідачем не доведено належним чином фактичного забезпечення позивачу доступу до роботи і можливості виконання своїх обов'язків. Так, колегія суддів вважає недоведеними аргументи відповідача про наявність у позивача кабінету з робочим місцем, адже матеріали справи не містять доказів, що відповідач забезпечив та надав позивачу доступ до цього кабінету.
За наведених обставин, судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що позивача про розпорядження №390-к від 14.05.2021 року "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 " повідомлено лише 26.05.2021 року, позивач з'явився до управління освіти 27.05.2021 року, а відповідач не довів фактичного забезпечення позивачу доступу до роботи і можливості виконання його обов'язків, апеляційний суд вважає, що позивач не допустив прогули 17.05.2021, 18.05.2021, 19.05.2021, 20.05.2021, 21.05.2021, 24.05.2021, 25.05.2021, 26.05.2021, 27.05.2021.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що питання стосовно стягнення за час вимушеного прогулу за період з 14.05.2021 року по 27.05.2021 року це саме стосується виконання рішення суду №340/449/21, отже у даному провадження необхідно розглядати період з 28.05.2021 року по 01.07.2022, за який розрахунок необхідно здійснювати на підставі норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.
У цьому випадку підставою для стягнення коштів є невиконання відповідачем постанови ВАСУ у справі № П/811/2456/15 від 18.10.2016, що зумовлює стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення згідно з положеннями ст. 236 КЗпП України.
Відповідно до підпункту «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), цей Порядок застосовується у випадках, зокрема, обчислення вимушеного прогулу.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках (в тому числі і у випадку вимушеного прогулу) збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзац перший пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В абзаці 3 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Верховний Суд в постанові від 13.02.2019 в справі № 815/2959/17 зазначив, що рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 25.07.2018 у справі №552/3404/17, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Загальні кількість календарних днів у вказаному періоді з 28.05.2021 по 01.07.2022 становила 400, робочих днів - 273.
Як встановлено судовими рішеннями та не заперечується сторонами, середньоденний заробіток становив - 949,85 грн. Час вимушеного прогулу становить - 273 робочих днів, відповідно 949,85х273 = 259 309,05 грн.
Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача 2 на користь позивача у розмірі 259 309,05 грн.
Щодо грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки.
Закон України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон України №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво - важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №504/96-ВР, державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Згідно із частиною 1 статті 2 Закону №504/96-ВР, право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Положеннями статті 4 цього Закону встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16 1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18 1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.
Згідно із частиною 1 статті 19 Закону №504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до статті 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Водночас, відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.
Статтею 74 КЗпП України встановлено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Частиною 1 статті 83 КЗпП України, чітко визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у вказаній статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
В даному випадку суд, встановивши, що ОСОБА_1 має право на грошову компенсацію за невикористану відпустку за період з 28.05.2021року по 01.07.2022 року, не може не взяти до уваги ту обставину, що відповідач взагалі не нарахував суму такої компенсації при звільненні.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач-2 допустив протиправну бездіяльність, не нарахувавши позивачу та не виплативши йому грошову компенсацію за невикористані дні основної відпустки за період з 28.05.2021року по 01.07.2022 року.
Суд зазначає, що, оскільки облік невикористаних днів, надання відпустки та здійснення нарахувань належить до виключної компетенції роботодавця, в даному випадку - Управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Також, суд зазначає, що нарахування та виплата компенсації невикористаної відпустки є дискреційними повноваженнями відповідача, визначення розміру недоотриманих за вказаний строк виплат є виключною компетенцію відповідача, а тому суд не повинен та не уповноважений втручатися у дискреційні повноваження щодо виконання відповідачем обов'язку з визначення суми недоотриманих виплат.
З огляду на те, що Управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради є саме суб'єктом порушеного, матеріального правовідношення щодо позивача, зважаючи на те, що наразі не припинене та не виключене з реєстру як юридична особа, суд вважає, що саме Управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради є належним відповідачем, який повинен відповідати за даним позовом.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною першою статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 246, 382, 255, 292-297, 325 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Стягнути з Управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28 травня 2021 року по 01 липня 2022 року включно, в розмірі 259 309,05 грн.
Зобов'язати Управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 28.05.2021 року по 01.07.2022 року.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Управління освіти виконавчого комітету Світловодської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 19 946 грн. 85 коп.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. Петренко