КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2022 року справа №320/10619/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вишгородської міської ради, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 ) від 10.01.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:076:0404, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- зобов'язати Вишгородську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:076:0404, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України;
- стягнути на користь ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 ) з Вишгородської міської ради 5000,00 грн. завданої моральної шкоди;
- стягнути на користь ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Вишгородської міської ради.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправну бездіяльність відповідача щодо нерозгляду у строк, встановлений законом, клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:076:0404, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
Позивач вважає, що захист порушених прав позивача потребує зобов'язання Вишгородської міської ради повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:076:0404.
Позивач стверджує, що протиправною бездіяльністю відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 5000,00 грн. та просить стягнути з відповідача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження за вказаним позовом, витребувано докази у справі від сторін та вирішено здійснювати розгляд справи без проведення судового засідання.
12 жовтня 2021 року від Вишгородської міської ради до суду надійшов відзив на позов, за змістом якого відповідач вважає адміністративний позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Відповідач зазначає, що земельна ділянка з бажаним місцем розташування знаходиться в користуванні КП “Святошинське лісопаркове господарство”, а тому відповідно до ст.118 Земельного кодексу України позивачу необхідно погодити можливість користування земельної ділянки із землекористувачем КП “Святошинське лісопаркове господарство”, про що зазначив у листі від 18.06.2021.
13 жовтня 2021 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що доказів, які підтверджують факт знаходження бажаної земельної ділянки в користуванні КП “Святошинське лісопаркове господарство” відповідач не надав. Згідно графічного матеріалу з генерального плану міста Вишгород вбачається, що бажана земельна ділянка знаходиться в межах міста Вишгород в зоні, яка Генеральним планом міста визначена, як землі для садибної забудови.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджено паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Сніжнянським МВ УМВС України в Донецькій області 28 вересня 1995 року (а.с. 12).
З матеріалів справи встановлено, що на адресу Вишгородського міського голови Момота О.В. представником позивача адвокатом Заматовим Р.В. було направлено клопотання від 20 травня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:076:0404, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти (а.с. 9).
До вищевказаного клопотання позивачем було додано наступні документи: копію паспорта, копію довідки переселенця, графічне розташування земельної ділянки, копія договору про надання правової допомоги та копію свідоцтва адвоката.
Листом виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 18.06.2021 № 2-28/1781 позивача повідомлено, що згідно наданих графічних матеріалів з бажаним місцем розташування земельної ділянки було встановлено, що бажана земельна ділянка, як можлива для надання у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) знаходиться в користуванні КП “Святошинське лісопаркове господарство”. Також позивачу було запропоновано звернутися із клопотанням до КП “Святошинське лісопаркове господарство” з можливістю надання згоди на вилучення даної земельної ділянки із користування з метою надання її у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території АДРЕСА_1 (а.с. 43- 44).
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу (пункт «б» статті 12 Земельного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).
Згідно з частиною третьою статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України).
Частиною п'ятою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено статтею 118 Земельного кодексу України.
Так, відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відповідно до частини восьмої статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Згідно з частиною дев'ятої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Частиною п'ятою статті 46 Закону №280/97-ВР передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Частинами першою і другою статті 59 Закону №280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або про відмову у його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення органу місцевого самоврядування.
При цьому, Земельним кодексом України встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
В межах розгляду цієї справи судом встановлено, що позивач звернувся до Вишгородського міського голови із клопотанням від 20.05.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за наслідками розгляду якого суб'єкт владних повноважень у місячний строк мав прийняти відповідне управлінське рішення, у той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.
Відсутність належним чином оформленого рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або про відмову у його наданні у формі саме рішення, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.04.2022 у справі №1140/2036/18.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При цьому суд зазначає, що у порушення приписів частини 6 статті 118 Земельного кодексу України, позивач звернувся із клопотанням від 20 травня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:076:0404, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти не до Вишгородської міської ради (представницького органу місцевого самоврядування), а до Вишгородського міського голови (головної посадової особи територіальної громади). Але приймаючи до уваги факт отримання відповідачем клопотання позивача, що підтверджується наявністю на клопотанні відбитку штампу реєстрації саме Вишгородської міської ради, у відповідача виник обов'язок розглянути клопотання позивача.
Суд констатує, що клопотання позивача попередньо було розглянуто апаратом виконавчого комітету Вишгородської міської ради, який не наділений законом на здійснення таких повноважень.
Так, згідно з частиною 1 статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» попередній розгляд і підготовка питань, які належать до відання ради, здійснюють постійні комісії ради, що обираються з числа її депутатів. В силу частини 3 статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міський голова не може бути обраним до складу постійних комісій.
Суд зазначає, що підпорядкований відповідачу виконавчий орган не надав суду доказів які підтверджують факт знаходження бажаної земельної ділянки в користуванні КП “Святошинське лісопаркове господарство”. Згідно графічного матеріалу з генерального плану міста Вишгород, які долучив позивач до матеріалів справи вбачається, що бажана земельна ділянка знаходиться в межах міста Вишгород в зоні, яка Генеральним планом міста визначена, як для садибної забудови.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про те, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 ) від 20.05.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:076:0404, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
При цьому суд звертає увагу, що в прохальній частині позивачем помилково зазначено дату клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:076:0404, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а саме від 10.01.2021, в той час як позов обґрунтовано саме бездіяльністю відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 20.05.2021.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Вишгородської міської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:076:0404, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом четвертим частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як було вказано вище, Вишгородська міська рада Київської області за результатами розгляду клопотання позивача від 20.05.2021 не прийняла ані позитивного рішення про надання дозволу, ані рішення про відмову у його наданні.
Таким чином, оскільки подане позивачем клопотання не було розглянуто відповідачем по суті належним чином, з прийняттям владного управлінського рішення, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача розглянути по суті зазначене клопотання позивача від 20.05.2021, та прийняти відповідне рішення за результатом такого розгляду в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.
Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь з Вишгородської міської ради 5000,00 грн. завданої моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до положень статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та непов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Однак, як встановлено судом, позивачем не доведено, що зазначеними вище діями та бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
Водночас, з врахуванням наведеного вище, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 804/6922/16.
За наведених обставин та усталеного правового врегулювання, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити за відсутністю підстав.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини другої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011 (зі змінами та доповненнями) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; та за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, встановлюється ставка судового збору 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положеннями статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15 грудня 2020 року № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2021 року - 2270,00 грн.
Пунктом 2.2. Узагальненого науково-консультативного висновку стосовно визначення належності позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди до вимог майнового чи немайнового характеру, викладеного в Листі Вищого адміністративного суду України від 01.01.2015, зазначено, що майновий чи немайновий характер позовної вимоги про відшкодування (компенсації) моральної шкоди залежить від такого. Згідно з частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб. Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою. Таким чином, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.
Таким чином, в даному випадку позовна вимога про стягнення моральної шкоди підлягає оплаті судовим збором як майнова вимога.
Отже, позовна заява містить дві окремі вимоги, одна з яких є вимогою майнового характеру, а інша вимогою немайнового характеру, сума судового збору за звернення з якими становить 1816 грн. (908 грн. х 2).
Під час звернення з даним позовом до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 908,00 грн., про що свідчить квитанція №10030 від 01.09.2021 (а.с. 8).
Враховуючи часткове задоволення позову та понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 908,00 грн., судові витрати по сплаті судового збору стягненню на користь позивача не підлягають.
Щодо стягнення на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Вишгородської міської ради суд зазначає таке.
Згідно з частинами 1 та 5 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Як вбачається з пункту 1 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з вимогами пункту 2 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до положень частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, суд звертає увагу, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 цього Кодексу щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 03.05.2021 між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Октопус» (Адвокатське об'єднання) було укладено договір № 45/12 про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 03.05.2021, за умовами якого Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надати комплекс юридичних послуг, пов'язаних із захистом прав та охоронюваних законом інтересів Клієнта у зв'язку із неправомірними діями (бездіяльністю) органів місцевого самоврядування, такими як Вишгородська міська рада та інші, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України.
Так, відповідно до пункту 4.1 договору юридичну допомогу, що надається Адвокатським об'єднанням, клієнт оплачує в гривнях, шляхом перерахування суми, що визначена в актах виконаних робіт, що складається з розрахунку фактично витраченого часу осіб, призначених для надання правової допомоги, без ПДВ.
Згідно з розрахунком адвокатських послуг за договором про надання правової допомоги (адвокатських послуг) № 45/12 від 03.05.2021, адвокатським об'єднанням було надано наступні види послуг: Складання і подання позовної заяви, витрачений час - 2 години, вартість однієї години 1500 грн., всього 3000 грн.
01.09.2021 між сторонами підписано Акт виконаних робіт за договором №45/12 від 03.05.2021 про надання правової допомоги (адвокатських послуг), згідно умов вказаного акта клієнт підтверджує, що адвокатські послуги, зазначені в пункту 1 Акту, надані Адвокатським об'єднанням в повному обсязі і на належному рівні якості. Ціна адвокатських послуг в рамках наданих Адвокатським об'єднанням послуг згідно договору складає 3000 грн. (без ПДВ).
Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 сформовано правову позицію, згідно якої не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на те, що представник позивача адвокат Заматов Р.В. неодноразово виступає заявником у Київському окружному адміністративному суді з ідентичними позовними заявами (різницею є тільки предмет позову - площа земельної ділянки, місце розташування тощо), а також бере участь у справах в якості представника позивача, зокрема у справах 320/12463/20, 320/3490/21. Відповідач вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у даному випадку є необґрунтованим.
Дослідивши надані позивачем документи, враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку про відповідність зазначеним вимогам нормативних актів та судовій практиці Верховного Суду визначеного у договорі про надання правової допомоги №45/12 від 03.05.2021 розміру загальної вартості послуг адвоката.
Відповідачем не доведено не співмірності витрат на правову допомогу, а наведені відповідачем аргументи щодо представництва представника позивача в інших справах не є обґрунтованою підставою вважати розмір витрат на правову допомогу завищеним.
Відтак, з урахуванням часткового задоволення позову на користь позивача слід присудити судові витрати на правничу допомогу в сумі 1500,00 грн., за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Вишгородської міської ради.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 ) від 20.05.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:076:0404, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
3. Зобов'язати Вишгородську міську раду розглянути по суті клопотання ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 гектара, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:076:0404, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та прийняти відповідне рішення за результатом такого розгляду, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.
4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати у розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Вишгородської міської ради (ідентифікаційний код 04054866 місцезнаходження: 07300, Київська обл., м.Вишгород, пл. Шевченка, буд.1).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення суду складено 28.12.2022.
Суддя Кушнова А.О.