26.12.2022
Справа № 401/ 3497/21
Провадження №2/401/306/22
РІШЕННЯ
Іменем України
26 грудня 2022 року Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді Волошиної Н.Л., за участю секретаря Герко Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Світловодську в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
21 жовтня 2021 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просить ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача 32200 грн. 00 коп. матеріальної шкоди.
Вимоги позову обґрунтовані наступним.
ОСОБА_2 з 23 грудня 2019 року працювала у ФОП ОСОБА_1 продавцем продовольчих товарів відповідно до трудового договору № 10/19 від 23 грудня 2019 року. Згідно умов укладеного Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 23 грудня 2019 року, відповідач несла повну матеріальну відповідальність за незбереження ввірених їй матеріальних цінностей. У відповідності до наказу № 3/1 від 19 квітня 2021 року було проведено інвентаризацію матеріальних цінностей в магазині АДРЕСА_1 , за результатами якої встановлено недостачу в сумі 32200 грн. 00 коп., яка виникла в зв'язку з самовільною видачею відповідачем товарів споживачам без оплати їх вартості.
14 липня 2021 року відповідачка була звільнена з роботи за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Факт недостачі ОСОБА_2 визнала, про що написала відповідну розписку та зобов'язалась відшкодувати її в строк до 15 червня 2021 року, однак цього не зробила, в зв'язку з чим позивач з підстав ст.. 130, п. 1 ч. 1 ст. 134, ст.. 135-1, ст.. 135-3 КЗпП України звертається до суду з вказаним позовом. (а.с. 2-6)
Ухвалою судді Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 листопада 2021 року позов прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження. (а.с. 26-27)
Правом на подання відзиву на позов відповідач не скористалась.
В судове засідання позивач не з'явилась.
Представник позивача ОСОБА_3 в ході судового розгляду справи позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав з наведених у позові підстав та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Філоненко О.В. з позовом не погодились та обґрунтовували свої заперечення наступним.
ОСОБА_2 дійсно працювала в магазині в селі Глинськ продавцем, разом з напарницею. За погодженням з позивачем вони відпускали покупцям товари в борг, про що заносили записи у відповідний зошит. Позивач заборгувала відповідачці заробітну плату, після чого стала висувати претензії щодо наявності заборгованості покупців перед магазином. Про проведення інвентаризації ОСОБА_1 відповідачку не повідомляла, акт інвентаризації остання не бачила. Фактичним керівником магазину була ОСОБА_4 , під примусом та внаслідок погроз якої відповідач написала розписку про те, що роздала покупцям товари в борг на суму 32 200 грн. При цьому ОСОБА_2 не заперечувала в суді, що згідно зошиту заборгованість покупців відповідала вказаній сумі. Однак їй відомо, що покупці повертають заборговані магазину кошти, при цьому ОСОБА_1 заборонила їм передавати борги через ОСОБА_2 , відтак вони їх віддають безпосередньо в магазин або через її колишню напарницю ОСОБА_5 . Яка наразі сума боргу покупців перед магазином і чи є вона взагалі їй невідомо, будь - яка первинна бухгалтерська документація з приводу наявності нестачі до справи не додана. Відповідач та її представник стверджують, що написання розписки не звільняє роботодавця від обов'язку довести розмір матеріальної шкоди та підстави покладення відповідальності за шкоду на працівника, вважають, що позивач має на меті подвійне збагачення, отримавши борги від покупців та заявивши позов до відповідачки щодо тих самих коштів.
Судом був допитаний як свідок ОСОБА_6 , який повідомив суду, що він мешкає у селі Глинськ та був покупцем магазину продуктів. Він, як і інші мешканці села, протягом певного періоду брав товари в магазині в борг у відповідачки та іншого продавця ОСОБА_7 . Загальна сума його заборгованості перед магазином складала близько 12 000 грн. На даний час він частково погасив цю заборгованість і наразі вона становить близько 4000 грн. Керівник магазину сказала, що гроші повертати треба не через ОСОБА_2 , а приносити до магазину або передавати ОСОБА_5 , що він і робив. Документально факти повернення боргу ніяк не оформлювали.
Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та її представника , свідчення свідка, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, зважаючи на таке.
Статтею 130 КЗпП України встановлено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до ст.132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
За замістом ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, зокрема, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
В силу ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва (далі - Перелік), затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24, яка діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР».
Згідно розділу ІІ Переліку до таких робіт віднесені роботи з продажу (відпуску) товарів (продукції), їх підготовки до продажу незалежно від форм торгівлі та профілю підприємства (організації).
Із положень ст. 138 КЗпП України слідує, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не можу ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що працівники несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання ними своїх трудових обов'язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.
Юридичною підставою відповідальності працівника,яка виникає внаслідок заподіяння шкоди підприємству,установі чи організації,є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать порушення працівником трудових обов'язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою працівника та шкодою і вина працівника. Відсутність хоча б одного з цих фактів виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.
Повна матеріальна відповідальність працівників - це покладення на працівника обов'язку повністю відшкодувати заподіяну підприємству пряму дійсну шкоду без будь-яких обмежень. Повна матеріальна відповідальність покладається, зокрема, на працівників, які згідно Переліку виконують роботи, пов'язані із забезпеченням цілості майна та інших цінностей, переданих їм для зберігання або для інших цілей, і які уклали з підприємством, установою, організацією письмовий договір про повну матеріальну відповідальність. До таких робіт, серед іншого, віднесені роботи з продажу (відпуску) товарів (продукції), їх підготовки до продажу незалежно від форм торгівлі та профілю підприємства (організації).
Як роз'яснив Пленуму Верховного Суду України у пункті 8 постанови від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються. Це правило діє, якщо законом не передбачено перерозподіл обов'язків доказування.
При вирішенні трудових спорів про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками, тягар доведення підстав для відшкодування такої шкоди покладається повною мірою на позивача (власника, роботодавця).
Отже, саме позивач (власник, роботодавець) повинен довести підстави матеріальної відповідальності працівника за завдану шкоду, зокрема, наявність вини та винних дій працівника, розмір завданої шкоди. Водночас позивач (власник, роботодавець) несе ризики настання негативних наслідків, пов'язаних із недоведеністю цих підстав.
Близькі за змістом правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року (справа №739/1930/15-ц) і від 22 січня 2020 року (справа №287/354/14-ц).
Досліджені судом докази вказують на те, що ОСОБА_2 працювала у ФОП ОСОБА_1 продавцем продовольчих товарів і виконувала роботи з відпуску товарів. Ці роботи включені до Переліку.
Отже, ОСОБА_2 належала до категорії працівників, із якими відповідно до статті 135-1 КЗпП України міг бути укладений письмовий договір про повну матеріальну відповідальність.
За таких обставин ОСОБА_2 може нести повну матеріальну відповідальність за завдану шкоду на підставі п. 1 ст. 134 КЗпП України.
ФОП ОСОБА_1 обґрунтувала свої вимоги письмовими доказами: копією наказу "Про прийняття на роботу ОСОБА_2 " № 36 від 19 грудня 2019 року; копією Трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю № 10/19 від 23 грудня 2019 року; копією Договору про повну матеріальну відповідальність від 23 грудня 2019 року; копією 1 та 17 сторінок трудової книжки на ім'я ОСОБА_2 ; копією наказу «Про проведення інвентаризації товарно - матеріальних цінностей в магазині № 45 «Продукти» с. Глинськ» № 3/ 1 від 19 квітня 2021 року; копією розписки ОСОБА_2 від 11 травня 2021 року; копією Наказу «Про звільнення ОСОБА_2 » № 7 від 14 липня 2021 року; копією листа - вимоги про погашення нестачі від 15 вересня 2021 року з поштовим повідомленням про вручення; копією довідки про доходи ОСОБА_2 за період з лютого по липень 2021 року. ( а.с. 10, 11-12, 13, 14, 15, 16-17, 18, 19-20, 21)
Водночас ФОП ОСОБА_1 не подала суду акту інвентаризації товарно - матеріальних цінностей, акту про передачу та прийняття ОСОБА_2 товарно-матеріальних цінностей на початок її роботи в магазині, акту про передачу товару за період проведення інвентаризації, тощо.
Отже, підстави для покладення на ОСОБА_2 матеріальної відповідальності за нестачу матеріальних цінностей відсутні, оскільки ФОП ОСОБА_1 не довела достатніми, допустимими та об'єктивними доказами, які саме матеріальні цінності передавалися у відання відповідачки, чи має місце їх нестача та який розмір завданої матеріальної шкоди.
Посилання позивача в позові та доводи її представника в ході судового розгляду про те, що ОСОБА_2 визнала в повному обсязі розмір нестачі і свій обов'язок щодо її відшкодування, про що свідчить розписка від 11 травня 2021 року, є необґрунтованими, оскільки з цієї розписки вбачається тільки те, що відповідач, будучи на роботі, роздала товар покупцям в борг на суму 32 200 грн., який зобов'язується повернути в магазин в повному обсязі до 15 червня 2021 року. При цьому якого періоду роботи стосується ця розписка, чи були дії відповідачки щодо надання товарів покупцям в борг самовільними та неузгодженими з роботодавцем в змісті розписки не зазначено. Відтак даний доказ не є достатнім та допустимим для визнання судом наявності підстав встановлення як факту та розміру нестачі, так і підстав покладення відповідальності за неї на ОСОБА_2 .
Оскільки належних, достатніх і допустимих доказів про обставини та розмір заподіяння шкоди, необхідних для покладання на особу матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну працівником при виконанні трудових обов'язків, позивачем не надано, суд приходить до висновку, що позов не обґрунтований та підстави для його задоволення відсутні.
Питання про судові витрати суд вирішує відповідно до ст.. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.11, 12, 13, 78, 79, 89, 141, 206, 264, 265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди - відмовити.
Судові витрати ОСОБА_1 віднести на її рахунок.
Рішення може бути оскаржене до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення буде складено 28 грудня 2022 року.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому відповідного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Відомості про сторін:
позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 , проживає за адресою АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Світловодського міськрайонного суду
Кіровоградської області Н.Л.Волошина