Єдиний унікальний номер 944/5266/21
Провадження № 2/448/109/22
ДОДАТКОВЕ ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(повний текст)
20.12.2022 року Мостиський районний суд Львівської області
в складі: головуючого судді Кічака Ю.В.,
при секретарі судового засідання Керницькій Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Цімури Яромира Володимировича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Грисюк Олена Василівна та державний виконавець Мостиського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Лутчин Марія Ігорівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
ВСТАНОВИВ:
Заочним рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 18.10.2022р. задоволено позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна та державний виконавець Мостиського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Лутчин Марія Ігорівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
21.10.2022р. до суду надійшла заява від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Цімури Я.В. про прийняття додаткового рішення (про розподіл судових витрат), в якій такий просить стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» в користь позивача ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Цімура Я.В. не з'явилися, натомість представник Цімура Я.В. скерував на адресу суду заяву, у якій просив здійснювати розгляд заяви про прийняття додаткового рішення у справі (заяви про розподіл судових витрат) за відсутності сторони позивача та просив таку задовольнити повністю.
Інші учасники справи про дату, час та місце розгляду заяви сторони позивача про прийняття додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу були повідомлені належним чином, у судове засідання не з'явилися без поважних причин, клопотань про відкладення або про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходило.
Не подано стороною відповідача на адресу суду і будь-яких інших клопотань, в тому числі клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
Оскільки розгляд справи відбувся за відсутності учасників справи, то відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Проаналізувавши матеріали справи та доводи поданої заяви про прийняття додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст.430 цього Кодексу. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Частинами 1, 2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020р. по справі №755/9215/15-ц вказала, що така вимога ч.8 ст.141 ЦПК України застосовується і до справ, що розглядаються у спрощеному провадженні, де дебати відсутні.
Частиною 2 ст.137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.ч.3, 4 ст.137 ЦПК України).
Зазначений висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20.
Згідно з ч.5, ч.6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19)
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19 вказано, що: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Тобто,визначаючи розмір суми,що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною,суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат,що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг,що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи,інших доказів,наданих адвокатом,використовуючи свої дискреційні повноваження,мають право відмовити узадоволенні заяви про компенсацію судових витрат,задовольнити її повністю або частково. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18. При цьому, договір про надання правової допомоги та подані на підтвердження його виконання докази, повинні бути пов'язаними з розглядом конкретної судової справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 357/9440/20.
Відповідно до висновку, зробленого у постанові ВС/КАС від 21.01.2021р. у справі №280/2635/20, відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. […] Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. […] ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. […] саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності».
Процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.
У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.
Таким чином, суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Заочним рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 18.10.2022р. задоволено позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна та державний виконавець Мостиського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Лутчин Марія Ігорівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а саме ухвалено: визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №92321 від 15.07.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» заборгованості за кредитним договором №431775 від 14.04.2018 року на загальну суму 41 263 (сорок одна тисяча двісті шістдесят три) гривні 00 коп.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 1362 (одну тисячу триста шістдесят дві) гривні.
Як вбачається з матеріалів справи, у вищевказаному судовому рішенні судом вирішено питання щодо розподілу понесених позивачем ОСОБА_1 судових витрат у виді судового збору, натомість не вирішено питання про розподіл понесених ним інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема стосовно витрат на професійну правничу допомогу.
У ході судового розгляду справи, зокрема ще у заявах від 16.06.2022р. та від 22.08.2022р., представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Цімура Я.В. заявляв про те, що стороною позивача буде подано клопотання про розподіл судових витрат.
У межах строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Цімура Я.В. подав відповідну заяву про стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» на користь позивача ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, в якій такий просить стягнути з відповідача в користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн. Разом з заявою, у межах строку, встановленого законом, стороною позивача надано докази на підтвердження фактично понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, зокрема: копію договору про надання правової допомоги №81/21 від 21.09.2021р., у тексті якого наявні умови (пункт 3) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, зокрема передбачено, що оплата адвокату проводиться з розрахунку 1500 грн. година роботи (надання правової допомоги); копію акту приймання-передачі наданої правової допомоги №1 від 21.10.2022р. згідно договору №81/21 від 21.09.2021р., де міститься детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом; копіями меморіальних ордерів №@2PL718461 від 21.09.2021р., №@2PL010948 від 26.10.2021р., №@2PL679333 від 18.10.2022р., якими підтверджено перерахування грошових коштів на загальну суму 12 000 грн. отримувачу Цімурі Я.В. (призначення платежів - «правова допомога, договір 81/21, ОСОБА_1 »); копією довідки про відкриття рахунку клієнту Цімурі Я.В. в АТ КБ «Приватбанк».
Стороною відповідача, зокрема Товариством з обмеженою відповідальністю «Веллфін» не подавалося клопотання про зменшення позивачу витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку із розглядом даної справи.
З урахуванням вищевказаного, обґрунтувань поданої представником позивача заяви про стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» на користь позивача ОСОБА_1 понесених ним витрат на правничу допомогу та доданих до неї документів, відсутності клопотання відповідача про зменшення відповідних витрат, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд дійшов висновку про задоволення заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Цімури Я.В. та стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» на користь позивача ОСОБА_1 12 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку із розглядом справи.
Саме така сума відшкодування позивачу ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, на переконання суду, відповідає принципам розумності, співмірності та справедливості, а відтак становитиме справедливий та співрозмірний розмір компенсації позивачу зазначених витрат.
Згідно ч.3 ст.270 ЦПК України, додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, судове рішення у справі ухвалене в заочному порядку. Відтак, зазначене додаткове судове рішення також ухвалюється судом в заочному порядку.
При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що дане додаткове заочне рішення, яким судом вирішується питання про судові витрати (витрати на професійну правничу допомогу), є невід'ємною частиною заочного рішення від 18.10.2022р., яким задоволено позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна та державний виконавець Мостиського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Лутчин Марія Ігорівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Керуючись ст.ст.133, 134, 137, 141, 270 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Цімури Яромира Володимировича про ухвалення додаткового рішення - задовольнити.
Ухвалити додаткове заочне судове рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Грисюк Олена Василівна та державний виконавець Мостиського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Лутчин Марія Ігорівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» на користь ОСОБА_1 12 000 (дванадцять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Додаткове заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Додаткове заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку, встановленому цим кодексом, до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено 28.12.2022 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ; уродженець с.Баличі Мостиського району Львівської області; проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін»; код ЄДРПОУ: 39952398, місцезнаходження: 03061, м.Київ, вул.Героїв Севастополя, 48.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Грисюк Олена Василівна, місцезнаходження: АДРЕСА_2
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: державний виконавець Мостиського відділу державної виконавчої служби у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Лутчин Марія Ігорівна, місцезнаходження: 81330, м.Мостиська, вул.Галицька, 7 Яворівського району Львівської області.
Суддя Ю.В. Кічак