ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2022 року
справа №380/11212/22
провадження № П/380/11299/22
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885), в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08.07.2022 №134650015678 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723 «Про державну службу», п.п 10, 12 Закону України від 10.12.2015 № 889 «Про державну службу» з часу звернення за призначенням такої пенсії, тобто з 08.07.2022.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV). 06.07.2022 позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, а саме перехід на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». Відповідач, розглянувши заяву про перерахунок пенсії відмовив в проведенні такого перерахунку у зв'язку із тим, що позивач не має достатнього стажу державної служби. Не погоджуючись із таким рішення відповідача позивач звернулася до суду.
Ухвалою суду від 22.08.2022 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків.
Ухвалою суду від 12.09.2022 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
29.09.2022 за вх. № 62310 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області рішенням від 08.07.2022 о/р №134650015678 відмовлено у призначенні пенсії, посилаючись на те, що дія Закону України «Про державну службу» не поширюється на посадових осіб місцевого самоврядування, а тому періоди служби позивача на посадах в органах місцевого самоврядування з 04.07.2001, з відповідним присвоєнням рангу посадової особи місцевого самоврядування, не підлягають зарахуванню до стажу державної служби для визначення права на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». Таким чином, відповідачем прийнято правомірне рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №889, а вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.
Ухвалою суду від 11.11.2022 залучено до участі у справі як співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7 код ЄДРПОУ 13559341).
Ухвалою суду від 30.11.2022 витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області належним чином завірену копію матеріалів пенсійної справи та розрахунок страхового стажу ОСОБА_1
12.12.2022 за вх.№77772 від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на виконання вимог ухвали суду від 30.11.2022 подано витребувані докази.
Згідно ухвали від 11.11.2022 відповідачу - Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області встановлено п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву з дати отримання ухвали. Станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п'ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та одержує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058.
З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що позивач з 17.12.1992 по 04.01.1999 працювала на посаді інспектора по призначенню пенсій та допомог Франківського райсоцзабезу, з 04.01.1999 по 23.06.2003 на посаді спеціаліста 1-ої категорії з призначення допомоги та компенсацій Франківського відділу соціального захисту населення, з 23.06.2003 по 01.02.2016 на посаді головного спеціаліста сектору контролю за призначенням соціальних виплат управління соціального захисту населення Франківської райадміністрації, з 01.02.2016 по 16.05.2017 на посаді спеціаліста першої категорії сектору прийняття заяв Франківського відділу соціального захисту, з 16.05.2017 по 02.09.2019 - на посаді провідного спеціаліста сектору бухгалтерського обліку і звітності Франківського відділу соціального захисту, з 02.09.2019 працює на посаді головного спеціаліста бухгалтерського обліку і звітності Франківського відділу соціального захисту.
06.07.2022 ОСОБА_1 звернулась до ГУПФ України у Львівській області із заявою про призначення/перерахунок пенсії, в якій просила здійснити перерахунок (перехід на інший вид пенсії/за віком згідно Закону України «Про державну службу»).
08.07.2022 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення о/р №134650015678 про відмову ОСОБА_1 у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Рішення мотивоване тим, що за даними трудової книжки ОСОБА_1 , стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, становить 08 років 06 місяців 16 днів. Враховуючи зазначене, гр. ОСОБА_1 у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» на підставі заяви від 06.07.2022 відмовлено, оскільки стажу державної служби недостатньо для вищезазначеного виду перерахунку.
Не погоджуючись із таким рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області позивач звернулась до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Із 01.05.2016 набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 (далі - Закон №3723-XII).
Частиною першою статті 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Пенсія за віком у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993, №52, ст.490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993, №52, ст.490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону №3723-XII вік і страховий стаж.
Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993, №52, ст.490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993, №52, ст.490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993, №52, ст.490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Зі змісту наведених норм видно, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №822/524/18, у постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі №687/545/17.
Із копії трудової книжки ОСОБА_1 від 24.10.1983 НОМЕР_2 наявної у матеріалах справи, судом встановлено, що позивачка перебувала на посадах:
- 17.12.1992 прийнята на посаду інспектора по призначенню пенсій та допомог в Франківський райсоцбез по переведенню з видавництва «Вільна Україна»;
- 16.09.1993 Франківський райсоцзабез перейменовано у Франківський відділ соцзахисту населення;
- 01.04.1994 присвоєно 15 ранг державного службовця - спеціаліста ІІ категорії, прийнято присягу державного службовця;
- 04.01.1999 переведена на посаду спеціаліста 1-ї категорії з призначення допомог та компенсацій;
- 18.01.1999 присвоєно 14-й ранг державного службовця;
- 20.04.2001 присвоєно 13-й ранг державного службовця;
- 04.07.2001 складено присягу посадової особи місцевого самоврядування; присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування, віднесений до VII категорії посад;
01.04.2022 переведено на посаду спеціаліста І категорії відділу соціального моніторингу та контролю управління соціального захисту населення Франківської райадміністрації, згідно зі ст. 32 КЗпП України;
- 01.04.2002 переведено на посаду спеціаліста І категорії відділу соціального захисту населення управління соцзахисту;
- 01.01.2003 посаду віднесено до VI категорії посад органу місцевого самоврядування з 1 січня 2003 року;
- 01.01.2003 присвоєно 11 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування;
- 23.06.2003 переведено на посаду головного спеціаліста сектору контролю за призначенням соціальних виплат (з кадрового резерву);
- 04.01.2007 переведено на рівнозначну посаду головного спеціаліста сектора соціальних програм Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, за її згодою у зв'язку з реорганізацією у виконавчих органах міської ради;
- 01.02.2016 переведена за її згодою на нижчу посаду спеціаліста І категорії сектора прийняття заяв Франківського відділу соціального захисту;
- 16.05.2015 переведена за її згодою на посаду провідного спеціаліста сектора бухгалтерського обліку і звітності Франківського відділу соціального захисту;
- 02.09.2019 переведене за її згодою на посаду головного спеціаліста сектора бухгалтерського обліку і звітності Франківського відділу соціального захисту, як таку, що перебуває в кадровому резерві.
Отже, згідно записів в трудовій книжці позивачки ОСОБА_1 починаючи з 17.12.1992 та по сьогодні працювала на посадах у Львівській міській раді.
Проте, як встановлено судом, відповідачем до стажу державної служби зараховано період роботи з 17.12.1992 по 03.07.2001, що становить 08 років 6 місяців 16 днів.
З матеріалів справи судом встановлено, що фактичною підставою для відмови позивачці у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»" є відсутність у неї права на призначення пенсії за Законом України «Про державну службу» №3723-XII, оскільки посадові особи органів місцевого самоврядування не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII.
Суд не погоджується з позицією пенсійного органу, зважаючи на таке.
Постановою Кабінету Міністрів України №622 від 14.09.2016 "Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" затверджений Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб, який застосовується починаючи з 01.05.2016 (далі - Порядок №622).
Відповідно до пунктів 2,3 Порядку №622 згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу": мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» не призначалася пенсія відповідно до Закону, мають: жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року.
Механізм обчислення стажу державної служби визначає Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229 (далі - Порядок №229).
Згідно з пунктом 6 Порядку №229 стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII.
Приписами пункту 8 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.1994 №239 "Про віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців" затверджений Порядок віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців (далі Порядок №239).
Разом з тим, пунктом 1 Порядку №239 передбачено, що до посади працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів відносяться до шостої категорії, зокрема, посади заступників голів, секретарів виконкомів міських Рад народних депутатів і міст районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів; керівників відділів секретаріатів районних, районних у містах Києві та Севастополі Рад народних депутатів; керівників управлінь, самостійних відділів виконкомів районних у містах Рад народних депутатів; керівників відділів (підвідділів) та їх заступників у складі управлінь, самостійних відділів, апаратів виконкомів районних у містах Рад народних депутатів; радників, консультантів, спеціалістів управлінь, самостійних відділів обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів; радників, консультантів, спеціалістів виконкомів міських Рад міст обласного підпорядкування, їх управлінь, самостійних відділів та інші прирівняні до них посади.
При цьому, відповідно до пункту 4 Порядку №229, до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Тобто, як Порядок №283, так і чинний Порядок №229 передбачає, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
При цьому, 04.07.2001 набрав чинності Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 №2493-III (далі - Закон №2493-III).
Зокрема, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2493-III передбачено, що дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 10.05.2018, прийнятій у справі №351/1792/17, зазначив, що після набрання чинності Законом України «Про державну службу» №889-VIII положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до статті 46 закону України «Про державну службу» №889-VIII та пункту 4 Порядку №229, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» зараховується до стажу державної служби.
Таким чином, суд приходить до висновку, що ці обставини вказують на безпідставність доводів відповідача про те, що стаж роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування не може бути зарахований як стаж державного службовця, який за наявності відповідного стажу дає право на призначення пенсії державного службовця.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області протиправно прийнято рішення від 08.07.2022 о/р №134650015678, яким відмовлено ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII згідно заяви від 06.07.2022, а тому таке необхідно скасувати, зобов'язати відповідача зарахувати стаж роботи позивача з 04.07.2001 до стажу державної служби та перевести позивача на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з дня звернення із заявою від 06.07.2022.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право має бути захищено у такий спосіб, що відповідає змісту права, зокрема в постанові від 01.10.2019 р. у справі №910/3907/18.
При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що мета, з якою особа звертається до адміністративного суду це захист її прав, який може бути досягнений лише остаточним вирішенням спору, який виник між особою та суб'єктом владних повноважень.
В даному випадку пенсіонер звернувся до суду з метою відновлення його права на отримання пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ.
У набутті такого права, ОСОБА_1 було відмовлено прийняттям рішення від 08.07.2022 о/р №134650015678 з підстав відсутності у позивача права на призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу» №3723-XII та не зарахуванням до стажу державної служби відповідних періодів роботи.
Натомість судом встановлено неправомірність не зарахування періодів роботи до стажу державної служби, який дає право на перехід на пенсію за іншим законом, а саме Законом України «Про державну службу».
З урахуванням наведеного в сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість відмови у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723-XII згідно заяви від 06.07.2022.
Станом на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою від 06.07.2022 про перехід на пенсію за іншим законом вона досягла 61 років та мала необхідний стаж державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), тому мав право на перехід на пенсію за Законом України «Про державну службу» №3723-XII.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України для повного захисту порушеного права позивача, шляхом:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.07.2022 о/р №134650015678 про відмову ОСОБА_1 у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ згідно заяви від 06.07.2022 року, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи з 04.07.2001.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7 код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.07.2022 о/р №134650015678 про відмову ОСОБА_1 у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ згідно заяви від 06.07.2022 року, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи з 04.07.2001.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 496 (чотириста дев'ятсот шість) гривні 20 копійок судових витрат у вигляді судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 496 (чотириста дев'ятсот шість) гривні 20 копійок судових витрат у вигляді судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Н.І.