Справа № 461/6898/22
Провадження № 1-в/461/191/22
УХВАЛА
23.12.2022 року місто Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
засудженого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
представників медичної установи ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові заяву засудженого ОСОБА_4 , яка надійшла з Львівської установи виконання покарань (№19) про звільнення від подальшого відбування покарання, у зв'язку з хворобою,
встановив:
засуджений ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про його звільнення від подальшого відбування покарання, у зв'язку з хворобою. В обґрунтування заяви покликається на те, що він захворів на тяжке інфекційне захворювання та перебуває на лікуванні в онкологічному відділенні багатопрофільної лікарні №19. На підставі викладеного просить заяву задовольнити.
Засуджений ОСОБА_4 в судовому засіданні заяву підтримав.
Захисник ОСОБА_5 подала до суду письмові пояснення, які підтримала в судовому засіданні, згідно яких підтримала подану ОСОБА_4 заяву. Обґрунтовуючи свою позицію зазначила, що згідно заключення лікарів від 14.12.2022 ОСОБА_4 встановлено наступний діагноз: «Са кореня язика сТ3N2M0 стадія ІV, стан після 2-х циклів XT(хіміотерапії). Місцеве прогресування пухлини з розпадом, фіксація та вростання вузлів в внутрішню сонну артерію». Рекомендовано: «На момент огляду через порушений загальний стан поширеність злоякісного процесу, попереднє лікування (прогресування після двох циклів хіміотерапії препарати платини) хворий не підлягає спеціальному протипухлинному лікуванню (у т.ч. оперативному втручанню, променевій терапії і протипухлинній медикаментозній терапії). Рекомендована загальна паліативна допомога (симптоматична терапії, у т.ч. опіоїдні анальгетики та інші загальнотерапевтичні засоби), яка може проводитись в амбулаторних умовах під наглядом лікаря загальної практики».
Захисник вказує, що Львівська багатопрофільна лікарня № 19 у цілому не може забезпечити належне лікування засуджених, які туди надходять, а також має неналежні матеріально-технічні умови утримання, у зв'язку з чим ЦОЗ ДКВС було винесено наказ про призупинення приймання нових пацієнтів у даному лікувальному закладі.
Зазначає, що висновки лікарів Львівського онкологічного центру від 21.09.2022, 15.11.2022, 14.12.2022 щодо неможливості лікування ОСОБА_4 базуються на не достовірній інформації: 1) що засуджений пройшов два курси хіміотерапії, 2) прогресування хвороби після хіміотерапії, 3) що засуджений відмовився від подальшого лікування. Також, ці висновки лікарів базуються на обстеженнях зроблених у липні 2022, тобто п'ять з половиною місяців тому.
Також, звертає увагу суду на те, що ОСОБА_4 в умовах Львівської багатопрофільної лікарні № 19 не забезпечується належне лікування та харчування, якого він потребує, у зв'язку із встановленим діагнозом. Крім цього, зазначає, що незважаючи на важкий стан здоров'я та встановлену необхідність постійної сторонньої допомоги, ОСОБА_4 утримують самого у камері 24 години на добу без жодної сторонньої допомоги.
Крім цього, вказує, що засуджений звернувся до Європейського суду з прав людини з клопотанням про застосування до нього тимчасових заходів, згідно Правила 39 Регламенту ЄСПЛ через відсутність належного догляду та лікування в місцях позбавлення волі. 09 грудня 2022 року ЄСПЛ застосував до заявника тимчасові заходи, згідно Правила 39, вказавши Уряду України: «забезпечити заявника належним медичним обстеженням з метою оцінки його поточного стану здоров'я та встановлення оновленого діагнозу, надати заявнику необхідну медичну допомогу та визначити належний медичний заклад, обладнаний для надання заявнику належного рівня медичної допомоги».
Вищенаведені доводи захисник підтримала в судовому засіданні.
Прокурор ОСОБА_3 проти задоволення заяви засудженого заперечив. Пояснив, що зазначене у висновку Львівської багатопрофільної лікарні № 19 Державної установи «Центр охорони здоров'я ДКВС України» у Львівській області від 15.12.2022 року захворювання ОСОБА_4 дійсно входить до затвердженого переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання. Однак вказує, що ОСОБА_4 засуджений за тяжкі злочини до довічного ув'язнення. Окрім того, ОСОБА_4 отримує у Львівській багатопрофільній лікарні № 19 належне лікування, яке здійснюється за державний рахунок, його стан здоров'я підтримується лікарями на належному рівні та не перешкоджає утриманню в установі виконання покарань.
Представники Львівської багатопрофільної лікарні № 19 філії Державної установи «Центр охорони здоров'я ДКВС України у Львівській області ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , кожен окремо, заяву ОСОБА_4 заперечили. Пояснили, що лікарня, у якій перебуває ОСОБА_4 надає необхідну медичну допомогу. Засуджений ОСОБА_4 отримує в медичному закладі лікування на належному рівні та відповідно до встановленого йому діагнозу. Персонал лікарні постійно оглядає засудженого та швидко реагує на скарги останнього. Також, вказали, що під час перебування у лікарні засудженому було організовані обстеження у лікувальному закладі, з врахування його діагнозу, стану та скарг.
Заслухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, в тому числі і особову справу засудженого, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджений 20.11.1996 року Волинським обласним судом за п. «ж», «з» ст. 93, ст. 94, ч. 2 ст. 196-1, ч. 2 ст. 140, ч. 1 ст. 142, ч. 3 ст. 193, ч. 3 ст. 222, ст. 42 КК України (1960р.) до смертної кари - розстріл.
Вирок вступив в законну силу 24.12.1996.
Ухвалою Колегії суддів судової палати в кримінальних справах Волинського обласного суду від 24.05.2000 смертну кару - розстріл замінено на довічне позбавлення волі.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 22.08.2016, на підставі ст. 72 ч.5 КК України, зараховано термін з 17.12.1995 по 24.12.1996 із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
21.07.2022 року засуджений прибув з ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№26)» Івано-Франківської області на лікування до Львівської багатопрофільної лікарні №19 філії центру охорони здоров'я ДКВС України у Львівській області.
Також, з особової справи засудженого ОСОБА_4 встановлено, що останній, за час перебування в місцях позбавлення волі характеризується у цілому позитивно, неодноразово заохочувався, але й притягувався до дисциплінарної відповідальності (стягнення погашені).
Згідно ч. 1 ст. 539 КПК України, питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
У відповідності до ст.ст 537, 539 КПК України, під час виконання вироків суд, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, має право вирішувати питання про звільнення від покарання за хворобою.
Згідно ч. 2 ст. 84 КК України, особа, яка після вчинення кримінального правопорушення або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
Перелік хвороб, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання визначений спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України №1348/5/572 від 15.08.2014 року.
За правилом ч. 5 ст. 154 КВК України, подання про звільнення від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби подається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Одночасно з поданням до суду надсилаються висновок лікарської комісії й особова справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання.
Згідно п. 1 та п. 2 Розділу VI Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженому спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України №1348/5/572 від 15.08.2014 року, медичному обстеженню з метою підготовки та подання до суду матеріалів для вирішення питання про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання підлягають засуджені, які захворіли в установах виконання покарань, а також особи, які захворіли до засудження, але їх хвороби внаслідок прогресування набули характеру, зазначеного в переліку хвороб, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, згідно з додатком 13 до цього Порядку.
Медичний огляд засуджених осіб проводиться лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України (ДКВС), у разі неможливості перенаправлення хворого засудженого до закладу охорони здоров'я ДКВС медичний огляд засуджених осіб проводиться лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я державної або комунальної форм власності після обов'язкового лікування і обстеження хворого в стаціонарних умовах закладів охорони здоров'я ДКВС або закладів охорони здоров'я державної або комунальної форм власності з урахуванням результатів його медичного обстеження, проведеного лікування та заключного діагнозу.
Відповідно до долученого до матеріалів справи висновку лікарсько-консультативної комісії про медичний огляд засудженого ОСОБА_4 від 15.12.2022 року, у останнього встановлено наступний діагноз: Са кореня язика Т3N2M0. ІV стадія, ІV клінічна група, стан після 2-х циклів XT. Місцеве прогресування пухлини з розпадом, фіксація та вростання лімфатичних вузлів в внутрішню сонну артерії.
Згідно з пунктом 4 п. п. 4.1. Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15.08.2014 року №1348/5/572, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20.08.2014 року за № 990/25767, матеріали на засудженого ОСОБА_4 можуть бути подані на розгляд суду.
Встановлено, що зазначене у висновку лікарсько - консультативної комісії від 15.12.2022 року захворювання ОСОБА_4 дійсно входить до вищевказаного переліку.
Водночас, слід відзначити, що аналіз положень чинного законодавства вказує на те, що сам факт захворювання засудженого на тяжку хворобу не тягне обов'язкового звільнення від відбуття покарання.
Вирішуючи питання про звільнення від дальшого відбуття покарання осіб, які захворіли на тяжку хворобу, крім осіб, які захворіли на хронічну душевну хворобу, суд має виходити не тільки з висновку лікарської комісії, а й враховувати тяжкість вчиненого злочину, поведінку засудженого під час відбуття покарання, ставлення до праці, ступінь його виправлення, чи не ухилявся він від призначеного лікування, а також інші обставини.
Таким чином, звільнення від покарання у зв'язку з хворобою є правом, а не обов'язком суду, і сама по собі наявність того чи іншого захворювання у засудженого ще не свідчить про можливість його звільнення від відбування покарання, згідно ст. 84 КК України, оскільки має бути доведено, що таке захворювання перешкоджає відбуванню покарання.
З метою забезпечення повноти та об'єктивності судового розгляду, за клопотанням захисника, в судовому засіданні було допитано свідка.
Так, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показала, що знайома з ОСОБА_4 близько шести років та готова, у разі його звільнення від відбування покарання, прийняти його до себе додому та забезпечити йому належний догляд та лікування.
Водночас, під час розгляду справи не встановлено об'єктивних даних про те, що лікарня, у якій перебуває ОСОБА_4 , не здатна надати необхідну медичну допомогу останньому, оскільки має необхідні ресурси та спеціалістів, а також може забезпечити участь у лікуванні фахівців з інших медичних закладів або провести відповідні обстеження у таких.
Очевидним для суду є те, що статус засудженого, його перебування під вартою об'єктивно ускладнює допуск до нього сторонніх осіб, зокрема лікарів, а також ускладнює можливість забезпечити його обстеження у інших лікувальних закладах. Водночас, наведені обставини не виключають такої можливості, в тому числі за умови належного виконання відповідних обов'язків представниками установи виконання покарань, пенітенціарної служби, а також самого медичного закладу.
Засуджений ОСОБА_4 отримує у лікарні установи симптоматичне лікування, яке здійснюється за рахунок держави.
Згідно наявних у особовій справі даних, а також пояснень самих представників лікарні, персонал лікарні постійно оглядає засудженого та оперативно реагує на скарги засудженого на стан здоров'я. Зокрема, ОСОБА_4 пройшов цикл хіміотерапії та перебуває під постійним наглядом та консультаціями онколога.
Варто також відзначити, що згідно пояснень представника лікарні на даний час спостерігається певна стабілізація стану здоров'я засудженого та навіть деяке покращення.
Слід також відзначити, що в ході судового розгляду не встановлено доказів безпідставної відмови засудженому у наданні медичної допомоги або упередженого ставлення до нього з боку представників медичного закладу.
Вищенаведені обставини підтверджуються поясненнями представників Львівської багатопрофільної лікарні № 19 філії Державної установи «Центр охорони здоров'я ДКВС України у Львівській області.
Доводи сторони захисту про те, що курси хіміотерапії або лікування засудженого не були проведені, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
В цьому контексті слід відзначити, що суд не оцінює сам характер лікування, зокрема застосовані до засудженого протоколи лікування, адже це не входить до його компетенції.
Таким чином, встановлено, що засуджений отримує постійну професійну медичну допомогу, стан здоров'я ОСОБА_4 підтримується лікарями на відповідному рівні та не перешкоджає утриманню в установі виконання покарань.
Разом з тим, виходячи з компетенції суду, тобто того, що до його функцій не входить надання медичної допомоги або призначення відповідного лікування засудженого, а тим більше оцінка того який із запропонованих протоколів лікування є більш ефективним, суд вважає за необхідне та доцільне повідомити про відповідні заяви засудженого та його захисника компетентних осіб, а саме тих осіб на яких закон покладає обов'язок забезпечити належні умови утримання засудженого, в тому числі надання йому медичної допомоги, а також осіб на яких покладено контроль за умовами утримання засуджених і недопущення порушення їх прав. В даному випадку такими органами (повноважними особами) є Львівська обласна прокуратура, Управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області та керівництво Державної установи "Львівська установа виконання покарань (№19)"
Крім цього, ухвалюючи рішення у справі, суд враховує наступне.
Як встановлено вище, ОСОБА_4 засуджений 20.11.1996 року Волинським обласним судом за п. «ж», «з» ст. 93, ст. 94, ч. 2 ст. 196-1, ч. 2 ст. 140, ч. 1 ст. 142, ч. 3 ст. 193, ч. 3 ст. 222, ст. 42 КК України (1960р.) до смертної кари - розстріл. Вирок вступив в законну силу 24.12.1996. Ухвалою Колегії суддів судової палати в кримінальних справах Волинського обласного суду від 24.05.2000 смертну кару - розстріл замінено на довічне позбавлення волі.
Згідно з приписами Кримінального кодексу України, довічне позбавлення волі є одним із основних видів покарань (п.12 ч.1 ст.51, ч.1 ст.52), які встановлено за вчинення особливо тяжких злочинів, і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк (ч.1 ст.64). Покарання у вигляді довічного позбавлення волі є винятковим та найсуворішим видом покарання, що його встановлено кодексом за вчинення вичерпного переліку особливо тяжких злочинів, найнебезпечніших для суспільства і держави, коли позбавлення волі на певний строк не може досягти мети покарання.
Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин має бути домірним злочинові, зокрема передбачений законом склад злочину та рамки покарання мають відповідати один одному (абз.5 пп.4.1 п.4 мотивувальної частини рішення КС від 2.11.2004 №15-рп/2004).
Згідно ч.1 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною в учиненні кримінального правопорушення, і полягає в установленому законом обмеженні прав і свобод засудженого. У кодексі також чітко визначено мету покарання винної особи: «2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. 3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність» (ч.ч.2, 3 ст.50 КК).
Із змісту ст. 50 КК України випливає, що мета застосування покарання містить такі складники: каральний, ізолювальний, виховний, стримувальний. Отже, покарання особи, чию винуватість установив суд, зокрема, має не лише захистити суспільство, але й бути потрібним і достатнім для її виправлення.
Приписи кримінально-виконавчого законодавства, регламентуючи порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань, вказують на те, що його метою є захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими (стст.1, 2 Кримінально-виконавчого кодексу).
Чинне українське національне законодавство визначає «виправлення засудженого» як «процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки», а «ресоціалізацію» - «свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві»; при цьому доконечною умовою ресоціалізації засудженого є його «виправлення» (ст.6 КВК).
«Кара на довічне позбавлення волі - це призначене судом покарання на невизначений строк, що обчислюється з моменту винесення обвинувального вироку за карний злочин, яке вимагає утримування засудженого у в'язниці до завершення його/її біологічного життя або до звільнення судовим, квазісудовим, виконавчим або адміністративним порядком на підставі визнання того, що в'язень далі не становитиме загрози загалові» (Європейський комітет із питань запобігання катуванню чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, 25th General Report, CPT/Inf(2016)10, п.68).
В ході судового розгляду не встановлено те, що засуджений ОСОБА_4 виправився та готовий до самокерованої правослухняної поведінки, а також, що останній перестав бути суспільно-небезпечною особою. Відтак, не спростовано в ході судового розгляду те, що звільнення засудженого від відбування покарання, становитиме загрозу для його оточення та суспільства в цілому.
Також, оцінюючи доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_4 не надається медична допомога на належному рівні, слід зазначити, що суд не оцінює рівень надання медичної допомоги ОСОБА_4 , оскільки це не входить до його компетенції. В даній ситуації, суд, в межах наданих йому повноважень, має можливість повідомити уповноважені органи про викладені стороною захисту факти щодо обставин надання медичної допомоги засудженому та умов його утримання, з метою належного реагування та вжиття відповідних заходів компетентними особами.
Доводи сторони захисту про те, що Львівська багатопрофільна лікарня № 19 у цілому не може забезпечити належне лікування засуджених, які туди надходять, а також має неналежні матеріально-технічні умови утримання, у зв'язку з чим ЦОЗ ДКВС було винесено наказ про призупинення приймання нових пацієнтів в даному лікувальному закладі, спростовуються поясненнями представника вказаного лікувального закладу - ОСОБА_7 , яка в судовому засіданні повідомила, що роботу закладу була тимчасово припинено, у зв'язку з необхідністю проведення ремонтних робіт, на даний час установа працює, та надає медичну допомогу пацієнтам.
За таких обставин, враховуючи викладені доводи та мотиви, а також тяжкість вчинених злочинів, за які відбуває покарання ОСОБА_4 , мету кримінального покарання, дані про особу засудженого, відомості про можливість забезпечення засудженому права на належну медичну допомогу за рахунок держави, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_4 про звільнення від подальшого відбування покарання, у зв'язку з хворобою.
Керуючись ст.84 КК України, ст.ст.537, 539 КПК України, суд,-
постановив:
у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_4 про звільнення від подальшого відбування покарання, у зв'язку з хворобою відмовити.
Скерувати копію даної ухвали до Львівської обласної прокуратури, Управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області, Державної установи "Львівська установа виконання покарань (№19)" для належного реагування в межах наданої компетенції .
На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу протягом семи днів з дня її оголошення до апеляційного суду Львівської області, а засудженим в той самий строк з моменту отримання копії ухвали.
Головуючий суддя ОСОБА_1