КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2022 року № 320/5590/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) у м. Києві адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Служби безпеки України, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо здійснення неправомірного розрахунку розміру середнього заробітку належного ОСОБА_1 за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
- стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 суму недонарахованого середнього заробітку належного позивачу за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 145469,85 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що відповідач має виплатити позивачу суму недонарахованого середнього заробітку належного позивачу, за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 145469,85 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.07.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
17.08.2022 до суду від сторони відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначає, що позовні вимоги є безпідставними, а також, звернуто увагу на тому, що позивач перебував на військовій службі, тому, розрахунок середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні не міг бути розрахований на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995. При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Інструкція про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям СБУ, затверджена наказом ЦУ СБУ від 10.04.2018 № 515/ДСК. Крім того, на виконання рішення суду в справі № 320/4358/20, відповідним підрозділом СБУ було проведено нарахування на картковий рахунок позивача грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 12588,06 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 20.07.2021 № 5688, тому, рішення суду було виконано, а підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Служби безпеки України від 14.06.2017 № 666-ос, ОСОБА_1 звільнено з військової служби за контрактом осіб офіцерського складу в Службі безпеки України відповідно до підпункту «а» п. 61, підпункту «г» п. 62 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та п. 81 -1 (у запас Служби безпеки України) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007, із виключенням його зі списків особового складу з 20 червня 2017 року.
Під час проходження військової служби в органах Служби безпеки України та на час звільнення з військової служби, ОСОБА_1 перебував на грошовому забезпеченні у Фінансово-економічному управлінні Служби безпеки України.
Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 від 29.04.2016, ОСОБА_1 набув статус учасника бойових дій з правом на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, учасників бойових дій.
Як стверджує позивач, у лютому 2020 року він дізнався про невиплату Службою безпеки України грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, яка згідно довідки Департаменту господарського забезпечення Служби безпеки України від 05.07.2017 № 111 повинна була б виплачена одразу після звільнення позивача з військової служби - Служби безпеки України.
Службою безпеки України здійснено виплату грошової компенсації за не отримане речове майно лише після звернення ОСОБА_1 із заявою від 27.02.2020, шляхом перерахування коштів платіжним дорученням № 245 від 06.03.2020 через Державну казначейську службу України м. Києва у розмірі 17 тис. 544 грн. 95 коп. (лист Департаменту господарського забезпечення Служби безпеки України від 18.03.2020 № 19/Ф-М-35/7-1566).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 320/4358/20 позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України, задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 20.06.2017 грошової компенсації вартості за не отримане речове майно та компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2017 роки; зобов'язано Службу безпеки України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 20.06.2017. Зобов'язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні невиплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком та з подальшим утриманням з належного до виплати середнього заробітку встановлених законодавством податків та обов'язкових платежів.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 320/4358/20, Службою безпеки України здійснено виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2017 роки 22.07.2021 у розмірі 12 тис. 588 грн. 06 коп., а середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні невиплату грошової компенсації вартості за нестримане речове майно, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком нараховано та виплачено 23.02.2022 у розмірі 17 тис. 544 грн. 95 коп., що відповідає розміру грошової компенсації за не отримане речове майно.
Позивач вважає, що Службою безпеки України, в порушення діючого законодавства, протиправно не виконано в повному обсязі рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 320/4358/20 щодо здійснення правильного розрахунку розміру середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 , оскільки: розмір виплати належного ОСОБА_1 , середнього заробітку за період з 20.06.2017 (була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні) по 06.03.2020 (була виплачена грошова компенсація за не отримане речове майно) повинен обчислюватись із наступних складових: загальна сума виплат, яка повинна була бути виплачена на момент виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 , тобто на 20.06.2017 становить: 68 тис. 463 грн.00 коп. (одноразова грошова допомога при звільненні) + 17 тис. 544 грн. 95 коп.(грошова компенсація за не отримане речове майно) + 12 тис. 588 грн. 06 коп. (компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») = 98 тис. 596 грн. 01 коп.(100%). Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, на підставі довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 21.04.2020 № 21/2/2- 489 (про розмір грошового забезпечення з 01.07.2016 по 20.06.2017) розмір середнього заробітку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, тобто виходячи із грошового забезпечення отриманого ОСОБА_1 в квітні-травні 2017 року поділеного на кількість календарних днів ((13 тис. 637 грн. 72 коп. + 13 тис. 637 грн. 72 коп.)/ 61дн. = 447 грн.14ксйі./день(100%)). Станом на момент виключення із списків особового складу 20.06.2017, ОСОБА_1 була виплачена лише одноразова грошова допомога при звільненні 68 тис. 463 грн.00 коп., що становить (68 тис. 463 грн.00 коп.) / ( 98 тис. 596 грн. 01 коп./100%) = 69,44% від загальної суми виплат. Виходячи з викладеного, позивач вважає, що розмір середнього заробітку/день за несвоєчасний розрахунок повинен бути 100%- 69,44%=30,66%, тобто 447 грн.14 коп. - 69,44%(310 грн. 49 коп.) = 135 грн. 65 коп./день.
Позивач вказує на те, що з метою визначення кількості днів на які повинен нараховуватись середній заробіток, вираховується скільки днів минуло з моменту виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 до виплати компенсації за не отримане речове забезпечення, тобто з 20.06.2017 по 06.03.2020, що становить 990 днів.
Виходячи з викладеного, позивач переконаний, що розмір належного ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 20.06.2017 по 06.03.2020 становить 135 грн. 65 коп.* 990 днів = 134 тис. 293 грн. 50 коп. Розмір виплати належного ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 06.03.2020 (станом на цей день була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні та грошова компенсація за не отримане речове майно) по 22.07.2021 (до виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2017 роки, тобто до остаточного розрахунку) повинен обчислюватись із наступних складових: Загальна сума виплат, яка повинна була бути виплачена на момент виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 , тобто на 20.06.2017 становить: 68 тис. 463 грн.00 коп. (одноразова грошова допомога при звільненні) + 17 тис. 544 грн. 95 коп. (грошова компенсація за не отримане речове майно) + 12 тис. 588 грн. 06 коп. (компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») = 98 тис. 596 грн. 01 коп.(100%).
Наведене і зумовило позивача на звернення до суду з даним позовом.
При вирішення даного спору, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Так, нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини, водночас, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом, перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Оскільки загальною нормою - Кодексу законів про працю України прямо передбачено відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, а спеціальним законодавством це питання не врегульоване, слід застосувати норми Кодексу законів про працю, з урахуванням того, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальності за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні.
Судом досліджено, що у межах даного спору, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку по: 1) грошовій компенсації вартості за не отримане речове майно; 2) грошовій компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, що за розрахунком, наведеним у позовній заяві, на думку позивача, складає 145469,85 грн.
Слід звернути увагу на те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 у справі № 320/4358/20 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 20.06.2017 грошової компенсації вартості за не отримане речове майно та компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2017 роки.
Зобов'язано Службу безпеки України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 20.06.2017.
Зобов'язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком та з подальшим утриманням з належного до виплати середнього заробітку встановлених законодавством податків та обов'язкових платежів.
У задоволенні решти адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2021 апеляційну скаргу Служби безпеки України залишено без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року залишено без змін.
Позивачем не заперечується, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 320/4358/20, Службою безпеки України здійснено виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2017 роки 22.07.2021 у розмірі 12 тис. 588 грн. 06 коп., а середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні невиплату грошової компенсації вартості за нестримане речове майно, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком нараховано та виплачено 23.02.2022 у розмірі 17 тис. 544 грн. 95 коп., що відповідає розміру грошової компенсації за не отримане речове майно.
Проте, позивач вважає, що Службою безпеки України, в порушення діючого законодавства, протиправно не виконано в повному обсязі рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 320/4358/20 щодо здійснення правильного розрахунку розміру середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 .
Тож, з наведеного слідує, що питання наявності/відсутності правових підстав для нарахування/виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачу досліджувалось та було вирішено у межах розгляду справи № 320/4358/20, на виконання якого, відповідачем було нараховано вказану компенсацію у розмірі 17544,95 грн., згідно платіжного доручення № 1068 від 22.02.2022, проте, позивач не погоджується з розміром такої компенсації у даній справі та наводить її власний розрахунок.
У відповідності до положень ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Нормами ч. 2 ст. 14 КАС України, також передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 372 КАС України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку встановленому законом, зокрема, Законом України «Про виконавче провадження».
Слід звернути увагу на те, що судовий контроль за виконанням рішення суду передбачений приписами ст. ст. 382, 383 КАС України та допускається у відповідній формі та порядку, проте, не шляхом ініціювання нового спору по справі, в якій вже є рішення суду, що набрало законної сили. Так, а примусове виконання рішень покладається на відповідний орган виконавчої служби, який уповноважений забезпечити виконання рішення суду у чіткій відповідності до резолютивної частини такого судового рішення.
Зі змісту даного адміністративного позову та вимог до відповідача в частині середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за неотримане речове майно, слідує, що позивач фактично не погоджується з діями відповідача по виконанню судового рішення у іншій справі № 320/4358/20, однак, не враховує того, що ініціюванням нового спору продовження дії зобов'язальної частини/контроль за виконанням судового рішення, що набрало законної сили, у такій формі не допускається. Отже, процесуальним законом встановлено певний порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду або, у разі незгоди з рішенням суду, шляхом подання апеляційної скарги.
Вказані норми КАСУкраїни мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту в цій частині позовних вимог, не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому, в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право, у разі визнання його судом порушеним. Так, звертаючись до адміністративного суду з вказаною позовною заявою, позивач фактично не згодний з розміром/обсягом виконання відповідачем іншого рішення суду, тобто, обраний позивачем спосіб захисту, є одним із способів виконання рішення у іншій справі. Тож, за даних обставин, позивачем було невірно обраний спосіб захисту своїх прав, тому, у частині позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо грошової компенсації за не отримане речове майно, слід відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки, суд зазначає наступне.
Як було досліджено судом вище, суму коштів у розмірі 12588,06 грн. - грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки, відповідачем позивачу було виплачено 20.07.2021 за платіжним дорученням № 5688 та на виконання рішення суду у справі № 320/4358/20 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, яким, зокрема, було зобов'язано Службу безпеки України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 20.06.201.
Слід зазначити, що у межах справи № 320/4358/20 не розглядалось та не вирішувалось питання зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за компенсацію додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тому, позовні вимоги в цій частині по суті підлягають задоволенню, оскільки матеріалами справи підтверджуються, що відповідачем вказаний розрахунок було проведено на виконання рішення суду, а саме, 20.07.2021, тобто, не в день звільнення зі служби 20.06.2017.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII (далі - КЗпП України) При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” визначено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
Суд зазначає, що Верховний Суд уже викладав висновок щодо підстав для стягнення з роботодавця середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України у згаданому контексті.
У постанові від 04 грудня 2019 року у справі №825/742/16 Верховний Суд зазначив, що “Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Водночас, незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
На переконання суду, це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки, оскільки такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні”.
У справі №825/742/16 Верховний Суд з'ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Відтак, ураховуючи сталу практику Верховного Суду у цій категорії спорів та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17 щодо необхідності застосування останньої правової позиції, застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме та позиція, яка є останньою у цій категорії спорів.
Як встановлено судом у межах даного провадження, позивач був звільнений з військової служби у червні 2017 року, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум.
Водночас 21 серпня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову у справі №620/4218/18, якою констатовано право військовослужбовців на виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
У 2020 році позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 позов задоволено та 22.07.2021 відповідачем, на виконання рішення суду було нараховано грошові кошти у розмірі 12588,06 грн.
Отже, у цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж три роки після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.
Аналогічна правова позиція викладена у численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 28 листопада 2022 року справа №380/693/20.
Суд вважає, що висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, не підлягають застосування у межах даного провадження, тобто є не релевантними, оскільки дана справа стосувалася інших аспектів застосування статті 117 КЗпП України, а саме: чи припиняється обов'язок роботодавця виплатити середній заробіток за затримку розрахунку після прийняття судом рішення про стягнення відповідних сум, належних працівнику при звільненні.
У справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, у зв'язку з чим відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд також зазначає, що у справі №821/1083/17 позивач за вирішенням трудового спору щодо неповного розрахунку звернувся у строк, що не перевищував двох місяців, тоді як у цій справі за вирішенням відповідного спору позивач звернувся більш ніж через три роки.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними в постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19) за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Питання можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом, відтак при вирішенні питання в цій частині суд враховує правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, від 22 липня 2021 року у справі №200/5764/20-а щодо можливості зменшити розмір відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об'єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Так, Верховний Суд зазначив, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо) і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум із урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, проте за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв'язку зі звільненням працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тож, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, встановлених судом фактичних обставин справи, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача, зокрема те, що позивач у період з 14.06.2017 по 2020 рік не ставив під сумнів правильність здійснення з ним розрахунків при звільненні, мав право, як військовослужбовець, не надавати згоду на виключення його зі списків особового складу, якщо вважав, що з ним не у повному обсязі проведені розрахунки, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, встановити, що розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат складає 12588,06 грн., що дорівнює сумі, яка була виплачена позивачу, як компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та на виконання рішення суду та які стали причиною несвоєчасного розрахунку з позивачем (не в день звільнення/виключення зі списків).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, але, на переконання суду, за відсутності інших обґрунтувань, є співмірною розміру заборгованості.
У частині позовних вимог про визнання протиправними дій Служби безпеки України щодо здійснення неправомірного розрахунку розміру середнього заробітку належного ОСОБА_1 за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд відмовляє, оскільки за наслідком розгляду даного спору, суд встановив відсутність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по компенсації за не отримане речове майно, а по вимогам стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по грошовій компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у мажах справи № 320/4358/20 судом і так вже було визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 20.06.2017 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2017 роки.
Таким чином, за наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 грошові кошти за несвоєчасну виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки при звільненні, у розмірі 12588,06 грн. (дванадцять тисяч п'ятсот вісімдесят вісім гривень 06 коп.).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Сторони: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ); Служба безпеки України (ЄДРПОУ: 00034074, адреса: вул. Малопідвальна, буд. 16, м. Київ, 01601)
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлене у повному обсязі та підписане 29.12.2022
Суддя Панченко Н.Д.