Справа №590/134/22 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/1018/22 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Умисне тяжке тілесне ушкодження
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2022 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції в залі суду в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Ямпільського районного суду Сумської області від 21 квітня 2022 року, відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, з середньою -технічною освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України,-
ВСТАНОВИЛА:
До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Ямпільського районного суду Сумської області від 21 квітня 2022 року, яким ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч 2 ст. 121 КК України, в якій він просив вирок Ямпільського районного суду Сумської області від 21 квітня 2022 року змінити через невідповідність призначеного покарання особі обвинуваченого та пом'якшити покарання із можливістю застосування ст.69 КК України.
Даним вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України і призначено йому покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі.
На підставі ч.5 ст.72 КК України в строк відбуття покарання зараховано строк попереднього ув'язнення ОСОБА_8 з 05.01.2022 року до дня набрання даним вироком законної сили із розрахунку день попереднього ув'язнення за день позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 визначено рахувати з моменту затримання 05.01.2022 року.
Запобіжний захід ОСОБА_8 до вступу вироку в законну силу залишено попередній тримання під вартою.
Скасовано накладений ухвалою слідчого судді арешт та долю речових доказів вирішено у відповідності до ст. 100 КПК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник не оспорюючи фактичні обставини справи, юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого та доведеності його вини, вважав вирок в частині призначеного покарання надмірно суворим.
Вказував, що суд першої інстанції не врахував повною мірою всіх обставин, які мають правове значення, а саме те, що обвинувачений раніше не судимий та не перебуває на спеціальних обліках, як особа характеризується за місцем проживання задовільно, компрометуючі матеріали відносно обвинуваченого органом досудового розслідування не зібрані та не надані під час судового розгляду кримінального провадження.
Зазначав, що причиною припинення злочинних дій обвинуваченого стало його власне вільне волевиявлення, яке не спричинене діями інших осіб або об'єктивними факторами, які б були для обвинуваченого непереборними для продовження злочину.
Вказував, що умисел винного спрямовувався на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю іншої особи, хоча фактично було спричинено тяжке тілесне ушкодження, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи.
Звертав увагу на суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій - щире каяття, про що свідчить поведінка обвинуваченого під час досудового слідства, а також при судовому розгляді кримінальної справи. Так, відразу ж після скоєння злочину обвинувачений не залишив місця вчинення злочину, а навпаки викликав швидку допомогу, а у подальшому вживав можливі та відомі йому заходи по наданню невідкладної медичної допомоги. Обвинувачений за місцем вчинення кримінального правопорушення чекав на працівників поліції, не здійснюючи жодних дій по прихованню знарядь вчинення кримінального правопорушення (хоча для цього мав необхідний час та можливості), а відразу добровільно його надав працівникам поліції на їх вимогу після прибуття. Також обвинувачений свідомо не здійснював дії щодо витирання слідів крові на подвір'ї домоволодіння та не порушував розташування речей та предметів у будинку.
Вважав, що враховуючи вищевикладене та ту обставину, що потерпілий не має до обвинуваченого претензій матеріального та морального характеру, більше того наполягає на призначенні максимально м'якого покарання, суд мав змогу прийняти рішення про можливість призначення покарання із застосуванням положень ст..69 КК України.
Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.
Як встановлено судом першої інстанції 04.01.2022 близько 21:00 год. ОСОБА_8 перебуваючи за місцем свого мешкання, за адресою: АДРЕСА_2 , в ході сварки, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, маючи умисел направлений на спричинення тілесних ушкоджень своїй матері ОСОБА_9 , наніс дерев'яним стільцем 6-7 ударів в область різних частин тулубу останньої, переважно в ділянку спини з правого боку. В результаті своїх протиправних дій ОСОБА_8 , спричинив потерпілій ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді множинних переломів ребер справа та зліва, з пошкодженням плеври, правої легені (3 розриви), крововиливами на м'язах грудної клітини з боку внутрішніх органів справа та зліва, з розвитком внутрішньогрудної кровотечі та малокрів'я внутрішніх органів, які згідно висновку експерта №1 від 04.02.2022 кваліфікуються по ступеню тяжкості як тяжкі тілесні ушкодження (п.п. 2.1., 2.1.1а, 2.1.2, 2.1.3л «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» від 17.01.1995р.), так як були небезпечними для життя в момент заподіяння та знаходяться у причинному зв'язку з настанням смерті.
Заслухавши доповідь головуючого-судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу захисника, прокурора, яка заперечила проти вимог апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, за згодою учасників судового розгляду, керуючись вимогами ст. 349 КПК України після допиту обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та погодився з фактичними обставинами справи, дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Враховуючи, що фактичні обставини справи ніким не оспорювалися і докази щодо них, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України не досліджувалися, висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин апеляційним судом не перевіряються і прокурором вирок суду в цій частині не оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції переглянути виключно в частині призначеного обвинуваченому покарання.
Згідно з вимогами ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини цього кодексу та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно роз'яснень, які наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати вимоги Кримінально-процесуального кодексу України стосовно призначення покарання.
Статтею 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.65 КК України, призначаючи покарання ОСОБА_8 належним чином враховував обставини які, відповідно до ст. 66 КК України, пом'якшують покарання, а саме щире каяття обвинуваченого, який виловив критичну оцінку своєї поведінки шляхом повного визнання вини та готовності нести кримінальну відповідальність, його активне сприяння розкриттю злочину, оскільки він добровільно своїми активними діями надавав допомогу органам досудового розслідування та суду в з'ясуванні тих обставин вчинення злочину, що мають істотне значення для повного його розкриття. Обставин, які б обтяжували покарання, судом першої інстанції не встановлено.
При призначенні покарання судом належним чином враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, його вік, стан здоров'я, ставлення обвинуваченого до скоєного, позицію потерпілого. Так, судом враховано те, що ОСОБА_8 за місцем мешкання характеризується посередньо, на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, раніше не судимий, не військовозобов'язаний.
Враховуючи вищенаведені обставини, що пом'якшують покарання та особу обвинуваченого, виходячи зі змісту загальної та спеціальної превенції, яка має на меті попередження вчинення нових злочинів та перевиховання засудженого, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку , що виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 не можливе без ізоляції його від суспільства, а покаранням, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 призначено покарання за ч. 2 ст. 121 КК України у виді 7 років позбавлення волі, що відповідно до санкції ч.2 ст. 121 КК України є мінімальним покаранням.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції, у відповідності вимог ст. ст. 50, 65 КК України, у вироку належним чином мотивував підстави прийнятого судового рішення, у зв'язку з чим доводи захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість, в цій частині є безпідставними.
Щодо доводів захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 про застосування відносно обвинуваченого положень ст. 69 КК України, оскільки він раніше не судимий та не перебуває на спеціальних обліках, як особа характеризується за місцем проживання задовільно, щиро розкаявся, визнав свою вину, активно сприяв розкриттю злочину та те, що потерпілий претензій до нього не має, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, застосування ст.69 КК України є правом суду, а не його обов'язком при вирішенні судом питання про призначення покарання, оскільки суд при цьому повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого особою кримінального правопорушення та особу винного.
Відповідно до вимог ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Тобто, для переходу до іншого більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, згідно з ст. 69 КК України, необхідна наявність двох підстав: 1) наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; 2) наявність обставин, що певним чином позитивно характеризують винного.
Судом першої інстанції встановлено обставини, що пом'якшують покарання, але цих обставин недостатньо для застосування вимог ст. 69 КК України при призначенні покарання.
Так, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, а саме, під час сварки спричинив своїй матері ОСОБА_9 , 1960 року народження тяжкі тілесні ушкодження, від яких остання померла.
Тому посилання захисника, як на підстави застосування відносно обвинуваченого положень ст.69 КК України та призначення йому покарання нижчого від найнижчої межі санкції статті інкримінованого злочину (визнання вини, щирого каяття, активне сприяння у розкритті злочину, відсутність претензій потерпілого) колегія суддів вважає безпідставними та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 .
Істотних порушень норм КПК України, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного вироку суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Вирок Ямпільського районного суду Сумської області від 21 квітня 2022року відносно ОСОБА_8 , залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а ОСОБА_8 , який утримується під вартою, протягом трьох місяців з моменту вручення йому її копії.
СУДДІ:
ОСОБА_2 Криворотенко ОСОБА_10 Собина ОСОБА_11