КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2022 року справа №320/5582/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Кудінової В.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що викладені у листі-відповіді щодо відмови у формуванні подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 13787,00 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 13787,00 грн., сплаченого згідно квитанції №24-1473890/1/С від 24.12.2021;
- стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн., а також витрат на правничу професійну допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2022 відкрито провадження у справі №320/5582/22, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Також ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2022 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (ідентифікаційний код 37955989, адреса місцезнаходження: 01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, буд. 1).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що 24.12.2021 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Петровою С.М. та зареєстрованого в реєстрі за №6700, було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач зазначає про те, що під час укладення вказаного договору ним було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири у розмірі 1 % від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 13787,00 грн.
Позивач наголосив на тому, що нею було придбано житло вперше, а тому він не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення безпідставно сплачених коштів, на яку отримав відмову.
Позивач вважає відмову відповідача протиправною та просить суд зобов'язати відповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від договірної вартості квартири у сумі 13787,00 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивач не зверталася до управління Пенсійного фонду України у Київській області та нею не надано документів на підтвердження факту перебування позивача у черзі на одержання житла або придбання житла вперше, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не має можливості підтвердити необхідність повернення позивачу сплачених коштів страхового збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Також відповідач вказав, що відповідно до ст. 49 Закону України "Про нотаріат" збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 13787,00 не вважається безпідставно сплаченим.
У відповіді на відзив позивач зазначив про не спростування відповідачем у відзиві на позовну заяву його доводів та аргументів, викладених у позовній заяві.
Від третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області надійшли письмові пояснення, в яких зазначено про те, що повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного бюджету здійснюється органом Казначейства за відповідним поданням контролюючого органу з дотриманням процедури і умов, встановлених у статтях 45 Бюджетного кодексу України, 43 Податкового кодексу України і Порядку.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Марганецьким МС ТУДМС України в Дніпропетровській області 12.09.2016.
З матеріалів справи вбачається, що 24.12.2021 між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Петровою С.М. та зареєстрований в реєстрі за №6700.
За умовами п.1 договору продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв у власність від продавця квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та має наступні характеристики: загальна площа - 62,3 кв.м., житлова площа - 32,7 кв.м., кількість кімнат - 2.
Пунктом 5 договору визначено, що продаж квартири за домовленістю сторін здійснено за суму 1378700,00 грн., які сплачені покупцем продавцю до нотаріального посвідчення цього договору.
Відповідно до п.8 договору право власності на квартиру, що є предметом договору, у покупця виникає з дня його державної реєстрації.
Згідно з п.17 договору на виконання вимог Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості квартири, що зазначена в п. 5 цього Договору, здійснено покупцем у повному обсязі до посвідчення Договору.
Судом встановлено, що позивачем було сплачено збір з операції купівлі-продажу квартири у розмірі 13787,00 грн., що підтверджується квитанцією АТ РВС «Банк» від 24.12.2021 №24-1473890/1С.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 05.01.2022 про повернення суми сплаченого збору до Пенсійного фонду при купівлі квартири, в якій позивач просила повернути їй сплачений 24.12.2021 згідно квитанції від 24.12.2021 збір до пенсійного фонду в розмірі 13787,00 грн. - 1% вартості придбаної нею квартири, проте відповідач листом від 26.01.2021 відмовив позивачу у поверненні коштів, сплачених в якості збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки згідно Довідки від 15.01.2022 №15, виданої Борщагівською сільською радою Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 не перебуває на квартирному обліку громадян, які користуються правом на отримання житла, підстави для повернення сплаченого збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна відсутні.
Не погоджуючись з відмовою відповідача повернути безпідставно сплачені кошти у розмірі 13787,00 грн., позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 №400/97-ВР.
Законом України від 15.07.1999 № 967-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", що набрав чинності 19.08.1999, статтю 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", що визначає перелік платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, доповнено пунктом 9 такого змісту: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення першої групи основних фондів згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Отже, відповідно до пункту 9 частини першої статті Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є, в тому числі фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, - за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. В статті 2 вказаного Закону зазначено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Аналогічні за змістом норми передбачені пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (Порядок №1740).
Згідно з пунктом 15-3 Порядку № 1740 нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів встановлена Порядком №787.
Відповідно до пункту 5 глави I Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України та органи Державної митної служби України) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Згідно з пунктом 10 Порядку №787 заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету. Платник подає до відповідного органу Казначейства заяву та подання, дати складання яких не перевищують 30 календарних днів, з урахуванням норм частини другої статті 255 Цивільного кодексу України.
Пунктом 18 Порядку №1740 визначено, що облік сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій ведеться відповідно до законодавства. Повернення помилково або надміру сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій здійснюється у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, щодо повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до частини сьомої статті 45 Бюджетного кодексу України перелік податків і зборів та інших доходів бюджету згідно з бюджетною класифікацією в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а також загальні вимоги щодо обліку доходів бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України.
Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна сплачується платником податку на бюджетні рахунки місцевих органів Державної казначейської служби України за місцезнаходженням майна за кодом бюджетної класифікації 24140500.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 №106 затверджені "Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету", в тому числі затверджено перелік кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Відповідно до цього переліку контроль за справлянням надходжень за кодом бюджетної класифікації 24140500 закріплено за органами Пенсійного фонду України.
23.09.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 866 "Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" (Постанова №866), відповідно до якої, серед іншого, доповнив Порядок №1740, а саме: пункт 15-2 підпунктами "в" і "г", відповідно до яких збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:
"в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов".
Пункт 15-3 доповнено абзацом такого змісту:
"Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах "в" і "г" пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування".
Постанова №866 набрала чинності 26.09.2020.
З наведених вище нормативних положень Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та Порядку №1740 вбачається, що з 19.08.1999 фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Об'єктом оподаткування цим збором є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу, а ставка збору становить один відсоток від вартості майна.
Законодавець встановив виняток з цього правила для громадян, які придбавають житло вперше, виключивши їх з переліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Суд зазначає, що від часу набрання цією нормою чинності в 1999 році до 25.09.2020 включно механізм її реалізації громадянами, що придбавають житло вперше, не функціонував.
Питання стосовно механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частин першої статті 1 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше, однак, ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
Таким чином, відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше, не може ставитися в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм - не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами, а тому саме органи Пенсійного фонду України зобов'язані довести, що конкретні особи - придбавають житло не вперше.
Порядок № 1740 визначив, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. При цьому Порядок №1740 не визначав, хто та у який спосіб може прийняти рішення про те, що фізична особа придбаває майно вперше та, відповідно, не є платником збору з цієї операції. Адміністративна практика підтвердження факту придбання громадянами житла вперше органами ПФУ відсутня. Тому громадяни, які придбавали житло вперше, були змушені спочатку сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, щоб уникнути відмови у вчиненні відповідної нотаріальної дії, а вже після нотаріального посвідчення договору звертатися про повернення витрачених на сплату збору коштів як помилково сплачених. Територіальні органи ПФУ, що контролюють сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, відмовляли громадянам у поверненні коштів, посилаючись на відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно. Таким чином, фактично єдиним способом повернути сплачений збір було звернення до суду з позовом.
Постановою №866 затверджено зміни до Порядку №1740, тобто починаючи з 26.09.2020 шляхом внесення змін до Порядку №1740 держава створила механізм, за умови дотримання котрого фізична особа, що придбаває житло вперше (та, відповідно, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого житла), може не сплачувати збір при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу такого житла.
Для цього фізична особа подає нотаріусу:
1) заяву про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя);
2) відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло,
3) дані про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року).
За умови отримання від фізичної особи перелічених документів нотаріус на підставі абзацу четвертого пункту 15-3 Порядку №1740 здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Якщо ж особа не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то така особа вправі скористатися таким самим порядком вже після посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу житла, подавши територіальному органу ПФУ визначені підпунктом "в" пункту 15-2 Порядку № 1740 інформацію та пакет документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. У разі отримання відмови - відповідно оскаржити таке рішення до суду.
Відповідно до наданої суду Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 24.12.2021 №292630831 слідує, що позивач є власником квартири АДРЕСА_2 .
Вказані відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта доводять про відсутність на праві власності іншого нерухомого майна у позивача, окрім квартири АДРЕСА_2 .
Тобто, інших відомостей про придбання позивачем житла, аніж на підставі вказаного договору купівлі-продажу немає, що дає суду підстави для висновку про придбання цієї житлової нерухомості вперше.
Відповідач не надав доказів, які б спростували вказані твердження позивача і надані ним докази.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 придбала житло вперше та має пільгу у вигляді звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при укладені договору купівлі-продажу квартири. За таких обставин за даною операцією купівлі-продажу нерухомого майна позивачем безпідставно сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Також, матеріалами справи підтверджено, що позивач зверталася до відповідача із заявою, в якій висловлювала прохання звернутися із поданням відповідно до чинного законодавства до органів Управління Державної казначейської служби України про повернення їй, сплаченого збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, яка містить усі обов'язкові реквізити, визначені абзацом 8 пункту 5 Порядку №787, однак їй було відмовлено.
Враховуючи те, що повернення помилкового сплачених коштів, у тому числі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, здійснюється органами Державної казначейської служби України лише за умови попереднього звернення до них органів, що контролюють справляння надходжень бюджету з поданням, суд дійшов висновку про те, що позивачем було обрано правильний спосіб захисту порушених прав, шляхом зобов'язання відповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області подання про повернення позивачу 13787,00 грн. сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна.
З урахуванням наведеного позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн., що підтверджується квитанцією ID від 22.06.2022 №3737-4182-5701-7219.
Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, становить 992,40 грн.
Щодо клопотання позивачки про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн., суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі “East/West Alliance Limited проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії”, заява № 34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 20.06.2022 між ОСОБА_3 (Адвокат) та ОСОБА_1 (Клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги б/н (далі - Договір), за умовами якого адвокат взяв на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, що визначені Додатковими угодами до цього Договору.
Відповідно до пункту 4.1 Договору формою винагороди Адвокату за надання правової (юридичної) допомоги Клієнту - є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в Додаткових угодах до цього Договору (п.4.2 Договору).
У Додатковій угоді №1 до Договору про надання правової допомоги від 20.06.2022 б/н сторони погодили, що Адвокат зобов'язується надати Клієнту правову (юридичну) допомогу у формі:
- складання адвокатського запиту до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області;
- складання позовної заяви про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області;
- складання клопотання про витребування доказів.
У п. 2 Додаткової угоди №1 сторони погодили, що гонорар надання правової допомоги складає 5000,00 грн., який підлягає сплаті на дату підписання даної угоди.
21.06.2022 сторонами підписано Акт приймання-передачі наданих послуг, відповідно до якого Адвокатом були надані Клієнту такі юридичні послуги, як складання адвокатського запиту до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, складання позовної заяви про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, складання клопотання про витребування доказів, кількістю 4 години на загальну суму 5000,00 грн.
Дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
Приймаючи до уваги викладене, враховуючи фактичний об'єм виконаної адвокатом роботи, складність справи, зокрема, те, що дана справа є справою незначної складності, суд вважає обґрунтованими заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу по складанню позову у сумі 1000,00 грн.
Вказаний розмір витрат, на переконання суду, обумовлений об'єктивною тривалістю часу, яку адвокат витратив під час підготовки позовної заяви у цій справі, якістю та об'ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом розгляду у справі.
Відтак, на користь позивача слід присудити витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн., за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у формуванні подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 13787,00 грн.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, місто Фастів, вул. Саєнка Андрія, будинок 10) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області подання про повернення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ), 13787,00 грн. (тринадцять тисяч сімсот вісімдесят сім грн. 00 коп.) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) судові витрати у розмірі 1992,40 грн. (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення суду складено 28.12.2022.
Суддя Кушнова А.О.